Бортнянский

        Але  для того, щоб по-справжньому слухати  і розуміти музику, треба бути  до неї серйозно підготовленим.  Її зміст і форму треба було опановувати, а для цього потрібні були немалий час, сили і в певній мірі – здібності.

        Віднині  музикант – це була не тільки  і не просто професія, це було  життя, віддане на служіння  музі Евтерпі. Але навіть потрачені 

 

                                                    - 14 -                                                    

 

 

 

 

сили і час, навіть здібності не могли би сприяти  успіху і славі, якщо композитор не був признаний у певних містах, колах, спілках. Мати вчителя з іменем отримати диплом і звання якоїсь з італійських академій або крнсерваторій – ос мета, яка стояла перед всіляким юним музикантом, що прибув сюди шукати щастя.

        Отже, Дмитра чекала велика і  копітка праця, навчання і багате  на різноманітні події  і  зустрічі життя.

        Дмитро Бортнянський претендував на звання “досконалого музиканта”, але знання теорії і практики йому ще потрібно було здобути.

       Пішли один за другим довгі  місяці навчання. Бортнянський займався  контрапунктом, грав на клавесині  і органі, відвідував венеціанські театри, не пропускаючи ні однієї важливої прем єри.

      Любив заходити і у собор  св. Марка, щоб послухати оперних  співаків, які виконували там  партії у месах.

      Учнівські  опуси юного музиканта стають  усе більш професійними, самостійними. Галуппі прищеплював Бортнянському вироблений ним принцип – “витонченість, ясність і хороша модуляція”, що по суті означало вміння поєднувати простоту, ясність музичних фраз, з ледь помітною, але вражаючою грою мелодії. Систематично Бортнянському приходиться працювати над композицією. Але йому ще не дозволено виступати з великими, закін-

ченими творами. Час  від часу він покидає Галуппі  і мандрує по Італії. Відвідує він  і Рим, без визнання якого, ні один крмпозитор не вважався модним. Він  бере участь у роботі Римської академії і папської капели.

       Буває  Бортнянський також в Болоньї  і у Флоренції, у Мілані і  Модені. В болонській академії  він зустрічається з одним  найяскравішим представником музичної  Італії – падре Джалібаттіста  Мартіні, в якого в цей час навчався Максим Березовський. Мартіні був дуже хворий, але все ж він вів активне музичне життя, був першокласним педагогом. ВІн звертав увагу своїх учнів на древні музичні традиції, які сильно вплинули потім на творчість Бортнянського.

 

                                                  - 15 -                                                      

 

 

 

 

 

      Любимим учнем Мартіні був  Максим Березовський, якого падре  рекомендував у число Болонських  академіків. 15 травня 1771р. Березовський  з тріумфом здає екзамен і отримує звання maestro, а також титул академіка.

       Стати болонським академіком  привабливо. Але Бортнянський, навчаючись  у Галуппі, не прагнув до  отримання цього звання. Йому  було достатньо рекомендацій  свого учителя. І разом з  тим звання академіка ще не говорило про те, що коипозитор досягнув своєї досконалості.

       Активна творча діяльність і  успіхи друга надихали і надавали  сили Бортнянському і ним самим  певних успіхів.

       Тут, в Італії, йому прийшлося  зіткнутися з нерозумінням і незнанням італійців культури Росії. Італійці були дуже здивовані, коли узнали, що церковні служби в Росії співаються рідною мовою, адже їх хорові твори були затиснені у жорсткі канони академічної латині.

       Музичні заняття Бортнянського  в Італії не були безхмарним і приємним проведенням часу, як може здатися на перший погляд. Адже Росія вела війну. Прийшлось і Дмитрові прийняти участь у цих подіях.

      Граф Олексій Григорович Орлов  запропонував Дмитрові прийняти  участь у переговорах, що були  пов язані з воєнними діями, в якості перекладача. Прийшлось на певний час відкласти музичні заняття і вступити на військову службу до графа Орлова.

       На цю тему Дмитро Бортнянський  пізніше не любив розмовляти. Майже тридцять років по тому  в одному з службових паперів він згадує про це.

        Коли воєнні пристрасті на  Середземному морі затихли, повернувся  і Дмитро Бортнянський до своїх  основних занять.

        Венеція славилась своїми карнавалами.  Черговий карнавал повинен був  відкриватися прем єрою нової  опери. Втакі дні натовпи людей йшли в один з головних театральних залів Венеції. Таких залів

 

                                                 - 16 -                                                   

 

 

 

 

було сім: Сан  Джованні Крізостомо, Сан Самуеле, Сан Лука, Сан Анджело, Сан Кассіано, Сан Моізе. Але головним серед них вважався Сан Бенедетто, що надавав свою сцену найбільш відомим авторам.

       У карнавальному сезоні 1776р. у  Сан Бенедетто відбулась прем- єра опери на античний сюжет  “Креонт”, створеної сіньором Бортнянським, музикантом з Росії.

        Венеціанська публіка – вибаглива.  Чекати можна було всього. Але  “Крент” Дмитра Бортнянського  хоча і не мав особливрї  слави, але був відмічений.

        Хто з відомих артистів співав  в опері Бортнянського – невідомо. Також нічого не відомо і про виконавців двох інших опер коипозитора – “Алкід” і “Квінт Фабій”, також написаних на античні сюжети. Перша була поставлена у Венеції(1778р.), друга того ж року на сцені театру в Модені.

         В той час автором опери вважався автор лібретто, а композитор – лише оформлювачем. Тому вжливо було вибрати лібретто відомого автора. Оперу “Алкід” Бортнянський написав на лібретто неперевершеного Метастазіо. Автором тексту “Квінта Фабія” став Апостоло Дзено – Видатний драматург, лібретист “номер2”.

         Отже, Бортнянський вчинив, як кожна  обдарована людина, що плставила  собі за мету служіння суспільству:  він вибрав для своїх опер  античні сюжети, популярні не  тільки по своїй темі, але і  важливі з точки зору сучасності.

        Алкід, герой однойменної опери, вибирає шлях служіння ідеалам добра, шлях подвигів і звитяг, боротьби за славу вітчизни.

        Музика  “Алкіда” вже більш зріла,  чим в “Креонті”. Бортнян-

ський став більш уважним  до малюнку характерів персонажів, більш різноманітним в мелодиці, більш розкованим.

        “Алкід”  – не випадкова тема для  Бортнянського. Він ще пам-  ятав постановку у Петербурзі  “Альцеста” Г. Раупаха, де  він виконував одну з головних  ролей.

 

                                                       - 17 -                                                   

 

 

 

 

         Бортнянський сам, будучи в  Італії, і пізніше, все своє  життя, на протязі всього свого  шляху сходження по придворних  сходинках до слави видатного  російського музиканта, був прикладом служіння високим ідеалам. Остання його опера – також про це. Полководець Квінт Фабій порушує заборону на воєнні дії, дану йому диктатором Люциєм Папирієм. Він вступає у бій з ворогом і отримує блискучу перемогу. Папирій прощає полководця за порушення. Але Квінт Фабій не задоволений цим “помилувнням”, і тоді суддею виступає народ. Він бере під захист Квінта Фабія. Нард кладе останню крапку в цій драмі, тобто він і є головним вершителем доль і справ.

        Це  було явною відповіддю на відомі  слова російської імператриці: “черни не должно давать образования, поскольку… не станут нам повиноваться в той мере, как повинуются теперь.”

       У 1779р.  Бортнянський отримує листа від  директора Придвор-

них театрів Івана Єлагіна, в якому його “просять додому ко двору, взявши з собою всі Ваші сочінєнія” і обіцяють, в разі його бажання ще раз відвідати Італію – відпустити.

        Що  ж, пройшло десять років. В  Росії багато що змінилося.  Змі-

нився і фаворит Катерини. Григорій Орлов вже не користувався впливом на імператрицю. Його місце зайняв швидко піднімаючийся наверх – граф Потьомкін.

        Згадалися  і листи Максима Березовського.  Його життя на батьківщині  склалося невдало. Вже два роки  пройшло з дня його смерті.

       Але  треба повертатися. І восени 1779р.  Бортнянський вирушає у дорогу. Шлях був довгим – близько 2,5тис. Кілометрів. По дорозі була зустріч з Андрієм Кириловичем Розумовським, ровесником і земляком по народженню Бортнянського, який їхав у Неаполь до місця свого призначення, схожого на вигнання.

       Російського кордону досягли в середині листопада. Ось вона – Росія – засніжена, свіжа, і студена. Що ж чекає попереду?..            

 

                                                  - 18 -                                                     

 

 

 

 

 

 

 

      Схвальні  відгуки КатериниІІ і триумфальний  прийом міцно закріпили репутацію  Бортнянського як одного з  найталановитіших російських музикантів. Але посада, яку він отримав  при дворі, здавалась незначною  - придворний капельмейстер, яких  там раху-

валось немало. Всі головні посади були на той  час в руках італійців.

       Бортнянський  повернувся на батьківщину, де, здавалось би, сама доля повинна  би була йому сприяти. І він  поринув у роботу. Зранку і  ввечері він грає при придворному  співочому хорі, а вдень керує роботою хору Смольного інституту шляхетних панночок. Поміж тим встигає створювати власні хорові твори, окремі романси, пісні, багато з яких пізніше стануть частинами його великих опер, також пише авторські духовні твори, як, наприклад, “Херувимська”.

        Хори  Бортнянського, написані ним в  той час, співали по цілому  Петербурзі, вони вже тоді увійшли  в російську музичну скарбницю.  Його хори – Відточена музична  мова, використання всіх найбільш  відомих форм музичної виразності, сміливе включення побутуючих світських жанрів, таких,як марші, менуети, канти. Композитор, в жилах якого текла кров вихідця з української козацької сім ї, зробив зрозумілими і привабливими в самих широких колах свої невибагливі музичні твори. Він був демократичним у своїй творчості і тому користувався успіхом в усіх прошарках російського суспільства.

       В той  період матеріальне становище  композитора було досить скрутним. Єдиним його багатством була  колекція картин, що він привіз  з Італії. А в загальному він  ледь-ледь зводив кінці з кінцями.

       Але  його тривожила друга проблема: ніде було прикласти свої сили, працювати у великих жанрах.

       Композитор  час від часу приймає участь  в музичних постанов-ках. В  якості капельмейстера його мають  за честь в урочистих випадках запросити вельми поважні особи. К. Кніппер запросив     

 

 

 

 

                                                   - 19 -                                                

 

 

 

 

 

Бортнянського для участі в оперних постановках свого  камерного “Вольного театру”. Цілими днями Бортнянський пропадав у театрі. І все ж таки монотонно, в якомусь заповільненому ритмі проходили дні, роки…

       В столиці  і по всій країні виникали  нові театри. З 1779 до 1787 року відкрились  Вольний театр К. Кніппера, що  давав вистави у приміщенні Дерев яного театру, новий театр Меддокса – Петровський театр у Москві, театри у Вологді, Тамбові, Рязані, Воронежі, Іркутську, московський Воксал на Рогожському полі, Великий або Кам яний театр в Петербурзі, театр при Московському виховному домі і, нарешті, знаменитий петербурзький Ермітажний театр.

        Велику  роль в становленні музичного  мистецтва зіграли держав-ні міроприємства,  проведені КатериноюІІ. 12 липня 1783р.  вона підписала спеціальний указ  про оперу. Указ по-справжньому  регламентував всі діючі в столиці театральні трупи – по їх напрямку і по відповідному грошовому утриманню. По певному розпорядку вказувалось проводити музичні вечори.

       Діставав  в указі конкретні вказівки  і музикант-композитор:”Ка-пельмейстер  зобов язаний на кожний рік створювати по одній або по дві опери серйозних і по дві опери комічних з балетами”.

        Особливістю  нового указу було те, що “вихованню  музичної зміни з вітчизняних  талантів віддається нині перевага”.

         Цим указом була відкрита широка вулиця для становлення російської опери. І саме головне – “ природні росіяни повинні користуватись в тому перевагою перед іноземцями”. Це була відчутна зміна для Бортнянського. Саме з цього часу розквітає його оперна творчість.

       У 1784р.  на період від їзду Паізієлло капельмейстером і клавеси-ністом “малого” двору призначили Дмитра Степановича Бортнян-ського. Він і раніше був в оточенні великокняжої родини, його музику

 

 

                                                     - 20 -                                                

 

 

 

 

 

Добре знала і завжди захоплювалася нею Велика княгиня  Марія Федорівна.

        Бортнянський  починає писати інструментальну  музику для “потреб” малого  двору, а також дає уроки  Марії Федорівні. 

          Швидко минув рік. Настав січень1785-го року, але Паізієлло в Росію не повернувся. Дмитро Бортнянський залишається на посаді капельмейстера при “малому дворі”.

         Навчаючи музиці Велику княгиню,  Бортнянський повинен був заповнити  прогалину в нотному матеріалі.  І він з честю виходить з цього становища, підготовлює для Марії Федорівни цілий альбом сонат, призначених для виконання на фортепіано, клавесині і клаві-корді. Цей подарунок мав величезний успіх і у відповідь 30 квітня 1785-го року Дмитрові Бортнянському був наданий перший у його житті, поки що не високий, але все-таки, чин – колезького асессора, по армійському рахунку рівноцінний майорському.