Порівняльні аспекти висвітлевня політичних подій в Україні англомовними змі

Сьогодні в Україні  проблеми структурних змін важливіші, ніж динаміка показників.

Зараз світові інвестори, як інформує європейська преса, з побоюваннями очікують пояснень Національного банку України щодо причин різкого падіння золотовалютних резервів. Експерти не виключають наростання бажання інвесторів позбутися українських активів. Тим часом на валютному ринку України наростають тіньові оборудки.

Лондонська The Financial Times наголошує, що до вже існуючого головниго болю іноземних інвесторів в Україні додалася ще одна бомбова інформація: державні золотовалютні резерви України скоротилися у вересні на понад 8 відсотків, до 35 мільярдів доларів. Експерти кажуть, що скорочення сягає 3 мільярдів доларів. Страхи з приводу ослаблення гривні стають додатковим головним болем влади Януковича, котра змушена продовжувати непопулярні реформи, збільшення комунальних платежів і намагатися розблокувати мільярди доларів кредитів від МВФ.

Після парламентських виборів  фінансова ситуація в Україні  стане на загал відомою з усіма проблемами, адже зараз влада її штучно підтримує, – заявив колишній міністр економіки Володимир Лановий.

«Ці ініціативи, які політична  влада сьогоднішня висуває: податок  на багатство, зняття недоторканості –  все це передвиборчій туман, який на нас черговий раз наводиться для того, щоб ми повірили у те, що ця влада впевнено контролює ситуацію. Дійсно, після виборів фінансова ситуація стане явною, такою як вона є, неприхованою. Є декілька дій влади, які сьогодні стримують реальність. В першу чергу, не купується зараз російський газ, вдвічі менше його куплено ніж в поточному році, а дефіцит торгівлі такий же самий, як і в минулому році. Коли газ почне закупатись вдвічі більше, тоді дійсно важко буде втримати ситуацію», – заявив Лановий.

«Претензії до нашого уряду пов’язані з тим, що незалежно від того – отримає кредит Україна, чи не отримає, платіжний баланс в нас дефіцитний, ми не скорочуємо, поки що, споживання газу, не диверсифікуємо, не переходимо на нові технології, і бюджет не можемо звести. Тому що за сьогоднішньою податковою та митною політикою незбалансованості макропараметрів – то ВВП один, то інфляція інша. Процентні ставки, в середньому на 4-5 відсотків вище ніж в 2010 році. А коли ростуть процентні ставки і не кредитується економіка, виробництво не буде рости», – додав він.

Що до Митного союзу, цілком очевидно, що Митний союз існує  в такому вигляді, як тепер, саме тому, що це союз не країн, а авторитарних правителів. І ми маємо собі давати відчит, що коли Вікторові Януковичу  вдасться повністю здійснити свій план і стати авторитарним правителем України, він приєднається до Митного союзу, бо йому особисто там нічого не буде загрожувати.

Зараз перебування у  Митному союзі загрожує двом категоріям населення: українським громадянам, звичайно, бо це не дасть країні можливості розвиватися; і українським олігархам, тому що це не дасть їм можливості отримувати прибутки. Коли з українськими олігархами буде покінчено (а політика Віктора Януковича пов’язана з його власним посиленням, а не із збереженням олігархічної системи – він хоче бути єдиним олігархом, як Лукашенко, як Путін і як Назарбаєв), тоді, поза сумнівом, Україна стане членом Митного союзу. І їй самій не буде цікаве співробітництво з ЄС.

Україна знаходиться "під  пильним наглядом" міжнародної  спільноти, особливо напередодні жовтневих парламентських виборів. 5 років тому європейські банки кинулися в Україну, визнавши, що це один із найбільш перспективних ринків, що розвиваються, згадує The Financial Times. Сьогодні багато хто з європейських банків проводить дегірінг, а в деяких випадках взагалі йде з України, зазначають журналісти Ніл Баклі і Роман Олеарчик в статті з циклу: "Спеціальна доповідь: Україна-2012". Почасти причина в проблемах єврозони, але й перспективи української економіки після хворобливої кризи 2009 року стали більш туманними, пояснюють вони.

"Українська економіка,  як і раніше, вкрай вразлива  перед шоковими впливами ззовні", - пише газета, зазначаючи: 40% експорту  припадає на сталь, "заморожені  кредити стримують внутрішнє  зростання". Тим часом в єврозоні та в Росії - на двох великих ринках української продукції - власний ріст сповільнюється так чи інакше. Багато економістів вказують: прив'язка гривні до долара породжує астрономічні процентні ставки і мало не душить зростання кредитного сектору.

Проаналізувавши індикатори, газета робить висновок: "Якщо ситуація в глобальній економіці не погіршиться, Україна, певно, абияк протримається".

Але в довгостроковому  плані Україні необхідне зростання  інвестицій. Як залучити зарубіжні  інвестиції і стимулювати малий бізнес? За словами економістів і бізнесменів, Україна повинна урізати вплив місцевих олігархів і усунути бюрократичні перепони.

"Після первинних  досягнень смілива програма поліпшення  бізнес-клімату, внесена урядом, здебільшого застопорилася. Є побоювання, що тільки нова криза вселить політикам рішучість взятися до глибинних проблем, які стримують українську економіку", - підсумовує газета.

1.3. Світові ЗМІ про Україну

Україна повсякчас перебуває  під пильним наглядом світових медіа і портрет Української держави на сторінках цих видань є детальним описом уявлень про нашу країну.Основна увага в статтях приділяється:

– ситуації в країні загалом, зокрема, у сферах економіки та політики;

– реформам в Україні;

– боротьбі з корупцією;

– відносинам з Росією, США, впливовими країнами Західної Європи;

– відносинам України  з міжнародними фінансовими установами;

– ситуації в українській  енергетиці (зокрема в атомній);

– досягненням українських  спортсменів.

Серед жанрів перевага надається оглядовим статтям, беззаперечним лідером серед рубрик є "політика".

Розглядаючи діяльність нинішньої влади від дня інавгурації  В. Януковича, представники англомовних  ЗМІ у своїх статтях зазначають її наполегливе та цілеспрямоване прагнення  сконцентрувати в своїх руках максимум ресурсів та повноважень на всіх адміністративних рівнях - всупереч закону та завдяки безкомпромісному використанню брудних технологій.

Як зазначає Harper’s Weekly «Кроком за кроком, з делікатною наполегливістю ракової пухлини, Януковичеві прибічники опанували парламент, конституційний суд, місцеві адміністрації, центральну виборчу комісію, змінили закон про вибори – максимально достосувавши його до своїх потреб, взяли під контроль суди – зокрема адміністративні, на які, між іншим, покладено розв’язання виборчих спорів, поставили безвідмовних і безпринципних циніків на чолі силових відомств та державних мас-медій, обсадили, зрештою, «своїми» людьми територіальні й дільничі виборчі комісії, використовуючи давно випробувані методи підкупу, залякування та шантажу». При цьому концентрацію влади супроводжують усі форми правового свавілля – від силового розгону мирних мітингів до переслідування студентів та громадських активістів. Факт нехтування правом знайшов своє яскраве відображення і в рішенні Конституційного Суду від 1 жовтня 2010 року про відміну політичної реформи, адже в практиці жодної країни світу, яка претендує на статус правової, немає випадків, щоб суд скасовував закони, якими сам повинен керуватися!

Реалії української  політичної ситуації на рівні інституцій свідчать про утвердження в нашій державі моделі «керованої демократії» російсько-білоруського зразка. Схоже, що саме до такого ідеалу прагнуть правлячі в ній сили, які навіть не намагаються якось легітимізувати свої дії в очах суспільства та світової спільноти. Характеризуючи політичний режим, що формується в Україні, деякі шншомовні ЗМІ використовують термін «неконсолідований авторитаризм», інтерпретуючи таким чином термін Т. Карозерса «dominant power politics» (політика домінантної влади). Країни, в яких наявний цей режим мають деякі основоположні ознаки демократії: обмежений, проте реальний, політичний простір та певну змагальність між супротивними силами. Водночас, домінуюча політична партія не дає жодних підстав для зміни влади в найближчому майбутньому, суддівство повністю підконтрольне владі, а вибори, як правило, сфальсифіковані (хоча й не тотально). Маятник української політики, на думку англомовних ЗМІ, гойднувся від «неконсолідованої демократії» часів В. Ющенка до «неконсолідованого авторитаризму», який активно формується тепер. При цьому слід взяти до уваги, що прикметною рисою режимів, які існують зараз в Росії та державах Середньої Азії, є високі доходи від експорту нафти і газу. Це певною мірою дозволяє їм маскувати свої хиби –корумпованість та крайню неефективність. Україну ж, де таких можливостей немає, не дай Боже, може спіткати доля Киргизстану, де нещодавня зміна правлячого режиму відбулась за силовим сценарієм, який спричинився до десятків людських жертв.

Загалом, з погляду англомовних ЗМІ, політичну ситуацію в Україні можна розглядати в площині загальної кризи демократії на пострадянському просторі. Після короткої фази демократизації (чи квазідемократизації), що тривала на початку 1990-х та асоціювалася з іменами Л. Кравчука в Україні та Б. Єльцина в Росії, наступила доволі стабільна фаза консолідації авторитарних тенденцій, пов’язаних з правлінням Л. Кучми та тандему В. Путіна - Д. Медвєдєва. В нашій державі ця фаза на п’ять років була перервана Помаранчевою революцією, що привела до влади неефективну, проте лояльну до основних громадянських свобод, еліту. «Ковток свободи», проте, став радше виключенням з загального правила. Принцип верховенства права та його тверді інституційні гарантії так і не утвердилися, а дії теперішньої влади загалом вписуються в універсальну логіку розвитку політичного процесу на теренах колишнього СРСР, з якої випадає хіба Прибалтика та, можливо, Грузія. Існує, відтак, велика ймовірність того, що результати майбутніх президентських та парламентських виборів знову будуть сфальсифіковані - подібно до того, як були сфальсифікованими вибори Президента у 2004 році. Проте дуже суперечливим виглядає питання, наскільки реальною є ймовірність, що для захисту свого волевиявлення в Україні збереться новий Майдан.

Що іноземні представники ЗМІ бачать тепер в Україні? У  відповідь на спробу влади запровадити  Податковий кодекс, який вигідний лише великому бізнесу та фактично руйнує малий і середній, вийшли на вулиці тисячі підприємців з усіх регіонів України. Серед гасел, які скандували демонстранти, були і політичні вимоги щодо відставки уряду М. Азарова та проведення дострокових виборів до Верховної Ради. Голос підприємців, проте, так і не був почутий, Податковий кодекс (після президентського вето) був прийнятий з незначними поправками, а палаткове містечко на Майдані Незалежності було знесене у ніч на 3 грудня під приводом підготовки до зимових свят. Є інформація, що готуються нові акції протесту, що свідчить про те, що остаточної крапки в податковій епопеї так і не було поставлено.

 Виступи проти кодексу  продемонстрували три речі: те, що  влада абсолютно не дослухається  до голосу суспільства; те, що  потенціал суспільної взаємодії  в Україні існує та набирає  обертів та те, що в Україні  поки ще відсутня еліта, здатна сконцентрувати в собі потенціал загальнонаціональної довіри. «Податковий майдан» не лише об’єднав підприємців з усіх регіонів України, ілюструючи об’єктивну єдність українського суспільства, але й спромігся зібрати під своїми нейтральними прапорами більше значно людей, ніж будь-яка опозиційна партія на даний момент могла б мріяти. Це означає, що ідеологічно нейтральні, «насушні» проблеми суспільства важать набагато більше, ніж етнокультурні суперечності, які спалахують щораз перед черговими виборами.

Взаємовідносини в трикутнику «ідеологія-інституції-громадянське суспільство», таким чином, можна підсумувати  наступним чином. Політичні сили, що перебувають нині при владі  в Україні (інституції) зацікавлені  в слабкому та роз’єднаному громадянському суспільстві, яким легко маніпулювати. Для цього систематично ведеться апеляція до ідеологічних тем, які розколюють суспільство, що знаходить свій вияв у сумнозвісній електоральній карті України (ідеологія), поділеній надвоє. Насправді ж нещодавній «податковий майдан» продемонстрував об’єктивну єдність суспільства. Події листопада-грудня цього року вкотре засвідчили, що жителі як Сходу, так і Заходу країни зацікавлені у стабільній, економічно розвинутій державі, яка б могла створити умови для прояву власної ініціативи та забезпечити достойний рівень життя кожному. Окрім цього, ці події можна розглядати ще й наступному світлі: після Помаранчевої революції в свідомість українського суспільства поступово входить те, що свої права та законні інтереси можна відстоювати саме в такий спосіб - на майданах, - змушуючи владу дослухатися до свого голосу. Рівень громадянського суспільства є глибшим та вагомішим за рівень інституцій та ідеології, які піддаються маніпуляціям та швидким змінам, однак саме на ньому протягом кількох останніх років відбулися вагомі зрушення в позитивний бік.

На сьогоднішній день між владою та суспільством існує  явний розрив. Не є секретом, що біля керма нашої держави перебувають  представники великого бізнесу –  «кланово-олігархічні групи» (у ЗМІ  часто називаються імена цих «сірих кардиналів»), для яких Україна є суто географічним поняттям, а український народ – безликим «електоратом», про який слід згадувати лише напередодні чергових виборів. Відчуження влади та суспільства знаходить свій вияв у відчутті апатії, зневірі у спроможності що-небудь змінити, а також у радикалізації політичних настроїв. Саме в цьому ключі лежить секрет успіху право- і ліворадикальних партій, в кількох західних та східних областях8. Водночас це відчуження призвело і до протестів проти Податкового кодексу, які об’єднали Україну по обидва боки Дніпра. Відтак, можна говорити про наявність в Україні як близьких до авторитаризму, так і демократичних суспільних настроїв та шляхів виходу із політичної кризи.

Цей «дуалізм», на наш  погляд, зумовлений специфічним характером політичного режиму в Україні, який є демократичним та правовим лише в Конституції. На практиці ж, у цьогорічному рейтингу міжнародної правозахисної організації Freedom House, яка проводить регулярний моніторинг стану прав та свобод у різних країнах світу, Україна посіла лише 115 місце із 196. Експерти Freedom House віднесли Україну до групи «частково вільних» країн, в яких існують основні інститути демократії, проте які мають серйозні проблеми із їх реальним функціонуванням. Якщо настрої суспільства, невдоволеного політичним режимом, займають протилежний від даного режиму полюс, то Україна не є надто авторитарною, щоб суспільні очікування були пов’язані винятково з демократією; водночас хаос, викликаний її неефективністю, не є настільки відчутним, щоб населення вбачало вихід із ситуації винятково у «сильній руці» авторитарного режиму. Ця двоїстість суспільних прагнень виступає гальмом демократичних перетворень «знизу», яке нинішня влада ефективно використовує на свою користь. Щоб спровокувати у розділеній мовно-історичними суперечками (які вона сама ж інспірує на свою користь!) справді загрозливі для себе настрої, їй треба довести економічну ситуацію в країні до «точки кипіння». Цієї точки, можна припустити, вона свідомо уникатиме, не бажаючи повторення в Україні киргизького сценарію березня цього року.