Семантична класифікація слів у сучасній англійський мові

Крім того, кожен член антонімічний чи пари антонімічного  ряду може мати свої, що не перетинаються  в антонімії синоніми. Тоді утвориться деяка система, у якій по вертикалі  розташовуються синонімічні одиниці, а по горизонталі - антонімічні.

Загальна характеристика кореневих та афіксальних антонімів. Як відзначалося раніше, антонімами  можуть бути визнані слова, що протипоставлені по самій загальній й істотній для їхнього значення семантичній ознаці. Як критерії виділення антонімів були висунуті наступні: можливість уживання слів у даному висловленні при протиставленні, однакова сфера лексичної сполучуваності.

Л.А. Булаховский відзначав, “ антоніми, в основному, відносяться  до вираження якостей, але можливі так само при назві дій і станів негативного або характеру, що скасовує,” [17; с.45]. Не можна, однак, погодитися з тим, що “ під антонімією розуміють не просту протилежність, що може бути виражена додатком заперечення (говорити – не говорити, білий – небілий), а протиставлення, яке допускає це значення виражених різними коренями (сухий – мокрий, життя – смерть)” [7; с.45]. Досить чітко розрізняються дві групи слів, значення яких є антонімічними. Їхні розходження обумовлені тим, як у значеннях слів представлене членування різних відрізків дійсності і співвідношення виділюваних у них ознак. Членування різних частин “семантичного простору” засновано на різних принципах. Будь-яка частина його може бути представлена подвійно: по-перше, шляхом виділення більш-менш стійких відрізків цього простору, що здобувають відносно самостійні характеристики. По-друге, шляхом антонімічної поляризації, тобто встановлення двох полярних крапок, характеристики яких взаємообумовлені. Для позначення конкретних предметів і явищ у мові використовується, головним чином, перший спосіб членування “ семантичного простору”, а при виділенні різноманітних якісних і оцінних ознак – другий спосіб.

У зв’язку з викладеним є можливім установити, що основну  групу антонімів представляють слова, що позначають визначені якості, саме виділення яких можливе тільки як розчленовування даних якостей за допомогою протилежних один одному значень. Антонімічна протилежність слів є в такому випадку конструктивно необхідної для них. Особливий тип антонімів представлений парами слів, між значеннями яких “ без залишку” розподілена визначена семантична область; член такої групи протипоставлені один одному: single – divorced – widowed – engaged – married.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5. Кореневі і афіксальні антоніми.

Необхідно зазначати, що участь антонімів у створенні  контрасту (антитези) не виходить, однак, що контрастне протиставлення завжди створюється саме антонімами, а відповідно, що беруть участь у цьому протиставленні слова є (або стають) антонімами. В.Н. Комісарів затверджує, що всі антоніми можна розділити на дві групи: кореневі й афіксальні антоніми [18; с.49]. Наявність антонімічної характеристики в значеннях кореневих слів-антонімів лінгвістично виявляється в наступних двох особливостях:

1. У регулярному вживанні  в складі антонімічних контекстів.

2. У спільності їхньої лексичної сполученності.   

Так само антонімічна  характеристика може закріпитися за значенням кореневого слова –  антоніма тільки в тому випадку, якщо це слово буде регулярно вживатися  в мові для вираження протиставлення. Слова з протилежним значенням можуть існувати в мові лише остільки, оскільки вони регулярно відтворюються в мові як антоніми, тобто в безпосереднім протиставленні один одному. Контексти, у яких слово вживається спільно зі своїм антонімом і безпосереднім протиставленням йому, називаються антонімічними контекстами. В.Н. Комісарів звертає нашу увагу на той факт, що в сучасній англійській мові кореневі слова – антоніми регулярно відтворюються в п'ятьох типових антонімічних контекстах [18; 67.]. Протиставлювані слова вживаються як однорідні члени речення, з'єднані або сурядністю, або розділовим зв'язком.

If you have obeyed all the rules, good and bad, and you still come out at the dirty end, then i say the rules are no good.

                                             (M. Wilson, Life with Lighting.)

Протиставлювані слова  вживаються як однорідні члени речення,  з'єднані протиставним зв'язком.

He was alive, not dead.

                                           ( B. Show, The Apple Cart.)

Протиставлювані слова вживаються як однорідні члени речення, з'єднані розділовим зв'язком.

You will see if ye were right or wrong .

                                            ( A. Cronin, The Harther’s Castle.)

Протиставлені слова  вживаються як той самий член речення в двох рівнобіжних конструкціях.

The whole was big, oneself was little.

                                               ( J. Galsworthy, The White Monkey.)

Протиставлювані слова  вживаються як різні члени речення  в межах одного або двох речень, зв'язаних за змістом.

In its great divsence our small sorrows creep away, ashamed.

                                                (J. K. Jerome, Three Men in a Boat.)

Особливою формою типового контексту 5 є спільне вживання двох взаємо різних дій як однорідні члени  речення.

I’ve lost and won more lawsuits than any man in England.

                                                  ( W. M. Thekeray, Vanity Fair.)

Важливо відзначити, що кожна  пара антонімів регулярно протиставляється в одному або декількох типових контекстах. Окремі пари антонімів відрізняються і по кількості типових контекстів, у яких вони вживаються, і по частоті їхнього вживання в такому контексті. Регулярне вживання в складі антонімічних контекстів є основним лінгвістичним показником приналежності слова до антонімів. Другим показником антонімічності служить спільність лексичної сполученності в конфронтуючих один одному членів антонімічних пар. Для слів-антонімів характерно майже повний збіг сфер лексичної сполученності, що уможливлює їх регулярне спільне вживання в контекстах, що виражають протиставлення. Спільність сполученості двох антонімів часом усвідомлюється настільки чітко, що з'являється можливість використовувати слово в стійких сполученнях, у яких звичайно вживається лише його антонім.

Цікаво зазначати, що афіксальні антоніми утворяться шляхом безпосереднього приєднання до слова  негативного афікса. У цьому і  складається відмінність афіксального антоніма від кореневого. Єдиним регулярним засобом афіксального утворення слів-антонімів є негативні префікси un-,in-( il-, im-, ir-), dis-. Всі інші негативні суфікси утворять лише окремо антонімічні пари, що порівняно рідко вживаються в антонімічних контекстах. У сучасній англійській мові не існують слова, до яких можна створити антонім шляхом безпосереднього приєднання до нього, наприклад, негативного суфікса – less.

У зв’язку з викладенним  матеріалом представляється можливим затверджувати, що в антонімах різного  кореня антонімічна характеристика не має формального вираження і закріплюється в результаті використання слова в типових антонімічних контекстах. Інакше обстоїть справа з афіксальними антонімами. У слів антонімічна характеристика з'являється в результаті приєднання префікса, що і є її формальним носієм. Саме завдяки префіксові дане слово здобуває значення, протилежне значенню слова, що має той же корінь, але не має префікса. Корінь слова з негативним префіксом  як би антонімічний своєму слову. Негативне або антонімічне значення префікса закріплюється за ним у результаті вживання   його в  такому  значенні. Заперечення шляхом приєднання негативного префікса якісно відрізняється від заперечення за допомогою негативної частки. Приєднуючись до слова, префікс робиться складовою частиною цього слова, значення його зливаються зі значенням  кореня в єдине ціле.  Слово з негативним префіксом не тільки означає заперечення значення кореня, але несе в собі твердження протилежного значення. Тому негативний префікс значно повніше виражає заперечення, чим негативна частка. У слова з негативним префіксом заперечення утримується в самому значенні слова. А оскільки заперечення в широкому змісті і є протиставлення, то виходить картина, характерна для слів – антонімів. Таким чином, негативний афікс теоретично може утворювати слово-антонім.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу І

Сучасна лексикологія розглядає  синонімію й антонімію як крайні, граничні випадки, з одного боку, взаємозамінності, з іншого боку - протиставлення слів по змісту. При цьому для синонімічних відносин характерно семантична подібність, для антонімічних - семантичне розходження. Антонімія в мові представлена вужче, ніж синонімія: в антонімічні відносини вступають лише слова, співвідносні по якій-небудь ознаці - якісному, кількісному, тимчасовому, просторовий і приналежні до однієї і тієї же категорії об'єктивної дійсності, як взаємовиключні поняття: beautiful - ugly (красивий – некрасивий), much - a little (багато – мало), morning – evening (ранок – вечір), estrange – closer (віддаляти – наближати). Термін “протилежність” широко використовується в різних областях науки. Так у філософії під терміном “протилежність” розуміють категорію, що виражає один із ступенів розвитку суперечності. Логіка потрактує термін “протилежність” по-своєму. “Протилежність” – категорія, що виражає одну із сторін діалектичної суперечності, яка включає взаємодію між взаємовиключати, але при цьому взаємообусловлюючим і взаємо проникаючим один одного протилежностями всередині єдиного об’єкта і його стані або ж понятті, висловів, теорій. В мові ж “протилежність” знаходить віддзеркалення в антонімії і конверсивах. Антонімія – це тип семантичних відносин лексичних одиниць, що мають протилежне значення (антоніми). Таким чином, будучи категорією лексико-семантичної системи мови, антонімія представляє собою одну з реалій мовних: вона своєрідна всім мовам, а її одиниці виявляють принципово загальну структуру протилежних значень і велику схожість в структурній і семантичній класифікації антонімів. Головним критерієм є постійне, спільне їхнє використання в контекстах.

При дослідженні було з’ясовано, що антонімія розуміється  як досить широкий клас семантичної  кореляції. Безперечно антонімія буквально  пронизує всю мову: від розмовної  до самих вершин і прозаїчного  слова. Однак, звичайне розуміння антонімії  припускають протилежність одного із семантичних компонентів змісту слова, що позначають одну і туж сутність. Підводячи підсумок розділу, можна сказати, що дослідження висвітили основні трактування значення протиставлень за своєю формою і по характеру їхніх семантичних відносин. Таким чином, відповідно до цього, виділяються шість основних типів слів із протилежним значенням. Перший тип антонімів – найхарактерніший і представницікий. Якісні слова – антоніми відповідні і симетричні відносно норми, де вони семантично нейтралізуються, врівноважуються. Другий тип антонімів представлений однокореними пропорційно-якісними словами. Симетричність виявляється тут як своєрідна “відмінююча” певну властивість протилежність: можливе – неможливо, possible – impossible. Третій тип антонімів охоплює різнокорінні слова з відповідним зіставленням протилежно направлених дій (ознак, властивостей і т.д.): підійматися – опускатися. Відповідні відносини протилежно направлених дій, виражених однокорінними словами з невідповідною односторонньогю спрямованістю: запалювати – гасити. Таким чином, зовнішньо схожі на антоніми слова не утворюють дійсної протилежності. Не виражають протилежності, а значить, не мають антонімів, слова конкретно не оціненої семантики: book, telephone, clock, bike (книга, телефон, годинник, велосипед ).

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ СЕМАНТИЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЛЕКСИКИ.

2.1. Підбір антонімів до багатозначного слова.

В.Н. Комісарів звертає  увагу на  той факт, що в зв'язку з  практичною  спрямованістю  й обмеженим обсягом словника [29; 49] у ньому не знайшло відображення питання значеннєвих зв'язків усередині антонімічної групи, коли її членами є багатозначні слова. Тому при підборі антоніма до багатозначного слова В.Н. Комісарів відзначає, що варто мати на увазі наступне:

1.  У системі значень багатозначного слова антонімічними є лише деякі значення.

2.   Наявність у значеннєвій  структурі багатозначного слова  – антоніма ряду не антонімічних  значень  не перешкоджає визнанню  його антонімом у сукупності  всіх його значень. Антонімічність, як особлива додаткова характеристика значення впливає на всю значеннєву структуру багатозначного слова. Пряме значення багатозначного слова – антоніма, що є вихідною точкою всієї системи значення даного слова, завжди несе значення антонімічності. Антонімічність  переносних значень слова спирається на наявність антонімічного прямого значення, утворити як би своєрідну  систему антонімічних значень усередині значеннєвої структури слова.

3. Як правило, багатозначні слова  – антоніми мають трохи антонімічних  значень. Це обставина не дає можливості використовувати антоніми безпосередньо для розмежування значень усередині багатозначного слова. Однак, облік антонімічного вживання слова допомагає установити границі окремого його лексичного значення.

4. В одного значення слова може бути більш одного антоніма.

5. Одночасне протиставлення декількох  слів тому самому значенню  слова-антоніма міцно зв'язує  всі ці слова в єдину антонімічну  групу. 

Однієї з основних операцій в  інтелектуальній діяльності людини є протиставлення. В думках зіставляє два предмети, явище або їхні ознаки з навколишньої дійсності, людина, якщо це виявляється можливим, робить висновок про їхнє протиставлення. Уявне протиставлення реалізується в мові через протиставлення слів, що позначають ці екстра лінгвістичні реалії [17; с. 77]. У синхронному зрізі мови існують такі слова, значення яких протиставляють усі (або майже усі) носії даної мови. Ці слова звичайно називаються антонімами. Але протиставлення в мовній діяльності людини безумовно не вичерпується тільки вживанням слів-антонімів. Цілий ряд обставин може послужити причиною протиставлення будь-яких двох слів, навіть синонімів, наприклад: не ока, а очі. У таких випадках говорять про “оказіональним протиставлення” або  “ контекстуальної антонімії”. На жаль, дотепер не визначені границі між антонімією й оказіональним протиставленням. Не існує навіть єдиної думки про те, чи вважати антонімію язиковим або чисто логічним явищем.

Існує думка що антонімії як категорії  взагалі не існує, що можна протиставляти  будь-які два слова і назвати їх антонімами, так що антонімами будуть table - wardrobe “ стіл  - не стіл”, а, отже, і “ стіл – шафа”. Дослідження антонімії утрудняються тим, що не виявляється ніяких точних лінгвістичних критеріїв для визначення антонімічності двох слів. Таким чином, якщо антонімія не є категорією мови як системи абстрактних відносин, то у всякому випадку її, як одного з типів семантичної кореляції плану змісту входить у компетенцію науки про мову, а точніше, семантичної типології мов.

Отже, щоб провести границю між антонімією й оказіональними протиставленнями, іншими словами, щоб відповісти на запитання: “які слова варто називати антонімами”, необхідно насамперед установити, який з компонентів значення слів антонімічної пари мовою містить потенційну здатність протиставлення в мові саме цих двох слів. Загальне лексичне, або функціональне значення, виведене в лексичній сполученності слів, у випадку антонімії не несе в собі протиставлення.

Однак, реалізація в мові розумової установки системи, що говорить на протиставлення за допомогою, антонімів не обмежено рамками одного висловлення – другий член антонімічної пари може бути ужитий в іншому, сусіднім висловленні або навіть може тільки матися на увазі, наприклад: