Бортнянский

        Тепер Бортнянський вирішив розширити виконавську діяльність капели. Почались щотижневі відкриті концерти в залі Капели – вдень по суботах. З самого першого виступу капели зал був переповне-ний. Бортнянський завжди сам диригував хором.

        Капела розросталась, набувала сили, отримала успіх. Бортнян-

 

                                                     - 27 -                                                 

 

 

 

 

 

 

ський, як педагог  і порадник, був потрібний всім. Його учні роз їжд-жалися по всій країні і привозили з собою не тільки його традиції, але й твори свого вчителя, які одразу ж входили в місцевий репертуар.

        Бортнянський в своїй хоровій  творчості виразив максимум того, на що був здатний сам і  на що його могла надихнути  епоха. Він був одним з небагатьох  музикантів, який переступив з епохи Катерини в епоху Олександрівську, вдало обминувши всі дивацтва короткого, але пам ятного для країни правління ПавлаІ.

        В ХІХ ст. російська музика  ввійшла потужно, з широким  розма-хом. Документи відображають  музичне життя того часу досить широко. Починалась не тільки нова сторінка російської історії, але і нова сторінка російської культури.

        У 1802р. в північній столиці  Російської держави відбулась  важ-лива подія для подальшого  розвитку музики. За інійіативою  найбільш передових любителів музики було засновано Петербурзьку філармоній-ну спілку. Головною метою спілки стало проведення постійних концер-тів, в яких мали приймати участь найкращі виконавці. На відкритті спілки для виконання вибрали ораторію Гайдна “Створення світу”. Для такої справи запросили хор Придворної співочої капели, який був найкращим на той час.

        Бортнянський з задоволенням  дав згоду на участь хору  капели у першому ж концерті  спілки. З 1802р. Придворна співоча  капела була постійним учасником концертів Петербурзької філармонійної спілки.

       Бортнянський стає пропагандистом  хорового виконавства і му-зичної  культури. Серед передових діячів  російської культури він уже  тоді мав славу знавця найрізноманітніших  сфер мистецтва. Він жив у  сучасній йому культурній сфері своїм, дещо осбливим життям. Його знали і поважали. Запрошували на засідання і вечори, як заслуженого метра, як почесного члена. Його думку цінували і приймали, як ін-струкцію до дії. Але він ніколи не зходився з представниками тих чи інших течій. Він вважав, що його основна справа – капела.

 

 

                                                     - 28 -                                                 

 

 

 

 

 

Отже, ніякі  суспільні течії не проходили  повз нього. Звернутися до нього за участю або допомогою, особливо у сфері створення музики, вважалось справою почесною. А він і не відмовляв, квапився виконати обіцяне. Він щедро роздаровував свої таланти, як і раніше, невтомно виявляв свою творчу багатоплановість.

        Одним з перших в Росії Бортнянський почав писати кантати. Цей жанр нелегко давався композиторам. І в першу чергу тому, що тексти кантат під силу тільки по-справжньому великим поетам. Найбільше різноманітних кантат написав Г. Р. Державін. Він же вперше сформулював сутність жанру і запропонував його вживання на російському грунті.

        Бортнянський, маючи за плечима  багаж знань музичних жанрів  ще з часів навчання в Італії, застосовував свої здібності  у всіх видах кантат. Він створював  і пишні кантати на приїзд  або від їзд тих чи інших коронованих осіб. Наприклад, “Гряди, гряди, благословенний” на зустріч ОлександраІ. Він писав кантати для урочистого виконан-ня в моменти суспільного життя Росії, як, наприклад,”Любителю художеств” для А. С. Строганова. І, нарешті, він писав також і “су-спільно-політичні” кантати, першою з яких була для нього “Страны российски, ободряйтесь”, створена в момент, коли російські війська вели бойові дії на берегах Дунаю. Майже всі ці кантати написані на тексти Державіна. Так обидва художники стали основоположника-ми нового музично-поетичного жанру в Росії.

         Рік 1812 наступив, спочатку нічим  непримітний. Але в червні звістка  про те, що армія Наполеона  рушила на схід, розповсюдилась  при дворі зі швидкістю блискавки. 

         Російська армія змушена була відступати.

         Ще одна звістка: Наполеон наближається  до Москви.

        Не тільки воїни ставали на  захист Вітчизни. Разом з ними  від-давали свої сили, уміння і  талант і російські художники,  літератори, музиканти.

         Бортнянський вже мав досвід створення військової музики.

 

                                                     - 29 -                                                    

 

 

 

 

 

         Під час подій Вітчизняної  війни він створює те, що тяжко  поставити поряд з усім, створеним ним в попередні роки. То була нова музика, не схожа на звичні традиції музики 18-го століття.

        Спочатку Бортнянський створює  “Песню ратников”. Її можна  віднести до ряду гімнів, які  йому приходилось уже писати. В центрі уваги тут стоїть  образ російського воїна, що виступив на захист Батьківщини. Незадовго до Бородінської битви Бортнянський пише “Марш всеобщего ополчения”. Але цей твір вимагає для виконання концертного залу, оркестру і, звичайно, хору.

       Але потрібен був такий твір, який би міг бути виконаний всюди, навіть у польових умовах. Ним став твір “Певец во стане русских во-инов”, написаний Бортнянським на вірш Жуковського.

        Бортнянський створив хорову, застольну  пісню. Її можна було виконувати  разом і окремо. Супроводжувати спів соліста і хору по задуму повинен був симфонічний оркестр. Але “Певца” виконували і зовсім без оркестру, як застольну гусарську пісню.

        Маестро виконав свій обов  язок перед рідною землею. “Певец  во стане русских воинов” –  Один з заповітів Бортнянського.

        Останні роки життя композитора  були зв язані, як і раніше, з Придворною капелою. Старість  давала про себе знати стоиленістю,  помітною для оточуючих. Але  повага і поклоніння перед  авторите-том великого маестро  сприяли тому, що всяке його  зауваження було для співаків законом. Любов, з якою відносилися до композитора в ка-пелі, заставила зберегти таку легенду про останні дні життя Борт-нянського: Хворий композитор, відчуваючи наближення смерті, за-кликав до себе кращих співаків і попросив заспівати свій найкращий концерт – “Вскую прискорбна еси душа моя”. Співаки не могли відка-зати своєму наставнику. Під звуки цього чудового концерту Бортнян-ський і помер, сидячи у кріслі…

        Сталося це 27 вересня 1825 року. Поховали  його на Петербурзь-кому Смоленському кладовищі біля дверей церкви Ірана Богослова. 1-го

 

 

                                                     - 30 -                                                   

 

 

 

 

 

жовтня над  цим кладовищем пролунали звуки  багатоголосних пани-хидних концертів Бортнянського, що неодноразово звучали при похо-ваннях великих російських історичних діячів тої епохи, концертів, з якими тепер проводжали в останню путь їхнього творця…          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     - 31 -                                                     

 

 

 

 

 

 

 

                  СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1). Іванов В. Ф. “Дмитро Бортнянський”. Київ, “Музична               

                                                                                        Україна”,1980.

 

 2). Ковалёв К. П. “Бортнянский”. М., “Молодая гвардия”,1989.

 

 

 3). Енциклопедія українознавства.

 

 

 4). “Музыкальный энциклопедический словарь”. Москва, “Советская

                                                                                энциклопедия”, 1990.