Французька антинаціональна революція

Але шовінізм цей дивним чином поєднувався  з абсолютною байдужістю в питаннях походження. Для французького революційного  шовініста ворожими були лише ті іноземці, які не хотіли визнавати гасла  революції, фактично його ворогом була будь-яка людина (не виключаючи французів), яка намагалась вберегти свою культурну ідентичність та не хотіла сприймати масонські ідеали т. зв. «свободи, рівності та братерства». Варто підкреслити, що ці ідеали мають таке ж відношення до традиційних цінностей французької нації, як і до вірувань папуасів або індіанців Амазонії. Французька мова, яку революціонери насильницьки нав’язували нещасним бретонцям цікавила їх не тому, що вона була французька, а тому, що вона була мовою революції. Одразу на розум спадають слова провідного комуністичного поета Маяковського: «я русский бы [язык] выучил только за то, что им разговаривал Ленин». Спроби насильницької асиміляції вдало поєднувались з емансипацією кольорового населення в колоніях та євреїв в Європі. Простіше кажучи. Для французьких революціонерів була властива ментальність Орди: «каніна кушаєш, кумис пьйош, значіт свой». Ця політика мала реальний успіх: революційні орди поповнювались різноплемінними запроданцями з усієї Європи.

І, нарешті третє, що поєднує республіканську та радянську версію патріотизму це – його глибоко руйнівні наслідки для етнічної нації, яка по суті перетворюється в паливо для реалізації хворобливих фантазій мессіанськи налаштованих революціонерів. Результатом є масове етнічне та расове змішання, колосальні демографічні втрати і найстрашніше – мутація менталітету. Яка перетворює етнічну націю в беззахисну біомасу, що слугує для підживлення життєвих сил народів, які зберегли здорове світовідчуття. Для того, щоб переконатися у вірності цих слів достатньо подивитись на вулиці сучасних Парижу та Москви. Треба підкреслити, що у Франції ці руйнівні процеси прийняли небезпечний характер майже одразу після революції, вже в XIX ст. французи мали репутацію народу байдужого в расових питаннях. Для того, щоб переконатися в цьому, достатньо почитати хоча б твори Джека Лондона.

Наслідки революції

1. Франція понесла колосальні економічні, демографічні, геополітичні та культурні втрати. Країна, яка напередодні революції була гегемоном континентальної Європи і впритул наблизилась до геополітичної перемоги на Британією, перетворилась на державу другого, якщо не третього сорту. В XIX ст. Франція була молодшим партнером Британської імперії, в ХХ – потрапила у залежність від Сполучених Штатів, а зараз знаходиться в авангарді руйнівної антинаціональної глобалізації.
2. Для Європи французька революція перетворилась на загальноконтинентальну громадянську війну, яка зруйнувала континентальний блок, що фактично було утворено вже у XVIII ст. навколо осі Париж-Відень. Руйнація традиційного європейського порядку перетворила європейські нації в іграшку в руках ворожих їм сил.
3. Найстрашніший удар по європейській цивілізації було завдано в духовній сфері. З’явилось три ідеології, які являють собою найбільшу загрозу для свободи, ідентичності та біологічного існування європейських народів. Мова йде про космополітичний капіталізм з його глобалізацією, інтернаціональний соціалізм з його божевільною ідеєю світової революції та пост’якобінський псевдонаціоналізм, який чудернацьки синтезує в собі космополітизм та деструктивний шовінізм і замінює захист інтересів реальної нації на примару нації, як штучної конструкції. Не варто пояснювати, що штучна нація має таке саме відношення до нації етнічної, як монстр доктора Франкінштейна зшитий з частин мертвих тіл до живої людини.

P.S.  Але сумна та повчальна історія «великої антинаціональної революції», це не лише історія руйнації наймогутнішої держави свого часу та геноциду найбільш багато чисельної (на той момент) європейської нації. Це також історія героїчного опору правих бійців, що встали на захист своєї нації. Саме поняття «Правий» походить від роялістського опору доби революції. Праві повстанці продемонстрували еталон героїзму та відданості і передали смолоскип своєї боротьби наступним поколінням борців за свободу Європи. Європейський правий опір ХІХ ст. був ідейно та організаційно пов’язаний з опором французьких правих доби революції. А перший в історії в історії націонал-революційний рух «Французька дія» був правозвісником національної революції 20-40 рр. ХХ ст. прямими спадкоємцями якої є сучасні європейські ультраправі. Особливого значення ця спадкоємність набуває для нас, українців, які пережили у ХХ ст. найстрашніший за свою історію геноцид саме з боку комуністичних спадкоємців французької революції і чий повстанський опір так нагадував спротив вандейських героїв.

Едвард 515 і Русарій.

14 січня 2010 р.

http://uktk.org/french-antinational-revolution/