Національна культура в умовах тоталітаризму 30-их років ХХ ст

В Україні вели дослідницьку діяльність наукові колективи. Великих успіхів досягли вчені  відкритого в 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ). У 1931—1932 pp. у ньому працював І.Курчатов, тут Л. Ландау написав класичну працю з кінетичної теорії плазми; в 1932 р. група вчених у складі К. Синельникова, О. Лейпунського, А. Вальтера і Г. Латишева вперше здійснила штучне розщеплення ядра атома літію швидкими протонами, їхні праці засвідчили народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.

У Галичині вся  українська наука зосереджувалась  у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. У 30-ті роки зв'язки Товариства з Києвом припинилися. Крім того, фінансова криза змусила скоротити адміністративний персонал і гонорари науковцям. Але провідні вчені М. Возняк — історик літератури, І. Зелінський — мовознавець, Я. Пастернак — археолог, І. Витанович — економіст, Ф. Колесса — музикознавець, В. Левицький — математик, В. Кубійович і Ю. Полянський — географи, В. Старосельський — правознавець, М. Панчишин — медик та інші продовжували працювати. [4, c. 178]

Література. Слідом за розгромом наукових кадрів удар було спрямовано на письменницькі організації й об'єднання. Керівники партії вбачали в них носіїв націоналізму, політичне небезпечних людей. Пік прийшовся на 1933—1934 pp. Було заарештовано 240 письменників, багато з яких розстріляно або відправлено до таборів, звідки мало хто повертався; більшість їхніх творів було заборонено.

Визначальну роль у драматичних подіях щодо літератури відіграла постанова ЦК ВКП(б) "Про  перебудову літературно-художніх організацій" від 23 квітня 1932 р. Рішучої критики  зазнали український буржуазний націоналізм і формалізм. Постанова  зобов'язувала сприяти подальшому формуванню і утвердженню єдиного творчого методу в літературі та мистецтві — методу соціалістичного реалізму.

У липні 1934 р. відбувся Перший з'їзд письменників, який об'єднав 300 чол. в єдину Спілку радянських письменників України.

Українська  поезія, незважаючи на утиски, знаходить  можливості реалізувати свій творчий  потенціал. Виходить друком велика кількість  поетичних збірок: "Вітер з  України", "Чуття єдиної родини", "Сталь і ніжність" П. Тичини; "Знак терезів", "Літо", "Збір винограду" М. Рильського; "Вибрані поезії" й епічні поеми "Безсмертя" та "Батьки й сини" М. Бажана; "Червоні троянди", "Люблю" В. Сосюри; "Героїчні балади", "Барвінковий світ" Л. Первомайського; "Лірика бою", "Поезії" П. Усенка; "З книги життя", "Народження синів", "Березень" А. Малишка; "Книга боротьби" Л. Дмитерка; "Двадцятий полк" І. Муратова та ін.

Прозаїки донесли  до читача романи й повісті: "Облога ночі", "Голубі ешелони", "Олександр  Пархоменко" П. Панча, "Мати" А. Головка, "Роман Міжгір'я" та "Історія  радості" І. Ле, "Десну перейшли батальйони" і "Удай-ріка" О. Десняка, "Ранок" І. Микитенка, "Вершники" Ю. Яновського, "Шлях на Київ" С. Скляренка, "Вісімнадцятилітні" Ю. Смолича, "Дніпро" Н. Рибака, "Іван Богун" Я. Кочури, "Граніт" В. Собка та ін.; до Києва і Харкова на роботу приїхали письменники Західної України — С. Тудор, О. Гаврилюк, Я. Галан, П. Козланюк та ін.

Пожвавлюється літературне життя. Починають виходити громадсько-політичні та літературні  журнали "Літературна критика" (1938) і "Україна" (1941). Продовжують видаватися "Літературна газета", журнали "Радянська література", "Літературний журнал", "Літературний Донбас", "Театр", "Народна творчість".[4, c.179]

Образотворче  мистецтво. Як зазначалося, постановою ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" було ліквідовано численні мистецькі угруповання і на їх місці створено єдину Спілку радянських художників України. Наприкінці 1938 р. відбувся Перший з'їзд художників України. На ньому було проголошено підсумки "боротьби" за ідейну чистоту мистецтва, виховання нових кадрів і ліквідацію формалізму в мистецтві. В українське образотворче мистецтво приходять молоді митці, випускники Академії мистецтв та художніх інститутів, завойовує популярність тематична картина, героями якої стають сучасники і події сьогодення. Найпомітнішими стали полотна "Переможці Врангеля" Ф. Кричевського, "Кадри Дніпровуду" К. Трохименка, "Будівництво домни № 3" О. Щовкуненка, "Дорога в колгосп" М. Бурачека, "Щopc в бою під Черніговом" М. Самокиша, "Котовський ліквідує банду Матюхи" Ф. Кличка та ін. Багато зробили художники України до відзначення 125-річчя з дня народження Т. Шевченка: графічні твори В. Касіяна ("Шевченко на Україні", "Шевченко серед селян"), М. Дерегуса ("Катерина" і серія "Дорогами України"). Цикл ілюстрацій до ювілейного видання "Кобзаря" створив І. Іжакевич.

Розвивається  монументальна скульптура. М. Манізер  створює пам'ятники Т. Шевченкові, встановлені  в 1939 р. у Києві та Каневі, А. Страхов  виконує статую О. Пушкіна, Ю. Білостоцький — надгробки М. Лисенкові та М. Заньковецькій, Г. Пивоваров — монументальні скульптури для Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві, скульптурні портрети І. Франка, Т. Шевченка, О. Довженка. [4, c.181]

Розвиток народних художніх промислів увів у мистецьке  життя нових майстрів — М. Примаченко, Я. Герасименка, П. Власенко, І. Гончара, Н. Вовк, В. Гарбуза, Я. Халабудного, низку опішнянських гончарів, решетилівських вишивальниць та ін. Основоположником декоративного живописного натюрморту в українському народному мистецтві стала Катерина Білокур.

В архітектурі  конструктивізм став вважатися космополітичним  стилем, виявом техніцизму, і в 1932—1933 pp. він був оголошений ворожим  і чомусь націоналістичним; на його місце прийшов напрямок, що поєднав  конструктивізм з ампіром та нахилом до псевдомонументалізму. У цьому новому стилі зведено, наприклад, будівлю Верховної Ради в Києві.

Театр. На початку 30-х років українське театральне мистецтво зазнало великих втрат. У 1933 р. було ліквідовано театр "Березіль", а його артистів "розкинуто" по інших театрах, Леся Курбаса звільнено з театру, позбавлено звання "Народний артист республіки", заарештовано і відправлено на Соловецькі острови, де було розстріляно в 1937 р.

Станом на 1937 р. в Україні діяли 84 професійних  театри — 6 опери та балету, 64 драматичних, 2 музкомедії, 12 юного глядача та 39 робітничо-колгоспних, з них 57 давали вистави українською мовою. Серед них провідне місце займав Київський драматичний театр ім. І. Франка, незмінним керівником якого був Г. Юра. Театр мав великий і різноманітний репертуар української, російської, світової класики. П'єси "Загибель ескадри", "Платон Кречет", "Правда" О. Корнійчука, "Соло на флейті" І. Микитенка, "Боягуз" О. Крона, "Безталанна" І. Карпенка-Карого, "Останні" М. Горького, "Борис Годунов" О. Пушкіна та інші завоювали прихильність глядачів. Загальне визнання здобули артисти Ю. Шумський, Н. Ужвій, Г. Борисоглібська, А. Бучма, О. Ватуля, Ф. Барвінська, О. Сердюк та ін. [4, c.181]

Одним з кращих був колектив Київського театру опери  та балету. У його репертуарі широко представлено оперну класику — "Наталка-Полтавка" М. Лисенка за мотивами п'єси І. Котляревського, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Мазепа" та "Євгеній Онєгін" П. Чайковського, "Снігуронька" М. Римського-Корсакова. Театр здійснив постановку опер "Трагічна ніч" К. Данькевича, "Тихий Дон" І. Дзержинського та ін. У 30-ті роки робилися спроби осучаснити балет, увести національну, виробничу тематику, зокрема у спектаклях "Дніпрельстан" А. Рудницького, "Пан Каньовський" М. Вериківського. Проте рівень їх був досить низький, що не викликало підтримки ні у владних структур, ні у глядачів. У театрі сформувався колектив провідних оперних артистів, таких як М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, З. Гайдай, І. Паторжинський, М. Донець, М. Гришко та ін.

Великих успіхів досяг Київський російський драматичний театр ім. Лесі Українки, Запорізький драматичний театр ім. М. Заньковецької, Сумський драматичний театр ім. М. Щепкіна, Харківський драматичний театр ім. Т. Шевченка та ряд інших. Наприкінці 30-х років засновано Чернігівський театр ім. Т. Шевченка, Кам'янець-Подільський ім. Г. Петровського, Житомирський ім. М. Щopca. Активно працювали театри юного глядача і театри ляльок. У них працювали майстри сцени І. Замичковський, Л. Криницька, М. Крушельницький, Б. Романицький, І. Мар'яненко, Д. Мілютенко та ін. Помітною також була діяльність робітничо-колгоспних театрів, що стало яскравим свідченням широкого зростання українського театрального мистецтва з народом. [4, c.182]

Кіно. 30-ті роки стали періодом звукового кіно, періодом становлення і утвердження українського кіномистецтва. У 1933-1938 pp. Київська кіностудія "Українфільм" та Одеська випустили 55 фільмів.

На Київській  кіностудії І. Савченко поставив фільми "Вершники" (за романом Ю. Яновського) та "Богдан Хмельницький" (за сценарієм О. Корнійчука). М. Донськой екранізував твори М. Горького "Дитинство", "В людях" і "Мої університети". В. Браун у 1939 р. знімає фільм "Моряки". Знімаються історичні та історико-революційні фільми "Дума про козака Голоту", "Щорс" (режисер О. Довженко), "Червона хустина" за однойменним твором А. Головка та "Останній порт" за драмою О. Корнійчука "Загибель ескадри". Фільми "Коліївщина" і "Прометей" режисера І. Кавалерідзе були присвячені спільній боротьбі українського та російського народів проти соціального і національного гніту. Поряд із цим озвучувалися старі стрічки. Екранізуються драматичні та оперні спектаклі "Наталка-Полтавка" І. Котляревського, "Сорочинський ярмарок" і "Майська ніч" М. Гоголя та "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського. [4, c.182-183]

Музика. Музика також розглядалась як засіб партійної пропаганди. Перевага надавалась творам, у яких провідними були ідеологеми ВКП(б), а з української класики — революційним мотивам.

І все ж українська музика зберегла і розвивала кращі національні риси народної музичної творчості та класики, збагачувалась новим ідейним змістом. Створювались пісні й думи про революцію, Червону Армію, з'явилося багато побутових, ліричних, жартівливих та сатиричних пісень. Для багатьох із них властива органічна єдність з народною поетичною співучістю і ліризмом.

Із музичних творів великої форми виокремлювались  емоційністю "Жовтнева кантата" М. Вериківського, симфонічна поема "Похід" А. Штогаренка, "Молдавська поема" В. Косенка за темами молдавських народних пісень, концерт для фортепіано з оркестром. Визнання здобули "Українське концертино" Д. Клебанова, концерт для фортепіано з оркестром Г. Жуковського, симфонія № 2 Б. Лятошинського.

Йде становлення  оперної та балетної музики. Композитор К. Данькевич у 1933—1934 pp. написав оперу "Трагедійна ніч" за поемою О. Бе-зименського, С. Жданов — оперу "Жакерія", П. Козицький — "Невідомі солдати", В. Нахабін у 1935 р. — музику до балету "Міщанин з Тоскани" за новелою Дж. Боккаччо. На сцени театрів виходять українські оперети "Сорочинський ярмарок" та "Весілля в Малинівці" О. Рябова. Щоправда, останні були позначені поверхневою розважальністю.

Робляться спроби утвердити національну тематику в оперному мистецтві. Б. Лятошинському в опері "Щopc" (1938) вдалася центральна фігура твору — полководець громадянської війни в Україні М. Щорс. Визначною подією в музичному житті країни став вихід на сцену в 1940 р. опери "Богдан Хмельницький" М. Вериківського — лірико-психологічної музичної драми, де увагу приділено переважно жанрово-побутовим мотивам. [4, c.183-184]

Гідне місце  на сценах України посів балет "Лілея", створений К. Данькевичем (1939). Високі гуманні ідеї, захоплюючий сюжет, яскрава музична мова, широке використання українського пісенного і танцювального фольклору — усе це викликало симпатії масової аудиторії.

Засоби масової  інформації. Великого значення у вихованні нової людини партія надавала кіно, радіо, пресі. З кожним роком розширювалась мережа кіноустановок і радіоточок. Станом на 1940 р. в Україні налічувалось 6916 кіноустановок, працювало 10 радіостанцій, 1303 тис. радіоточок. У республіці в 1939 р. було видано близько 73 млн примірників книг. На початок 1941 р. виходило близько 2 тис. газет із разовим тиражем 7 млн примірників. У 1938 р. було започатковано нові газети "Советская Украина", "Комсомольское знамя", в 1939 р. — "Колгоспник України", в 1940 р. — "Радянська освіта" та ряд журналів.

Поліграфічна  база України в 1941 р. мала 930 друкарень, з них 70 у районних центрах. Станом на 1940 р. в Україні працювало 14 республіканських видавництв, найбільшими з яких були Видавництво АН УРСР, Держполітвидав, Державне видавництво колгоспної та радгоспної літератури, Держфінвидав, Дитвидав, "Комуніст", "Молодий більшовик", "Радянська школа", Держмедвидав та ін. [4, c.185]

З метою подальшого розвитку поліграфічної промисловості  побудовано книжкову фабрику ім. Фрунзе у Харкові, книжково-журнальну фабрику  в Києві, Донецький поліграфічний  комбінат, реконструйовано і розширено  друкарні в Києві, Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, побудовано друкарні в ряді обласних і районних центрів республіки.

Найбільшим  видавничим центром Західної України  у 30-х роках був Львів. Тут працювала  потужна спілка "Діло", яка видавала часописи "Діло", "Бібліотека діла". Іншим великим газетним осередком був концерн відомого видавця І. Тиктора "Українська преса". Тут виходили щотижневики "Наш прапор", "Новий час", "Народна справа", щомісячник для дітей "Дзвіночок". Періодично друкувалася "Українська бібліотека". М. Тараненко крім книжечок для дітей видавав добре ілюстрований і відредагований щомісячник "Світ дитини". Б. Гошовський редагував журнал для дітей "Юні друзі". Крім Львова працювали невеликі видавництва в Коломиї і Жовкві. Усього в Галичині виходило 143 назви газет і журналів. [4, c.186]