Економіко - географічна характеристика Африки

 

Країна	Столиця	Площа, тис. км2	Населення, млн  осіб	Густота населення, осіб/км2	ВНП на душу населення, дол. (2000 р.)
Алжир	Алжир	2382	31,2	12	5500
Західна Сахара (окупована  Марокко)	Ель-Аюн	266	0,2	1
Єгипет	Каїр	1001,4	68,3	57	3600
Лівія	Тріполі	1759	5,1	3	8900
Мавританія	Нуакшот	1030,7	2,6	2,2	2000
Марокко	Рабат	446,6	30,1	60	3500
Судан	Хартум	2500	35,0	11	1000
Туніс	Туніс	163,6	9,5	55	6500
Усього		9549,3	182	Середня — 25	Середій — 4400

Державне будівництво  у країнах Північної Африки має  складну історію. Неодноразово впродовж тисячоліть вони були колонізовані: в  античний час — Фінікією, Давніми  Грецією та Римом; у середньовіччя  і Новий час — арабами, потім  турками; у XIX і на початку XX ст. —  європейцями. Найпомітніший слід в  етнічному складі населення, його мові, культурі й способі життя залишила арабська колонізація VIII—XII ст.

Північна Африка є колискою давньоєгипетської цивілізації, що зробила значний внесок у світову  культуру. В античний час землі  південного Середземномор'я славилися  культурою Карфагена, їх вважали  «житницею Риму». З римлянами  пов'язані й перші вживання назви  «Африка». У середні віки араби, які  прийшли сюди, поширили серед єгиптян  і берберів (давніх лівійців) іслам  і арабську мову. Наприкінці середньовіччя, коли ще тільки окреслювалися обриси Нового часу, в Північній Африці сформувалися самостійні держави —  Марокко, Алжир, Туніс, Єгипет тощо.

Усі країни регіону входять  до ООН, ОАЄ, Арабської Ліги, а Лівія  й Алжир є членами ОПЕК.

2. За площею й населенням Південна Африка є значно меншою від інших регіонів континенту. До її складу входять 11держав і залежні території, які утворюють дві групи: материкову і мало пов'язану з нею острівну.

Суходолом південноафриканські  країни межують з Центральною  та Східною Африкою. Регіон має вихід  до Атлантичного океану на заході й  до Індійського — на сході.

Держави регіону звільнилися  від колоніальної залежності тільки наприкінці 60-х років XX ст. Намібія  до 1990 р. була останньою з великих  колоній в Африці, яка належала сусідній країні — ПАР. Залишаються  володіннями Франції о. Реюньйон, Великої Британії — о. Сент-Гелен. ООН не визнає належність островів Майотта (Маоре) Франції та вимагає  надання їм права самовизначення щодо подальшого існування.

Усі материкові країни регіону  межують із найрозвинутішою країною  Африки — ПАР, а деякі оточені  її територією (Лесото, Свазіленд). На економіко-географічне  положення острівних держав впливає  їх ізольованість. Острови (крім Мадагаскару) значно віддалені від материка і  мають обмежені природні ресурси. 

Країна	Столиця	Площа, тис. км2	Населення, млн  осіб	Густота населення, осіб/км2	ВНП на душу населення, дол. (2000 р.)
Ботсвана	Габороне	600.40	1,60	3	6 600
Зімбабве	Хараре	390,80	12,60	32	2 500
Коморські Острови	Мороні	2,00	0,70	350	720
Лесото	Масеру	30,35	2,20	72	2 400
Маврикій	Порт-Луї	2,04	1,10	539	10 400
Мадагаскар	Антананаріву	587,00	14,80	25	800
Мозамбік	Мапуту	799,40	17,00	21	1 000
Намібія	Віндгук	824,30	1,60	2	4 300
Республіка Південна Африка (ПАР)	Преторія	1221,00	41,20	33	8 500
Свазіленд	Мбабане	17,36	0,90	51	4 000
Сейшельські Острови	Вікторія	0,04	0,08	175	7 700
Усього		4929,90	93,70	Середня — 118	Середній — 4400

 

 

Більшість країн регіону  є республіками, Лесото й Свазіленд  — конституційними монархіями. Всі  країни Південної Африки входять  до ООН і ОАЄ. Ботсвана, Зімбабве, Лесото, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд і Сейшельські Острови є членами Британської Співдружності.

3. Західна Африка — найнаселеніший регіон материка, на І/6 території якого проживає третина всіх африканців. До регіону належать 15 держав.

Межує вона з Північною  та Центральною Африкою, омивається водами Атлантичного океану та його найбільшої затоки біля берегів Африки — Гвінейської. На півночі межує із Сахарою, а  на сході — із котловиною Чад.

Територія Західної Африки була колонізована найраніше (XV-XVI ст.). Найбільше торкнулася її работоргівля. Донедавна одну з ділянок узбережжя  Гвінейської затоки називали «Невільничий Берег». У XIX ст. територія регіону  була поділена переважно між Францією, Великою Британією та Португалією. Великій Британії належали Гамбія, Гана, Сьєрра-Леоне, Нігерія, частина  Того, Португалії — Гвінея-Бісау  та Острови Зеленого Мису (з 1986 р. —  Кабо-Верде). Решта території (крім Ліберії) входила до Французької Західної Африки. Найдавнішою республікою  у регіоні є Ліберія, заснована  у 1847 р. переселенцями із США. Гана й  Гвінея домоглися незалежності наприкінці 50-х років, інші країни — на початку 60-х років і лише португальські  колонії — у середині 70-х років XX ст. 

Таблиця № .

Країна	Столиця	Площа, тис. км2	Населення, мли  осіб	Густота населення, осіб/км2	ВНП на душу населення, дол. (2000 р.)
Бенін	Порто-Ново	112,6	5.2	47	1030
Буркіна-Фасо	Уагадугу	274,4	10,4	37	1000
Гамбія	Банжул	11,3	1,2	106	1100
Гана	Аккра	238,5	17	71	1900
Гвінея	Конакрі	246	6,6	27	1300
Гвінея-Бісау	Бісау	36,1	1.1	31	850
Кабо-Верде	Прая	4,03	0,39	95	1700
Кот-д'Івуар	Ямусукро	322,5	15,8	42	1600
Ліберія	Монровія	111,4	2,4	24	1100
Малі	Бамако	1240	10,8	7	850
Нігер	Ніамей	1267	9,3	7	1000
Нігерія	Абуджа	923,8	115	120	950
Сенегал	Дакар	196,7	8,3	43	1600
Сьєрра-Леоне	Фрітаун	72,3	4,5	58	510
Того	Ломе	56,6	4.1	70	1500
Усього		5113,2	212	Середня — 52	Середній — 1200

 

 

Крім Малі, Буркіна-Фасо і  Нігеру, країни розташовані на узбережжі, а сам регіон більш наближений до Західної Європи та атлантичних  портів Північної Америки, ніж інша частина Тропічної Африки. Вихід  до океану, зручні бухти на узбережжі  сприяли розвитку портів та активних морських зв'язків з іншими приатлантичними  регіонами Африки, Європи та Америки.

Всі країни регіону входять  до ООН, ОАЄ, Арабської Ліги, а Нігерія є членом ОПЕК.

4. Східна Африка займає 1/7 території континенту, тут проживає 1/5 його населення. Межує вона з трьома регіонами материка: Північною, Центральною та Південною Африкою. До складу регіону входять 11 держав.

Близькість до країн Південно-Західної та Південної Азії, до морських шляхів, що з'єднують Європу з Азією —  важлива особливість економіко-географічного  положення регіону. Уганда, Малаві та Замбія не мають виходу до моря, але  їх міжнародні транспортні зв'язки тяжіють до узбережжя Індійського  океану, на якому розташовані майже  всі материкові країни регіону, крім Еритреї, яка знаходиться біля берегів  Червоного моря.

Останніми роками на ЕГП  регіону впливають етнічні й  політичні конфлікти у деяких країнах. Внаслідок громадянської  війни у Сомалі, що почалася в 1991 р., економіка країни повністю паралізована, промислові підприємства не функціонують, інфраструктура, фінансова система  майже цілком зруйновані. Реальною є загроза розвалу держави (на півночі країни знаходиться самопроголошена Республіка Сомаліленд, на узбережжі — Держава Пунтленд). 

Таблиця № .

Країна	Столиця	Площа, тис. км2	Населення, млн  осіб	Густота населення, осіб/км2	ВНП на душу населення, дол. (2000 р.)
Бурунді	Бужумбура	27,8	6,4	230	720
Джибуті	Джибуті	23	0,6	26	1300
Еритрея	Асмера	125	3,5	28	710
Ефіопія	Аддіс-Абеба	1096	58.6	53	600
Замбія	Лусака	752,6	9.5	12	880
Кенія	Найробі	582,6	30,5	52	1500
Малаві	Лілонгве	118,5	11,1	93	900
Руанда	Кігалі	26,4	8	302	900
Сомалі	Могадішо	637,7	9,3	15	600
Танзанія	Додома	945,1	32	34	710
Уганда	Кампала	236	19,4	82	1100
Усього		4570,7	188,9	Середня — 84	Середній — 900

 

 

Нестабільна ситуація і в  Руанді, де у 1994 р. почалися етнічні  сутички, що переросли у геноцид, жертвами якого стали майже 1 млн  тутсі (етнічна меншина). Подібне  відбувається і в Бурунді, де наприкінці 1994 р. активізувалися екстремістські угруповання  народностей тутсі й хуту, що призвело до міжетнічної різанини, в якій загинули тисячі мирних жителів, переважно  з народності хуту.

Усі країни регіону входять  до ООН, ОАЄ. Кенія, Уганда, Танзанія, Замбія і Малаві є членами Співдружності, очолюваної Великою Британією.

5. Центральна Африка. За площею, яка охоплює майже 1/4 території материка, регіон поступається тільки Північній Африці. Однак проживає тут лише 1/7 її населення. До складу регіону входять 9 держав.

Центральна Африка, займаючи центральне положення на материку, межує з усіма іншими африканськими  регіонами: Північною, Західною, Східною  й Південною Африкою.

Країни регіону звільнилися  від колоніальної залежності у 1950—1974 рр. Демократична Республіка Конго (ДРК) була володінням Бельгії, Екваторіальна  Гвінея — Іспанії, Сан-Томе і Принсіпі — Португалії, інші країни — колоніями  Франції, майже всі належали до колишньої  Французької Екваторіальної Африки.

Більшість країн Центральної  Африки розташовані на узбережжі  Атлантичного океану або мають вихід  до нього, що сприяє їх господарському розвитку. Своєрідність регіону полягає в розміщенні на його південному сході промислового району «Мідний пояс», який за своїм економічним значенням набагато перевищує приморську смугу. Чад і Центральноафриканська Республіка (ЦАР) виходу до океану не мають, що є однією з найсуттєвіших причин їхекономічної відсталості. 

Таблиця № .

Країна	Столиця	Площа, тис. км2	Населення, млн  осіб	Густота населення, осіб/км2	ВНП на душу населення, дол. (2000 р.)
Ангола	Луанда	1247	11,1	9	1000
Габон	Лібревіль	267,7	1,3	5	6300
Демократична Республіка Конго	Кіншаса	2345	43,9	19	600
Екваторіальна Гвінея	Малабо	28,05	0,4	14	2000
Камерун	Яунде	475,4	14,2	28	1700
Конго	Браззавіль	342	2,94	8	1100
Сан-Томе і Принсіпі	Сан-Томе	1	0,12	120	1100
Центральноафриканська Республіка	Бангі	623	3,3	5	1700
Чад	Нджамена	1284	6.3	5	1000
Усього		6613,1	83,5	Середня — 23	Середній — 1800