Краєзнавчі музеї України

       - опрацювання нормативно-правової бази з метою забезпечення     збереженості і оптимального використання культурних цінностей на     території регіонів, розробка регіональних програм розвитку туризму з     урахуванням місцевих особливостей;

       - контролю за кількістю туристів, що відвідують об'єкт, з метою    запобігання завдання йому шкоди;

       - контрольованого будівництва в зонах, що прилягають до об’єктів     культурної спадщини;

       - забезпечення інфраструктури на об’єктах, що відвідуються.

       На  жаль, в сьогоднішніх умовах економічної  ситуації в Україні, неможливо досягти високих стандартів, необхідних для такої діяльності. Потрібне вдосконалення нормативно-правової бази галузі, з огляду на вимоги міжнародного права, які передбачають не тільки відповідне фінансування таких заходів (субсидії, податкові пільги на розвиток галузі, спонсорська допомога), а й застосування міждисциплінарного підходу (визначити принципи розвитку туризму, ґрунтуючись на діючих правилах у цій сфері, проголошених ЮНЕСКО, Радою Європи і ИКОМОС), міжнародних обмінів фахівцями, введення виховних заходів і відповідних навчальних дисциплін на всіх рівнях освіти.

       Загальні  європейські тенденції в цій  галузі були визначені в рекомендаціях і резолюціях Ради Європи. Так, Рекомендація (98)4 “Про заходи розвитку, цілісного збереження історичних комплексів, що складаються з рухомих і нерухомих пам’яток” пропонує впровадження системи культурних обмінів школярами і студентами між європейськими державами, створення сітки туристичних маршрутів, до яких входила б архітектурна спадщина. Четверта Європейська конференція Ради Міністрів визнала за необхідне розробку в державах стратегії для розвитку культурного туризму, тобто створити механізм, що дозволить ввести туризм “високої якості” і культурну спадщину в систему, яка була б економічно вигідною для країни [1, 95-96]. Для цього необхідне застосування нових методів управління в державній системі.

       Можна визначити «основні пріоритети державної політики» для підтримки і стимулювання розвитку галузі “культурного туризму” і охорони культурної спадщини:

       1. Розробка і вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення     збереженості й оптимального використання природних і культурних     цінностей у туристичній галузі.

        2. Підтримка локальної регіональної  економіки для збільшення припливу туристів у віддалені місця. Підтримка відвідування таких місць через     головні туристичні маршрути або обмеження кількості відвідувачів (за     необхідністю).

        3. Фінансова підтримка, податкові  пільги, вдосконалення системи     кредитів і субсидій для ремонту, консервації і реставрації пам'яток культури і природи, що приведе до збільшення атракційності пам'яток і заохотить туристів для відвідування останніх.

        4. Створення чи упорядкування  інфраструктури, комунікацій і транспорту, що поєднає інтереси туристичної галузі з метою охорони і     популяризації культурної спадщини.

        5. Державна підтримка приватних  організацій, робота яких спрямована  на екологічний і культурний туризм. Співпраця відповідних департаментів, асоціацій, навчальних закладів і дослідницьких інститутів, громадських організацій з органами охорони пам'яток і урядовими владами.

        6. Наявність відповідної інформації  і видань для відвідувачів.

        7. Створення державної програми  соціологічних досліджень і моніторингу за станом об’єктів у туристичних зонах підвищеної активності.

        8. Підтримка діалогу між містом  і селом для розвитку туризму  в регіонах.

        9. Розробка єдиних європейських  методів підходу на відтворення  і     використання культурного надбання.

       10. Підвищувати суспільне розуміння  даної проблеми шляхом реклами  і     популяризації об'єктів культурної спадщини.

       11. Створення альтернативних туристичних  маршрутів з метою зменшення навантаження на основні маршрути. Для цього потрібно об’єднання     регіональних і міжнародних ініціатив з метою досягнення гармонійного     культурного туризму, а також опрацювання єдиного підходу до всієї системи туризму відносно культурної і природної спадщини.

       12. Застосування частини прибутку  від туризму на відтворення,     реставрацію, реконструкцію природних та історичних місць, які зазнали шкоди в наслідок їх неконтрольованого використання.

       Функція держави в цій галузі зводиться  до створення загальної політичної лінії, координації зусиль, моніторингу та аналізу досягнутих результатів, контролю за використанням коштів, забезпечення процесу прийняття рішень, виконання їх тощо. Туризм, реалізований за принципами сталого розвитку, є важливим засобом забезпечення зайнятості населення й економічного розвитку регіону, а також збереження і залучення в соціально-економічний розвиток об'єктів культури. Педагогічно грамотно організований молодіжний туризм поліпшує усвідомлення світу молоддю, підвищує культурний рівень, виховує почуття патріотизму.

       Потрібен  суворий контроль за відвідуванням  цих об’єктів і тоді туристи будуть відчувати відповідальність за оточуюче середовище, тоді можна досягти нормального забезпечення тривалого збереження цих об’єктів.

       Таким чином, культурний туризм поєднаний  із відповідними діями в галузі охорони культурної спадщини, дозволить державам, у яких є особливо визначні об’єкти культурного надбання, ствердити свою культурну ідентичність і зробити її більш відомою в цілому світі. Необхідна детальна і обдумана підготовка, щоб пам’ятки стали більш привабливими для туристів. Правильна організація туризму буде сприяти збереженню нашої спадщини і підвищенню економічного розвитку в державі.

       Основним  принципом розвитку культурного  туризму в державі повинен  стати принцип стійкого розвитку, що має на увазі підтримку місцевої культури, збереження культурних і природних об’єктів і поліпшення життєвого рівня місцевого населення. Туризм, реалізований за принципами стійкого розвитку, є важливим засобом забезпечення зайнятості населення й економічного розвитку регіону, а також збереження і залучення в соціально-економічний розвиток об’єктів культури. 

       Подібні проекти, спрямовані на розвиток туризму  на основі використання культурних ресурсів, є важливими складовими збереження і використання об’єктів культурної спадщини, збереження національної культури народів України, розвитку ремесел, збереження нематеріальної спадщини, впровадження принципів цивільного суспільства, формування привабливого іміджу України на міжнародному рівні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

       Отже, для музеїв важливо підтримувати рівновагу між науковими дослідженнями і презентаційною діяльністю. Нерозбірливе намагання йти слідом за новітніми тенденціями в пошуку ефектних рішень є таким же деструктивним, як і вперте поклоніння традиціям.

       Культурний  туризм є одним з основних засобів  пізнання власної країни, формуванню гордості за її культурні надбання. Проте, держава не приділяє йому належної уваги як одному із важливих чинників подолання внутрішніх антагонізмів, нівеляції регіональних стереотипів і формування загальноукраїнської ідентичності.

       Не  здійснюється консолідована політика держави щодо підвищення ролі культурного туризму у формуванні спільних цінностей та географічної мобільності громадян України.

       У довгострокових програмах і стратегіях не надається належної уваги розвитку культурного туризму як чинника  сталого регіонального розвитку – через відродження пам’яток історії та культури, традиційної народної культури, народних промислів, ремесел тощо.  

       Національна культурна спадщина пропагується несистемно і неефективно, як в Україні так  і за кордоном, що ускладнює її використання для розвитку культурного туризму.

       Актуалізація  і використання національної культурної спадщини зумовлюють необхідність застосування досвіду підтримки культурного  туризму в європейських країнах, розвитку міжнародного співробітництва  в пам’яткоохоронній справі.

       Пропозиції:

       - При розробці та затвердженні урядом України Концепції державної політики у сфері культури на 2008-2012 рр., необхідно визначити актуалізацію національної культурної спадщини як чинника формування національної свідомості та сталого розвитку регіонів.

       - Рекомендувати Державній службі туризму і курортів розробити програми Збереження та використання замків України, Збереження та використання сакральної архітектури з врахуванням регіональної специфіки та позабюджетних джерел фінансування.

       - Міністерству культури і туризму розвивати міжнародне співробітництво у пам’яткоохоронній справі, сприяти включенню українських об’єктів культурної спадщини до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з включенням їх до туристичних маршрутів.

       - Ініціювати створення регіональних центрів туристичного розвитку, орієнтованих на створення нових туристичних маршрутів, дослідження цільових аудиторій, інформування усіх зацікавлених про місцеві туристичні продукти.

       - Рекомендувати Державному комітету  телебачення і радіомовлення України сприяти програмі з популяризації української історико-культурної спадщини, які б висвітлювали регіональні особливості нашої держави, актуальні питання розвитку внутрішнього туризму, актуалізували світовий досвід культури як чинника регіонального розвитку. До реалізації відповідної програми залучати організації громадянського суспільства, благодійні фонди.

       - Розробка і кодифікація в одному атласі за географічним і тематичним принципом туристичних маршрутів, які б дозволяли у короткий термін ознайомитися з культурними та історичними пам’ятками України.

       - Рекомендувати обласним, міським, районним відділам культури і туризму створення туристичних веб-сайтів регіонів, здійснювати туристичне картографування регіонів, здійснювати підготовку описів об’єктів туризму.

       - Надання регіональним та місцевим закладам культури (управлінням, музеям) інформаційної та методичної підтримки у розробці нових туристичних маршрутів із залученням місцевих пам’яток історії та культури, ініціювати їх співпрацю з туристичними фірмами. Проведення курсів підвищення кваліфікації працівників культури з залученням фахівців туристичного бізнесу. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Актуальные  вопросы деятельности общественных музеев.- М., 1980.
2. Акуленко В.Т. Охорона пам’яток культури в Україні 1917 – 1990. – К.. 1991.
3. Бахта В.Н. Краеведение и музейное дело в СССР. – М., 1977.
4. Белявский М.Т. Работа в музеях с историческими памятниками при изучении истории СССР (с древнейших времен до 1917 г.).- М., 1978.
5. Бойківщина: Історико-краєзнавче дослідження.- К., 1983.
6. Дукельский В. Ю. Музейный туризм: соблазн или панацея? // Музей и     туризм. Мат-лы межрегион. форума. – Петрозаводск, 2002. – С. 9—11.Мазурик З. Туризм як виклик для музеїв // museum. ridne. net / node /15
7. Проект Хартии ИКОМ о принципах взаимоотношений музеев и культурного  туризма // Мир музея. – 2007. – № 7. – С. 12.
8. Словарь актуальных музейных терминов / Сост. М. Е. Каулен, А. А.   Сундиева, И. В. Чувилова и др. – М., 2009.
9. Комська А.М. Історичне краєзнавство в Україні: бібліографічний покажчик.- К., 1992.
10. Краеведческая библиография на Украине. Развитие краеведческой библиографии в советское время (1917-1940 гг.).- Х., 1965.
11. Крейн А.З. Рождение музея.- М., 1969.
12. Круглов Ю.Г. Фольклорная парктика.- М., 1979.
13. Культура і побут населення України.- К., 1991.
14. Максименко Ф.П. Матеріали до краєзнавчої бібліографії України (1847-1929 рр.): список бібліографічних праць, що стосуються окремих місцевостей УРСР, Бесарабії, Дону, Криму.- К., 1930.
15. Матеріали I-VIII Всеукраїнських краєзнавчих конференцій. 1989-1957.
16. Мезенцева ГГ. Музеєзнавство/ на матеріалах музеїв Української РСР.- К., 1980.
17. Митяєв Г.К. Історичне краєзнавство в Українській РСР.- К., 1989.
18. Скрипник Г. Етнографічні музеї в Україні.- К., 1990.
19. Теоретичні проблеми вітчизняної історії, історіографії та джерелознавства.- К., 1993.
20. Теоретичні проблеми історичного дослідження. - К., 1992.
21. Тронько П.Т. Краєзнавство у відродженні та культурі. Досвід. Проблеми. Перспективи. – К., 1994.
22. Тронько П.Т.:[Историк]/ Библ. указ. - К.: Наук. думка, 1986.