Церковь на Украине

ЗМІСТ

Вступ...........................................................................................................................2

Розділ  І.  Історіографія та джерельна база дослідження................................6

Розділ  ІІ.  Протистояння УГКЦ сталінському тоталітарному

   режиму (1939-1914 рр.)......................................................................11

Розділ  ІІІ.  Греко-Католицька церква в період німецької окупації

України (1941-1944 рр.).......................................................................19

Розділ  ІV.  Становище УГКЦ в умовах відновленого радянського

    тоталітаризму......................................................................................26.

Висновки..................................................................................................................37

Список  використаних джерел та літератури.....................................................40

      Вступ

      В умовах національно-культурного і духовного відродження українського народу, розбудови суверенної держави важливе наукове та громадсько-політичне значення має об'єктивне висвітлення ролі різних християнських конфесій, зокрема Української Греко-Католицької Церкви, в державотворчих процесах та духовному оновленні суспільства, формуванні національної свідомості. Актуальність даного дослідження зумовлена ще й тим, що у період тоталітарного режиму вказана проблема замовчувалась або фальсифікувалась, висвітлювалась спотворено. Українська Греко-Католицька Церква активізувала духовне життя, сприяла національному відродженню, розвитку національної свідомості, духовності та культури на західноукраїнських землях. З діяльністю УГКЦ тісно пов'язане відродження українського народу в сучасних умовах. Наукова реабілітація церкви неможлива без об'єктивного висвітлення її ролі в житті українців у минулому. Дослідження цієї проблеми детермінує відповідне бачення національно-духовного відродження України та ролі в цьому процесі УГКЦ.

      Налагодження  цивілізованих відносин з церквою  відіграє особливу роль в процесі розбудови молодої Української держави. І держава, і церква обопільне зацікавлені у співпраці. УГКЦ після гонінь, яких вона зазнавала протягом багатьох десятиліть, потребує допомоги держави, щоб зміцнитись і відновитись в історично притаманному їй статусі. Державі потрібна допомога церкви для морального оздоровлення суспільства, піднесення його духовного і культурного стану.

      У зв'язку з цим важливого значення набуває всебічне вивчення політики державної влади відносно греко-католицької  церкви на різних етапах її розвитку. Особливий інтерес для дослідження становить період 1939-1945 рр., який характеризується не лише складними політичними обставинами Другої світової війни, але і надає можливість простежити взаємовплив тоталітарних структур, як радянської, так і нацистської, на релігійні організації. Всебічний і глибокий аналіз відносин державної влади з церквою в Другій світовій війні сприятиме подоланню тієї складної ситуації, яка пов'язана з міжконфесійними суперечками. Врахування реального історичного досвіду, як позитивного, так і негативного сприятиме подоланню цієї ситуації, допоможе уникнути численних помилок при виробленні державних законодавчих актів, що покликані регулювати діяльність релігійних організації.

      Предметом цієї роботи є з'ясування становища греко-католицької церкви та її впливу на процеси політичного розвитку і національно-культурного відродження українців в Другій світовій війні, а також основні напрями і форми здійснення радянським і німецьким урядами релігійної політики. Дослідження впливу греко-католицької церкви на національну свідомість, моральні засади, національно-політичну ідеологію, культурно-просвітницьку діяльність дає можливість з'ясувати вагомість її становища в українській спільноті, великий духовний потенціал.

      Аналізуючи стан наукового опрацювання досліджуваної теми, слід зазначити, що в українській і зарубіжній історіографії практично відсутні ґрунтовні, комплексні роботи, які б спеціально розглядали окреслене. Але є чимало наукових праць, котрі тою чи іншою мірою торкаються даної проблематики.

      Радянські автори приділили значену увагу  аналізові участі греко-католицької церкви, її архієреїв та духовенства в Другій світовій війні. Діяльність УГКЦ зображувалась винятково як прояв українського колабораціонізму, підкреслювалась антикомуністична спрямованість уніатської церкви.

      Перші спроби загального осмислення місця  і ролі УГКЦ в Другій світовій війні  робилися в публікаціях таких  дослідників, як М. Чубатий, В. Липинський, В. Гоцький. Незважаючи на певну конфесійну заангажованість авторів, ці праці мали важливе значення для утвердження в майбутньому наукового підходу до вивчення ролі УГКЦ в житті українства.

      Питання, пов'язані із загальною оцінкою  становища греко-католицької церкви, її ролі і статусу, ставлення до неї радянського і німецького керівництва висвітлювались у працях В. Пащенка, В. Ковалюка, Ю. Волошина.

      З проголошенням державного суверенітету України стала можливою поява перших об'єктивних, деідеологізованих робіт, в яких зроблена спроба загальної наукової та публіцистичної реабілітації УГКЦ, визначення її місця в національно-духовному житті народу. Особливої уваги заслуговують праці І. Андрухіва, В. Сергійчука, О. Ленартовича. Цими дослідниками у вітчизняній історіографії започатковано новітній науковий підхід до проблеми історії греко-католицизму. В зв'язку з цим слід відмітити статтю О. Лисенка "До питання про становище церкви в Україні у період Другої світової війни". Відкидаючи ідеологічні установки, автор робить спробу критичного аналізу релігійної ситуації, що склалась в Україні після приходу радянських і німецьких окупантів.

      Важливу роль в осмисленні духовної сутності греко-католицизму, його націотворчого потенціалу в військовий  період відіграють також роботи українських дослідників з діаспори Ю. Федоріва, С. Мудрого. Значний внесок у розробку проблеми зробив В. Косик. У своїй фундаментальній праці "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" він велику увагу приділив політиці гітлерівців у галузі релігії. На відміну від більшості представників діаспори, В. Косик спирається на досить солідну джерельну базу, основу якої становлять документи німецьких архівів. Велику частину цих документів автор опублікував повністю.

      Слід  зауважити, що радянські дослідники тенденційно підходили до відбору та класифікації документів, а зарубіжні збірники виявились неповними, що дещо позначилось на глибині цих досліджень і їх об'єктивності.

      Отже, із наведеного огляду наукової літератури  випливає необхідність комплексного синтетичного дослідження ролі УГКЦ в духовному житті українців в воєнний період на основі критичного переосмислення ряду теоретичних постулатів, творчого застосування доробку вітчизняних та зарубіжних науковців.

      Головною  метою роботи є з'ясування і аналіз ролі УГКЦ в національному житті українців в Другій світовій війні, її досягнення вимагає розв'язання наступних завдань:

      - проаналізувати становище церкви, з'ясувати тенденції ставлення до неї урядів СРСР, Німеччини та Апостольської Столиці;

      - дослідити   характер   і   форми   впливу   УГКЦ   на  формування 
національної свідомості та ідеології, моральних устоїв українців,

охарактеризувати  комплекс чинників, за допомогою яких церква впливала на збереження їх національної ідентичності;

      -   простежити   процес   еволюції   основних   напрямків   релігійної політики  більшовиків на території України,  визначити форми і методи їх проведення;

    - визначити основні закономірності  політичного курсу німецької  влади з релігійних питань  та проаналізувати його особливості  в різні роки окупації;

- показати відмінність підходів у вирішенні схожих проблем двома режимами, які намагались використати Греко-Католицьку Церкву у власних інтересах;

      - проаналізувати динаміку становлення та розвитку управлінських структур Греко-Католицької Церкви у зазначений період, показати їх зумовленість суспільно-політичною ситуацією в Україні; вивчити основні  закономірності розгортання процесу відродження греко-католіцизму на місцях.

      Хронологічні  рамки  цієї роботи охоплюють період з вересня 1939 р. по 1945 р. Означений період відрізняється великими суперечностями суспільно-політичного розвитку України, що зумовлено запровадженням на її території різних політичних режимів. Перебіг тогочасних суспільно-політичних подій дозволяє не лише проаналізувати політику двох держав в галузі релігії, а й простежити її еволюцію від надання повної свободи діяльності УГКЦ до підготовки остаточної ліквідації цієї Церкви.

      Розділ  І. Історіографія  та джерельна база дослідження

      Відновлення повноцінного духовного життя українського народу, його давніх традицій тісно пов'язане з нормалізацією релігійного життя. Адже релігія та церква здавна відігравали поважну роль в житті нашого народу. Головна функція Церкви  -  її авторитет у суспільстві мав значення для всіх сфер життя окремої людини та суспільства загалом. Окрім того, Церква відігравала важливу ідеологічно-культурну роль, зрештою розбудова Української державності неможлива без відповідного духовно - гуманітарного підґрунтя, оскільки це супроводжується відповідною ланкою громадських моральних стереотипів, трансформацією державних і соціальних структур.

      З огляду на це актуальність теми дослідження  постає через необхідність вдосконалення  стосунків між владою і церквою, чому сприяли б глибокі, ґрунтовні  знання про відносини між владою і Греко-католицькою церквою (ГКЦ) в Україні, що мали місце в XX ст., зокрема в період Другої світової війни. Особливий інтерес для дослідження становлять 1941-1944 pp., означені не лише складними політичними обставинами Другої світової війни, а й змогою простежити взаємовплив радянської та німецької тоталітарних структур на релігію. Актуальність теми пояснюється також відсутністю комплексного дослідження релігійної політики ГКЦ 1941-1944 pp.

      Сучасні стосунки між державою та церквою  зумовлюють використання її величезного досвіду для розвитку духовності українського народу в державотворчому і націотворчому процесах. Всі ці фактори визначають актуальність даної роботи.

      Дослідження суспільно-політичної та культурно-просвітницької діяльності духовенства у воєнний  період потребувало використання великого масиву архівних джерел, опублікованих матеріалів, творчої спадщини духівників, інформації з періодичних видань, а також залучення чималої кількості монографічної, публіцистичної, мемуарної та довідкової літератури.

      Від 1965 року до 1981 Апостольський Престіл видав 11 томів матеріалів під заголовком: "Апостольський Престіл і Друга світова війна (1939-1945)'". Наприклад, у третьому томі "Апостольський Престіл і релігійна ситуація в Польщі і в Ватіканських країнах 1939-1945" є листування українських владик з Апостольським Престолом у часи війни [42].

      Водночас  значний масив документів і матеріалів з історії ГКЦ стосовно досліджуваного періоду зберігається у архівах  Служби Безпеки України, у тому числі  групи неопублікованих документів і матеріалів. Серед них кримінальні справи греко-католицьких діячів, звинувачених у співробітництві з окупантами і засуджених після "визволення" України. Це справи митрополита Й. Сліпого, єпископів М. Чарнецького, М. Бутки, священиків, монахів. У протоколах допитів міститься чимало цінної інформації, що значно розширює бачення зазначеної проблеми. Ця група джерел залишається поки що найменш вивченою[11 с.10].

      Справи  з фонду О. Назарука містять цінну  інформацію про діяльність духовенства, зокрема про висунуту ним програму українсько-польського порозуміння 1930-х pp., взаємини владики з гетьманом П. Скоропадським, культурно-просвітницьке життя. Заслуговує на увагу також питання про діяльність Української католицької народної партії і Української народної обнови, неформальним лідером яких, як виявилось, був Г. Хомишин. В одній зі справ відзначено, що станіславський владика разом із представниками церкви та громадсько-політичними діячами 1937 р. засудили репресії польського уряду проти українського народу [13, с.93]. Значну частину матеріалів у фонді займає листування Г. Хомишина та О. Назарука з різними політичними і культурними діячами Галичини.

      У вищеназваному фонді зберігаються матеріали про суспільно-політичну  діяльність станіславського владики, функціонування створеної та патронованої Г. Хомишиним організації Українська народна обнова (УНО). Зафіксовано інформацію про позитивну реакцію польських властей на твір засвідчують позитивне ставлення духовенства до проголошеної 1935 р. політики "нормалізації" українсько-польських взаємин.