Голодомор 1932-1933 років очима журналістів Західної України

Міністерство  освіти і науки України

Управління  освіти Рівненського міськвиконкому

Рівненський навчально-виховний комплекс «Колегіум» 
 
 
 
 

Науково-пошукова робота

«Голодомор 1932-1933 років очима  журналістів Західної України» 
 
 
 

Підготовлена

учасником Всеукраїнського конкурсу

науково-пошукових  робіт школярів

«Голодомор 1932-1933 років. Україна пам’ятає»,

ученицею 11А класу

Рівненського  НВК «Колегіум»

Хачатрян  Наталією 
 
 

Рівне,2008

Голодомор 1932-1933 рр. очима журналістів  Західної України. 
 
 
 

ЗМІСТ 
 
 

Вступ……………………………………………………………………………..3 
 

Розділ 1. Голодомор 1932-1933 рр. геноцид в Україні

1.1 Обставини, масштаби та наслідки Голодомору 1932-1933 років………...6

1.2  Характер Голодомору………………………………………………………11 

Розділ 2. Трагедія Голодомору 1932-1933 рр. у публікаціях журналістів західноукраїнських видань.

2.1 «Тяжко жити  на Вкраїні»……………………………………………………16

2.2 «Не вільно  говорити правди»……………………………………………….20

2.3 «Чужа преса  про долю Великої  України»…………………………………23

2.4 «Вся Україна  в боротьбі проти большевиків»……………………………..28

2.5 «На протестаційному  фронті»………………………………………………31 
 

Висновки…………………………………………………………………………34

Список використаної літератури……………………………………………….36

Додатки…………………………………………………………………………...38 

                                                                 ВСТУП  

    Пройшло 75 років з того часу, коли український  народ намагалися поставити на коліна, знищити згадку про нього шляхом голодної смерті. Нині свідки тих страшних подій погоджуються з тим, що, пройшовши  усі тенета української історії, нічого страшнішого за ті 500 днів Голодомору вони не переживали. Це була справжня війна проти нації.

      І сьогодні ми знаємо напевно,  що Голодомор 1932-1933 років є  безпрецедентним прикладом національної  трагедії. І тому в наш час  вшануванню пам’яті жертв Голодомору приділяється багато уваги.            

    Те, що відбувалося на Україні у 1932-1933 роках не знайшло адекватного  висвітлення в архівних джерелах СРСР. Причина в тому, що генсек наказав  ставитися до голодомору, як до неіснуючого  явища. Проте цій трагедії судилося таки знайти своє відображення на сторінках європейської преси.

    Внаслідок політичного поділу українських земель, коли Волинь та Східна Галичина відійшли до складу Польщі, українському народу цих територій вдалося уникнути  всіх страшних подій, пов’язаних з колективізацією та розкуркуленням. Проте їх ні на мить не залишала думка, що в Наддніпрянській Україні панує голод, що забирає життя мільйонів українців. Тема Голодомору посідала одне з найважливіших місць на шпальтах періодичних видань Західної України. Адже люди прагнули не лише надавати матеріальну допомогу знайомим і незнайомим людям з районів, охоплених голодом, але й донести правду про становище селян до міжнародної спільноти і, насамперед, до самих українців. І моя робота пов’язана саме з висвітленням Голодомору очима західної преси того часу.

    Саме  це зумовило вибір теми дослідження «Голодомор 1932-1933 рр. очима журналістів Західної України».

    Оскільки  робота містить багато цитат, я вважала  доречним зберігати стиль мовлення та іноді орфографію оригіналів. На мою думку, це дасть змогу краще зрозуміти суть епохи.

    Хронологічні  рамки дослідження обумовлені її тематичною спрямованістю і охоплюють період 1932-1933 рр., тобто увесь період Голодомору, що знайшло відображення в періодичній пресі Західної України.

    Мета  дослідження:   

• показати обставини, що зумовили трагедію Голодомору 1932-1933 рр.;
• розкрити масштаби та наслідки голоду 1932-1933 рр.;
• проаналізувати реакцію населення західноукраїнських земель, що перебували у складі Польщі, та світової спільноти на події 1932-33 рр. в Радянській Україні.

    Для досягнення мети основними  завданнями є дослідити та висвітлити:

• політику радянської влади щодо українського селянства на початку 1930-х рр.;
• відображення в пресі Західної України подій голодомору 1932-1933 рр.;
• заходи комуністичної влади щодо інформаційної блокади голоду 1932-1933 рр. в Україні;
• «протестну» компанію українського населення Польщі та громадськості демократичних країн Східної Європи проти політики радянського керівництва щодо українського селянства на поч.. 1930-х рр.

         Об’єкт дослідження: висвітлення голоду на Україні в 1932-1933 роках в періодичній пресі Західної України.

         Предмет дослідження: публікації журналістів, статті, замітки, свідчення очевидців, свідків Голодомору в Радянській Україні в 1932-1933 рр. на сторінках періодичної преси Західної України.

              Хронологічні рамки роботи: Охоплюють 1932-1933 рр. – період Голодомору в Радянській Україні.

         В основу роботи було покладено матеріали періодичної преси, що виходила на західноукраїнських землях впродовж 20-30-х рр. ХХ ст. Насамперед, це газети «Новий час», «Наш прапор», «Народна справа», що активно висвітлювали події 1932-1933 рр. в Радянській Україні. 

        
 

      Розділ 1. Голодомор  1932-33 рр. – геноцид  в Україні

    1.1. Обставини, масштаби та наслідки Голодомору 1932-1933 років.

    Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

    Коли  дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 років, то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей.

    Нині  є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику.

    Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться при мільйони безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії – 8 млн.; Бельгії – 10 млн.; Угорщини – 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.

    За  даними вчених, найбільш постраждали  від Голодомору тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донбасі – у 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

    Під час аналізу цих подій рано чи пізно виникає питання про  причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму – безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя «в окремо взятій країні», які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого «індустріального стрибка» шляхом «мобілізації» внутрішніх ресурсів.

    На  практиці це означало фізичне винищення  усіх класових та національних «ворогів»  сталінського режиму, тобто людей, які  мали свою думку щодо розбудови «світлого майбутнього». Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном «вирішення національного питання» та проведення індустріалізації.

    Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої боротьби проти українців.

    Що  стосується політики індустріалізації, то в ній самій, в її меті – швидкому промисловому розвитку країни – нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат.

    Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну потрібна була ефективна машина видобування товарів  на експорт, насамперед – хліба. Для  цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.

    Звичайно, відповідальність за це повинен нести  весь тоталітарний сталінський режим з його розгалудженою каральною машиною. Але було кілька головних дійових осіб, які спровокували Голодомор або ж не відвернули його, хоча могли і повинні були зробити це. Серед них, крім Йосипа Сталіна – Генерального секретаря ВКП(б), можна назвати імена В’ячеслава Молотова – Голови Раднаркому СРСР, який безпосередньо відповідав за хлібозаготівлі в Україні, Лазара Кагановича – секретаря ЦК ВКП(б) у 1928-1939 р.р., який здійснював ревізії в Україні. Не останню роль в уряді відігравав Павло Постишев, якого у січні 1933р. направили в Україну як 2-й секретар ЦК КП(б)У з особливими повноваженнями. Головним завданням, яке поклав на нього Сталін, було «безумовне виконання плану хлібозаготівель». Після виконання цього «плану» Постишев став головним ініціатором і безпосереднім керівником репресій проти української інтелігенції. Також, у зв’язку з цим, не можна не згадати ім’я Всеволода Балицького – повноважного представника ОГПУ в Україні, який потім очолював ГПУ УРСР. Фактично саме він ініціював більшість наказів, за якими голодних се6лян або осіб, які намагались допомогти їм, засуджували до смертної кари через вигадані звинувачення. Він такод відіграв одну з провідних ролей у винищенні української інтелігенції.

    Роль  цих осіб в організації Голодомору в Україні була різною. Якщо Сталін був головним ідеологом розправи, Каганович, Балицький і Постишев проявляли найбільшу активність, то деякі українські керівники, особливо Влас Чубар (Голова раднаркому УРСР у 1923-1934 р.р.), намагалися інколи подавати голос на захист голодуючих селян. Однак їхні дії не були послідовними і навряд чи могли бути успішними. Бо за Голодомором стояла система. Тих, хто намагався їй хоч якось заважати у проведенні терору, як, наприклад, народний комісар освіти Микола Скрипник, самі ставали жертвами цього терору.

    Звичайно, згадані особи нічого не змогли б  зробити самотужки. Їм допомагали сотні  тисяч соратників, значна частина  яких вірила, що вчиняє правильно.

    Дехто й досі намагається представити  Голодомор 1932-1933 р.р. як «збіг об’єктивних та суб’єктивних обставин»: посухи та «перегинів на місцях». Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю,  через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна харчуватися. Все це зникло завдяки «зусиллям» активістів, які відбирали в людей останнє.