Мережа автодоріг України. Регіональні особливості

     Методи  дослідження:

1. Історичний - базується на динаміці показників розвитку автодоріг в Україні у певний період.
2. Порівняльниій -  визначення відмінних та подібних рис розвитку автодоріг у регіонах України.
3. Графічний – унаочнення об’єктів, динаміки і структури проблем та перспектив розвитку автодоріг в Україні у вигляді таблиць, графіків і схем.
4. Картографічний – зображення мережі автодоріг в Україні за допомогою карти.
5. Типології й класифікації – виділення видів автомобільних доріг за значенням,  за покриттям, за категоріями. Список автомобільних доріг України.

Структура роботи складається з таких частин: зміст, перелік умовних позначень, вступ,5 пунктів плану, висновки, список використаних джерел, додатки. 
 
 
 

1. ЗНАЧЕННЯ АВТОДОРІГ У РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО

ГОСПОДАРСТВА  КРАЇНИ

     Соціально-економічний  розвиток країни, її інтеграція у світове  співтовариство значною мірою залежать від розвитку транспортної інфраструктури, зокрема від рівня забезпеченості автомобільними дорогами. Наявність розгалуженої мережі (Див. додаток А)автомобільних доріг та їх технічний стан є важливими показниками цивілізованості суспільства, оскільки суттєво впливають на:

- темпи  розвитку економіки;

- рівень  витрат з перевезення вантажів  і пасажирів;

- швидкість  перевезень;

- якість  і ціну перевезеної продукції;

- мобільність,  зайнятість і рівень доходів  населення;

- транспортну  доступність населених пунктів  та соціальних об'єктів;

- екологічний  стан навколишнього середовища.

Перехід економіки на ринкові умови господарювання викликав формування нових видів  відносин між споживачами та товаровиробниками, що змінило структуру транспортних потоків, значна частина яких тепер  приходиться на автомобільний транспорт, а це, в свою чергу, поставило підвищені  вимоги як до автомобільних доріг  в цілому, так і конкретно до сільського їх сектора. Дороги - це артерії  економіки держави. По них ідуть  вантажні потоки між містами і  селами, регіонами і державами. Тільки за наявності якісних доріг автотранспорт  може ефективно виконувати свої функції  та задовольняти потребу населення  в переміщенні [1. ст.2].

     Дорожнє господарство країни в даний момент знаходиться на складному етапі розвитку, коли від переважного будівництва нових доріг центр ваги поступово і неухильно переходить до експлуатації доріг, підвищенню їх технічного рівня та експлуатаційного стану, реконструкції доріг і мостів. На перше місце висуваються завдання підвищення швидкості, зручності та безпеки руху, інженерного обладнання та облаштування, архітектурно-естетичного оформлення та інші завдання, які є складовими комплексу експлуатаційного утримання доріг.

     Зростання автомобільних перевезень, їх собівартість, умови організації перевезень та забезпечення безпеки руху в значній  мірі залежать від розвитку і стану  дорожньої мережі. Під час руху по поганій дорозі зменшується швидкість, збільшується витрата палива, зростає вартість перевезень, крім того, зростає кількість дорожньо-транспортних пригод, посилюється знос автомобіля, що призводить до збільшення витрат на ремонт. На добре спроектованій і правильно побудованої дорозі з твердим і рівним покриттям автомобіль може розвивати велику швидкість і перевозити вантаж, що відповідає його максимальній вантажопідйомності. Таким чином, значення автомобільних доріг в сучасних умовах життя значно зростає і чим краще технічний стан автомобільних доріг, тим повніше і економічніше використовується автомобільний транспорт.

     Автомобільні  дороги являють собою комплекс інженерних споруд для безперервного, зручного і безпечного руху автомобілів з певним навантаженням і встановленими швидкостями. У цей комплекс входять земляне полотно мости, труби, інші штучні споруди, облаштування доріг і захисні споруди, будівлі та споруди автосервісу, дорожніх і автотранспортних служб. Параметри і стан елементів дорог і дорожніх споруд визначають їх технічний рівень.

     Технічний рівень доріг - ступінь відповідності постійних її параметрів і дорожніх споруд нормативним вимогам: проектна ширина проїзної частини та земляного полотна, довжина прямих і кривих, довжина і крутизна підйомів і спусків, висота насипів, глибина виїмок, габарити і вантажопідйомність мостів і шляхопроводів, елементи облаштування.

     Експлуатаційний стан - ступінь відповідності нормативним  вимогам змінних параметрів і  характеристик дороги,які змінюються під впливом транспортних засобів, метеорологічних умов, рівня змісту:стан поверхні дороги і фактично використовується ширина проїжджої частини та узбіч, зчіпні якості і рівність покриття, стан розмітки, інженерного обладнання.

     До  основних транспортно-експлуатаційних показників автомобільних доріг і дорожніх споруд відносять швидкість і пропускну здатність, безперервність, зручність і безпеку руху, здатність пропускати автомобілі та автомобільні сполучення з осьовим навантаженням і загальною масою, яка відповідає категорії дороги.

     На  автомобільних дорогах загального користування створюють дорожню  службу, основне завдання якої - здійснювати  комплекс робіт по ремонту та утриманню доріг, а також  організація руху, забезпечення вимог до транспортно-експлуатаційних показників доріг.

     Кінцева мета діяльності дорожньої служби - підтримка і на належному рівні технічного рівня та експлуатаційного стану доріг відповідно до зростання інтенсивності руху і навантаження, і тим самим підвищення продуктивності та ефективності роботи автомобілів, зниження собівартості перевезень.

     Дорожня мережа - національне багатство країни, і вона заслуговує до себе ставлення саме як до національного багатства, яке треба берегти, примножувати і ефективно використовувати. Цьому присвячена вся діяльність по ремонту та утриманню доріг та організації дорожнього руху [10. ст. 3].

     Автомобільні  дороги є національним надбанням  українського народу і важливою складовою  транспортної системи держави. Стан їх розвитку значною мірою впливає  на соціально-економічний розвиток держави. Вони потребують постійного нагляду  та ремонту з метою підтримання  їх у належному стані, забезпечення безпечних і комфортних умов руху [3]. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЯВИ ТА РОЗВИТКУ МЕРЕЖІ АВТОДОРІГ УКРАЇНИ

     Унікальне географічне та геополітичне розташування України на терені Європи, чисельні транспортні зв'язки, що з давніх часів проходять через Україну завжди вимагали, а зараз, і тим більше в майбутньому, потребують інтенсивного розвитку шляхів сполучення, в тому числі, і автомобільних доріг.

       Вважається, що перші дороги, побудовані  в слов'янських землях спеціально  як інженерні споруди, це волоки - розчищені від каміння та  рослинності смуги землі в  обхід річкових порогів та  в тих місцях, де потрібно було  човни переправляти з однієї  річки на іншу.

       Необхідність в обладнаних дорогах  виникла у IX сторіччі, коли з'явилася велика кількість міських укріплених поселень, призначених для захисту сільських поселень одного роду-племені від численних ворогів, охочих до грабування варягів, східних кочівників – мадяр, войовничих хазар, що підкорили своїй владі Причорномор'є. В цих укріплених поселеннях рятувалися мешканці роду зі скарбом, худобою зокрема і на возах. Для їх пересування були потрібні більш-менш обладнані дороги. Так з'явилися перші дороги, які можна назвати внутрішньоплемінними.

       Важливим чинником, який сприяв створенню перших міжплемінних так би мовити, магістральних шляхів, було так зване "полюддя", тобто об'їзд князем з численною дружиною підвладних йому земель з основною метою - збору данини у вигляді продовольства, хутра тощо. Зрозуміло, що в багатьох місцях для пропуску княжої "експедиції" виникала необхідність покращувати проїзд, мостити окремі ділянки доріг.

       Протяжність маршрутів проїзду київських князів вже досягала 1500-1600 км. і кожен денний перехід (близько 30 км.) приводив до становища - спеціально обладнаного та укріпленого місця, де за огорожею розміщувалися приміщення князівських дружинників і слуг, загони для худоби, стайні, клуні і склади для данини, що збиралася. До цього місця вели місцеві дороги з розташованих поблизу міст і сіл, по яких заздалегідь звозилася підготовлена для князя данина.

       У “Слові о полку Ігоревім”  згадується одна з перших доріг,  що мала вже власне ім’я  “Боричів узвіз” та служила  підйомом до міських воріт  Києва від Подолу до Гавані, яка звалась Почайною. “Игорь  едет по Боричевому ко святой  богородице Пирогощей.”

  Таким чином, з IX сторіччя починається значне розширення мережі не тільки внутрішніх, родових і міжродових сухопутних шляхів, але й міжродових та міжнародних торгових шляхів по території України. Складається система сухопутних шляхів сполучення.

     Київ  мав широкі зовнішньополітичні і  торгові зв'язки. По Дніпру та по суші проходили знамениті шляхи "з  варяг в греки", "залозній", "соляний", "шовковий". Утворилася розвинена мережа сухопутних доріг, по яких Київ здійснював торговельні  зв'язки по шістьох основних магістральних  напрямах: Західному (Лядському), Південному (Грецькому), Південно-східному (Тмутараканському, сьогоднішня Кубань), Північно-східному (Муромському), Північному (Новгородському і Суздальському), а також на Литву  через Полісся і Пріп’ять.

       У літописах 1168 і 1170 років згадується Залозний шлях, що з’єднував Київ з Тмутараканню, Малою Азією і країнами Сходу. Про напрям цього шляху і походження його назви висловлювалися різні припущення, але більшість дослідників вважає, що він йшов до Азовського моря і далі до Тмутаракані.

     Таким чином, дороги стали набувати статусу  державної справи, яка повинна  і регулюватися державним управлінням. Першим документом такого регулювання  є одна із статей першого кодексу  законів Стародавньої Русі, який був  започаткований Ярославом Мудрим в 1015 році.

     Наприкінці XI сторіччя, після смерті Ярослава Мудрого, Київська Русь почала розпадатись на окремі князівства. Розпад Київської  держави, виникнення самостійних феодальних князівств (Новгородське, Ростово - Суздальське, Смоленське, Волинське, Галицьке, Київсько - Чернігівське та інші), між якими  велися безперервні міжусобні війни, постійні війни зі східними кочовиками (печеніги, половці) і монголо-татарська навала негативно позначилися в ці сторіччя на розвиткові доріг.

       У цей період значення великих  "прямоєзжих" доріг, яке вони  мали за Київській Русі, було  значною мірою втрачено. Значнішу  роль почали відігравати дороги  в межах окремих феодальних  князівств. 

       На розвиток шляхів сполучення  по-різному, але загалом негативно  позначився і той факт, що після  звільнення від татаро-монгольського  ярма, значна територія теперішньої  України (Київщина, Східна Волинь, Поділля) перебувала (до 1569 року) у  складі Великого князівства Литовського.

       В міру того, як межі України  рухалися на південь, з появою  нових міст та поселень з'являлися  і нові дороги, котрі, поєднуючись  зі старими напрямками, формували  дорожню мережу країни. Багато  хто з цих доріг увійшов  до сучасної мережі автомобільних  доріг України.

       Росла увага держави до доріг.  Місцева влада почала навіть  звітувати про стан доріг і  виконання наказів, щодо його  поліпшення. У 1784 році ахтирській  городничий доповідає рапортом  «Генерал - порутчику харковского  намесничества, що дороги "хотя  где и были исправлены, но от  нынешней непогоды те дороги  могли прийти в порчу".

       На території України набули  розвитку такі унікальні шляхи  сполучення, як "чумацькі шляхи" (тракти).Виникнення цих трактів  було пов'язано зі зростанням  перевезень солі з Криму і  Галичини у центральні райони  України і Росію. У зворотному  напрямі везли пшеницю, промислові  та інші товари.

  Мережа цих шляхів остаточно сформувалася на початку XVI сторіччя і проіснувала до 90-х років XIX сторіччя.

 Найвідоміші  чумацькі тракти:

1. на Одесу через Катеринослав;
2. на Крим через Коломак, Карлівку, Сірогози, Перекоп;
3. на Дон через Коломак, Берестянку, Радівку до Ростова;
4. на Коломию (Карпати).