Переклад та аналіз тексту офіційно-ділового стилю

 Університет

Кафедра теорії та практики перекладу 
 
 
 
 
 
 

Переклад  та аналіз тексту офіційно-ділового стилю 
 
 
 
 
 

Виконала:Коваленко Мар’яна

Студентка 3 курсу, 5 групи

Інституту Лінгвістики 
 
 

Київ 2011 
 
 

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………….….3

     РОЗДІЛ 1. Загальні теоретичні питання перекладу. ………………………….4

1. Теорія перекладу.  ………………………………………………………………..…4

2. Денотативна  теорія перекладу. …………………………………………………….5

3. Трансформаційна  теорія перекладу. ………………………………………………7

4. Семантична  теорія перекладу. ………………………………………………..……7

     РОЗДІЛ 2. Перекладацькі трансформації. ……………………………….……9

2.1. Перекладацькі  трансформації-суть процесу перекладу.  ………………..……..9

     РОЗДІЛ 3. Переклад з французької на українську мови………………….…11

     РОЗДІЛ 4. Аналіз перекладацьких трансформацій:…………………………20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..……29

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….….31 
 

 

ВСТУП 

    Предмет теорії перекладу представляється  однією з найважливіших дисциплін  в ході роботи перекладача. У щоденній роботі доводиться стикатися з питанням вибору способу перекладу для адекватної передачі повідомлення, стилістичної забарвлення, емоційних особливостей тексту. Для якісного виконання своєї роботи, перекладачеві необхідні як глибокі знання в області теорії перекладу, так і відмінні практичні навики.

    Переклад  має довгу історію. Своїм корінням він сягає до тих далеких часів, коли мова почала розпадатися на окремі мови і виникла необхідність у  людях, які знали кілька мов і  здатні були виступати в ролі посередників при спілкуванні представників різних мовних громад.

      Тим не менше з ряду причин, зокрема в силу його міждисциплінарного  характеру, переклад оформився  в самостійну науку лише на  початку ХХ століття. В умовах  розширення міжнародних зв'язків та обміну інформацією перекладознавство стрімко розвивалося і в даний час користується статусом самостійної наукової дисципліни з своїми теоретичними базами, концептуальним апаратом і термінологічною системою.

    Описуючи  предметну ситуацію, французька мова може вибрати іншу, ніж українська, відправну точку в описі. Для неї, зокрема, характерне переважно використання дієслівних форм. Українській мові, навпаки, властиво більш широке використання опредмеченої дії та ознаки, що проявляється в більш частому, ніж в французькому, використанні іменників.

      Причиною перекладацьких перетворень  можуть служити і внутрішні  мовні чинники, такі як сполучуваність  і комунікативна структура висловлювань.

      У даній роботі розглянуті  основні типи перекладацьких  трансформацій, тобто моделі того, як можна зробити переклад, розглянуті ситуації застосування того чи іншого виду перекладу, наведені приклади.

    Розділ  1. Загальні теоретичні питання перекладу.

1. Теорія перекладу.

 

      Серед численних складних проблем,  які вивчає сучасне мовознавство, важливе місце займає вивчення лінгвістичних аспектів міжмовної мовленнєвої діяльності, яку називають 'перекладом' або перекладацькою діяльністю'.

      Переклад - це безсумнівно дуже  древній вид людської діяльності. Як тільки в історії людства  утворилися групи людей, мови яких відрізнялися один від одного, з'явилися й 'білінгви', що допомагали спілкуванню між 'різномовними' колективами. З виникненням писемності до таких усних перекладачів - 'товмачів' приєдналися і перекладачі письмові, які перекладали різні тексти офіційного, релігійного і ділового характеру. З самого початку переклад виконував найважливішу соціальну функцію, роблячи можливим міжмовне спілкування людей. Поширення письмових перекладів відкрило людям широкий доступ до культурних досягнень інших народів. Знання іноземних мов дозволяє читати в оригіналі книги на цих мовах, але вивчити навіть одну іноземну мову вдається далеко не кожному. Першими теоретиками перекладу були самі перекладачі, які прагнули узагальнити свій власний досвід, а іноді і досвід своїх колег по професії. Зрозуміло, що з викладом свого ' перекладацького кредо ' виступали найвидатніші перекладачі всіх часів і, хоча висловлювані ними міркування не відповідали сучасним вимогам науковості і доказовості і не складалися в послідовні теоретичні концепції, все ж цілий ряд таких міркувань і сьогодні представляє безперечний інтерес.

    Теорія  перекладу міцно утвердилася  як наукова дисципліна. Цьому сприяли  усвідомлена суспільна потреба  в науковому узагальненні перекладацької діяльності, розвиток мовознавства, теорія комунікації та інших галузей знання, забезпечили наукову базу для вивчення перекладу, і, нарешті, поява серйозних перекладацьких досліджень, переконливо довели можливість і перспективність створення наукового напрямку для виявлення сутності перекладу як процесу міжмовної і міжкультурної комунікації.

    Не  слід забувати, що переклад являє собою  цілеспрямовану діяльність, відповідає певним вимогам і нормам і орієнтовану  на досягнення певного результату. Ці норми відображають цілісну орієнтацію перекладача, без урахування якої не можна задовільно пояснити логіку перекладацьких рішень.

      Традиційний перекладацький аналіз, заснований на зіставленні вихідного  і переказного текстів, має  таке ж право на існування,  як і аналіз, який простежує процес перекладу в його динаміці.

    Переклад - це не тільки взаємодія мов, але  і взаємодія культур. У перекладі  знаходять своє відображення ситуація породження вихідного тексту і ситуація перекладу. Навряд чи вдасться адекватно  описати процес перекладу, не враховуючи того, що він здійснюється не ідеалізованим конструктом, а людиною, ціннісна і психологічна орієнтація якого неминуче позначається на кінцевому результаті.

      В даний час, існує три моделі  теорії перекладу: денотативна,  трансформаційна й семантична. Дозволю собі трохи зупинитися на кожній з цих моделей докладніше.

    2. Денотативна теорія перекладу. 

      Денотативна (ситуативна) теорія  перекладу - це найбільш поширена  модель перекладу. Вона виходить  з того факту, що зміст усіх  мовних знаків відображає якісь предмети, явища, відносини реальної дійсності. Ці елементи реальної дійсності, що відображаються у знаках мови, звичайно називаються денотатами.

    Перекладач  ототожнює складові тексту оригіналу, одиниці з відомими йому знаками  первісної мови і через ці останні з'ясовує, яку ситуацію реальної дійсності описує оригінал. Після з'ясування денотата оригіналу перекладач описує цю ж ситуацію на мові перекладу. У ряді випадків цей же процес йде більш коротким шляхом.

    Перекладачеві заздалегідь відомо, що певні елементи ІЯ і ПЯ мають однаковий денотат, і він замінює одиниці оригіналу відповідними одиницями перекладу. Важливо підкреслити, що переклад можливий лише тому, що між одиницями двох мов було попередньо встановлено ситуативну тотожність шляхом звернення до дійсності.

    Однак, у денотативної теорії є чимало вразливих  місць. Вона не враховує деяких фактів і проходить повз вельми істотних аспектів процесу перекладу. Ця теорія не розкриває основного механізму  переходу від тексту оригіналу до тексту перекладу. Вона ' працює ' у тих випадках, коли ситуація більш-менш однозначно визначає необхідний варіант перекладу. Однак у більшості випадків одна і та ж ситуація може бути описана поєднаннями різних мовних знаків у ПЯ. У цих випадках звернення до дійсності не дає достатніх підстав для вибору варіанту перекладу. Денотативна теорія не може пояснити можливість декількох варіантів перекладу одного і того ж відрізка оригіналу і не здатна дати теоретичну основу для обґрунтування вибору між цими варіантами.

    Вона  не враховує своєрідності інформативного навантаження самих одиниць, складових обидвох текстів. Звернення до дійсності дає можливість лише визначити, що сказано в текстах, але не як це сказано.

      Денотативна теорія не вирішує  і проблеми еквівалентності при  перекладі. Тотожність денотатів оригіналу і перекладу ще не забезпечує (точніше, не завжди забезпечує) необхідного ступеня еквівалентності цих двох текстів. Залишається ще значна частина інформації, пов'язана з вибором мовних засобів як в оригіналі, так і в перекладі. Денотативна спільність - це ознака лише перифрази, а не перекладу. 
 

    3. Трансформаційна теорія перекладу. 

    Виникнення  цієї теорії пов'язано з ідеями лінгвістичного навчання, відомого під назвою ' трансформаційна  граматика '. Трансформаційна граматика розглядає правила породження синтаксичних структур, які характеризуються спільністю лексем і основних логіко-синтаксичних зв'язків, наприклад: ' Хлопчик кинув камінь ', ' Камінь був кинутий хлопчиком ', ' Кинутий хлопчиком камінь '. Подібні структури можуть бути отримані одна з одної за відповідними трансформаційними правилами. Відрізняючись за формою складових їх одиниць, вони володіють значною, хоча і не абсолютною, спільністю (інакше ' інваріантністю ') плану змісту.

      Трансформаційна граматика не  просто співвідносить один з одним структури, пов'язані правилами трансформації. Вона вважає деякі з таких структур вихідними (' ядерними '), а інші структури (' трансформи ') виводять з невеликого числа ядерних структур або, навпаки, зводить до ядерних структур. Так, наприклад, якщо за ядерну прийнята предикативна структура ' діяч – дія ' - ' Хлопчик читає ', то з неї легко виводяться інші трансформи.

    На  основі зіставлення вихідних і кінцевих форм перекладацьких перетворень виявляється  можливим виявити різні типи трансформації при перекладі, що озброює перекладача знанням так званих ' перекладацьких прийомів ', які широко використовуються на практиці.

    4. Семантична теорія перекладу. 

      Одне з основних завдань загальної  теорії перекладу полягає у  розкритті суті еквівалентних відносин між змістом оригіналу та перекладу.

      Теоретична модель перекладацької  діяльності повинна перш за  все грунтуватися на вивченні  смислової сторони текстів оригіналу  і перекладу. Розмірковуючи теоретично, можна стверджувати, що еквівалентність змісту двох текстів (у тому числі і двох текстів на різних мовах) припускає ідентичність чи достатньо близьку подібність всіх або деяких смислових елементів, що становлять зміст цих текстів.

    Будь-яка  семантична модель перекладу, яка передбачає зіставлення елементів змісту оригіналу та перекладу, неминуче припускає аналіз структури цього змісту, вміння виділяти в ньому якісь елементарні одиниці або компоненти.

      У тексті оригіналу виділяються  'смисловий зміст' і 'експресивно-стилістичні  особливості'. Перше об'єднувало всю фактичну інформацію а друге - емоційно - оціночні елементи і характеристику одиниць тексту з точки зору їх належності до певного функціонального стилю мови чи жанру мовлення.

      Нееквівалентність однакових повідомлень,  переданих за допомогою мовних знаків, що належать до різних стилістичних верств мови, незаперечна.

    Зміст (значення) будь-якої одиниці мови розглядається  як набір більш елементарних смислів, семантичних множників або сем.

      Виділення окремих сем у змісті  мовної одиниці проводиться шляхом визначення диференціальної ознаки, за якою зміст даної одиниці протиставляється близькою за значенням другий одиниці даної мови.

      Семантична теорія перекладу  засновує перекладацьку еквівалентність  у змісті оригіналу і перекладу.  Завдання перекладача полягає в тому, щоб відтворити в перекладі саме ті елементарні смисли, які комунікативно-релевантні в оригіналі. 
 
 
 
 

    Розділ 2. Перекладацькі трансформації.