Мережа автодоріг України. Регіональні особливості

  - обласні автомобільні дороги, що з’єднують адміністративні центри районів між собою та адміністративними центрами сільських населених пунктів району, залізничними станціями, аеропортами, річковими портами, пунктами пропуску через державний кордон і місцями відпочинку. В середньому на район припадає 106,3 км обласних автомобільних доріг. До обласних доріг відноситься 35,1 % доріг України. Обласні дороги України позначаються літерою «О» і шестизначним цифровим індексом в якому перші дві цифри - індекс області, наприклад, автомобільна дорога О 212004 Лозова - Близнюки - Барвінкове.

    - районні автомобільні дороги, що з’єднують адміністративні центри сільських населених пунктів з іншими населеними пунктами у межах району, інші населені пункти між собою, підприємствами, об’єктами культури, іншими дорогами загального користування [15]. В середньому на одне село припадає всього 2,44 км районних автомобільних доріг, які повинні забезпечувати життєдіяльність 555 його мешканців (середня чисельність). Районних доріг в Україні - 46,8 %.

    Мережа  автомобільних доріг загального користування в Україні станом на 01.01.2010 р. нараховує 169,5 тис. км, з яких 21,1 тис. км це дороги державного значення, решта 148,4 тис. км – дороги місцевого значення [6. ст.51].

    В свою чергу, протяжність доріг державного значення розподіляється наступним чином:

• міжнародні, протяжністю 8,2 тис. км;
• національні, довжиною 4,8 тис. км;
• регіональні, які складають 8 тис. км.

Протяжність доріг місцевого значення розподіляється наступним чином:

• територіальні, протяжністю 26,9 тис. км;
• обласні, протяжністю 52,1 тис. км;
• районні, протяжністю 69,5 тис. км.

    Існує також інженерна або технічна класифікація автомобільних доріг. За технічними даними автомобільні дороги розподіляються на 5 категорій. Категорія дороги визначається під час її проектування, в залежності від розрахункової інтенсивності (таблиця 1.1) або найбільшої перспективної годинної інтенсивності дорожнього руху (таблиця 1.2). Інтенсивність руху визначають сумарно в обох напрямках за даними досліджень. За розрахунковий перспективний період для визначення категорії дороги приймають 20 років з часу завершення розробки проекту [5].

    Ще  однією ознакою класифікації автомобільних  шляхів України є стан покриття (див. додаток К), відповідно до якого розрізняють дороги:

    - з твердим покриттям — автомобільні дороги з одношаровим чи багатошаровим дорожнім покриттям, яке складається з різних видів ущільнених дорожніх сумішей або кам'яних матеріалів (щебінь, гравій, шлак), оброблених або не оброблених в'яжучими сумішами, які бувають:

- цементобетонні;

- асфальтобетонні;

- чорні  шосе;

- білі  щебеневі, гравійні шосе;

- бруківка.

    - ґрунтові  — дороги, проїзна частина яких поліпшена введенням каркасних добавок (гравію, шлаку та ін.). Це нижчий тип покриття, який потребує постійного вирівнювання для запобігання виникненню колій.

    Забезпеченість  твердим покриттям на дорогах державного значення становить 100%, на місцевих – 97,8%.

    На 100 відсотків забезпечені дорогами з твердим покриттям Республіка Крим, Івано-Франківська і Полтавська області. Після них ідуть:

• Дніпропетровська – 99,9%,
• Київська, Чернівецька – 99,8%,

-   Закарпатська, Миколаївська - 99,7%.

    Найнижчі  показники мають:

• Волинська – 92,7% (455 км ґрунтових доріг),

• Сумська – 93,1% (499 км ґрунтових доріг),
• Чернігівська – 93,6% (495 км ґрунтових доріг).

    Дороги  І і ІІ категорій з капітальним  типами покриттів повніше відповідають умовам автомобільного руху.

    Дороги  ІІІ категорії, розраховані на менш інтенсивний рух, мають полегшене  вдосконалене покриття. Ширина кожної смуги руху такої дороги може бути зменшена до 3,5 м, радіуси кривих у плані – до 400 м, максимальні подовжні похили – до 5%.

    До  IV категорії відносяться дороги із твердим покриттям, але не завжди вдосконаленим (гравій). Ширина смуги руху на них не більше 3 м, мінімальні радіуси поворотів – 250 м, подовжні похили – не більше 6%.

    Дороги  V категорії  - це профільні дороги, що не мають твердого покриття. Іноді їх поверхню обробляють спеціальними добавками, що дещо підвищують стійкість верхнього шару покриття.

    Найпоширенішими дорогами в Україні є обласні дороги ІІІ технічної категорії

    Дороги  ІІІ категорії  мають протяжність 29,1 тис. км або 16,8 % від протяжності доріг з твердим покриттям, з яких 6,6 тис. км – обласні.  Значна частка доріг ІІІ категорії в Київській області - 3407 км. Після неї йдуть Хмельницька - 1885 км і Вінницька - 1810 км. Найменше доріг такої якості у Чернівецькій області - 342 км.

    В Україні найбільше доріг з твердим покриттям IV категорії – 106 тис. км, з них 1,2 тис. км  – державного значення, 104,8 тис. км – місцевого значення. Значна кількість доріг IV категорії у Полтавські області – 7367 км, у Дніпропетровській – 7003 км і Харківській – 6602 км. Закарпатська область має мінімальну кількість таких доріг серед інших областей – 799 км.

    Дороги  V категорії становлять 15,2 тис. км від загальної довжини шляхів України з твердим покриттям. Максимальна протяжність таких доріг у Житомирській області – 1810 км, мінімальна – в Полтавській – 16 км.

    Незадовільним є транспортно-експлуатаційний стан автошляхів: 51,1% не відповідає вимогам  за рівністю, 39,2% - за міцністю.

    Удосконалені дороги великих міст, автомагістралі, дороги із твердим покриттям і без нього, повне бездоріжжя, дороги, прокладенні в гірських районах країни – все це відноситься до поняття «Дорожні умови», як складової системи «ДУ-ТП».

    Структуру розподілу автомобільних доріг  України за технічними параметрами наведено на дод.Л. 

5. МЕРЕЖА АВТОДОРІГ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

 

     Головним  завданням автодорожнього комплексу України є створення умов для задоволення потреб держави, а найперше її підприємств і населення, в автомобільних перевезеннях. Постійно існуючим основним питанням є досягнення відповідності між попитом на перевезення та фактичною пропускною здатністю доріг в умовах зростання парку транспортних засобів.

Зростаючі вимоги до автодорожньої мережі зумовлюються:

• підвищенням економічної активності;
• інтенсивною автомобілізацією населення.

     На  даний час автодорожній комплекс України не в повній мірі готовий до якісного забезпечення постійно зростаючих обсягів автомобільних перевезень особливо сучасного великовагового транспорту.

     Поганий стан українських доріг, що продовжує  з року в рік погіршуватись  внаслідок недоремонтів, викликаних хронічним недофінансуванням дорожнього господарства з бюджетів різних рівнів та неефективним використанням цих коштів, призводить до зниження якості обслуговування вітчизняних підприємств і населення, зростання економічних збитків та негативного впливу діяльності транспорту на навколишнє природне середовище і здоров’я людей, ускладнює інтеграцію автомобільних доріг України в міжнародну транспортну мережу, а також створює реальну загрозу економічній безпеці держави.

     Таким чином, на перший план виступає задача досягнення відповідності обсягів фінансування дорожнього господарства потребам у такому фінансуванні. Для її вирішення, з одного боку, необхідно знаходити додаткові джерела фінансування, удосконалювати існуючий механізм плати за користування дорогами та підвищувати розмір діючих податків, з іншого боку, – максимально знижувати витрати на утримання та розвиток автодорожньої інфраструктури шляхом підвищення ефективності використання коштів та їх економії підприємствами дорожньої галузі.

     Для реалізації зазначеного діяльність дорожнього комплексу України у  найближчий період повинна спрямовуватись на вирішення наступних завдань:

1. Підвищення ефективності роботи підприємств дорожнього господарства.
2. Більш ефективне використання бюджетних коштів дало б змогу виконати більш значні обсяги робіт по ремонту дорожньої мережі.
3. Забезпечення ефективного використання коштів, виділених на проведення дорожніх робіт, за рахунок підвищення якості виконання робіт.

     Потреба у проведенні ремонтних робіт  значною мірою обумовлюється  якістю будівництва дороги та якістю здійснення попередніх ремонтів. Використання неякісних матеріалів, застарілої, зношеної дорожньо-будівельної техніки, недотримання вимог проектної та нормативної документації веде до необхідності дострокового проведення наступних  ремонтних робіт. І навпаки, застосування новітніх технологій, сучасної техніки  та матеріалів разом із дотриманням  технічних вимог до проведення будівельно-ремонтних  робіт здатне суттєво розширити міжремонтні терміни.

     Основними важелями забезпечення ефективності використання коштів, спрямованих на дорожні роботи, мають стати:

А) Підвищення якості будівництва, ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування.

В) Оновлення основних засобів в дорожньому господарстві, підвищення рівня технічного оснащення дорожньо-будівельних робіт.

      Проведення  робіт з модернізації, ремонту  та експлуатаційного утримання існуючої дорожньої мережі неможливі без  використання новітніх технологій і  застосування сучасної будівельної  техніки.   Сьогоднішній рівень технічного оснащення дорожньо-будівельних робіт є дуже низьким, ступінь зносу дорожньої техніки сягає 60-80 %. Катастрофічно не вистачає сучасної техніки, придатної для виконання робіт за новітніми технологіями.

        Враховуючи обмеженість фінансових ресурсів, діяльність дорожнього комплексу України у найближчий період повинна здійснюватись згідно чітко встановлених пріоритетів, починаючи з найважливіших:

1. Ремонт та утримання тих ділянок доріг, які знаходяться у найгіршому стані. В першочерговому порядку кошти повинні вкладатись в дороги з найбільшою інтенсивністю транспортних потоків і найвищою потребою підприємств та населення у їх використанні.
2. Підтримання в належному стані існуючої мережі автомобільних доріг загального користування з поступовим підвищенням їх технічного рівня та пропускної здатності.
3. Розбудова місцевих доріг та будівництво під’їздів з твердим покриттям до всіх населених пунктів держави для забезпечення транспортної зв’язаності території країни.
4. Будівництво нових та модернізація існуючих автодоріг державного значення особливо за напрямками, що співпадають з міжнародними транспортними коридорами.

Відсутність нормальної транспортної доступності  в сільській місцевості, зокрема  до 585 населених пунктів, які досі не мають під’їздів з твердим  покриттям, є для таких сіл  і малих міст причиною:

• зниження продуктивності і якості виробництва особливо агропромислового;
• часових і матеріальних втрат перевізників, що, в свою чергу, впливає на собівартість продукції та економічний розвиток країни;
• слабкого розвитку власної соціальної інфраструктури і труднодоступності мешканців до об’єктів соціальної інфраструктури найближчих населених пунктів;
• обмеження рухливості населення і збільшення безробіття;
• підвищення смертності населення через несвоєчасне надання медичної допомоги;
• поступового вимирання і зникнення цих населених пунктів внаслідок  від’їзду з них молоді.
• Сполучення базового населеного пункту з прилеглими селами за допомогою якісних доріг з твердим покриттям забезпечило б ефективний розвиток як місцевої економіки, так і економіки в цілому. 
• В переважній більшості місцеві дороги є інвестиційно непривабливими і повинні утримуватись, модернізуватись і будуватись за рахунок бюджетних коштів