Голодомор 1932-1933 років очима журналістів Західної України

    Всі часописи помістили відозву українського бельгійського «Комітету помочі голодаючим на Україні», а багато помістило також свої статті на цю тему. Деякі з тих статей (як приклад у «Лє Фляндр Лібераль») викликали навіть дискусію («Чи дамо загинути великому народові?», «Україна гине», «Ще про нещастя на Україні»). Щоденник «Ля Лібр Бельжік» (з 1-го ц.м.) передрукував усю розмову представника «Матену» в Парижі з Мартою Стебало й її чоловіком, що вертали від рідні з України до Америки. Деякі часописи (пр. Щоденник «Ля Провенс, Монс») наводять голоси ризьких подорожуючих чи знавців Радянського Союзу (Бертрана Юста, проф. Аменде, Гереса Джовиза, Шілера, Зворикіна), щоби переконати недовірливих читачів, що вісти про жахливий стан на Україні є правдиві»(Додаток 14).

    Цей короткий перегляд бельгійської преси  є, звичайно не повний. Але все таки наведене тут, вказує на велике зацікавлення Україною, до чого в великій мірі була причетна українська еміграція в Бельгії, яка постійно вела пропаганду між місцевим населенням, щоб звернути увагу на події в Україні.

    Багато  уваги стану на Західній Україні приділяла румунська преса. Опинившись в важкому політичному становищі у відношення з Росією, Францією та Болгарією румуни задумались над тим.,  що їх  чекає у майбутньому. І так вони «відкрили» для себе Україну.

      «Букарешт. «Адеверул» пише, що в Києві проведено, на підставі «Реввоєнсовєту», масові арешти серед середнього та вищого офіцерського складу Червоної армії.

    Арештованих обвинувачують в намірах відірвати  Україну від Совітів. ГПУ мало найти багато обтяжуючого матеріалу  в виді брошур і відозв, звернених проти Сталіна. Полки, що були розташовані на Україні, перенесено до Москви і Лєнінграду.

    Рідні арештованих старшин вивезено до концентраційних таборів на Сибірі».

    Румунський  часопис «Наша реч» у статті «Селянські  бунти на Великій Україні» пише, що в українських селах по берегах Дністра селяни протестують проти забору в них всього зерна нового врожаю. Для придушення опору селян і транспортування награбованого зерна, до сіл прибули військові загони, які розстрілюють селян за найменший супротив проти приказів начальника.

    Страшний  голод на Україні з подробицями описує польська преса.  «Кур’єр Варшавскі» від 15 серпня 1933 року помістив статтю свого власного московського кореспондента про «Голод в СРСР»(Додаток 13).

      «Голод – читаємо в цій статті – який навістив південні простори СРСР, не є вже тайною, яку впродовж ряду тижнів пильно стерегла совітська цензура. Ніяка цензура не є в спромозі скрити того, що великі міста в околицях, які найсильніше відчули голод, цебто на Правобережній Україні (Київ) і в Північнім Кавказі (Ростів над Доном) переповнені є юрбою зголоднілих, опухлих селян – тих селян, з яких соціялізм, згідно з відомом сталінівським кличем, має зробити достатніх людей. Трупи померлих з голоду на вулицях Києва є щоденним явищем. Знову появилися тисячі «безпрізорних» - нещасливих, опущених дітей, яких існування є найбільшим, взиваючим до неба помсти злочином комунізму. Голод на совітській Україні і на давніх просторах козацьких військ, голод такий страшний, що цілі села опинилися без населення, яке розбіглося, шукаючи хліба й рятунку, не є вже тайною і якщо совітський уряд вагається ще з тим, щоби звернути увагу світової опінії на конечність рятункової гуманітарної акції, то робить це з престіжових мотивів, бо звернутися до капіталістичного світа з проханням помочі по тільки літах необмежених комуністичних експериментів в Росії, значить – створити надто небезпечну для комунізму пропагандивну збрую в руках тих, які вказували й дальше вказують на  страшні  наслідки зроблених на Сході спроб зреалізування доктрини Маркса, Ульянова (Леніна) і Джугашвіля (Сталіна)».

    Далі  автор статті вказує на те, у яких аргументів   вживають   радянські   агітатори, щоб, вмираючим з голоду селянам, пояснити  його причину. «Аргументом тим ,- пише автор,- є твердження, що голод навістив виключно ті рільничі колективи, яких члени працювали зле або не досить витривало. «Є це кара за їх власну вину» заявив альтер его Сталіна в Харкові Постишев.

    Але такі «аргументи» та перфідні заяви  усяких Постишевих не переконають уже нині українського селянина. Нині  бачить він уже наглядно, що пухне та вмирає з голоду лише через московського окупанта, який старається усіма способами його знищити, задавити. І появляється заграва кривавого протесту».

    Матеріали про тяжке становище України знаходимо й на шпальтах голландської преси. 17 серпня 1932 р.«Новий час» публікує велику редакційну статтю «Голяндська преса про Велику Україну (Вмираюча Україна)»  в якій автор широко описує причини катастрофи.   «Україна, -   пише автор статті,- колишній багатий край, шпихлір Європи, вмирає. Населення вимирає з голоду. Ціла Україні стоїть над берегом пропасти. Не є це природна катастрофа, ані не є це наслідком світової кризи, лише наслідком канібальської системи державного капіталізму, основаної на несправедливості, похштаплєрстві, безбожництві й ненормальності, який знищив весь добробут і багатство краю». Автор статті не лише описує лиходійства, які охопили Україну. Він намагається знайти вихід з даного становища. Знайти відповіді на запитання «До чого може призвести така політика уряду СРСР?» . «Як довго світ терпітиме цей сором? Чи дасть себе світ пірвати в катастрофу, якою є большевизм, без супротиву, безсило, чи дозволить на ці насилування природних законів? Багато довіря  до людської мудрості ми не маємо, бо в моменті коли болючий протест Українського Єпископату  йде в світ, цей світ не має на жаль більшої журби, як дружитися з більшовиками й це лише для... матеріяльних користей. Між тим досвід вчить, що матеріяльні користи є дуже спекулятивною річчю. Чи врешті вмираюча Україна відчинить очі світовим дипльоматам»?(Додаток 15)

    Звістки про голод в Україні, які подавало до англійської преси Українське бюро в Лондоні поміщали також такі видання: «Глесго Івнінг Таймс» («Радянська статистика і радянська   дійсність»),  «Манчестер Гардіян» («Жнива в Радянщині – Випадки голодової смерті»). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.4 «Вся Україна  в боротьбі проти  большевиків»

    Не  можна сказати, що українці тихо, покірно  сприймали свою долю. Вони боролися. Не всі. І не завжди успішно. Але, як показує нам історія, люди, що борються, виживають. І допомагають вижити тисячам інших. Так, преса Радянської України не допомагала цій боротьбі. Але українці, що жили на Заході приймали активну участь в ній. По всій Західній Україні створювалися комітети   по допомозі голодуючим. «В чарторійській волости заходами гмінного уряду утворено громадський комітет, який упродовж 3-х місяців роздавав дітям до 10 років білу муку, цукор і какао та в цьому місяці й цю допомогу припинено.

    На  рятування голодуючого Полісся адміністраційна влада, соймики і гмінні  ради повинні звернути більшу ніж до тепер увагу. Крім того повинно в міру можливості допомогти голодуючим братам Полісся все українське громадянство, де голод не відчувається так гостро. Під гаслом «Брат братові» допоможімо хто чим може! Щоби ця допомога мала належний організований характер слід у кожному повіті організувати спеціальний Громадський Комітет допомоги голодуючому Поліссю. Розподільничими осередками повинні бути повітові міста Полісся, в яких допоміжні комітети повинні повстати в першу чергу та цілу акцію сцентрилізувати, повести в належний організований спосіб» - писав в передовиці В. Савійський.

    І такі комітети створювалися! Як на Західній так і на Східній Україні. Приклади таких об’єднань можна було побачити і на Рівненщині. Їх діяльність була спрямована на надання максимальної духовної і матеріальної підтримки своїм співвітчизникам на Великій Україні. Проте кожна така акція потрапляла під загрозу бути зірваною через тотальний контроль радянської влади. І тому всі подібні заходи проводились згідно чітко встановленого плану, який, найчастіше, підтверджувався документально(Додаток 16,16а,16б).

    На сході боротьба більшим чином велася таємно. Адже це була боротьба проти існуючого уряду. Про її хід і наслідки ми можемо дізнатися з преси радянських видань, але розглядаючи їх «навпаки». Ось, наприклад, виступ секретаря Центрального Комітету КП(б)У С.Косіора. Промова Косіора заповідає «нещадну боротьбу» з націоналістичними ухилами на Україні. Це треба розуміти, як боротьбу з цілим українським населенням, з  комуністами-українцями  не виключно. Промова Косіора – це беззаперечний доказ того, що ціла Україна, усе «українське населення стояло в найбільш завзятій боротьбі проти московсько-більшовицької окупації» - писав «Новий час» в номері від 29 липня 1932 року.

    В той самий час на Заході тривала  активна пропаганда по допомозі голодуючим. Випускалися статті, листівки, звернення  для того, щоб якнайбільше людей  прийняли посильну участь у допомозі голодуючим. «Гинуть мільйони наших братів і сестер, слабне сила нації! Один з того може бути висновок: подвоїти, потроїти свої сили і свою працю, щоби заступити знесилені руки погибаючих мільйонів! Збірна душа західноукраїнського громадянства мусить дати свій збірний вияв, що вона кров’ю відчуває глибину української трагедії і в гніві єднається в одну нерозривну цілість... Годі безчинно сидіти в моменті, як червона Москва посилає на смерть мільйони Українців!».

    Секретаріат «Європейського Об’єднання Українських організацій за кордоном» дав ініціативу для створення «Українського Червоного Хреста», завданнями якого були: «Досліджувати наслідки національного, політичного і господарського гнету на Україні; інформувати про них українську і чужинну опінію; поборювати ті наслідки, несучи допомогу українському населенню, а особливо жертвам політичного терору, грішми, харчами, речами, ліками та заходами правної оборони і захисту; добувати потрібні для того засоби шляхом збирання пожертв, урядженням всіляких імпрез і т.п.; входити в зносини і в співпрацю з чужинними гуманітарними установами; ділати на світову опінію в цілях організації міжнародної допомого Україні»(Додаток 17).

    Щоб достовірно описувати ситуацію «Комітет Рятунку України» звертався до українського громадянства з проханням збирати і надсилати листи з Великої України з описами про тяжке становище населення, про голод і т.д. Для достовірності описи мали бути завірені двома свідками (Додаток18).

    Також, з газет ми можемо побачити, що допоміжні акції голодуючим були започатковані у Німеччині, Чехословаччині (Додаток 19), Ватикані, Бельгії, Румунії, Польщі та ін.

    Створення такого виду комітетів свідчило про  те, що український народ завжди був і буде єдиним і вірним своїй нації, незалежно від того у якому куточку світу він знаходиться.

2.5 «На протестаційному  фронті»

    Загальне становище, в якому опинилась Україна в 1932-1933рр., привело до того, що український народ стояв на грані тотального винищення. Багато людей, доведених голодом та терором до напівзомбованого стану,  просто не мали ні фізичних, ні моральних сил протистояти системі. У відповідь на це українці, що жили на західних землях починають виступати з хвилями протестів. Організовуються протестанські комітети, які мають мати за мету організування єдиної всеукраїнської акції, направленої проти тих жахливих діянь, що творили з українським народом. В цей час Державний Комітет Українського Громадського Комітету Рятунку видав два комунікати. Один - у справі заснування Комітетів Порятунку України по всьому світу, тим самим організувати світову спільноту на боротьбу проти свавілля радянської системи. Інший – у справі заснування повітових і місцевих громадських Комітетів Рятунку України, для надання реальної допомоги голодуючим, організації днів жалоби, організації протестових акцій по всій території України. «Скрізь де живе український нарід, - читаємо в першому комунікаті,- чи на рідній землі, чи на чужині, треба вести плянову і одноцілу працю, бо лише тоді вона може числити на успіх, коли буде йти скоординованим шляхом в краю і в цілому світі».

    Газета  «Новий час» неодноразово висвітлювала рух хвиль протестів, як по всьому світу, так і на Україні. Започаткувала  акцію  протестів церковна ієрархія Галицької землі. До неї приєдналися усі українські партії.  «І з’єднається весь український народ в гарячих мольбах, які не знають ніяких кордонів, ніяких фізичних перешкод...» - писав «Новий час» в передовиці від 29 липня 1933 року (Додаток 20).    

    28 липня 1933 року Український    Католицький       Єпископат за підписом А.Шептицького та єпископів звернувся до  християн усього світу з проханням прилучитися до голосу протесту проти голодомору в Україні і розповсюдити його по всьому світу. Про це писали  газети «Наш прапор», «Народна справа», «Наш час» та інші видання ( Додаток 21).

    Як  ми можемо бачити з публікацій, на протестаційний фронт вийшла вся Україна. Громадяни Волинського села Татаринці ухвалили кожного свята проводити в церкві збір пожертв на допомогу голодуючим Братам і Сестрам «по тому боці греблі». Одночасно група громадян вислала протест проти терору московських окупантів до Краєвого Гром. Комітету Рятунку України у Львові.

    Відбулися протестаційні збори у м. Луцьку, на Сокальщині, Стрийщині, Львівщині, Жовківщині, Чернівцях(Додаток 22).  На них були прийняті відповідні резолюції з протестом. Виходячи з публікацій, ми бачимо, що  Протестаційні Комітети були створені в багатьох населених пунктах Західної України: Село Балинці Коломиївського повіту; с. Грушово Дрогобицького повіту;  с. Боршево (Додаток 23); с. Єрмаківці Борщівського повіту; с. Футор Любачівського повіту; с. Бушкович  Перемишльського повіту; Старому Селі; Жовківщині(Додаток 24)... Це, звичайно, не повний перелік, але й він показує, наскільки широко охопив протестний рух Західну Україну. На зборах, що відбувалися у вказаних населених пунктах було винесено ухвали та резолюції, які глибоко засуджували   «грабіжницьку і виголоджуючу політику московських наїзників на Великій Україні»; виражено протести проти «неправного загарбання українських земель»; проголошено відозви до всього українського громадянства на Західній Україні та за кордоном про вияв протестів і допомогу голодуючим. Про це писали дописувачі «Нового часу» 12 серпня 1932 року(Додаток 25).

    Трагедії  Голодомору надавали все більшого значення. 29 жовтня 1932 року відбувся оголошений День жалоби. В цей День по всій Західній Україні відбувалися Богослужіння, а громадянство провело його в пості. «Сходини відбувалися в замкнених кружках усіх товариств. Прилюдних зборів ніде не було з незалежних від ініціаторів причин».