Транспортна система Європейського Союзу

    Серед спеціальних, суто географічних методів можна виділити такі:

    Суспільно-географічне  прогнозування – це науково обґрунтована розробка системи уявлень про майбутні властивості та стан територіальних систем (транспортних), спрямованості та ступеня майбутніх змін, що викликані як випадковими факторами, так і цілеспрямованою діяльністю людини, зафіксованих із заданим часом упередження в характерному просторово-часовому інтервалі. Основні завдання: науковий аналіз територіальних суспільних процесів, оцінка можливостей розвитку транспортних систем, інформаційне забезпечення, виявлення просторово-часових закономірностей їх функціонування та розвитку. Історико-географічний метод. Його суть полягає в дослідженні змін у транспортній системі певної території, які відбувались на історичних етапах її розвитку та дозволяє накреслити шляхи її подальшого розвитку. Регіональний аналіз – економіко-географічний аналіз факторів регіонального розвитку, формування та функціонування транспортних систем, локалізаційний аналіз – економіко-географічний аналіз факторів локалізації їх окремих елементів. Для регіонального та локалізаційного аналізу будь-яких суспільно-географічних процесів доцільно використовувати криву концентрації (криву Лоренца), яка показує ступінь диференціації регіонів за певною ознакою.

    Картографічні методи. Методами використання карт є :

1. візуальний аналіз карти для виявлення закономірностей розміщення елементів транспортної системи та аналізу факторів їхньої територіальної диференціації;
2. для вимірювання відстаней;
3. графічний аналіз карт для виявлення просторових закономірностей змін соціально-економічних явищ і процесів;
4. математико-статистичний аналіз карт для зіставлення соціально-економічних явищ, виявлення взаємозв’язків та взаємозалежностей, тощо.

    Геоінформаційні методи. Їх основою є географічні інформаційні системи (ГІС), що здійснюють збір, обробку, збереження, відображення й поширення географічних даних. За допомогою ГІС можна виявляти потребу та рівень забезпечення населення й економіки регіонів транспортною сіткою, розробляти стратегії фінансування транспортної системи, оцінювати ефективність інвестиційних процесів, будувати прогноз на майбутнє тощо.

    Методи  систематизації географічної інформації. До них належать: 1) класифікація – групування елементів системи за кількісними показниками; 2) типізація – за якісними; 3) районування – складний процес просторового впорядкування інформації, що дозволяє краще зрозуміти особливості розміщення досліджуваних об’єктів і явищ та Ії територіальну організацію в цілому. У географії транспорту також широко використовують транспортно-географічне та транспортно-господарське районування. [7, с. 20-24] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  II

    УМОВИ ТА ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ І РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТУ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 

    Чинники розміщення та розвитку -  це сукупність численних різноякісних умов, ресурсів, передумов, потрібних для вибору місця розміщення або подальшого розвитку будь-якого суспільно-географічного об’єкта з урахуванням його особливостей, виробничих критеріїв та поставленої мети. Сукупність чинників утворює своєрідний механізм, необхідний для розвитку процесу розміщення.

    Щодо  транспортної системи, то чинники її розвитку – це вся сукупність причин, що зумовлюють вибір локалізації елементів територіальної структури та впливають на показники роботи транспорту (розташування транспортних вузлів, величина транспортної роботи в окремих пунктах тощо).

    Існує багато підходів щодо групування чинників, виходячи з того, що вплив конкретних чинників на процес розміщення транспортних систем зумовлений, по-перше, істотними відмінностями територій, на яких вони розташовані й розвиваються, і по-друге, - специфікою функціонування самих об’єктів транспортної мережі.

    На  роботу й територіальну організацію  транспорту в ЄС найістотніше впливають  дві групи чинників:

1. суспільно-географічні:

• економічні (господарські, економіко-географічні);
• соціально-політичні та соціально-демографічні;
• культурні;
• історичні;
• управлінські та адміністративно-правові, тощо;

2. природно-географічні.

2.1. Економіко-географічні  чинники.

       Найголовнішими  економічними чинниками, які визначають інтенсивність перевезень в ЄС та впливають на їх територіальну організацію, є:

• Загальний рівень розвитку продуктивних сил ЄС та їхня територіальна організація.  Наявність високорозвиненої мережі транспортних сполучень життєво-необхідна для підтримання високого рівня розвитку всіх чотирьох секторів економіки в Європейському Союзі. [7, с. 44-48]

    Промислова  база Євро Союзу є однією з найбільших і найбільш технологічно й економічно розвинутих в світі. Промисловість розвинена в усіх країнах ЄС, а деякі з них займають лідуючі позиції на світовому ринку вже багато років поспіль.

    Включає в себе: виробництво і переробку  чорних та кольорових металів, виробництво продуктів з нафти, вугілля, цементу, виробництво хімікатів, фармацевтики, аерокосмічної техніки, залізничного транспортного обладнання, пасажирських і комерційних транспортних засобів, будівельне обладнання, промислове обладнання, суднобудування, електроенергетику, виробництво устаткування, верстатів та автоматизованих виробничих систем, електроніки та телекомунікаційного обладнання, виробництво меблів, целюлозно-паперових виробів,  харчову промисловість тощо.

    Високий рівень розвитку продуктивних сил та виробництва зокрема сприяє стрімкому розвитку торговельних зв’язків в середині ЄС та з іншими країнами. З часу свого заснування у 1950-х роках Європейський Союз будує відносини з іншою частиною світу на основі спільної політики в області торгівлі, сприяння розвитку, а також офіційних угод про торгівлю та співробітництво з окремими країнами або регіональними групами.

    Спільна торгівельна політика ЄС реалізовується на двох рівнях. По-перше, у рамках Світової організації торгівлі Європейський Союз бере активну участь у встановленні норм та правил багатосторонньої системи світової торгівлі. По-друге, ЄС укладає власні двосторонні угоди про торгівлю з країнами або регіональними групами країн.

• Рівень розвитку зовнішньоекономічних, міжгалузевих і між територіальних зв’язків, наявність вільних економічних зон, зон транскордонного співробітництва, територій пріоритетного розвитку, єврорегіонів, транспортно-географічне та геополітичне положення території ЄС. Основною ознакою сучасного етапу розвитку Європейського Союзу є посилення інтеграційних процесів, які об'єктивно приводять до поглиблення міжнародного поділу праці та стрімкого розвитку міжнародної економічної кооперації. Результатами таких процесів є розширення виробничих і невиробничих зв'язків між суб'єктами господарювання всіх країн ЄС незалежно від їх положення, формування регіонального та місцевих ринків праці, товарів, капіталів і послуг, зростання транснаціональних товарних потоків і міжнародного транзиту вантажів. Ці процеси мають об'єктивний, глобальний характер, породжують новий стан систем світової торгівлі та міжнародного поділу праці, зумовлюють необхідність створення і функціонування глобальної транспортної та фінансової системи, яка забезпечувала б швидкий перерозподіл величезних мас капіталу. Цей чинник відіграє важливу роль у функціонуванні транспортної системи і мають прямо пропорційний вплив на рівень розвитку транспорту. [1, с. 72]

    З часу свого заснування у 1950-х роках, Європейський Союз сім разів зазнавав розширення. У 1967 році до складу Спільноти входили такі країни - Німеччина, Італія,  Люксембург,  Нідерланди,  Франція; у 1973 році до них приєдналися Велика Британія,  Данія,  Ірландія; 1981 року – Греція; 1986-го - Португалія,  Іспанія; 1995-го - Австрія,  Фінляндія,  Швеція; у 2004 році до ЄС приєдналися одразу 10 країн - Угорщина,  Кіпр,  Латвія,  Литва,  Мальта,  Польща, Словаччина, Словенія,  Чехія,  Естонія, значно розширивши економіко-політичний простір ЄС у північному та східному напрямках; і нарешті, у 2007-му році, членами ЄС стали Румунія та Болгарія. Сучасний  Європейський Союз складається з 27 країн Європи, та не виключена можливість подальшого розширення, на даний час країнами-кандидатами до вступу є Хорватія, Сербія, Чорногорія, Македонія та Туреччина.

    Іншим важливим чинником розвитку транспорту в цій групі є зовнішня політика ЄС та постійна розбудова зовнішньоекономічних міжнародних зв’язків з іншими країнами.

    У зовнішніх відносинах ЄС трансатлантичній співпраці зі Сполученими Штатами  відводиться центральне місце. Обсяг торгових та інвестиційних потоків через Атлантичний океан, складає приблизно один мільярд євро в день. Вашингтон уже давно підтримує Європейську інтеграцію. ЄС і США розділяють багато спільних цінностей і спільних інтересів, хоч між ними час від часу і виникають розбіжності в питаннях акцентів і підходів.

    Європейський  Союз має найбільш давні відносини  з одинадцятьма членами Асоціації  держав південно-східної Азії (АСЕАН).

    На  Близькому Сході ЄС проводить  переговори про підписання угоди про вільну торгівлю з шістьма країнами, які входять до Ради зі співробітництва країн Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія і Об'єднані Арабські Емірати). ЄС також підтримує зусилля, спрямовані на відновлення Іраку.

    За  останні роки ЄС зміцнив свої відносини з Японією. Відповідно до плану дій «ЄС – Японія», прийнятому в 2001 році, здійснюється розширення двостороннього співробітництва, крім питань торгівлі і інвестицій, також охоплює питання політики і культури.

    В умовах глобалізації налагоджуються відносини ЄС з Китаєм та Індією, давні партнерські відносини по значному колу питань ЄС має з Росією; регіональне економічне співробітництво, інтеграція і торгівля розвиваються з країнами Африки, Центральної та Східної Європи, Південного Кавказу. [25]

• Чинник ринкової кон’юнктури, що враховує попит і пропозицію на послуги транспорту. З одного боку, робота транспорту приводиться до відповідності до попиту на його послуги, а з другого – формується попит на перевезення залежно від можливостей транспортної системи.
• Рівень добробуту населення, його купівельна спроможність. Найчастіше пов’язаний з формуванням тарифної політики на транспорті, впливає на формування пасажиропотоків, показники роботи пасажирського транспорту тощо.
• Наявність рухомого складу, щільність шляхів сполучення, їх технічний стан та ін. мають безпосередній вплив на територіальну організацію перевезень в ЄС.
• Капіталовкладення та інвестиції в транспортний комплекс ( 31% інвестицій в сферу послуг ЄС припадає на транспортні послуги). Реалізація інвестиційних проектів здійснюється переважно за рахунок місцевих бюджетів та коштів ЄБРР шляхом створення регіональних програм розвитку транспорту, що сприяють удосконаленню територіальної організації перевезень та їхній інтенсифікації. (регіональні програми розвитку МТК, транс’європейських мереж TEN-T та ін.) [22, c 11]
• Рівень розвитку науково-технічного прогресу, що сприяє створенню досконаліших транспортних засобів, модернізації доріг, об’єктів виробничої та невиробничої інфраструктури тощо. Більшість інноваційних проектів в транспортній сфері ЄС направлені на розвиток залізничного та внутрішнього водного транспорту як альтернативи автомобільному, пошуки екологічно-безпечних видів палива, шляхів зменшення емісій вуглекислого газу з транспортних засобів.

2.2. Соціально-політичні  та соціально-демографічні  чинники.

    До  найголовніших соціально-демографічних  чинників розвитку транспорту в ЄС відносяться:

• Існуючий та потенціальний рівень розвитку населених пунктів та середні відстані між містами та селами. Наприклад, диференціація розвитку транспортної мережі між глобальними містами, столицями, центрами агломерацій, промисловими центрами та вузлами та між периферійними територіями та селами.
• Характери систем розселення: дисперсний або дисперсно-груповий.
• Питома вага головного центру на території
• Мобільність або транспортна рухливість населення
• Міграційна рухливість населення також є важливим фактором територіальної організації пасажирських перевезень, особливо маятникові міграції, які пов’язані з щоденним переміщеннями частини населення переважно із приміських територій у місто, що суттєво впливає на розвиток і функціонування транспортної системи.
• Управлінські та адміністративно-правові чинники, що впливають на рівень розвитку транспортних зв’язків в середині ЄС, рівень розвитку матеріально-технічної бази на транспорті, якість надання транспортних послуг, залучення системи шляхів до мережі міжнародних та транс’європейських транспортних коридорів.