Краєзнавчі музеї України

ЗМІСТ 

ВСТУП………………………………………………………………………..………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КРАЄЗНАВЧИХ МУЗЕЇВ В УКРАЇНІ……………………………………………………………………….……..5

1.1. Історія розвитку музейної справи в Україні…………………………………..5

1.2. Загальне поняття про краєзнавчі музеї………………………………….……..9

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КРАЄЗНАВЧИХ МУЗЕЇВ УКРАЇНИ  ЯК ОБ’ЄКТУ КУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМУ………………………………………………………12

2.1. Стан розвитку культурного туризму в Україні………………………...……12

2.2. Діяльність  музеїв у контексті розвитку  культурного туризму……………..16

2.3. Розвиток культурного туризму – перспективний напрямок у справі збереження культурної спадщини України………………………………..……..24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...36

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..38 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Актуальність  теми. Проблема формування цілісності загальнонаціонального культурно-комунікаційного простору, спільної історичної пам’яті, подолання взаємних негативних стереотипів між регіональними та етнічними групами, є одним із стратегічних завдань державної політики у гуманітарній сфері, та зумовлена процесами формування української нації як політичної (громадянської) і загальнонаціональної ідентичності громадян України.

      Культурний  туризм виступає одним із засобів інформування громадян про інші регіони України та нівеляції стереотипів. Культурний туризм включає відвідання історичних, культурних або географічних визначних місць України. Основна мета даних мандрівок – ознайомлення з пам’ятками історії, архітектури, мистецтва; природними та етнічними особливостями; сучасним життям народу і т.п. Туризм відіграє важливу роль в осмисленні власної ідентичності, у відродженні локальних традицій. Для молоді особливо важливим є усвідомлення історико-культурного значення здобутків власної країни, гордості за неї. Основною умовою розвитку культурного туризму є історичний та культурний потенціал країни, рівень забезпечення доступу до нього, а також побутові умови проживання туристів. У число об’єктів культурного туризму входять як історико-культурна спадщина (історичні території, архітектурні споруди і комплекси, зони археологічних розкопок, музеї, народні промисли, обряди, виступи фольклорних колективів), так і сучасна культура (виставки, фестивалі, особливості життя населення: кухня, костюми).

      Часто у нас на туризм дивляться як на останню надію обездолених спільнот, як на панацею, як на предмет віри. Багато мови і про шанси, які туризм може розкрити для економічного розвитку. Слів й ілюзій багато, а дій кваліфікованих – мало.

      Метою курсової роботи є дослідження краєзнавчих музеїв України та залучення їх до туристичної діяльності.

      Виходячи  з мети було поставленно такі завдання:

     1. Дослідити історію розвитку музейної справи в Україні.

     1. Визначити загальне поняття про краєзнавчі музеї.

     3. Проаналізувати стан розвитку культурного туризму в Україні.

     4. Дослідити діяльність музеїв у контексті розвитку культурного туризму.

     5. Обгрунтувати пропозиції щодо розвитку культурного туризму як перспективного напрямку у справі збереження культурної спадщини України.

     Об’єктом дослідження є краєзнавчі музеї України.

     Предметом дослідження є краєзнавчі музеї у контексті розвитку культурного туризму.

     Методи  дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи історизму і об’єктивності. При розв’язанні конкретних дослідницьких завдань застосовано сукупність методів історичного дослідження: історико-генетичний, історико-порівняльний, хронологічний, систематизації та класифікації фактів.

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  РОЗВИТКУ КРАЄЗНАВЧИХ  МУЗЕЇВ В УКРАЇНІ 

       1.1. Історія розвитку музейної справи в Україні 

       Домузейні форми нагромадження та використання пам’яток історії та етнографії у Х-ХVІІІ ст. на Русі та в Україні. Основні етапи становлення вітчизняних протомузейних зібрань предметів музейного значення.

       Початки музейництва. Виникнення перших музеїв на території сучасної України. Миколаївський археологічний музей (1806 р.), Феодосійський музей старожитностей (1811 р.), Одеський музей старожитностей (1825 р.), Діяльність І. Лемберта, П. Дюбрюкса, І. Симпковського та створення Керченського музею старожитностей (1826 р.).

       Університетські музеї в Україні у ХІХ ст. Діяльність В.Н. Каразіна і відкриття музеїв археології, мінералогії, зоології та образотворчого мистецтва при Харківському університеті (1807 р.). М.О. Максимович і створення музеїв старожитностей, нумізматики, образотворчого мистецтва, зоології при Київському університеті (1834-1837 рр.).

       Музеї і музейна справа в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Відкриття Київського міського музею старожитностей у 1899 р. Наукова та меценатська діяльність В. Хвойки, Б. Ханенка, М. Терещенка, О. Бобринського, М. Біляшівського, Д. Щербаківського. Виникнення та діяльність Чернігівського історичного музею (1909 р.). Заснування Херсонського історико-археологічного музею та дослідницька праця В. Гошкевича. Миколаївський музей природознавства (1886 р.), Кам’янецький церковний історико-археологічний музей (1890 р.), Одеський музей степової України (1898 р.), Волинський музей у Житомирі (1900 р.), Катеринославський історико-археологічний музей (1902 р.) та діяльність Д.І. Яворницького, Конотопський музей (1900 р.),Глухівський музей старовини (1903 р.), Полтавський природничо-історичний музей губернського Земства (1906 р.), Харківський археологічний музей т.. М. Гоголя при Історично-філологічному інституті (1909 р.), Херсонеський археологічний музей Криму (1908 р.), Миколаївський історико-археологічний музей (1913 р.), Сімферопольський музей Тавриди (1915 р.) та інші.

       Музеї та музейна справа на західноукраїнських землях у ХІХ на початку ХХ ст. Музейна збірка Народного дому у Львові (70-ті рр. ХХ ст.). Музей Наукового товариства т.. Т. Шевченка у Львові (1914 р.). Діяльність М. Грушевського, І. Франка, Ф. Вовка, В. Гнатюка. Митрополит А. Шептицький та заснування Церковного музею у Львові (1908 р.). Народоописні збірки Народного дому у Львові, Український музей народовідання Чернівцях, Музей духовної семінарії в Станіславі, музейні збірки при монастирях на Чернечій горі (поблизу Мукачева) та в Красному Броді (Закарпаття).

       Українські музейні зібрання кінця ХІХ – початку ХХ ст. в польських музеях. Музей Дідушицьких у Львові. Подільський музей в Тернополі (1906 р.). Покутський музей графа Старжинського у Коломиї. Музеї Станіслава, Перемишля, Луцька, Пінська, Трускавця, Кракова, Острога та ін. міст.

       Музеї та музейна справа в Україні у 1917-1920 рр. Музейна політика Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Національний історичний музей у Києві.

       Музеї та музейна справа в Українській РСР у 20-х рр. ХХ ст. Краєзнавчий рух і виникнення краєзнавчих музеїв. Історико-революційні музеї. Музеї-заповідники – Ольвія (1924 р.) та Києво-Печерська Лавра (1926 р.). Літературно-меморіальні музеї. Музей-заповідник на могилі Т. Шевченка у Каневі (1926 р.), Музей-заповідник М. Гоголя в с. Великі Сорочинці (1928 р.), Музей В. Короленка в Полтаві (1928 р.).

       Музеї та музейна справа в Українській СРР у 30-ті роки ХХ ст. Перший музейний з’їзд СРСР (Москва, 1930 р.) і його рішення. Періодичні видання в галузі музеєзнавства та їх тематика. Журнали “Краєзнавство” (1927-1930 рр.) та “Советский музей”. Мережа музеїв В. Ульянова в СРСР і відкриття його філіалу в Україні. Київський музей В.І. Леніна (1938 р.).

       Музеї на західноукраїнських землях у 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Регіональні етнографічні музеї “Бойківщина” в Самборі (1927 р.), “Лемківщина” у Сяноку (1930 р.), “Яворіщина” та ін. 

       Музеї України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). Приєднання західноукраїнських земель до Української РСР. “Радянізація” музейної справи регіону. Створення краєзнавчих музеїв у Луцьку, Рівному, Коломиї, Історичні музеї у Львові, Володимирі-Волинському, Дрогобичі, Кременці, Станіславі. Літературно-меморіальний музей І.Франка у Львові.

       Евакуація музейних фондів у східні райони СРСР у 1941-1942 рр. Музеї під час нацистської окупації (1941-1944 рр.). Музейні установи після звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Втрати культурно-історичних цінностей. Проблеми реституції. 

       Музеї та музейна справа в Українській РСР у 40-80-х рр. ХХ ст. Створення музеїв присвячених Великій Вітчизняній війні. Музей Корсунь-Шевченківської битви (1945 р.), Музей “Молода гвардія”(1946 р.) у Краснодоні, Музей оборони Одеси (1946 р.), Пам’ятник-музей визволення Києва в с. Нові Петрівці (1958 р.). Відкриття Меморіального комплексу-музею Великої Вітчизняної війни у Києві (1982 р.).

       Створення музеїв бойової доблесті та героїзму. Музей О. Суворова в Ізмаїлі. Музей Полтавської битви (1950 р.).

       Історичні, художні, краєзнавчі (Додаток 1), літературно-меморіальні музеї післявоєнного періоду. Переяслав-Хмельницький історичний музей (1954 р.). Музей І. Котляревського в Полтаві (1952 р.). Музеї Т. Шевченка. (1949 р.), Л. Українки (1962 р.) , М. Рильського (1966 р.) у Києві. Закарпатська картинна галерея в Ужгороді (1948 р.). Державний музей українського народного декоративного мистецтва УРСР (1954 р.) ,та ін.

       Народні музеї Української РСР.

       Розробка питань теорії і історії музейної справи в 50-80-х рр. ХХ ст. в українському радянському музеєзнавстві.

       Музеї та музейна справа в незалежній Україні. Розвиток вітчизняного музеєзнавства та музейної справи у 90-х рр. ХХ ст. Музейна реформа. Її причини і наслідки. Реорганізація музейної мережі. 

       Музейна мережа України. Класифікація музейних установ. Історичні музеї – музеї широкого історичного профілю, археологічні, етнографічні, нумізматичні, воєнно-історичні, музеї історії освіти, науки, спеціальні історичні тощо. Художні музеї. Природно-історичні, технічні та літературні музеї. Музеї комплексні. Краєзнавчі музеї та їх специфіка. Науково-дослідні, просвітницькі, академічні, навчальні музейні установи. Сучасна музейна мережа України.

       Музейне законодавство України про основні аспекти охорони та збереження пам’яток і науково-фондової роботи. Закон України “Про музеї та музейну справу” (1995 р.). Закон України “Про охорону культурної спадщини” (2000 р.). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.2. Загальне поняття про краєзнавчі музеї 

       Музеї цього профілю збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю (області, району, міста, села). В них зібрані геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, народної творчості тощо. Характерною особливістю краєзнавчих музеїв є те, що вони, по-перше, експонують матеріальні пам'ятки і свідоцтва, зібрані на порівняно невеликій території, і репрезентують її краєзнавчу спадщину, по-друге, такі музеї можуть мати доволі широку експозиційну палітру, тобто за змістом експонованих предметів можуть поєднувати особливості музеїв історичного, меморіального, природничо-наукового, етнографічного й художньо-літературного профілів. Через це їх часто також називають музеями комплексного профілю.

       Краєзнавчі  музеї України здійснюють значну науково-дослідну роботу, спрямовану на вивчення колекцій, проводять археологічні розкопки і наукові експедиції, видають  наукову і науково-популярну літературу. На базі краєзнавчих музеїв відбуваються наукові читання та конференції, матеріали яких публікуються в наукових працях музеїв.

       Попередниками сучасних краєзнавчих музеїв були місцеві  музеї, які виникли в Україні  наприкінці XIX – на початку XX ст.: Миколаївський (1898 p.), Волинський (в Житомирі, 1902 р.) та ін.

       Перший  міський музей старожитностей заснований 1825 р. в Одесі. Більшу частину його експонатів становили визначні твори  мистецтва, які подарували музею  міські колекціонери (Додаток 2).