Краєзнавчі музеї України

       • “Музеєзація” культурних та комерційних  організацій (немузейні організації  швидкими темпами створюють колекції, переважно як інвестиції, роблять ці колекції або їх частини доступними для громадськості; водночас такі організації надають приміщення і для музейних виставок).

       Динаміка  розвитку суспільства вимагає адекватних і скоординованих дій. Такі дії можливі  тільки на основі глибокого розуміння процесів у різних сферах суспільної діяльності. Інакше залишимося в полоні ілюзій. Сектор культури і сектор туризму мусять докласти зусиль для промоції один одного й співпрацювати так, щоб мати взаємну вигоду від цього. За умови врахування викладених положень, інноваційна музейна концепція "відпочинок плюс пізнання і враження" може стати новою ідеологією кожного українського музею, що буде сприяти туристичній популяризації музейних скарбів відповідно до європейських стандартів. 

       2.3. Розвиток культурного туризму – перспективний напрямок у справі збереження культурної спадщини україни 

       Не  можна приступати до рішення проблем  збереження пам'яток культури, не порушуючи принципових питань, пов'язаних із розвитком туризму.

       Культурний  туризм пропонує унікальні можливості співробітництва між державами і допомагає розповсюдженню інформації про принципи сталого розвитку. Тому дослідниками зазначеного питання, а також фахівцями-практиками туристичної і пам’яткоохоронної галузі запропоновано розглядати в рамках терміну «культурний туризм» також молодіжний і природний (екотуризм) [8].

       Культурний  туризм охоплює собою відвідування історичних, культурних та інших визначних пам'яток. Основна мета таких подорожей – ознайомлення з визначними пам'ятками (пам'ятками історії, архітектури, мистецтва; природними й етнічними особливостями; сучасним життям народу і т.п.) [2].

       Питання щодо впливу туризму на рівень охорони  культурного надбання, виникло в середині 70-х років, коли суспільство усвідомило необхідність захисту пам'яток від негативного впливу туризму на стан їх збереження.

       Останні події у світовій практиці охорони  пам'яток показали необхідність щодо знайдення “золотої середини” між захистом пам'яток від руйнування, заподіюваного потоком туристів, і розширенням доступу останніх до об’єктів культурної і природної спадщини, що є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день.

       Культура  і традиції відносяться до числа  тих ресурсів, що у XXI в. почали використовуватися як фактор соціально-економічного розвитку держав. По багатству цих ресурсів Україна не поступається більшості країн Західної Європи. У державі збереглися традиційні промисли і ремесла, стародавні обряди використовуються в сучасній культурі, як символ наступності і стабільності. В Україні відбувається процес становлення і розвитку внутрішнього культурного туризму, хоча світовою практикою і міжнародними організаціями напрацьований значний досвід.

       Питанням  охорони культурної спадщини і розвитку культурного туризму присвячено роботи П.Шульгіна, С.Калити, С.Алексєєва, Х.Ласкурера, Ж.Баллестера та ін.

       Туризм  сьогодні є вагомою складовою  наповнення бюджетів як місцевих громад, так і держав. Тому організація туристичних заходів, з урахуванням вимог охорони культурного надбання, повинна базуватися на принципах якості й перспективності, як чинниках процвітання обох галузей. Індустрія туризму, як один із секторів економіки, що найбільш динамічно розвивається, повинна активно брати участь в збереженні культурної і природної спадщини. Але при масовому туризмі, постає проблема збереження не тільки пам'яток архітектури й природи, а також мови, звичаїв, танців і багатьох інших складових нематеріальної культури.

       «Що краще ніж туризм, сприяє взаєморозумінню  між народами, викликаючи захоплення спільною природною і культурною спадщиною? Геніальні творіння людини і природи пробуджують у нас відчуття прекрасного. Але неорганізований туризм, неправильно спланований розвиток об’єктів спадщини можуть привести до фатальних фізичних і соціальних наслідків, не тільки для цих місць, але й для місцевого населення» [7].

       Масовий туризм – масштабне явище останніх часів. Нові стандарти життя, швидкість пересування, впливають на кількість людей, які відвідують об'єкти культурної спадщини. Для порівняння, у 1950 р., по даним Всесвітньої організації по туризму (WTO), у туристичних турах було 25 млн. осіб у світі, у 1995 р. – 528 млн. туристів. Це показує, що кількість туристів за 45 років зросло в 20 разів. У 2006 році міжнародні туристичні прибутки склали 733 млрд. дол. США, або 2 млрд. дол. на день, туризм надає біля 35% від експортних послуг в світі і біля 70% – в мало розвинутих країнах [6]. 

       Туризм  вважається ключовою галуззю ХХІ  століття. WTO прогнозує, що на 2012 рік кількість туристів може, по попереднім розрахункам, становити 940 млн. осіб, а до 2020 року – 2,6 млрд. [3]. Туризм, як вид бізнесу, є одним із найприбуткових. Так, наприклад, у 1950 році туристи витратили 2,1 млн. доларів; у 1993 долі – 321 млн. доларів (тобто в 160 разів більше) [7]. Значно зросла зацікавленість до відвідування об’єктів, які внесені до “Списку світового надбання, що має видатну універсальну цінність”. «Туризм не буде існувати без культури, так як культура являється одним з принципових мотивів для переміщення людей» [11, 7].

       Тенденція росту туризму у світі знаходиться в залежності від кількості пам'яток всесвітньої спадщини в державах, рівня їх економічного розвитку (розвинені чи ті, що розвиваються) та політичної стабільності країни.

       Важливо підкреслити необхідність розвитку культурного туризму із урахуванням потреб охорони об’єктів спадщини. В тому випадку, коли туризм базується на унікальності об’єкта і його неповторній автентичності, а прибуток від обслуговування туристів лишається місцевим жителям, туризм здатний підтримувати культурну спадщину. Туризм – це також культурний обмін, за допомогою якого як туристи, так і місцеві жителі, сприймають і пізнають об'єкти культури, а також взаємодіють між собою. Першочергове місце в розвитку туризму повинні займати місцеві жителі. Культурний туризм, насамперед, повинен приносити економічну вигоду місцевому співтовариству і його членам.

       Культурний  туризм – вагома форма музейної роботи. Проте, в більшості українських музеїв цей напрям ще знаходиться в стадії формування. Музеї продовжують лишатися ізольованим від загального туристичного простору.

       Причин  тому чимало, але матеріальна –  не головна. Недостатня взаємоінформованість між музейною і туристичною сферою, відсутність навичок в співпраці – ті напрями роботи, які лишаються до кінця не вирішеними.

       Рішення питання про включення музею в туристичні маршрути, ступінь інтересу, який він являє для туристичної фірми, залежить і від якості музею. Роль музеїв в розвитку культурного туризму відкриває для закладів реальні перспективи: розробка і впровадження нових методів роботи допоможе адекватно представити музейні скарби всіх регіонів України.

       Вагому  роль тут можуть відіграти громадські організації і фонди музейної галузі. Так, наприклад, Асоціація музеїв Росії визначила розвиток культурного туризму, як пріоритетний напрям своєї діяльності. Завданнями Асоціації стали:

       - Збір інформації про музеї та їх зібрання, фонди, колекції.

       - Збір даних про музейні та туристичні проекти і персоналії, що здатні     ці проекти реалізовувати.

       - Формування бази даних по регіональній туристичній інфраструктурі.

       - Організація пробних туристичних маршрутів, що об’єднують ряд музеїв по регіональній, тематичній чи профільній ознакам [5].

       На  рівні з превагами туризму (нові місця праці, відповідний прибуток до бюджету держави, вдосконалення місцевої інфраструктури та ін.), існують негативні наслідки, які можна поділити на такі групи:

       1. Негативний вплив на екологічну  ситуацію через збільшення     транспортного потоку. (Наприклад, будівництво траси від Гізи до Дахшура (Єгипет), було заморожено владами на прохання ЮНЕСКО) [9].

        2. Погіршення стану культурної  і природної спадщини через  збільшення     кількості туристів, які відвідують пам’ятку. (Ренесансовий будинок “Під Зіркою” (Торунь, Польща) де від постійного потоку туристів постраждали оригінальні сходи 18 ст.).

        3. Забруднення побутовими відходами  і будівництво також негативно     відбивається на стані спадщини. (Міжнародне співтовариство акцентує увагу держав на цій проблемі в конвенції “Про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини”, у якій йдеться про серйозну небезпеку для культурного і природного надбання через швидкий розвиток міст і туризму.

        4. Туризм може бути небезпечним  для місцевого населення туристичних зон, особливо в державах, що розвиваються в економічному відношенні. Будівництво готелів, ресторанів, розважальних комплексів, паркінгів тощо часто завдає шкоди інтересам населення.

        5. Також гострою на сьогодні  залишається проблема низької     самосвідомості і культури окремих туристів (вандалізм, брутальна поведінка та ін.).

       Проте, з самого початку, мова повинна йти про те, що саме може запропонувати туристам як об’єкт для огляду наша держава і з’ясувати, які будуть наслідки для цього об’єкта. Отож, для цілей культурного туризму важливо усвідомити сильні і слабкі сторони пам'яток історії і культури.

       Можна визначити такі основні загальноприйняті параметри:

       - ідентифікація;

       - картографування місця розташування і приступності;

       - оцінка важливості (національна, регіональна, місцева);

       - цілісність (добре збережений, типовий, змінений);

       - оцінка обмежень, зв'язаних з вимогами збереження пам'яток історії і     культури;

       - оцінка можливостей туристичної інфраструктури.

       Іншими  словами, потрібно заздалегідь мати чималий обсяг інформації і хоча б орієнтовану оцінку культурних ресурсів регіону. Проте, в Україні виникла така проблема: немає первинної інформації, а отже – немає пропозицій від інвесторів; немає інвестицій – немає інфраструктури туризму; немає інфраструктури – не їдуть туристи; немає туристів – величезні втрати у виді неодержаного прибутку. Звісно, це мало стосується таких всесвітньо відомих пам’яток, як Софія Київська і Києво-Печерська Лавра.

       Треба також враховувати, що культурний туризм – повноправна форма музейної роботи. На відміну від пам'яток архітектури, музеї здатні самостійно поставляти значну частину інформації і про себе, і про своє оточення. І все-таки, музеї (особливо регіональні) здебільшого продовжують залишатися ізольованими від загального туристичного простору. Основна проблема – відсутність налагодженої співпраці і недостатня поінформованість між музейною і туристичною сферами. Але сотні музеїв, володіючи скарбами, стоять на межі виживання. Необхідно змінити ситуацію. Один, і, мабуть, самий перспективний крок – включення музеїв у сферу культурного туризму. Потрібні продумана стратегія і стимул, необхідна розробка державних програм з урахування специфіки музейної і пам’яткоохоронної справи.

       Така  програма повинна враховувати необхідність:

       - організації туристських маршрутів, що поєднують ряд музеїв по     регіональним, тематичним чи профільним ознакам;

       - актуалізації культурної спадщини і залучення її в сферу соціально-економічної діяльності;

       - розвитку культурного туризму у відповідності зі стратегією сталого     розвитку території [4];

       - врахування думок фахівців музейної справи, пам’яткоохоронців й     охорони навколишнього середовища при прийнятті рішень;

       - впровадження дослідницьких проектів і навчальних програм,     сконцентрованих на дослідженні різних аспектів проблеми, розробки гнучкої системи підходів для відвідування особливо цінних місць;

       - організації постійних досліджень, контролю і експертних консультацій     для з'ясування стану пам’яток;

       - співпраці і взаємодії місцевих влад з органами охорони культурної     спадщини, з метою контролю за станом утримання об’єктів у рамках     визначених повноважень;