Краєзнавчі музеї України

       Сучасний  культурний менеджмент окреслює особливості  управлінських процесів у сфері  культури та суттєві відмінності  від інших сфер економічної діяльності, де основною мотивацією діяльності, на відміну від культури, є отримання прибутку. Отже сучасний культурний менеджмент окреслює культурно-мистецьку діяльність як орієнтовану на особливий, унікальний, інноваційний продукт, потреби на який треба формувати теж в особливий спосіб, бо такі потреби є внутрішньо, духовно вмотивованими.

       Музеї такими, якими вони зараз є, для  туризму ще не є повноцінним продуктом  і тому всіх сподівань він вирішити не може. Туризм ставить перед організаціями  культури вимогу адекватних динаміці туризму змін і розглядати свою діяльність з точки зору продукту.

                            2008           2009          2010 

       Рис. 1. Статистика відвідуваності музеїв в  україні (в тис.обіб) порівняно з  іншими закладами культури 

       Для музею:

       туризм – це засіб внутрішньої мобілізації й адаптації до умов ринку. 
туризм – це не заробляння грошей, а спосіб визначення цілей і стратегій діяльності в нових умовах.

       туризм  – це можливість кшталтування відкритих  стосунків з зовнішнім оточенням, виконання соціально важливих завдань шляхом передавання знань і тлумачення значень речей з метою формування ставлення людини до світу.

       В системі музейної роботи туризм є структуротворчою діяльністю.

       «Те, що культурний туризм займає головні  позиції на світовому ринку і  розвивається стабільно, не підлягає сумніву» (Bywater). 
Всесвітня рада туризму вважає, що 37% усіх туристичних подорожей можна віднести до культурного туризму, а їх річний ріст складає 15%.

       У ґлобалізованому світі культурний ресурс, в основі якого локальні, регіональні, етнічні, національні відмінності, є дуже важливою духовною вартістю, а дії професійного менеджменту перетворюють її на туристичний продукт і створюють додану вартість.

       Сектори культури і туризму розвивалися  на основі відмінних мотивацій, інтересів і цілей. Багато протиріч закладено в основі їх діяльності. Для управління ними треба оперувати різними методологіями й інструментами. Загроза “диснеєфікації” культури іде від інтенсивного розвитку туризму технологічного. Необхідно шукати спільні інтереси, а вони є у всьому, бо живемо в цілісному світі.

       Висновки  семінару, який поводили комітет з  питань туризму Шотландії, Британська Рада в Брюселі 2003 року, наголошують  на важливості якості, автентичності  відмінних ознак країни чи регіону  та наявність потенціалу для збагачення особистого досвіду в сфері культури, в той час коли для сфери туризму важливо зрозуміти особливості маркетингу в культурі.

       Існує два підходи до розуміння культурного туризму.

       - технологічний – пам’ятні місця, цікавинки, культурна спадщина, події, екзотика тощо. Всі переміщення людей за межі свого звичного місця проживання, що особливими причинами пов’язані з культурою: розташування об’єктів культурної спадщини, мистецькі й культурні явища, гуманітарні науки й театр. Існує пасивний, кількісний і мотиваційно звужений – перелік і опис місць, які варто відвідати.

       - концептуальний - характеризує мотиви і зміст туристичної діяльності, базується на антропологічному розумінні культури і розкриває мотивацію, дає змогу комплексно розкрити місцеві культурні особливості. Роль культури, відштовхуючись від її контексту, полягає в тому, щоб кожний турист отримав загальну уяву в тій чи іншій царині культури, без докладного її вивчення. Всі переміщення людей за межами свого звичного місця проживання до місць чи подій, пов’язаних з культурою, з метою отримання нової інформації й досвіду для задоволення своїх культурних потреб.

       Важливим  є інший погляд на потенціал культури й місцевого самоврядування, без  участі якого розвиток туризму неможливий. Це розкриває шанси для збереження місцевих культурних (включаючи і мовні) особливостей як конкуренційних ознак.

       Тому  важливою є дискусія навколо дефініції  культурного туризму. 
Поняття культурного туризму дає змогу окреслити ресурси такого туризму, дати йому аналіз і визначати стратегії їх розвитку. 
Музеї в цих ресурсах займають значне місце. Опитування туристів в рамках проєкту дослідження культурного туризму Європейської Асоціації туризму і відпочинку показують, що перевага серед культурних об’єктів належить музеям (59%) й історичним пам’яткам (56%). Серед опитаних туристів – 30% у віці від 20 до 29 років.

       Проблеми  збереження культурної спадщини і розвитку туризму багато років активно обговорюються в межах Міжнародної ради музеїв (ІКОМ). У 2000 році на черговій сесії ІКОМ було розроблено проект Хартії щодо принципів взаємовідносин музеїв і культурного туризму. Даний документ був ратифікований та ввійшов складовою частиною до "Стратегічного плану Міжнародної ради музеїв на 2001—2007 рр. "Основні принципи Хартії базуються на положеннях "Кодексу професійної етики" (ІКОМ, 1986 р.) та "Глобального етичного кодексу туризму" (ВТО, 1999 р.).

       Більш докладно положення Хартії щодо принципів взаємовідносин музеїв і культурного туризму. Зокрема, у документі зазначається, що туристичне законодавство, яке регулює інвестиції та посередництво у галузі спадщини, повинно гарантувати пріоритетність збереження культурної та природної спадщини, а не реалізацію будь-яких економічних інтересів, де є ризик нанесення непоправної шкоди. При цьому необхідно заохочувати і підтримувати співробітництво між музейними, туристичними організаціями та суспільством. Музеї повинні на рівні з туристичними організаціями брати участь у розподілі прибутків від туристичних послуг.

       У Хартії наголошується на тому, що культурна  спадщина потребує морально та етично відповідальних працівників і відвідувачів. У контексті розвитку культурного туризму музеї повинні заохочувати до активної участі у плануванні, процесі управління спадщиною і розробці туристичних продуктів місцеву громаду. Гармонійні стосунки між музеями та культурним туризмом повинні торкатися всіх аспектів музейної діяльності, таких як інфраструктура, якість колекцій, інформація та система спілкування, освітня і виставкова діяльність, штат співробітників. Музеї повинні бути призначені для кожного (не тільки для туристів, але і для місцевих відвідувачів). Поряд з реалізацією всіх соціальних функцій музею, пріоритет повинен надаватися освітньо-виховній функції. Для досягнення цієї мети необхідно, щоб надана інформація була легко доступна, мовні бар’єри були зведені до мінімуму, що значно полегшує спілкування. Музеї повинні забезпечити оптимальний графік роботи, який буде зручний для кожного відвідувача. При цьому планування культурних проектів з точки зору культурного туризму повинно враховувати стратегії маркетингу, які сумісні з характеристиками культурних ресурсів і всього суспільства. У економічному відношенні комерціалізація культурного туризму, що базується на ресурсах спадщини, повинна приносити прибуток у соціально-економічну сферу. Окремо слід підкреслити, що належне збереження музейної культурної спадщини повинно бути обов’язком не тільки адміністрації музею, але і держави в цілому [3].

       Зважаючи  на вищевикладене, діяльність музеїв у контексті розвитку культурного туризму певним чином передбачає перехід від соціально-обслуговуючої моделі до моделі ринково-сервісної. Відомий російський музеєзнавець В. Ю. Дукельський характеризує дану ситуацію наступним чином "музейний туризм – це засіб внутрішньої мобілізації та адаптації до умов ринку; це не заробляння грошей, не отримання прибутків, а спосіб формування ділової політики, прояснення для себе цілей діяльності і визначення стратегії; це можливість вибудовувати зовнішні стосунки, розробляти нову політику музею, що відкритий оточуючому світу" [1].

       Таким чином, у системі музейної роботи туризм виступає не як побічна, а як структуроформуюча діяльність.

       Музеї України та їхні колекції є невід’ємною  частиною європейського і світового культурного простору. Україна – унікальна держава щодо розмаїття непересічних музейних збірок. Це, безперечно, сприяє інтеграції вітчизняних музеїв до сфери культурного туризму. Однак керівництву кожного українського музею необхідно пам’ятати, що музей – це установа, котра надає послуги культурного відпочинку й естетичного задоволення. Отже, йдеться про нематеріальні послуги, які надає музейний заклад і за які відвідувач платить гроші. При цьому слід враховувати і той факт, що сектори культури та туризму розвивалися на основі відмінних мотивацій, інтересів і цілей. На думку голови Асоціації музеїв та галерей Зеновія Мазурика, в їх діяльності закладено багато протиріч. Для управління цими секторами треба оперувати різними методологіями й інструментами. Загроза "диснеєфікації" культури іде саме від інтенсивного розвитку туризму технологічного. Тому у даній ситуації важлива організаційна структура і демократичний механізм пошуку й узгодження інтересів [2].

       Туризм  з погляду музеїв радше загроза, відволікає від науково-дослідної діяльності, змушує обмежити число наукових працівників на користь орґанізаторів імпрез та освітньо-інформаційної роботи, викликає необхідність структурних змін форм і методів управління, це гра з очікуванням додаткових доходів, це пастка, в яку легко потрапити і не досягнувши очікувань втратити якість музейних функцій.

       Музеї неохоче займаються адаптацією наукових текстів до рівня сприйняття різних катеґорій глядачів, особливо такого одноразового глядача, яким є турист.

       Музеї більше шанують постійних чи частих відвідувачів, які можуть поглиблювати знання на основі музейних збірок і дати оцінку новим експозиціям і тематичним виставкам.

       Культурний  туризм в Україні для успішного розвитку потребує рівного партнерства, координації й інтеграції різних об’єктів. Така співпраця – це постійний процес узгодження дій на основі спільності інтересів у розвитку туристичного комплексу в регіоні. Рушійною силою в музейних закладах повинна стати рівновага між дослідженнями й дією. Адже нерозбірливе намагання йти слідом за новітніми тенденціями в пошуку ефективних рішень є таким же деструктивним, як і вперте поклоніння традиціям.

       Тут важлива організаційна структура  і демократичний механізм пошуку й узгодження інтересів. Приклад: асоціація  музеїв, рада з питань туризму. Зроблені перші кроки, допущені перші помилки. Але можливості ще далеко не використані. Культурний туризм для успішного розвитку потребує рівного партнерства, координації й інтеграції різних об’єктів. Така співпраця – це постійний процес узгодження дій на основі спільності інтересів у розвитку туристичного комплексу в регіоні.

       Рушійною  силою в музеях є рівновага  між дослідженнями й дією. Нерозбірливе намагання йти слідом за новітніми  тенденціями в пошуку ефектних рішень є таким же деструктивним, як і  вперте поклоніння традиціям. 
На противагу класичному європейському поняттю музею, яке існувало в середині ХІХ ст., зараз можна виокремити сім найбільш істотних тенденцій розвитку:

       • Переміщення центру діяльності з  предмета на суспільство (спадок минулого розглядають як сировинний матеріал, який надано на вільний розгляд місцевому населенню як допоміжний засіб до пошуку розуміння економічного, соціального та культурного перетворення їхнього світу).

       • Розширення поняття музейного предмета (збиральницька політика музею не обмежується лише фізичними об’єктами, а містить також нематеріальні форми культури, а також і мову).

       • Тенденція до збереження in situ (через  перенесення уваги з об’єкта  на контекст виявляється деяка тенденція, яка щораз набуває ваги і полягає у збереженні об’єктів на місці їх виникнення та функціювання. Навіть мобільні предмети залишаються на місці їхнього походження, а збирання предметів трансформується у збирання інформації про предмети).

       • Ідея децентралізованого музею (малі спеціалізовані музеї з інтеґрованою тематикою, відділи, філії та музейні мережі у провінціях замість повної концентрації на великих центральних музеях у метрополіях).

       • Тенденція до концептуалізації (предмет  щораз більше втрачає своє значення на противагу ідеї, що у ньому закладена. “Якщо ідея важливіша за матеріальний предмет, то для чого потрібно збирати, зберігати та виставляти ці предмети?”;

       • Раціоналізація музейного менеджменту (у середині ХХ ст. у багатьох музеїв актуальним стає питання скорочення фінансування. Звідси виникає необхідність підприємницького способу мислення та підвищення ефективности адміністративних та організаторських дій).