Одяг козацької старшини гетьманщини ХVІІІ ст.

       Сорочки заможних козаків часто  в ХVІІІ ст. ще шилися із різнокольорових візерункових турецьких шовків, але традиційно східнослов'янський крій зберігався. Сорочки були короткими і широкими (ледве сягали стегон). Вони заправлялися в шаровари або опускалися зверху спіднього плаття і піперізувалися вузьким паском – опояскою. По подолі та по краях рукавів сорочки вишивали, облямовували тясьмою, розшитою золотом та шовком. Заможні люди, в тому числі і старшина, вишивкою оздоблювали  рукави і груди, і тому сорочку залишали відкритою з-під іншого одягу. Такі сорочки звалися пошевними.

      До  основного одягу українських  чоловіків належать штани. Чоловіки носили штани, стегновий чоловічий  одяг, портки – спідні чоловічі шт.ани. Для українських чоловічих костюмів цього періоду характерними були шаровари, які широко побутували на Лівобережній Україні. У шароварах ходили всі верстви українського суспільства: прості люди, козацтво, дворянство, ну, і , звичайно, українська старшина. Різнилися шаровари тканиною та шириною – чим заможніший чоловік, тим ширші шаровари. Шаровари стягувалися очкуром з китицями на кінцях. Густо призбирані на талії, вони мали гульфіковий розріз та бічні кишені. Серед козацького стану поширеними були синього, чорного, червоного і зеленого кольорів. Святкові шаровари козацької старшини виготовлялися з шовку або оксамиту [9, с. 131]. Носили шаровари з напуском, підв'язуючи холоші золотими, срібними  або шовковими шнурками з золотими китицями біля кісточок, щоб їх було видно [5, с. 123].

      Неодмінним  елементом чоловічого вбрання здавна був пояс. Крім утилітарного призначення, він мав певний семантичний зміст. Пояс вважався показником доблесті та соціального стану власника. Пояси  носили обов'язково: ходити без пояса  вважалося за непристойне, тим більше для вищих суспільних врств суспільства [17, с.181]. Окрім опояски на сорочці (переважно незаможне населення), носили широкі пояси (кушаки) з верхнім одягом і хизувалися ними не менше, ніж нашивками і гудзиками. У заможної української старшини пояси робилися з дорогих матерій та прикрашалися коштовностями. Моду на широкі шовкові пояси, переткані золотими і срібними нитками, ще в ХVІ ст. завезла в Україну польська шляхта. Дуже цінувалися серед української старшини турецькі, перські та китайські пояси, які були надзвичайно дорогими. Козацька старшина підв'язувалася широкими узорчастими поясами, випускаючи кінці на один бік (за польською модою) або ж не випускаючи їх (за східним зразком). Пояси були смугасті (наприклад, білі з червчатими та лазуровими смугами почергово або лазурові, червчаті та вишневі смуги з золотом), і в кожній смузі розташовувалися своєрідні узори: змійки, ратички, шильця, тощо. Пояси прикрашали золотими і срібними бляхами (плащами) круглої, видовженої, чотирикутної або багатокутної форми з виїмками по кутах; між плащами накладали інші металеві прикраси (переченки). На плащах карбували різні фігури, звірів, птахів, вершників. До поясів приробляли гачки, якими вони застібалися (з дорогоцінних металів) [6, с. 545].

      Отже, можна зробити висновок про те, що сорочки і пояси заможної наддніпрянської  старшини мали розкішний вигляд, виготовлялися  переважно із дорогоцінних  турецьких, перських та китайських тканин, таких  як: шовк оксамит, парча та інші.  І пояси, і сорочки пишно оздоблювалися  золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. За своїм зовнішнім виглядом натільний  і поясний старшинський одяг увібрав у себе багато елементів  турецько-татарської моди. 

4.3. Зачіски та головні убори 

      В Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. побутували чотири способи впорядкування волосся. Різні форми зачісок утворювалися за рахунок підстригання «під макітру» (Рис. Б 1) та «під ворота» (Рис Б 2); підголювання голови з «чубом» або «оселедцем» (Рис. Б 3); підстригання з підголюванням потилиці «до закаблука» (Рис. Б 4); підстригання кінців довгого волосся. Усі способи підстригання відомі на території України з давніх часів і корегувалися лише в межах форм залежно від побутових вимог та моди кожної історичної доби [6, с. 528].

      У ХVІІІ ст. були поширені всі типи зачісок. Їх носили чоловіки різних соціальних верств та вікових категорій. Особливо поширеними були зачіски «під макітру», зачіски «з чубом» та «оселедцем». «Запрвить його, змотає на ліве вухо разів два або й три, так він і висить аж до самого плеча» (Рис. Б 3). Бороду козаки голили, а вуса «викохували довгі-предовгі (Рис. Б 5). Оце як нафарбує їх, як начорнить та як розчеше гребінцем, то хоч він і старий буде, а вийде такий козарлюга, що тільки хить-хить!» [9, с. 143].

      Натомість деяка частина української шляхти носила охайну конічну бороду на польський  манір і тонкі «розкриті» вуса. Вища козацька старшина продовжувала, не зважаючи на іноземні впливи, дотримуватися козацької моди – голила бороди [6, с. 531].

      Чоловічі  головні убори були невід'ємною  складовою комплексів вбрання. Їх форми, матеріали виготовлення та способи  носіння обумовлювалися соціальним та майновим станом власника. Різноманітність  чоловічих головних уборів була пов'язана  з регіональними особливостями  вбрання. Головні убори можна  поділити на шапки та капелюхи. Шапки  в цей період мали циліндричну  та конусоподібну форму з різними  верхами: округлими, плоскими, гостроверхими (Рис. В 1). У старшинському середовищі шапки були з відлогами (давньоруські за характером). Шапки в них були переважно оксамитові, оздоблені хутром соболя, рисі або лисиці.

      У заможному українському середовищі побутували невисокі, циліндричні та сферичної форми шапки давньоруського типу, які шилися з дорогих тканин і облямовувалися хутром. Облямування  було різним за висотою і формою, про що свідчить портретний живопис  цього періоду.

      Другою  характерною ознакою для даної  доби формою облямування були розрізані  спереду і загнуті догори поля (криси), що утворювали високу м-подібну  конфігурацію. Ці завороти оздоблювалися  дорогим хутром або оксамитом (Рис. В 2). У таких шапках ходили гетьмани, козацька старшина, шляхта. Головні убори вельмож цього періоду прикрашалися додатково пір'ям страусів і соколів, дорогоцінними золотими аграфами з коштовним камінням, плюмажами, які чіплялися спереду або з лівого боку шапки (Рис. В 3). Головний убір носили різними способами, інколи дуже вигадливо, викликаючи насмішки оточуючих.  Традиційними чоловічими головними уборами здавна були капелюхи з різними за шириною крисами. Вони були переважно яскравих кольорів, прикрашалися кокардою з пір'я, оздоблювалися дорогоцінним камінням, золотим або срібним шиттям [20, с. 192-194]. 

      Тож, що стосується зачісок заможної козацької  старшини, то, як бачимо, вони зберегли традиційну основу, зустрічались лише поодинокі випадки, коли українська старшина носила засчіски і бороди на польський манір. В чоловічих  головних уборах  виявляються елементи турецької моди (прикрашали пір'ям, золотими аграфами з коштовним камінням). 

     4.4. Прикраси, зброя і оздоблення комплексу чоловічого

       старшинського костюму 

      До  прикрас ХVІІІ ст., які носили українська старшина і дворяни, належать золоті персні із вставками коштовного каміння. Накладні прикраси, які доповнювали одяг, були значними і характерними ознаками декору цього періоду. Маються на увазі застібні прикраси, різноманітні за формою і розміром, золоті або срібні гудзики, якими прикрашалися жупани, делії, киреї. Справжні витвори ювелірного мистецтва, гудзики до того ж часто інкрустувалися  коштовним камінням. До накладних прикрас можна віднести також шапокві дорогоцінні декоративні аграфи для султанів та аграфи, якими застібали біля шиї делію, кунтуш, кирею та бурку [5, с. 121-122].

      Особливою окрасою чоловічого костюма були поясні оздоби та парадна зброя, яку  носила українська старшина, а також  шляхта і дворянство. Іншим верствам українського суспільства заборонялося носити зброю взагалі (крім запорозьких  і реєстрових козаків).  На ктиторських  портретах цього періоду детально і надзвичайно майстерно виписано рукоятки дорогоцінних парадних шабель, прикрашених золотою або срібною  чеканкою з інкрустацією коштовним  камінням. Парадна шабля була невід'ємним  компонентом урочистих комплексів убрання козацького старшини.

      Кольори були різноманітними, але переважав  червоний із багатьма відтінками. Серед  найбільш уживаних були кольори лазуровий, вишневий та зелений, за ними йшли рудо-жовтий, шафранний, лимонний, пісочний, цегляний, сливовий, маковий, димчастий та ін. Шовкові матерії, за винятком дешевих  сортів (серед заможної української  старшини вони не були у вжитку), ткалися  разом із золотом та сріблом і  мали багато узорів та фігур, зокрема: луску, великі й малі кола, струмені, ріки, трави, листя, птахів, змійок, людей  тощо [6, с. 545-546]. «Золотное платье» вважалося атрибутом гідності бояр та думних людей, котрі оточували царську особу, і коли приймали послів, то тих, хто не мав такого одягу, тимчасово усували із царської казни [18, с. 611-1-613].

      Особлива  цінність чоловічого вбрання полягала у нашивках, зап'ястях, мереживі, гудзиках. Нашивки робили завжди з матерії, різко відмінної від лицьового  боку всього одягу: наприклад на зеленому тлі нашивки були червоні. Під  колір нашивок підбирали зав'язки й китиці (ворворки). Нашивки та зап'ястя у заможних старшин занизувалися перлами, коштовним камінням, покривалися  золотими гудзиками. Мереживо залежно  від своєї форми мало різні  назви: кільчасте, колінчасте, решітчасте, плетене, петельчасте тощо. Гудзики  іноді робили з перлин; у найзаможніших  представників української еліти  ХVІІІ ст. кожний гудзик являв собою одну велику перлину.  Ця тенденція була запозичена в західноєвропейської моди, де власне, саме перли у ХVІІІ ст. були найпопулярнішим дорогоцінним камінням. Золоті та срібні гудзики мали назви або за способом виконання (канфаренні, сканні, грановиті), або за формою  (грушоподібні, гострокінечні, прорізні, клинчасті, половинчасті, жолобчасті). Іноді пришивалися плетені з канітелі або кришталеві гудзики [2, с. 201-203].

      Таким чином, можна зробити висновок, що зброя, яку носила українська старшина залишалася традиційною, однак значно більше і дорожче оздоблювалася, порівняно із попередніми століттями. Крім того, що стосується прикрас і  дорогоцінного оздоблення комплексу  чоловічого старшинського вбрання, то тут простежується яскравий вплив  західноєвропейських моднихтенденцій.

      Підвоядчи підсумки усього вище зазначеного в  даному розділі, ми можемо сказати, що чоловіче вбрання української старшини варто визначити як традиційне східнослов'янське в основі (крій, види одягу, типи, комплекси), що за нових політико-економічних  обставин набуло своєрідної зовнішньої естетики синтезованих польсько-турецьких  і російських впливів (Рис. Г 1, 2, 3).

ВИСНОВКИ

       При вивченні даної теми нами був розглянутий  чоловічий старшинський одяг Гетьманщини  ХVІІІ ст.,  його окремі елементи та екзогенні впливи  на одяг старишини в умовах тодішніх політико-соціальних перепетій. Ми з'ясували основні тенденції впливу загальноєвропейської культури на чоловічий старшинський одяг ХVІІІ ст., визначили місце чоловічого старшинського одягу у загальній класифікації, охарактеризували функції і семантику українського костюму, проаналізували і виділили основні елементи чоловічого старшинського костюму ХVІІІ ст.

       Говорячи про особливості культури Гетьманщини ХVІІІ ст. можна зробити наступні висновки:

     У ході вивчення, аналізу та узагальнення матеріалу літературних джерел з  даної теми ми прийшли до висновку, що ХVІІІ століття для української культури – це переломний період між традиційністю і модерністю. Так, в першій половині ХVІІІ ст. український старшинський костюм зазнає значних впливів з боку польської, частково угорської і турецької моди. В другій половині ж цього періоду домінуючу роль у цьому напрямку на себе перебрала Російська імперія, модні тенденції якої в більшій чи меншій мірі відбивали загальноєвропейську культуру. І саме українська старшина стала багато в чому носієм цих новомодних тенденцій, яка знаходилася найближче до заможної польської шляхти та придворного середовища Росії, українські ж селяни в більшості своїй продовжували зберігати традиції українського костюму практично без змін.

      Що  ж стосується місця чоловічого старшинського  вбрання у загальній класифікації українського костюму, то тут ніяких змін не відбулося. Старшинський одяг і надалі був цілком і повністю включений у загальну класифікацію українського одягу, так як старшинське вбрання в основі своїй зберігало традиційну самобутність, а змінювались переважно декоративно-художнє оформлення, якість, тканини, з яких його виготовлявляли та інші окремі елементи костюму.

     Також ми визначили, що український старшинський одяг ХVІІІ ст. несе в собі і етнічне, і соціальне, і вікове символічне забарвлення. Щоправда воно частково втрачає національні самобутні риси в зв'язку із значним проникнення російської і польської матеріальної культури в середовище нової української еліти. Для старшинського одягу Наддніпрянщини ХVІІІ ст. Важливо додати, що домінуючими функціями, які тісно переплітаються із семантикою українського старшинського костюма були в першу чергу соціальна, естетична, ну і, зрозуміло, захисна функції.