Економіко - географічна характеристика Африки

Стік здійснюється в основному  п'ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км') поступається лише Амазонці, а Ніл — найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5 % площі Африки. У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в які стікали стародавні ріки. Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), у Чадській улоговині (Палеочадське озеро).

Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар  стоку (1000–1500 мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500–600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм.

Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості  рік стік буває переважно влітку і восени. Взимку стік переважає  на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37 % площі Африки має епізодичний стік.  Усі великі ріки Африки — транзитні, мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Озеро Танганьїка — друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км²) — друге після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, — найбільше на Ефіопському нагір'ї. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африці накопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапняках системи Карру.

За потенційними запасами гідроенергії (700 млн квт, близько 20 % світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басейни Конго (390 млн квт) і Замбезі (137 млн квт), але використовується менше 1 %. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземні води.      Зрошувані землі становлять не більше 5 % в усіх оброблюваних площ і зосереджені переважно у долинах Нілу (ПАР, Судан), Нігеру (Малі) і в ПАР. Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьох ділянок русл.

Мінерально-сировинні ресурси. Африка багата на корисні копалини, які є ресурсами для розвитку чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості. Завдяки новим відкриттям збільшується частка Африки в розвіданих світових запасах енергетичної сировини. Запаси фосфоритів, хромітів, титану, танталу більші, ніж у будь-якій частині світу. Всесвітнє значення мають запаси бокситів, мідних, марганцевих, кобальтових, уранових руд, алмазів, рідкоземельних металів, золота тощо. Основними районами зосередження мінерально-сировинного потенціалу є: «мідний пояс» Африки, що простягається з району Катанги в Заїрі через Замбію у Східну Африку (родовища міді, урану, кобальту, платини, золота, марганцю); Гвінейська частина Західної Африки (поклади бокситів, залізної руди, марганцю, олова, нафти); зона гір Атласу та узбережжя Північно-Західної Африки (кобальт, молібден, свинець, цинк, залізна руда, ртуть, фосфорити); Північна Африка (нафта, газ — узбережжя і шельф Середземного моря).

Африка має великі запаси залізних руд (загальні запаси оцінюються приблизно  у 16-23 млрд. т), марганцевих руд (близько 400 млн. т), хромітів (500–700 млн. т), бокситів (3,3 млрд. т), міді (достовірні і ймовірні запаси близько 48 млн. т), кобальту (0,5 млн. т), фосфоритів (26 млрд. т), олова, сурми, літію, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80 % сумарного видобутку), платини і платиноїдів (близько 60 % видобутку), алмазів (98 % видобутку). Після 2-ї світової війни на території Африки (переважно в Алжирі, Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6 млрд т) і природного газу.

Всього в Африці можна виділити сім головних гірничо-добувних районів:

1.Район Атлаських гір  виділяється запасами залізних, марганцевих, поліметалічних руд,  фосфоритів (найбільший у світі  фосфоритний пояс).

2.Єгипетскій гірничопромисловий район багатий нафтою, природним газом, залізними, титановими рудами, фосфоритами та ін

3.Район алжирської і  лівійської частин Сахари відрізняється  найбільшими нафтовими і газовими  запасами.

4.Західно - гвінейський район - багатий нафтою, газом, рудами металів.

6.Заірсько-Замбійський район - на його території розташований унікальний "Мідний пояс" з родовищами високоякісної міді, а також кобальту, цинку, свинцю, кадмію, германію, золота, срібла

Заїр-головний світовий виробник і експортер кобальту.

7. Найбільший гірничо - добувний район Африки розташований у межах Зімбабве, Ботствани і ЮАР.Здесь видобуваються практично усі види паливних, рудних і нерудних копалин, за винятком нафти, газів і бокситів.

Картосхема № 3. Родовища корисних копалин Африки.

 

 

4. Населення Африки

Чисельність населення. Африка – один з найбільш багатонаселених материків. Кількість населення країн Африки сягає понад 1 млрд. осіб. Найбільші за кількістю населення країни: Ніґерія (126,6 млн осіб), Єгипет (69,5 млн осіб), Ефіопія (65,8 млн осіб), ДРК (51,9 млн осіб), Південна Африка (43,5 млн осіб).

 Наприкінці ХХ ст. населення континенту стало швидко зростати, і темпи його приросту виявилися одними з найвищих у світі — 3 % на рік.

Демографічна  ситуація. Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Показники народжуваності та природного приросту населення високі. Приріст населення на  континенті найвищий  в світі,   в 2004 р.  він становив 2,3%.

У різних країнах населення  зростає нерівномірно, характеристики статево-вікової структури з економічної  точки зору залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного  населення, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків — 49, для жінок — 52 роки).

На думку деяких учених, швидке зростання й велика кількість  населення є головною, якщо не єдиною, причиною відсталості, бідності та хронічного недоїдання населення.

Расовий та етнічний склад населення.  Африка вирізняється надзвичайним різноманіттям рас, народів, племен. В Африці живе більше 200 народів. Багато етнічних груп представлені багатомільйонними націями (єгиптяни, тунісці, алжирці, марокканці), великими народностями (хауса, ібо, фульбе та ін.) і дуже малими групами, що і зараз живуть у родоплемінному суспільстві.Серед її населення є представники і негроїдної, і європеоїдної, і монголоїдної рас. Значна частина сформувалася на стику двох і більше рас.

Більшу частину материка (на південь від Сахари) населяють  представники екваторіальної (негроїдної) раси. В умовах палючого сонця їх шкіра набула темного кольору, що рятує її від опіків, а волосся стало курчавим. Народи і племена цієї раси мають значні відмінності у відтінку шкіри, зрості, рисах обличчя. Так, в екваторіальних лісах живуть пігмеї (у перекладі з грецької це слово означає розмір величиною з кулак). Це найменші люди нашої планети – середній зріст дорослого чоловіка становить лише 145 см. Натомість масаї  ітутсі  – найвищі народи Африки, їх зріст сягає 200 см. Вони на диво стрункі і граційні. 

Нілоти – «люди Нілу», що живуть у верхів’ях Нілу, також високорослі. Крім того, їх вирізняє надзвичайно темний, майже чорний колір шкіри. 

Суахілі – «люди узбережжя» – населяють узбережжя Індійського океану.

На півдні материка живуть бушмени і готтентоти. Вони низькорослі, мають жовтувату зморшкувату шкіру, широке вилицювате обличчя, що робить їх схожими з монголоїдами. 

Жителі острова Мадагаскар –малагасійці – походять від змішаних негроїдної і монголоїдної рас. Так само ефіопи, які мають світліший, ніж у негроїдів, колір шкіри з червонуватим відтінком, вважаються представниками проміжної раси.

Представники європеоїдної раси живуть в основному на півночі Африки. Це араби (алжирці, єгиптяни, марокканці), які говорять арабською мовою, і бербери. Вони мають світлий, проте достатньо смаглявий колір шкіри. 

Європейці проживають у багатьох районах Африки. Найбільше їх на півдні, де живуть нащадки голландських, французьких, англійських і німецьких переселенців. Там багато і мулатів, які походять від змішаних шлюбів європейців з африканськими народами.

Строкатий етнічний склад  при збереженні родоплемінних відносин породив ще одну особливість політичного  життя африканських країн – трайбалізм.

 

Трайбалізм – племінний або етнічний сепаратизм у суспільстві. На практиці він означає, що всі соціально-економічні відносини переломлюються через родоплемінні, етнічні. Політичні партії створюються за етнічною ознакою, справи прагнуть вести лише з одноплемінниками.

 

Картосхема № 4. Народи Африки

Релігійний склад  населення. Релігійний склад населення Африки дуже різноманітний. Із трьох світових релігій — християнства, ісламу (мусульманство) і буддизму в Африці поширені дві: в арабських країнах Північної Африки переважає іслам, у решті — поширене християнство. В Африці й досі існують численні місцеві релігії.

Розміщення населення. Середня густота населення — 30,5 осіб/км², але майже в половині держав вона є нижчою. Найбільша густота — понад 1000 осіб/км² у долині Нілу. Густо заселені узбережжя Середземного моря, Гвінейської затоки,   а   також     південно-східне узбережжя   материка. Там

 

розміщені великі порти, що виникли на жвавих світових торгових шляхах. Багато з них стали найбільшими  містами прибережних держав, а  нерідко і їх столицями. У країнах, частина площі яких зайнята пустелею Сахарою або вологими екваторіальними лісами, є багато безлюдних районів.

Останніми роками в Африці посилилися внутрішні та зовнішні міграції населення, пов’язані з нерівномірністю  соціально-економічного розвитку окремих  країн. Регіон загалом добре забезпечений трудовими ресурсами й відчуває труднощі у працевлаштуванні частини економічно активного населення. Це пов’язано з низькою кваліфікацією або її повною відсутністю у значної частини населення.

Структура зайнятості населення.

В сільському господарстві зайнято –  74%, в промисловості – 9%, в сфері послуг 17%.

Урбанізація. В Африці проживає переважно сільське населення, у середньому воно складає 59 %, а в окремих країнах — до 90 %. Рівень урбанізації найнижчий серед материків і становить лише 36 %. Понад 50 % міських жителів мешкають лише в Алжирі, Південній Африці, Тунісі, Лівії, Єгипті, Конґо, Марокко та в деяких невеликих країнах. Відбувається швидке зростання населення великих міст, особливо столичних, що в ряді країн призвело до необхідності заснування нових столиць (наприклад, у Ніґерії Абуджи замість Лаґоса); якщо в 1950 р. було лише одне місто з населенням понад 1 млн осіб, то зараз їх кілька десятків.

Незважаючи на переважання сільського населення, для Африки характерні високі темпи зростання міського населення  — понад 5 % на рік. Передбачається, що до 2015 року кількість міського населення  становитиме більш як 40 % населення  Африки. В Африці налічується 20 міст мільйонерів: Каїр, Олександрія, Касабланка, Алжир, Кіншаса, Лагос, Хартум, Туніс, Йоганнесбург, Аддіс-Абеба, Кейптаун, Доуала, Абіджан, Гіза, Найробі, Дакар, Ньюана, Рабат, Хараре, Дар-ес-Салам.

 

5. Загальна характеристика  господарства Африки.

Африканський континент найслабше  розвинутий і найменш динамічний у плані економіки регіон світу. Країнам поки що не вдалося помітно  змінити колоніальну галузеву й  територіальну структуру господарства. У ній переважають сільськогосподарське виробництво та гірничодобувна промисловість, у той час як галузі обробної промисловості  у більшості країн перебувають  на стадії становлення. Економічний  розвиток країн Африки характеризується нерівномірністю, нестабільністю, широкомасштабними  кризовими явищами як суто господарського походження, так і спричиненими політичними  чинниками.

На африканському континенті розташовані 33 із 47 найменш розвинутих країн  світу. Тільки ПАР за рівнем розвитку належить до розвинутих країн. Серед  країн, що розвиваються, найрозвинутішими є Алжир, Єгипет, Нігерія, Габон, Маврикій і Сейшели.

Для сучасного господарства країн Африки найбільш типовими є  такі особливості:

а) багатоукладність господарства;

б) низький рівень економічних  показників (національного доходу);

в) аграрний характер економіки  більшості країн;

г) різке розмежування в  сільському господарстві товарно-експортного  виробництва, натурального і дрібнотоварного  господарства, яке обслуговує місцеві  потреби;

д) поширення монокультури в сільському господарстві;

е) переважання у промисловому виробництві гірничодобувної промисловості;

є) збереження колоніального  характеру в зовнішній торгівлі;

ж) для більшості країн характерна наявність «брудних» виробництв, а також паливна та комунікаційна проблеми.

В економіці більшості  африканських країн збереглося чимало рис, характерних для колоніального  періоду. Найважливіша з них —  техніко-економічна та соціально-економічна відсталість. Лише у 15 країнах континенту ВВП перевищує 2000 доларів на душу населення. Характерними є багатоукладність економіки, іноземне підприємництво.

Після отримання незалежності господарства більшості країн були націоналізовані. Особливо важливу роль відіграло встановлення державного контролю над розробкою корисних копалин. Насьогодні переважно націоналізованим є видобуток нафти й газу в Алжирі, нафти — в Єгипті, Лівії, Нігерії, видобуток та переробка кольорових металів — у Замбії, Демократичній Республіці Конго (ДРК), бокситів — у Гані, Гвінеї, алмазів – у Гані, Сьєрра-Леоне, ДРК, фосфоритів — у Того і Сенегалі, золота — в Гані. У багатьох країнах, багатих на запаси мінеральної сировини, державному сектору економіки належить від 50 до 75 % валової продукції гірничодобувної галузі.