Порівняльні аспекти висвітлевня політичних подій в Україні англомовними змі

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ВИМІРИ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………...………....6

1.1. Політична ситуація в Україні…………………………….…………….…...6

1.2. Економічне становище в України…………………………………………..

1.3. Світові ЗМІ про Україну………………………………………………….. 10

 

РОЗДІЛ 2 ПОРІВНЯЛЬНІ  АСПЕКТИ ВИСВІТЛЕВНЯ ПОЛІТИЧНИХ ПОДІЙ В УКРАЇНІ АНГЛОМОВНИМИ ЗМІ………………………………………………………………………………… 15

2.1. Формування політичної  реальності України засобами  масової комунікації…………..……………..……………………………………...…….….15

2.2. Переслідування владою незалежного каналу TVI ………….………………18

2.3. Україна думає, куди іти далі, а Європа чекає…….…..…………………...…25

 

ВИСНОВКИ……………………...……………………….……………………..33

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….…..35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 Сфера політики  є найважливішим структурним  елементом суспільного життя,  одним з головних регуляторів  соціальних відносин, що пронизує  все суспільство. 

 Політичні аспекти  присутні практично у всіх  видах діяльності людей. 

 Політика як об'єкт наукового аналізу має багато вимірів і площин, привертає увагу представників усіх суспільних наук, що розглядають політичні об'єкти і феномени під різними кутами зору. Політологія досліджує структуру політичних органів та інститутів, їх взаємовідносини (наприклад, законодавчої та виконавчої гілок влади), розстановку політичних сил в суспільстві тощо. Політичний стан в Україні привертає увагу іноземних ЗМІ, тому що сучасна політична ситуація в Україні – явище різнопланове і досить складне. Та найбільш актуальним на сьогоднішній день є конкретний аналіз політичної діяльності різних соціальних груп, вивчення політичних партій і рухів, поведінка і свідомість електорату. Саме це і прагнуть з’ясовувати іноземні ЗМІ, аналізуючи політичне становище в Україні.

 Основне завдання цієї роботи – показати розвиток становлення політичної свідомості українського народу очами в іншомовних репортерів та аналітиків.

 Робота складається  з вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ВИМІРИ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

 

1.1. Політична ситуація в Україні

 

За оцінками зарубіжних експертів, Конституція України належить до числа найкращих у Європі. Хоча вона й містить деякі недоліки, однак цілком дозволяє модернізувати державу, забезпечити гарантії основних прав і свобод громадян, а також ефективну діяльність органів влади. Крім того, не варто забувати, що в країні з нестійкою традицією ставлення до права усталеність Основного Закону – це надзвичайно важлива політична й правова цінність. Тому зміни до Конституції України належить вносити дуже обережно й виважено. Також напрошується предметна й глибоко аргументована дискусія щодо форм оптимальної взаємодії гілок влади. В такій дискусії повинні брати участь не лише депутати Верховної Ради, а й весь народ. Тут можливі плебісцити й референдум з окремих питань конституційних змін.

Одним із завдань модернізації держави вочевидь є приборкання  української бюрократії в центрі й регіонах. Потрібні не лише гасла  й заклики, а дієві закони та заходи ефективного контролю по їх дотриманню.

З політичного досвіду  різних країн відомо, що найбільш ефективними  є політичне однорідні уряди, які долають відомчу роз’єднаність, розробляють урядову політику на основі партійних програм. Усунення людей від участі в політичному житті може мати серйозні негативні наслідки. Спроби ізолювати людей від політики ні до чого доброго не призводили. Політика давно вже стала долею більшості, і ця тенденція постійно посилюється. Усвідомлення та реалізація людьми політичних прав і свобод створили основу для їх участі в удосконаленні політичних відносин. Зріс вплив особистості завдяки її діяльності в політичних інститутах та організаціях.

На сучасному етапі  розвитку людства політичне життя  все більше характеризується активізацією масових суспільних рухів. Люди різної політичної орієнтації протестують проти мілітаризації, політики агресії та війни, расової та національної дискримінації, обмеження прав жінок, корупції, хижацького використання природних ресурсів і довкілля. Політичні лідери змушені зважати на позиції масових суспільних рухів, які нерідко висувають певні політичні вимоги (рух зелених).

 Неабиякими є можливості  впливу людей на різноманітні  політичні процеси в умовах  функціонування місцевого самоврядування. Саме на цьому рівні найефективнішими є узгодження інтересів, установок і настроїв людей та органів влади. Адже більшість із них байдужа до того, що відбувається на вершинах влади, виявляючи водночас неабиякий інтерес до того, що відбувається навколо них. Учені простежили закономірність: доки на місцевому рівні не утвердиться реальна участь людей у вирішенні актуальних питань життя, доти марними будуть їх намагання вплинути на це на високих рівнях влади.

Сучасно українська соціологія політики активно використовує найкращі надбання світової соціологічної думки, стосовно конкретних соціологічних досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства. Особливий інтерес в цьому плані становлять матеріали соціологічної служби Центру «Демократичні ініціативи», яка спільно з західними соціологами та репортерами здійснило низку досліджень проблем соціально-політичного розвитку країни.

 На їх підставі  можна виділити декілька специфічних  особливостей розгортання соціально-політичних  процесів в Україні та їх  відображення в політичній свідомості та діяльності людей.

Слід відзначити, що серед  населення всіх регіонів України  підтримують певні політичні  партії лише 43% опитаних, в той час  як більше половини респондентів не підтримує  жодної політичної партії або ще не визначилась зі своїми політичними симпатіями, оскільки програми існуючих партій не відповідають їх інтересам і прагненням. Більшість дослідників політичних процесів в Україні зазначає, що велика частина населення країни взагалі не цікавиться політичним життям, розчарована в політиці і особливо в політичних діячах. В Україні відбувається зростаюча деполітизація громадян, перетікання їх інтересів у сферу приватного життя, сімейних відносин і дозвілля. Частково це пояснюється тим, що влада здебільшого ігнорує потреби і запити пересічних людей, змушуючи їх відчувати власну безпорадність і нездатність вплинути на вироблення і прийняття політичних рішень. Лише 5,6% опитаних вважали, що вони здатні зробити щось реальне у випадку порушення владою прав людини або ігнорування нею їх інтересів. 65,7% респондентів відчувало власне безсилля в ситуації, коли б уряд прийняв рішення, які ущемляють їх інтереси.

Соціальне середовище сучасного  суспільства визначає безліч диференціація. Сьогоднішня. Україна не є в цьому  сенсі винятком. Її суспільну солідарність постійно піддають випробуванням всілякі соціально-економічні, регіональні, етнічні, релігійні та інші розбіжності. Свій «внесок» у суспільну напруженість робить і політико-ідеологічна диференціація, наочним проявом якої стають парламентські та президентські вибори. Йдеться про те, що саме у виборах представницьких органів країни або її Президента дістають реальний прояв різні, нерідко протилежні, політичні та ідеологічні уподобання громадян. При цьому передбачається, що прихильники політичних партій певної орієнтації — «лівої» чи «правої» — голосують на виборах, як правило, за кандидатів саме від «цих» партій.

Опитування населення  розвинених країн Заходу показують, що переважна його частина ідентифікує  себе з «широким» центром шкали політичних партій, що складається з «лівоцентристів», «центристів» і «правоцентристів». Отже, більшість опитаних є відстороненими як від «лівих», так і від «правих» радикалів. Це означає, що ці люди не є прибічниками рішучих змін у своїх суспільствах. А втім, така конфігурація політико-ідеологічних уподобань властива населенню розвинутих країн Заходу. В Україні ж долю парламентських чи президентських виборів у нас вирішує «великий німий» — та значна частина населення, яка не хоче або не може себе ідентифікувати з тими чи тими політичними партіями. Це «неідентифіковані» громадяни. Їхні електоральні опінії формуються переважно не під впливом «лівої» чи «правої» ідеологія, а з огляду на матеріальну ситуацію в районі, під дією заходів партійних штабів, навіювань мас-медіа, порад родичів та знайомих тощо. Тому їхня електоральна поведінка варіює в рамках всієї «ліво-правої» політичної шкали. Протестна частина «неідентифікованих» обов'язково приєднується до «лівого» електорату і голосує на виборах за «ліві» політичні партії. Та частина «неідентифікованих», яка має надію на поліпшення своїх життєвих умов за допомогою реформ, приєднується до електорату «центристів» чи «правих». Ще одна частина «неідентифікованих», яка не підтримує жодної політичної партії, голосує на виборах проти всіх партій і кандидатів, або не бере участи у виборах зовсім.

Вибори до місцевих рад 2010 року загалом продемонстрували, що в ідеологічних поглядах українського суспільства утворився своєрідний демократичний «вакуум». Здобули  перемогу ті політичні сили, які не позиціонують себе з точки зору демократичних орієнтацій («Партія регіонів» - де-факто, а ВО «Свобода» та КПУ – як де-факто, так і де-юре), а ті, що позиціонують, значно втратили у рейтингу своєї підтримки.

Про що свідчать ці факти? Американський вчений Д. Растоу назвав три ключові передумови, за наявності яких демократія стає можливою, – широкий суспільний консенсус щодо цінностей, наявність політичного конфлікту та вибір демократичних процедур для його ефективного розв’язання. В Україні, схоже, присутня лише друга з цих передумов – конфлікт, який набирає дедалі інтенсивніших обертів. Всеукраїнський референдум двадцять років тому продемонстрував бажання українського народу жити у суверенній та демократичній державі. Помаранчевий майдан через тринадцять років підтвердив це прагнення. На жаль, величезний потенціал довіри, який сформували ці історичні події, на сьогоднішній день, схоже, безнадійно розтрачено.

Знамениті слова Дж. Ф. Кеннеді «не питай, що твоя країна зробила для тебе, а питай, що ти зробив для своєї країни» отримують свій сенс тільки у тому випадку, коли людська праця отримує свою належну оцінку та винагороду. В протилежному разі вона перетворюється у Сізіфову ношу. Українські вчені, митці та спортсмени не мають жодних перспектив залишатись на Батьківщині, оскільки їх воля, зусилля та інтелект тут все-рівно ніким не будуть оцінені. Відтік інтелектуальних кадрів позбавляє Україну справжньої еліти, яка творить громадянське суспільство, є підмурком ефективних інститутів та демократичної ідеології. В результаті утворюється замкнене коло: «вищі» рівні політичної системи не можуть розвиватися інакше, як на базі культури, проте вони ж самі провокують її ерозію.

Україна, мабуть, єдина  держава в Європі, яка не зацікавлена  в розвиткові власної культури; яка цурається своїх традицій та байдужа до свого національного обличчя. На провідних телеканалах та у засобах масової інформації мовою сусідньої держави безнастанно насаджується низькопробний маскульт, який не має нічого спільного як з українською, так і з російською культурою. Профанування культури годі пояснити лише політикою мас-медіа, що спрямована на одержання прибутку будь-якою ціною. Йдеться про цілеспрямовану політику влади, адже в результаті формується духовно зубожілий соціум, яким легко маніпулювати. Індустріальні міста Східної України, як правило, культурно безликі; ментальність їхнього населення є неорадянською в найгіршому сенсі цього слова. Брак культурних традицій та духовних орієнтирів В. Янукович та його «команда» прагнуть екстраполювати на всю Україну, перетворивши її на гігантські промислові нетрі (в сенсі радше соціокультурному, аніж економічному) з пам’ятниками комуністичним вождям на центральних площах, блатним шансоном та «йолкою» і Сердючкою на Новий рік.

 

1.2. Економічне становище в України

 

Серйозна економічна криза в  Україні дуже впливає на політичну  ситуацію в ній. Українське суспільство  зараз поділяється на тих, хто  вірить, що економічні реформи повинні  бути продовжені, і на тих, хто вважає, що цей курс повинний бути змінений. Багато політиків критикують український уряд за його нездатність вирішувати невідкладні економічні проблеми, серед яких — ріст безробіття, затримка заробітної плати і зниження промислового і сільськогосподарського виробництва.

Після розпаду СРСР економіка України опинилася у кризовому стані: падіння виробництва, інфляція, зниження рівня життя людей. Причини економічної кризи були такі: стара економічна система зруйнована, а нова, ринкова, ще не створена; розрив господарських зв’язків з Росією та іншими країнами СНД; помилки при проведенні економічної політики та ін.

Довготривалість кризи  зумовлена глибинністю тих протиріч які утворилися у національній економічній системі. Лібералізація цін в Росії призвела до зростання цін на газ в Україні за 1992 р. у 100 разів, на нафту – у 300 разів. Це призвело до гіперінфляції, 1992 р. інфляція склала 2100,5%, 1993 р. – 1025,5%. Масштабів інфляції не було тоді у жодній країні світу. Це перша особливість кризи в Україні. У 1992 р. були введені купоно-карбованці багаторазового використання – попередники національної валюти. Україна вийшла з рубльової зони.

За період економічної  кризи значно знизився рівень життя  людей. За 1994 р. реальна зарплата склала лише 33% від рівня 1990 р. Практично розтанули грошові заощадження людей, які вони збирали роками (залишки у банках у реальному обчисленні скоротились у 10-12 разів). Тривалість життя зменшилась на 4 роки і склала 61,5 року для чоловіків і 71,5 – для жінок. Посилюється процес депопуляції – зменшення кількості населення внаслідок переважання кількості померлих над народженими. Кожна третя людина вмирає не доживши до пенсійного віку.

Слабкими елементами соціальної структури є 15 млн. пенсіонерів і 1,3 млн. осіб, які дістають допомогу для дітей. Лише 13 млн. осіб виробляють матеріальні блага, тоді як загальна кількість населення України складає 48 млн. осіб. Значно поглибилася майнова диференціація суспільства між найбагатшими і значним прошарком незаможних. Доходи 10% багатшої частини відносно 10 нижчої у 12 разів більші (у США цей показник – 5,5). За рівнем життя Україна знаходиться на 83-му місці у світі.

Спад виробництва зумовлений усім попереднім шляхом розвитку у  складі СРСР. Звідси значна технологічна відсталість, витрато– і енергоємність  виробництва. Саме ці об’єктивні причини, а також величезна залежність від зовнішніх джерел енергоносіїв спричинили низьку продуктивність підприємств України і конкурентноспроможність їхньої продукції. Процес реформування економіки відбувається недостатньо активно, окремі позитивні зрушення, нові ефективні виробництва ще не досить відчутно впливають на розвиток економічної та соціальної сфери.

Восени 1998 р. під впливом  кризових явищ на фінансових ринках Південно-Східної  Азії та Росії фінансово-економічна ситуація в Україні погіршилася. Гривня була девальвована, її курс знизився у 2,5 рази, знову розпочався спад виробництва. За 2001 р. інфляція склала близько 6%. Проте в подальшому спостерігався приріст валового внутрішнього продукту (ВВП). У 2001 р. він склав 9%, а у 2004 р. – 12%.