Одяг козацької старшини гетьманщини ХVІІІ ст.

     Вікова  градація костюма – ряд ознак, які засвідчували належність людини до певного покоління. Досить часто  такі ознаки доповнювалися символами  сімейного стану. Особливо розвинута  вікова градація костюма у жіночому вбранні. Але й чоловічий костюм мав свою систему відповідних  ознак, проте вона була значно простішою. Вікові відмінннсоті, крім колористики  одягу, в якому з роками зменшувалась кількість яскравих тонів та контрастних  поєднань, підкреслювались окремими елементами костюма (поясом, шапкою) та його аксесуарами (люлькою, палицею), особливостями  зачіски, вусами й бородою. Ознаки сімейного  стану в костюмі здебільшого  доповнювали символи вікової  градації. Якщо брати до уваги одяг ХVІІІ ст., то в цей час він практично не мав ніяких вікових відмінностей. Діти заможної старшини носили точну копію вбрання дорослих. Крім того, зазвичай одяг хлопчиків і дівчаток практично не відрізнявся.

     Соціальна символіка костюма. В ознаках  соціального статусу найповніше проявлялася здатність одягу  об'єднувати чи роз'єднувати людей. Тому нерідко соціальні символи виконували роль етнічних.

     У Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, офіційні розпорядження стосовно костюма поширювалися лише на представників панівних верств, зокрема поміщиків. Добровільно їх дотримувалися й інші заможні люди. Як наслідок, їхній костюм зазнав помітного впливу європейської моди, престижозначущі елементи якої стали виступати як соціальні символи. Все це відривало розвиток костюма заможних верств населення від етнічного середовища. І саме у ХVІІІ ст. найбільше спостерігається помітний вплив польської і російської моди на зміни в українському старшинському костюмі. [1, с.136-137].

     Підводячи підсумки даного підрозділу можна сказати, що український старшинський одяг ХVІІІ ст. несе в собі і етнічне, і соціальне, і вікове символічне забарвлення. Щоправда воно частково втрачає національні самобутні риси в зв'язку із значним проникнення польської і російської матеріальної культури в середовище нової української еліти.

РОЗДІЛ 4. ЧОЛОВІЧИЙ КОСТЮМ СТАРШИНИ ХVІІІ СТОЛІТТЯ 

     У ХVІІ-ХVІІІ ст. в українському суспільстві формується нова елітна верства – старшина, що жила у розкошах і достатках, вбиралася у дорогий одяг, носила коштовні прикраси. Воєнна діяльність козаків постійно збагачувала українську старшину. Розкішшю відзначався побут гетьманів, полковників, членів гетьманського уряду та їхніх родин. Багаті й пишно декоровані маєтки, породисті коні, щедрі прийоми та бенкети, дорогоцінне вбрання та коштовні прикраси вражали іноземців [4, с.198].

     В даному розділі ми докладно охарактеризуємо  комплекс українського старшинського  вбрання, починаючи від верхнього  одягу і закінчуючи взуттям, зачісками, прикрасами і зброєю. Особлива увагу  звернемо на вплив польської моди, який зберігався на протязі всього ХVІІІ ст. та частково російських модних тенденцій, що проявилися переважно в оздобленні і якості одягу з кінця століття.

     Козацька  старшина носила сорочки з тонкого  полотна, широкі штани червоного  кольору й жупани. Шили одяг з  оксамиту, сукна. Матеріалом для парадного  одягу служили шовк і оксамит, гаптовані золотом і сріблом. Верхнім одягом були кунтуш або черкеска і каптан. Докладніше ці та інші елементи старшинського одягу ми розглянемо у наступних підрозділах [21, с.312]. 

4.1. Верхній одяг 

      Верхнє  чоловіче вбрання ХVІІІ ст. являло собою в основі своїй польсько-угорську модифікацію східнослов'янського та давньоруського одягу. Значного впливу український старшинський одяг зазнав від турецько-татарської моди. Так, із верхнього одягу серед української старшини широко вживаними були турецький кунтуш, татарський байбарак, турецький кобеняк. Козацька старшина носила соболеві, рисячі, лисячі та інші шуби. Вони прикрашалися запонами з коштовних самоцвітів і облямовувалися навкруги срібними, золотими та шовковими шнурками, інколи хвостами соболів та куниць. Крім шуб вживалася накидка-кирея, із сукна або оксамиту, підбитого хутром, з широким   хутровим коміром.   Прикрасою   киреї  були запони — золоті, срібні, а то і з дорогоцінним камінням.

       Верхній плечовий одяг був  основний і додатковий. Основний  одяг  мав рукава (каптанна група), а додатковий, що накидався на  плечі, був плашоподібного типу. До основного верхнього плечового  чоловічого вбрання належали  свита (Рис. А 1), каптан (Рис. А 2), жупан (Рис. А 3) – довгий рукавний розстібний одяг. Додатковим плечовим одягом служили кирея, кунтуш, делія. Побутував також нагрудний короткий одяг – безрукавний (типу камізелі) та рукавний (типу куртки). За плащовий одяг правила бурка (Рис. А 4), опанча.

      Свита була найпоширенішим верхнім розпашним  одягом. Для неї характерний давній тип крою – тунікоподібний, прямоспинний, з боковими вставками-клинами –  «вусами», що утворювали приталений силует. До ХVІІ ст. коміра у свити не було. Появу стоячого невисокого комірця пов'язують з новмодними європейськими впливами. У заможних верств населення Наддніпрянської України свити були довгополими, що підперізувалися широкими тканими поясами.

      Капота  – різновид свити – мала деякі  характерні відмінності (Рис. А 5). Шили її з візерункових, привізних тканин. Капота була довгою і не дуже приталеною. Вона мала широкий відкладний комір (іноді іншого кольору), по три великі складки ззаду. Застібалася капота на шовкові гудзики.

      Основним  верхнім чоловічим одягом у середовищі козацької старшини був жупан. «Надів жупан і думає, що пан», - казали в  народі. Жупан – різновид каптана. Це довгий розпашний одяг із застібкою  на грудях впритул на гудзики або  гаплики, зі стоячим коміром. У козацької  старшини гудзики були золотими, майстерно  виконаними, інкрустованими коштовним камінням [5, с.109-112].

      Жупани  шилися із привізного одноколірного  сукна насичених кольорів (вишневого, червоного, синього, зеленого) та з шовкових різнобарвних тканин (штофу, візерунчастої  парчі), підбивалися полотняною або  нанковою підкладкою. Для обшлагів та комірів використовували іншу за кольором і фактурою тканину (шовк, оксамит) і навіть хутро. Характерним оздобленням жупанів були різнокольорові вишивки або шнуркові аплікації, розташовані по верху «вусів» або ряс, уздовж кишень, по комірах та бортах, краях обшлагів рукавів [19, с.172]

      У ХVІІ-ХVІІІ ст. особливих змін зазнав додатковий верхній плечовий чоловічий одяг, який кардинально вплинув на форму силуетів – одяг став приталений. Західноєвропейська ренесансна спрямованість моди торкнулася і деяких назв цього одягу. В результаті старовинне князівсько-боярське вбрання трансформувалось у такий спосіб: опашень з відкидними рукавами – у кунтуш, охабень з широким відкладним коміром та прорізними рукавами – в делію.

      Додатковий  чоловічий плечовий одяг мав два  основних підтипи – рукавний (кунтуш, делія, кожух, шуба) і безрукавний (кирея, опанча, бурка).

Кунтуш  – верхній додатковий розпашний  одяг, який одягали поверх жупана або  свити (Рис. А 6). Шили його з дорогих візерунчастих парчевих (оксамитових) тканин, штофу та однотонного привізного кольорового сукна, іноді підбивався соболиним, горностаєвим хутром. Через характерні особливості крою контуша, викликані новою польсько-європейською модою, виникла необхідність підрізати спинку в опашнів, вставляти додаткові бічні клини, збирати в ряси, стягувати в талії, щоб досягти ефекту максимального підкреслення фігури. Незмінними залишалися довгі прорізні рукава, лише збагатившись формою і довжиною розрізів та варіантами носіння. Кунтуші різнилися довжиною. Так, зокрема, у козацької старшини вони були довгополими.

      Характерною ознакою делії був широкий  відкладний комір та довгі декоративні  рукава, що кріпилися до задньої  частини пройми і звисали ззаду (Рис. А 7). Відомі також делії з короткими рукавами (суто польський варіант), які стирчали по боках. Делії шилися з дорогих кольорових сукняних тканин, італійських оксамитів, візерунчастих штофних шовків та парчі, підбивалися ведмежим, вовчим і бобровим дорогим хутром. Делія мала ряд гудзиків до середини живота. У середовищі української шляхти делії найчастіше застібалися біля шиї на один гудзик або аграф; інші дорогоцінні гудзики залишалися багатою золотою оздобою. За всіма ознаками делії були красивим багатим і привілейованим видом убрання, оскільки для їх пошиття використовувалися найдорожчі оксамитові та шовкові візерунчасті тканини, дорогоцінні сорти хутра (соболя, куниці, бобра).

      Ферезея. За часів Гетьманщини в Україні  майже повністю зникає популярний у  попередніх століттях одяг типу ферезеї. Залишки поширеного в Росії одягу, що побутував до реформ Петра І, подиноко траплялися в Україні у ХVІІІ ст. у середовищі української еліти. І. Крип'якевич характеризує ферезею як плащ з широкими рукавами, гудзиками і петлями, без пояса. Під словом плащ він має на увазі спосіб носіння ферезеї накинутою на плечі. За своїми конструктивними характеристиками ферезея, підбита хутром, стала прототипом шуби [13, с. 69-73].

      У комплекси вбрання верхівки українського суспільства входили шуби. Це широкий  прямоспинний одяг з широкими зручними рукавами, облямованими хутром, з відкладним, іноді широким шалевим хутряним коміром. Шуби шили з сукна або  цупкого шовку, підбивали дорогим  хутром.

     До  додаткового верхнього плащоподібного чоловічого вбрання належить кирея  типу давньослов'янської опанчі. Широка, завдовжки до середини литок, вона мала відкладний комір і зав'язувалася  біля шиї мотузкою. Для козацької  старшини кирея з шовкової або  парчевої тканини слугувала додатковим парадним одягом. Інколи її підбивали  горностаєвим або соболиним хутром.

     Найбагатшим плащоподібним одягом була гетьманська  бурка завдовжки до п'ят. Шили бурку  з шовку чи візерунчастої парчі  або шовку на підкладці, облямовували по краях дорогим хутром, з якого  також робили широкий відкладний комір. Застібали бурку на один гудзик біля шиї так, що вона спадала по плечах густими зборами до самого низу, надаючи величавості силуетові [8, с. 463-464].

     Взуття  в Наддніпрянській Україні у  середовищі знаті та козацької старщини було майже таким, як і в польської  шляхти. Так, популярними були різнокольорові сап'янові чоботи (жовті, червоні, зелені), зшиті збоку і підбиті металевими підківками – срібними, мідними  і навіть золотими. Чоботи зверху прикривалися шароварами. Козаки ж віддавали перевагу чоботам з гострими і загнутими догори носками турецького типу [5, с. 118].

      Таким чином, говорячи про верхній одяг наддніпрянської старшини, ми можемо сказати, що він увібрав у себе компоненти турецько-татарського, польського і російського одягу. Так, серед  української старшини широко вживаними  були турецький кунтуш, татарський байбарак, турецький кобеняк. На території  Гетьманщини поширеним був такий  польський верхній одяг як жупан  і делія. Заможна стпршинська  еліта у другій половині ХVІІІ ст. чимало запозичила у московитів, зокрема, це такі елементи верхнього одягу, як камзол, каптан, ферезея та ін.  Лівобережна старшина носила також польське і турецьке взуття: польські сап'янові чоботи різних кольорів і турецькі з гострими носками. 

4.2. Натільний одяг і поясний одяг 

      Обов'язковим  атрибутом одягу української старшини ХVІІ—ХVІІІ ст. була сорочка з тонкого полотна або серпанку, за кроєм подібна до народних, вишита шовком, сріблом або золотом, широкі оксамитові або шовкові шаровари.  Козацька старшина носила сорочки з тонкого полотна, широкі штани червоного кольору й жупани. Шили одяг з оксамиту, сукна. Матеріалом для парадного одягу служили шовк і оксамит, гаптовані золотом і сріблом. Так, зі Сходу постачались дорогоцінні перські, китайські і турецікі тканини – перська парча, декорована різноманітними узорами,  китайська тафта, турецькі оксамити, напівшовкові, малинового кольору, з великими зірками чи колами на срібному тлі, турецькі атласи та ін. [3, с. 77].

      Усі комплекси українського національного  вбрання, до якого б соціального  стану вони не належали, мають строгу логічну схему побудови, відпрацьовану століттями. Основою чоловічого вбрання завжди була сорочка. Якщо в народі вона слугувала основним одягом, а в середовищі заможних верств українського суспільства – натільним одягом, білизною. Чоловіча сорочка зберігала характерну східнослов'янську геометричну конструкцію – прямий крій із вставними прямокутними рукавами, пришитими під прямим кутом до стану. Панська сорочка шилася з тонкого полотна, вишивалася шовком, сріблом і золотом. За кроєм вона була близька до народної, відрізняючись від неї лише формою коміра, гатунком тканини, оздобленням тощо. Сорочка мала довгий пазушний розріз, застібалася на один гудзик біля шиї; Якщо в ХVІІ ст. на сорочках комірців ще не було (голошийки: горловину обшивали різного типу обшивками; комір у заможних верств зав'язували ганулами, золотими тясьмами), то у ХVІІІ ст. на території Наддніпрянщини широкого поширення набули невеликі стоячі і відкладні комірці, запозичені із західної моди. При чому на комір сорочки звертали більшу увагу, ніж на саму сорочку. Комір випускався з-під верхнього вбранння. Цей комір звався ожереллям. Його робили окремо від сорочки і пристібали до неї, коли було потрібно, - у заможної старшини золотими або срібними гудзиками, або ж запонками (золоті і срібні) з петлями [3, с. 179-180].