Транспортна система Європейського Союзу

    До  культурних чинників, що впливають  на обсяги транспортної роботи транспорту та її територіальної структури можна віднести наявність територіальних рекреаційних систем, зон відпочинку, пам’яток культури, історії та природи. Особлива роль належить рекреаційним системам, наявність яких може значно впливати на формування транспортних потоків в окремі періоди року та на показники роботи транспортної системи в цілому.

    Туризм  в країнах ЄС розвивається стрімкими  темпами. Здавна туристів приваблюють  безмежні ліси з дзеркальними плямами  кришталевих озер країн Скандинавії та Прибалтики, рекреаційні зони Середземномор’я (сонячні пляжі Греції, Італії, Мальти, Кіпру та Іспанії), світова культура країн, що творили історію – Велика Британія, Франція, Німеччина.

    2.3. Природно-географічні чинники.

    Поділяються на чинники природних перешкод, що передбачають прокладання шляхів сполучення через гірські перевали, буріння тунелів (під Ла-Маншем, в гірських системах Іберійських гір, Альп), зведення мостів тощо, та екологічні чинники, що передбачають пошуки шляхів зменшення негативного впливу діяльності транспортних систем на навколишнє середовище та суспільство, що проявляється через:

• значні викиди вуглекислого газу в атмосферу;
• забруднення ґрунту та водного середовища сміттям, пилом, хімічними реагентами, хлоридами, важкими металами, нафтопродуктами;
• порушення мікроклімату;
• порушення умов існування рослинного та тваринного світу, знищення зелених насаджень;
• перевищення гранично допустимого рівня шуму та ін. [7, c. 48]

    Отже, економічний простір ЄС, хоча й  істотно неоднорідно, є по-справжньому загальним завдяки єдиним інфраструктурним системам, вільному переміщенню людей, товарів, послуг і капіталів, єдиній валюті (євро), узгодженню національних економічних політик і наднаціональному керуванню по значному числу державних функцій. У цьому зв'язку важко недооцінити значення розвитку єдиної транспортної системи для успішного функціонування загального економічного простору ЄС. Партнерство ЄС з іншими країнами, розширення сфер впливу та інтенсивна зовнішня та внутрішня торгівля та політика є чинниками розвитку транспорту як на міжконтинентальному так і на внутрішньоконтинентальному та міжнаціональному рівнях. Розвиток промислових зв’язків та туризму впливають на формування  транспортної системи на міжнародному та міжрегіональному рівнях. Подальша інтеграція європейських країн, зняття багатьох формальностей, пов'язаних з перетином кордонів вантажами і пасажирами на території країн ЄС, введення єдиної грошової одиниці  також стали об'єктивними передумовами для розвитку транспортної системи ЄС.  [1, с.74,103] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  III

    ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ТРАНСПОРТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ 

    Транспортна система країн Європейського  Союзу належить до найбільш розвинених транспортних мереж світу, її характерними особливостями є наявність усіх видів сучасного транспорту та самостійної промисловості з виробництва транспортних засобів, розвинена транспортна інфраструктура, велике значення транспорту в економічному житті, що забезпечує адекватне обслуговування як вантажних так і пасажирських перевезень. Також тут досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту та ін.). для цього типу транспортної системи  характерними є багатосторонність, різноманітність та збалансованість.

    Транспортна мережа тут відрізняється густотою й складністю конфігурації, вона складається  з нашарувань різних форм, густоти  й розмірів, що часто не вписуються в сучасні політичні кордони. Природні перешкоди все в меншому ступені впливають на розвиток мережі, хоча на її малюнку вони все ще позначаються, збільшується середня дальність перевезень по кожному виду транспорту. Проте, враховуючи значну кількість країн-учасниць, що має тенденцію до збільшення, різний рівень їх соціально-економічного розвитку, прослідковуються значні регіональні відміни в розвитку транспортних систем.[4, с.83]

    У кожній державі ЄС транспортна система, як складовий елемент виробничої інфраструктури, має свої особливості, які обумовлені існуючим типом ведення господарства, рівнем розвитку продуктивних сил та економіко-географічними відмінностями. В окремих країнах використовуються традиційні об'єкти транспортної  інфраструктури, інші держави потребують найсучасніших. [1, 2,  с. 73, 290]

    3.1. Територіальна організація сухопутних видів транспорту

    До  сухопутних видів транспорту відносяться  залізничний, автомобільний та трубопровідний види транспорту.

    Залізничний транспорт.

    Загальна  характеристика. Загальна протяжність залізниць Європейського Союзу становить 236 436 км. З них, залізниці з широкою колією – 28 250 км, з нормальною та стандартною -  200 401 км та  7771 км відповідно. Загальний показник щільності залізничної мережі становить 51 км/1000 км², 49% від загальної протяжності залізниць електрифіковано, основні залізничні магістралі й навіть частина другорядних ліній – двоколійні. Вантажооборот на залізничному транспорті становить 10,5% від загального вантажообороту  ЄС, пасажирооборот – 6,1%. З 1995-го по 2008 рік у показниках загальної довжини головних залізничних сполучень прослідковувалась така динаміка: скорочення протяжності мережі на 6% (з 234 602 км до 219 550 км), за рахунок збільшення частки автомобільного транспорту, застарілості обладнання, складностей при перевезенні вантажів та пасажирів через кордони різних країн.[20, c. 67]

    Основні показники роботи транспорту. На залізничному транспорті ЄС у 2008 році було перевезено 1 816 457 тис. т. вантажів, з них - 981 388 тис. т в середині Європейського Союзу, 705 360 – інтернаціональні перевезення (експортні - 296 351, імпортні - 409 009), 129 709 тис. т. припадає на транзитні перевезення через територію ЄС.

    З Рис. 1 видно, кількість вантажних  перевезень на залізничному транспорті значно зросла з 2003 по 2008 рік майже у всіх країнах ЄС, найбільше вантажів було перевезено в Німеччині, Польщі, Австрії, Великобританії, Франції, Італії; найменше – в Словенії, Португалії, Греції, Данії, Ірландії.

    Пасажирооборот  на залізничному транспорті ЄС у 2007 році становив 388 645 млн. пасажиро-кілометрів, в основному пасажирські перевезення залізницями здійснюються в середині ЄС, інтернаціональні перевезення складають лише 5,4% від загального пасажирообороту.[16, c. 43]

    Найвищі показники внутрішнього пасажирообороту на залізницях характерні для Франції, Швеції, Данії та Німеччини; зовнішнього – для Австрії та Люксембургу.[18, c. 491]

    Найвищий  рівень електрифікації мають країни Бенілюксу – Люксембург (95%), Бельгія (84), Нідерланди (73). У п’яти країнах частка електрифікованої мережі становить менше ніж одна п’ята загальної протяжності, і дорівнює приблизно 3% - це країни Прибалтики, Греція та Ірландія. Дві країни-члени ЄС взагалі не мають залізничної мережі – Мальта та Кіпр.

    Регіональні відмінності в територіальній організації. Найвищий рівень розвитку залізничної мережі у країнах Західної, та деяких країнах Центральної та Східної Європи. Тут найвищі показники протяжності, щільності, електрифікації та роботи залізниць. З протяжністю у 38 206 км., Німеччина зайняла лідуючу позицію серед країн ЄС - 17.4 % від загальної протяжності. Наступні країни-лідери: Франція (13.3 %), Великобританія (9.1 %) і Польща (8.9 %). Найбільша щільність залізничних мереж характерна для таких країн: Чехія (122 км/1000 км²), Німеччина (107), Угорщина (85), Бельгія (116), найменша для Естонії, Португалії, Іспанії, Греції, країн Північної Європи.

    Проте, якщо оцінювати щільність залізничної  мережі з огляду на соціально-демографічні показники, дійдемо протилежного висновку: найвища щільність залізничної мережі на душу населення спостерігається в країнах Скандинавії, Прибалтики, в Чехії, а найнижчі показники характерні для Нідерландів та Великобританії.

    Для країн ЄС характерний радіально-кільцевий (Франція, Іспанія, Чехія, Угорщина, Бенілюкс, країни Прибалтики), прямокутно-регулярний (Німеччина, Польща, Румунія, Болгарія) та лінійно-вузловий (Скандинавія, Італія, Великобританія) типи опорного транспортного каркасу.

    Особливостями територіальної організації залізничного транспорту є підвищена щільність залізниць:

• в столичних регіонах: Берлін (708 км/1 000 км²), Прага (507 км/1 000 км²), Бухарест (159), Париж (154), Амстердам (134);
• в районах впливу морських портів (Антверпен, Роттердам) ;
• в індустріально-промислових районах: Саар, Рур, Лотарингія, Верхня Сілезія та ін. [17, c. 164]

    Вузловими елементами територіальної структури служать найбільші міста та другорядні станції, лінійними – безпосередньо мережа залізничних сполучень, ареальні елементи зосереджені в старопромислових районах: Рур, Лотарингія, Верхня Сілезія та ін.

     Основні напрями сполучення: Амстердам – Брюссель – Льєж – Гамбург – Бремен – Дортмунд – Кельн – Франкфурт-на-Майні – Штутгарт;  Гамбург – Ганновер – Кассель – Вільгельмсхьое –Нюрнберг –Аугзбург – Мюнхен; Лондон – Лілль – Париж – Ліон – Марсель (більш детально високошвидкісні магістралі зображено на карті в додатку ), сполучаючись з магістральними автомобільними шляхами та найбільшими морськими портами утворюють інтегральні транспортні вузли.

    Міжнародне  значення мають залізничні магістралі в напрямках: Санкт-Петербург –  Гельсінкі – Стокгольм – Копенгаген – Гамбург; Пулео – Нарвик; Сундевам – Тронхейм; Карлетад – Олесунн; Стокгольм – Ґетеборг – Мальме.  Морські залізничні пароми через протоку Эресун і південну частину Балтійського моря зв'язують залізничні мережі Швеції, Данії, Німеччини та країн Бенілюксу. Дві основні залізничні лінії починаються в Копенгагені й входять у систему транс'європейської меридіональної магістралі.

    Особливо  густа мережа залізниць в промислових  районах центральної Європи. Найважливіші напрямки: Гамбург – Берлін –  Дрезден – Прага – Відень –  Будапешт – Клуж-Нагівка – Бухарест – Софія – Варна; Гамбург –  Ганновер – Амстердам; Франкфурт  – Штутгарт – Мюнхен – Іннсбург – Венеція – Рим – Неаполь; Брюссель – Лілль – Ам’єн – Париж – Орлеан – Тулуза – Сарагоса – Мадрид – Лісабон, що простягаються через весь континент, забезпечуючи вільний потік вантажів та пасажирів крізь країни ЄС.

    Характерною особливістю європейських країн є наявність розгалуженої мережі високошвидкісних залізничних магістралей, швидкість руху поїздів по яким досягає 300 – 350 км/год. Вони є зручною альтернативою повітряному транспорту, завдяки рекордно малим витратам часу на перевезення. Це зокрема, система швидкісних потягів «Intercity» у Німеччині, «TGV» та «Thalys» у Франції, «Eurostar» між країнами Бенілюксу, Францією, Великобританією та іншими країнами, «Pendolino» в Італії. [28]

    Проблеми  та перспективи розвитку. Незважаючи на високі показники роботи залізничного транспорту, в ЄС існують певні проблеми в межах цієї галузі, зокрема: транспортна перевантаженість окремих територій і напрямів, транспортна аварійність, формування інформаційного забезпечення транспортних потоків, уніфікація управління залізничними перевезеннями з огляду на можливе розширення Європейського Союзу в майбутньому.

    З метою вирішення існуючих проблем, транспортна політика Європейського  Союзу максимально зосереджена  на впровадження інноваційних процесів в даній сфері.

    В цілях зниження перевантаження залізничної  інфраструктури і пов'язаних з нею  негативних соціально-економічних  наслідків, а також загального підвищення ефективності і конкурентоспроможності залізничного сектора, європейська  транспортна політика передбачає розвиток взаємодії між різними видами транспорту - інтермодальних перевезень (проекти розглядаються в межах загальноєвропейської програми Trans-European transport network (TEN-T) , що покликана об’єднати транспортні, зокрема залізничні, системи в  єдиний європейський транспортний простір).

    З метою уніфікації управління залізничними потоками та спрощення механізму  перетину кордонів в Європейському  Союзі запроваджено системи управління залізничним рухом  (European Rail Traffic Management System). Система ERTMS спрямована на ліквідацію національних особливостей залізничного транспорту в області сигналізації та управління швидкістю - основною перешкодою на шляху розвитку міжнародних залізничних перевезень. Система передбачає високотехнічне оснащення поїздів та залізничних колій з метою приведення основних показників роботи залізничного транспорту  країн-членів  до загальноприйнятих стандартів.

    Велика  увага при розробці транспортної політики приділяється формуванню інформаційного забезпечення транспортних потоків.[20, 22]