Одяг козацької старшини гетьманщини ХVІІІ ст.

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІЇ ТА СЕМАНТИКА УКРАЇНСЬКОГО КОСТЮМУ 

      В даному розділі роботи ми визначимо, які ж основні функції виконував  український костюм і акцентуємо увагу на тих основних функціях, що були найбільш притаманні для  старшиньского  одягу ХVІІІ ст. Функції одягу тісно переплітаються і дещо перегукуються  із таким поняттям як «семантика» (симовліка) одягу. Тому ми також спробуємо описати багатогранну симовлічну навантаженість українського костюму, що несе в собі соціально значущу інформацію не лише про розвиток самого костюму, а й про особливості соціально-економічного, національно-кульутурного життя українського народу. 

3.1. Функції українського костюму 

           Проблему функцій  українського костюму вивчали окремо такі дослідники, як Анатолій Пономарьов і Тамара Ніколаєва. Функції, які  вони виділили практично не відрізняються. На них і буде звернена увага в  даному підрозділі. Протягом усього свого розвитку одяг відтворював певну еволюцію світогляду окремої людини, нації, суспільства, їхнє ставлення до традицій, вірувань. Досліджуючи такий аспект матеріальної культури, як одяг, можна простежити і особливості духовної культури народу.

      Як  відомо, найголовнішою вимогою щодо одягу був і залишається захист тіла від негативних впливів зовнішнього  середовища. Захисна функція безпосередньо  пов’язана з географічними і  кліматичними особливстями конкретного  регіону і створює необхідні  умови для існування людського  організму. При цьому у країнах  із різними кліматичними умовами  одяг відмінний за своїм характером. Зрозуміло, що така різноманітність  і розгалужена класифікація, яка  притаманна традиційному  українського одягу, матеріалів його виготовлення, специфіки пошиття, пов’язані саме із широким спектром змін кліматичних умов в нашому регіоні [15, с. 253-254].

      Але треба зауважити, що навіть на відносно незначних за розміром територіях одного кліматичного поясу залежно від  місцевих кліматичних і географічних нюансів, має місце й локальна специфіка в одязі. На прикладі України  це легко простежити на народному  безрукавному нагрудному одязі. Цей  вид одягу був поширений на всій території України, але в  різних місцевостях він мав деякі  відмінності. Наприклад, у гірських районах Західної України – це тепла коротенька безрукавка з хутра  – кептар, а от на Наддніпрянщині – це легша, хоча і довша безрукавка – керсетка, яка була поширена і  в ХVІІІ ст. [17, с. 77-78].

      Інша  найдавніша вимога людини щодо одягу  була тісно пов’язана із захисною і водночас відбивала світогляд  людини. Це так звана оберегова (магічна, талісманна) функція, котра переходячи протягом століть від покоління  до покоління, набувала традиційно-побутових  рис, втрачаючи своє первинне значення. Особливо стійкою ця функція була тому, що одяг безпосередньо пов’язаний з тілом людини, яке нібито є  носієм або провідником магічної сили. Оберегоова функція, що простежується  в народному одязі протягом майже  всієї його історії, свідчить про  дуже давнє походження тих або  інших елементів вбрання, які  зберігали її навіть до недавніх часів.

      Так, магічними властивостями наділялися головні убори, щоправда переважно  жіночі,  сорочки. А також кожух, який символізвав родючість, багатство  та щастя, був складавою частиною багатьох обрядів (весілля, пострижини та ін.).  Важливу роль виконували колір і орнаментика одягу, а  також різноманітні прикраси, пояси  та інші допвнення.

      Уже на перших стадіях розвитку суспільства  простежуються й естетичні вимоги щодо одягу. Прикрашаючи одяг, людина спочатку висловлювала свій несвідомий потяг до прекрасного; з часом  прикраси перетворилися на необхідний атрибут костюма, відбиваючи особливості  художньо-естетичних смаків народу. Отож естетична функція відзеркалювала певний спосіб усвідомлення життя, навколишньої природи, збагачений людським досвідом і пройнятий високою духовністю.

      Естетичні особливості одягу підпорядковані законам композиції, які вимагають  гармонійної єдності таких показників, як матеріал, форма, колорит та різні  види оздоблення. Чи не найкращим прикладом  такого максимального підпорядкування  законам композиції служить старшинський одяг ХVІІІ ст., коли спостерігається проникнення російських і польський матеріально-духовних традицій в світ української елітної культури: дорогоцінні тканини, вишукані прикраси,  оздоблення золотом і сріблом тощо. [14, с. 19-22].

      Якщо  оберегова та пов’язана з нею  обрядова функції народного одягу  наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. здебільшого втрачають своє значення (в ХVІІІ ж ст. дані функції ще зберігають окремі свої прояви, особливо що стосується обрядової функції, хоча, що стосується української еліти, то для неї вони вже не мають виняткового значення), то естетична, переживаючи певні видозміни, й досьогодні успішно утверджує себе, що й робить одяг важливою частиною декоративно-прикладного мистецтва.

      Вже з виникненням родових общин, а згодом племен, що об’єднували  споріднені родові общини та етнічні  угруповання, в одязі з’являються  етнічні ознаки, які з часом  набувають дедалі більшої виразності. Тобто можна говорити про етнічну  функцію одягу. З  утворенням нації  ускладнюється етнічна специфіка  народного одягу, який дедалі більше набуває національних ознак. Риси такої  спільноти, як нація, виявляють велику стійкість відносно пізніших впливів  і нашарувань, що у свою чергу  відбивається на еволюції одягу.

      У середині великих етнічних спільнот в їхньому одязі формуються специфічні регіональні і локальні ознаки, тобто  костюм стає, так би мовити, знаком відмінності  населення однієї місцевості від  іншої. Регіональні ознаки інколи поєднуються  з загальнонаціональними, які виступають символами відмінності націй.

      На  формування й розвиток етнічної функції  одягу впливають і етнокультурні  зв’язки між народами. Незважаючи на спільність багатьох елементів українського національного костюма, локальні його різновиди зберігають яскраву своєрідність, в одних випадках утримуючи в  собі архаїчні ознаки, в інших – риси, що виникли у процесі етнокультурного взаємообміну з сусідніми етнічними групами або народами. На території Наддніпрянської України ХVІІІ ст. такий культурний взаємообмін пов’язаний з польським і російським народами [7, с. 86].

      У процесі соціально-економічної еволюції суспільства, з появою станів та майнового  розшарування населення, з виникненням  приватної власності розвивається соціальна функція одягу. Він  стає знаком розмежування суспільних верств, а також знаком станової належності. Звідси й соціально-економічна диференціація одягу, його кількісних та якісних показників. Панівні верстви  підкреслювали за допомогою одягу  своє привілейоване становище. У  окремих випадках регламентація  одягу навіть пердбачалась законодавством [10, с. 264].

      Українська  старшина ХVІІІ ст. також намагалася максимально підкреслити свою матеріальну перевагу. Це проявилося і у якості тканин: старшинський одяг шили переважно із імпортних європейських або ж азійських тканин (шовк, парча). Шкіряне, майстерно виготовлене взуття різних кольорів, вироби із цінного хутра і, навіть, кількість одягу, його різноманніття, а не однотипність. Все це свідчило про те, що старшина поступово перетворюється на елітний стан.

      Протягом  усієї історії одягу на ньому  відбивалися і статевовікові  ознаки людини. Статевовікова функція  одягу пов’язана не тільки із фізіологією  людського організму, а й із характером діяльності різних за статтю та віком  людей і відповідно – їхнім  становищем у суспільстві. Приміром, чоловічі штани – це досить пізнє  явище, походження якого, крім кліматичних  причин, пов’язане з розвитком  їзди верхи (козаки), а також орного способу обробітку грунту.

      Статевовікові особливості пов’язані також  із народною етикою. І що характерно, так це те, що різні верстви суспільства  інколи мали зовсім різні етичні уявлення, які відбивалися в одязі [14, с. 23].

      Таким чином, одяг як одна із необхідних умов існування людини і як важлива  складова  матеріальної культури будь-якого  суспільства, виконує ряд функцій, найважливішими з яких є захисна, оберегова, обрядова, естетична, соціальна, статевовікова. Залежно від призначення  одягу найбільший наголос робиться на одну або декілька його функцій, інші ж стають другорядними. Для одягу Наддніпрянщини ХVІІІ ст. домінуючими були в першу чергу соціальна, естетична, ну і, зрозуміло, захисна функції. Чоловічий одяг старшини Гетьманщини був в основі своїй знаковим, так як повністю відбивав соціальну її приналежність до найзаможніших прошарків суспільства і різко відмежовував старишиину від середніх і бідних станів. І вже відштовхуючись від соціального забарвлення старшинського одягу, можна говорити про всі інші функції, які є допоміжними, такими, що підсилюють соціальну значущість вбрання української еліти ХVІІІ ст.

     3.2. Семантика українського одягу 

     Семантику українського одягу докладно охарактеризували Л. Артюх, Т. Бетехтіна, А. Пономарьов у колективній праці «Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник».

     Традиційний костюм українців поряд із забезпеченням  фізичного існування людини задовольняв  її різноманітні соціальні потреби. Завдяки своїй символічній навантаженості костюм, будучи матеріальним витвором, міг виконувати функції, властиві феноменам  духовної культури.

     Багатоманітність  символів та варіантів їх поєднання  безпосередньо пов'язані з призначенням костюма. Так, при переході від повсякденного  костюма до святкового, а також  від святкового до обрядового активно  зростала роль знакових фукцій. Водночас на задній план відходила  практична  функція: у святковому костюмі їй належала другорядна роль, а в обрядовому практичні властивості окремих  елементів взагалі не брались  до уваги.

     Відмінність у співвідношенні практичності й  знаковості присутня й на рівні окремих  властивостей компонентів костюма. Найменш інформативними є конструктивні  особливості – крій, силует, пропорції  одягу. Вони є більш-менш стабільними  і одноманітними. Тому декоративно-художні  прийоми значно багатоманітніші  не лише в історичному, а й у  територіальному плані й здатні виступати символами широкого кола духовних цінностей [1, с. 133-136].

     Семантика народного костюма – важлива складова національних традицій. Зафіксована у такий спосіб соціально значуща інформація забезпечує не лише розвиток самого костюма, а й значною мірою життєздатність усієї нації. Знакові функції належать до тих стереотипів, в яких упродовж віків втілювався досвід поколінь, їхні уявлення про навколишній світ і людину в ньому. Вони стосуються насамперед регламентації буденного, святкового, обрядового костюма, престижності одних і непристижності інших видів одягу, естетичного вирішення одягу певних соціальних груп, норм і правил користування одягом, залежно від віку, статі, сімейного стану, уявлень про межі дозволеного у проявах особистих смаків та уподобань тощо.

     Етнічна символіка костюма вказує на належність людини до певної нації. В українському костюмі ця властивість виступає однією з провідних, хоча кількість  суто специфічних елементів обмежена досить вузьким колом декоративно-художніх засобів та конструктивних прийомів [15, с. 227-229].

     Загалом кожен народ оцінює свій костюм як найдосконаліший та найкращий. При  цьому беруться  до уваги пристосованість  костюма до основних виробничих процесів, природно-кліматичних умов, антропологічних особливостей людини тощо. Не останню роль відіграють і суб'єктивні моменти, зокрема відповідність одягу існуючим у народі естетичним і моральним вимогам.

     Усвідомлення  етнічної специфіки одягу здебільшого  проявляється у міжетнічних контактах  і залежить від їхнього характеру. Там, де міжетнічні взаємини не були напруженими, виникали своєрідні регіональні  комлекси, особливості яких були етнічними  символами кількох народів.

     Етнічними символами народного костюма  українців є і ряд особливостей одягу інших народів. Зокрема, значна частина запорізького козацтва з  міркувань престижу запозичила чимало прикметних ознак одягу народів  Європи та Сходу. Так, зі Сходу постачались дорогоцінні перські, китайські і турецікі тканини – перська парча, декорована різноманітними узорами,  китайська тафта, турецькі оксамити, напівшовкові, малинового кольору, з великими зірками чи колами на срібному тлі, турецькі атласи та ін. Із верхнього одягу серед української старшини широко вживаними були турецький кунтуш, татарський байбарак, турецький кобеняк. Також заможна старшина носила переважно дорогі китайські,перські і турецькі шовкові пояси. Значний вплив ну старшинський одяг мала і в ХVІІІ ст. польська шляхта. Саме вона завезла в Україну моду на широкі пояси – кунтуші. Крім того на території Гетьманщини поширеним був такий польський верхній одяг як жупан, делія, Лівобережна старшина носила і польські чоботи різних кольорів. Український старшинський одяг у другій половині ХVІІІ ст. чимало запозичив у московитів, зокрема, це такі елементи верхнього одягу, як камзол, каптан, ферезея та ін. Остання щоправда в цей період на території Гетьманщини починає зникати. Незважаючи на значні східні, західіні і північні культурні впливи, український одяг в основі своїй залишався слов'янським. Тому пізніше козацький костюм не лише справив помітний вплив на розвиток українського народного одягу у цілому, але бували випадки, коли він усвідомлбвався як національний. [14, с. 22-24].