Бортнянский

         Сонати з альбому Бортнянського  приваблювали мелодійністю, особливо  втих місцях, де серед музичних  побудов типово італійського характеру з являлись мелодії і фрази з відомих російських або україн-ських пісень.

         В цей період Бортнянський  викладав музику також і у  Смольно-му інституті шляхетних  панночок, і у сухопутному Шляхетському  корпусі. Обидва ці навчальні  заклади мали великі традиції в галузі драматичного мистецтва. Все це сприяло тому, що музичний театр у Павловську був одним зведучих у Росії. Саме тут була написана Бортнянським на замовлення Марії Федорівни у 1786-му році коме-дійна опера “Свято сеньйора”.

        Всі  основні артистичні сили двору  приймали участь у “Святі сеньйора”.  Успіх цієї опери, вправна гра  акторів, а головне – чудова  музика викликали бажання випрбувати  сили учасників у новій опері,  більш об ємній і складній. Марія Федорівна замовила Лафермьєру     лібретто. Вже в липні воно було готове. Тут же була написана і му-зика – Бортнянський не заставив себе чекати. Оперу назвали -                                           

 

 

                                                      - 21 -                                               

 

 

 

 

“Сокіл”. Композитору  згодились де-не-де мотиви італійської  опери

“Алкід”, яку  він поставив в Модені.

         Прем єра “Сокола” відбулась  11 жовтня 1786р. Постановка показала  віртуозну майстерність російського  маестро, що виписав окремі арії і балетні вставки витончено і професійно. Теплота музики, розкованість і навіть грайливість були легкі для сприйняття, а досконалість форми зробила “Сокіл” хрестоматійним твором. Ця опера ставилась в багатьох приватних театрах того часу.

         Рівно через рік в стінах  Павловського театру прозвучала  нова і остання з “французьких”  опер Дмитра Бортнянського –  “Син – су-перник або Нова  Стратоніка”. Це була, мабуть, єдина  опера-серіа, написана російським  автором, де одночасно помітні і елементи опери-буффа.

         “Син-суперник” ставився надзвичайно  пишно. Декорації вимальовувались  довго і ретельно. Костюми були  надзвичайно феше-небельні. Марія  Федорівна зі згоди чоловіка  розпорядилася видати акторам  всі фамільні дорогоцінності. І все це сяяло зі сцени різноко-льоровими променями і прикрашало виставу. Не обійшлося і без кур-йозу. Іван Долгоруков, співаючи арію дона Карлоса, зробив різкий рух, нитка в погоні обірвалась і на підлогу посипалися дорогоцінні прикраси. Оркестр затих. Зал зачаїв подих. Великий князь Павло Петрович вчепився в бильця крісла. Але тут же махнув рукою на знак того, щоби виставу продовжували. Наступаючи на скарби, актори дограли третій акт.

         “Син-суперник” став тріумфрм  Бортнянського. Але це була  і лебедина пісня композитора у оперному жанрі. Більше опер ство-рити йому не прийшлося.

           Задумав Бортнянський написати  оперу на популярний у ті  роки сюжет “Поль і Вірджинія”. Але здійснити задумане було  не-можливо. Служба знову ж  таки заставляла відволікатись на різні дрібниці. На вимогу двору Дмитрові Степановичу прийшлося перекласти окремі номера з “Сокола”, які тепер повинен був вико-

 

                                                     - 22 -

 

   

 

    

              

 нувати духовий секстет.  Вцей час композитор працював над знаменитим в майбутньому Квінтетом, концертом для чембало з оркестром, трьохчастинною Концертною симфонією. Навсіх придворних святах звучить музика Бортнянського. Часу на написання “Поля і Вірджінії” немає. Прийшлося обмежитися рядом романсів на французькі тексти. Романси Бортнянського стають його новою візитною карткою для входу в кращі салони Петербурга. “Збірник романсів і пісень” побачив світ у 1793р.

        В  зв язку з постійними сварками  між Марією Федорівною і Павлом Петровичем плин музичного життя у Павловську було пору-шено. Уже ніхто не замовляв композитору опер. Павло з головою поринув у воєнну справу. Але і на цьому поприщі музика Бортнян-ського зіграла свою роль. Найпопулярніший воєнний марш того часу “Гатчинський” був написаний саме Бортнянським.

          Марія Федорівна подарувала Бортнянському  у власність ділян-ку землі  у Пваловську. Так він став  власником “дачі”. Композитору  в той час було 45 років. Він  був постійно зайнятий придворною  служ-бою. Часу на творчість не вистачало. Грошей не вистачало на утримання господарства. Крім того, він відчував деяку творчу кризу. Це його дуже пригнічувало. Адже пройшло майже двадцять років після повернення його з Італії, а він до сих пір залишився на найниж-чій музичній посаді при “малому” дворі.

            Але скоро настали великі зміни. 6 листопада 1796р. померла цариця  КатеринаІІ. Буквально в наступні  дні – не роки – друзі  і на-ближені Павла Петровича  (нового імператора) отримали важливі  державні посади і великі винагороди.

            ПавлоІ доручив своїм підданим  привезти з Москви з Успен-ського  собору Кремля всі регалії  для вінчання на царство. Такого  ще не бувало. Вінчання завжди  проходило у Москві.

            Але Павло мав свій план. Він  збирався здійснити обряд покла-дання імператорської корони на прах свого батька, вбитого трид-

 

 

                                                     - 23 -                              

          

                                                                                                 

 

 

 

цять з дишнім років  тому і не встигнувшого коронуватися – ПетраІІІ. Цим він ніби демонстрував справедливість.

         Задумане дійство повинно було  вразити всіх. Павло одразу згадав  про Придворну хорову капелу. Співати під час покладання царських регалій повинен найкращий в імперії хор.

         ПавлоІ викликав до себе директора  капели. Йому доповіли, що після  смерті Марка Федоровича Півторацького  ось уже півтора року на  цій посаді нікого немає. Павло  вирішив справу миттєво. На  п ятий день свого правління він підписав указ, в якому призначив Бортнян-ського управляючим капели і дав йому новий чин – колезький радник, що відповідало полковнику. Це було 11 листопада.

         18 листопада на цвинтарі Олександро-Невської  Лаври була роз-крита могила з якої були вилучені останки ПетраІІІ. 25 листопада, приведені до ладу, вони були перекладені в труну і поставлені в мона-стирському соборі. В урочистій обстановці був здійснений обряд по-кладання імператорської корони на череп мерця. І ще через тиждень труна з уже вінчаним імператором ПетромІІІ була перевезена до Зимового палацу і поставлена біля труни, де вже майже місяць лежало тіло КатериниІІ. Так вони зустрілись знов – бувший чоловік і дружина, імператор і імператриця, жертва і вбивця.

         5 грудня відбулась церемонія відспівування покійних. Хор При-дворної співочої капели співав “Панахиду”, створену Бортнянським спеціально для цієї події. Це стало першим екзаменом композитора на новій посаді.

         Бортнянський повернувся в капелу, як в рідний дім. Але уже для того, щоб самому бути відповідальним за теперішнє і за  майбутнє головного хору держави, за долі його кращих вихованців.

         Перша ж зустріч з хором  була дуже теплою. Хористи з  захоп-ленням дивились на відомого  композитора. Багатьох з них Бортнян-ський знав. Тут зібрався весь цвіт російської музики. Хвилювання охопило композитора при першій зустрічі з хором Придворної співо-чої капели. На його плечі лягала колосальна відповідальність. Не

 

                                                     - 24 -            

  

             

 

 

 

можна було починати свою діяльність, тільки повторюючи своїх  попередників. Але в той же час  не слід було і прийматися за які-не-будь суттєві зміни.

        Століттями  складались традиції російського хорового співу і дуже нелегко було визначити – куди і як розвивати хорову справу? Що внести нового? Що зберегти в тому вигляді який є, ачому по-вернути древнє істинне обличчя? Всі ці питання повинен був вирі-шувати новий керуючий головним хором Російської держави – Дмитро Степанович Бортнянський.

        ПавлоІ, наводячи свої порядки при  дворі, наказав скоротити чисельність  Придворної співочої капели в  чотири рази. Бортнянський у письмовій  формі обгрунтував неможливість  виконання цього наказу. В той  час це могло би прозвучати як підписання вироку про власне розжалування, якщо не гірше. Але, на диво, результат був фантасти-чним. ПавлоІ, напевно, не міг відказати прославленому композитору. Склад Придворної співочої капели залишився таким, яким його подав Бортнянський.

         Хор для Бортнянського був  однією великою родиною. Він  сам виріс в цій родині. І  тепер створював всі умови  для нормального побуту і життя  своїх підопічних. Він особисто  прослуховував всіх кандидатів  в капелу. Як і раніше, привозили  багато співаків з Украї-ни. Бортнянський розмовляв з кандидатами, перевіряв в першу чергу їх голоси, а потім уважно вивчав здібності до інших наук.

           В перші ж місяці капела  під управлінням Бортнянського  співає у Ермітажному театрі  хорові концерти. Дмитро Степанович наре-шті добився відділення основного хору від хору, призначеного для теа-тральних вистав. Залежність придворної капели від оперних поста-новок закінчилась, але залишалась друга залежність – від непрогнозованих забаганок імператора.

           5 квітня 1797р. у Москві на урочистому прийомі на честь коронації Павла хор співав “Песнословие”, автором якого був Борт-нянський. Імператор був задоволений.

                                                     - 25 - 

                                                                                                                 

 

 

 

           28 квітня 1797р. Бортнянський отримує  новий чин – стат-ський радник, що відповідає армійському бригадиру(генералу).

           Дуже багато було у Бортнянського адміністративних і папе-рових справ. Приходилось допомагати співакам із житлом. А влітку, коли імператор виїжджав у Павловськ, співаків приходилось поселя-ти на своїй дачі. Втаких умовах потрібно ще і музику писати, і служ-бу виконувати – керувати співочою справою. А більше всього – дбати про майбутнє російського хорового концерту.

          Писати хорові концерти Бортнянському  приходилося давно. В Італії  він пробував свої сили в  цьому жанрі. Повернувшись до  Росії, він з великою наснагою  взявся за створення хорових концертів. Хоровий концерт став звичним жанром в часи КатериниІІ. Виконувався він в першу чергу в кульмінаційних моментах літургій, а також під час ін-ших служб. Тексти концертів складали строфи псалмів, але деколи визначались вони самим композитором. Для виявлення індивідуально-сті автора музики в хоровому концерті відкривалось немало можли-востей.

         Бортнянський глибоко розумів  силу хорового багатоголосся,  дію-чу на слухача. В цьому  жанрі він виражав себе з  найбільшою відда-чею. Можливість виявлення своїх здібностей в цьому жанрі вабила його, як, зрештою, і багатьох композиторів того часу.

         Вплив іта лійської традиції  в хоровій творчості Бортнянського  вельми відчутний. Давала себе  знати школа заморських вчителів. Але він шукав інакших музичних форм. Введення російської пісні на теа-тральну оперну сцену також ще не стало визначальною тенденцією.

        Один за другим пише Бортнянський  свої концерти. Вони друку-ються  найкращими видавництвами, Виконуються  найкращими хора-ми. Але справжнього результату нібито й немає.

       На початках він вводив в  музичну структуру хорових концертів  мелодії українських і російських  народних пісень, що якнайкраще  ляга-ли в загальний стрій концертів,  тому що були побудовані по  законах гармонії, дуже близьких до італійського стилю.

 

                                                     - 26 -                                                   

 

 

 

 

         

       Бортнянському були близькі і  згодилися закони древньоруського  співу, співвідношення і повторення звуків. Всі ці досягнення він приво-див до професійної форми. Так він робив незвичні відкриття, вперше визначав цілі тенденції, які будуть властиві творчості великих композиторів наступного ХІХ-го століття, не тільки російських, але і європейських.

         Бортнянський шукав і знаходив  у кращих своїх концертах син-тез  основних хорових форм європейської  і російської хорових культур.  Це був зовсім  новий ступінь  в російській хоровій музиці.

         Бортнянський жив тим, що він  робив, виконуючи свої обов язки і не поспішаючи перетворював у життя свої задуми. За тридцять ро-ків ним написано більше 50-ти хорових концертів. Майже в кожній лінійці його концертів можна впізнати мелодії народних пісень, мазу-рок і багато іншого. Результат такого синтезу був вражаючим. Найвишуканіші знавці європейської музики були в захопленні від почу-тих хорів Бортнянського.

        Поступово, з року в рік,  Бортнянський добивався від хору  капели того, щоб він міг виконувати  його концерти на тому рівні,  який лежав в основі їх задуму. Для цього була потрібна спеціальна підго-товка. Хорові партії поділялись на п ять шість і навіть дев ять голо-

сів.

       Вводились новшества. Вироблялась  агагіка(заповільнення або прискорення), динаміка і артикуляція. В партитурі  давались пись-мові рекомендації. Це надавало хору більшої організованості. Для упо-рядкування динаміки стали використовувати позначення сили звуку, нюансів. Це була справжня наука хорового співу, яка вже обіцяла дати свої перші плоди.