Особливості перекладу англомовних фразеологізмів на українську мову

           Особливості перекладу англомовних фразеологізмів на українську мову            

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Мова – одна з найважливіших складових життя, яка будує національну самосвідомість людини. Вона супроводжує її з перших днів життя і до самої смерті та розвивається разом із суспільством. Тому не дивно, що протягом багатьох сторіч вчені досліджують відкриття в галузі розвитку не тільки мови в цілому, але й її окремих частин. Знати мову – означає володіти всіма її структурами та словами.

Причинами різноманітності фразеологізмів є спосіб відображення реальності у свідомості людини, який полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, властивих визначеному мовному колективу, та інтерпретація навколишнього світу згідно з світосприйняттям представників конкретної національності.

Фразеологізми – це своєрідні «мікротексти», які вбирають в себе різноманітну інформацію про об'єкти реальної дійсності. Вони не лише називають предмети реальності, а й передають інформацію про психологічний та емоційний стан людини,  говорять про її відношення до певного предмета чи ситуації.

Фразеологічні одиниці стали об’єктом дослідження мовознавців М.В. Ломоносова, Ф.І. Буслаєва, О.О. Потебні, І.І. Срезневського, П.Ф. Фортунатова, О.О. Шахматова. Вони  ґрунтовно дослідили синтаксичну природу словосполучень, а також висвітлили стилістико-семантичні особливості стійких комплексів слів [13, c. 21-22].

Актуальність обраної теми полягає в орієнтованості сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення особливостей мовної концептуалізації знань та уявлень людини про оточуючий світ, а також у необхідності виявлення національної специфіки та міжмовних подібностей у семантиці лексичних одиниць в англійській та українській мовах. Сам факт наявності в мові, окрім простих слів, цілих словесних комплексів, які тотожні слову, служить для нас приводом до того, щоб досліджувати саме цей розділ мовознавства. Фразеологізми здавна вважають однією із специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно-функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, і функціонуючи у сферах усного та писемного мовлення.

Мета даної курсової роботи – проаналізувати основні особливості перекладу фразеологічних одиниць.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Розглянути поняття фразеологічної одиниці та її особливості.
2. Вивчити структурну специфіку фразеологізмів.
3. Дослідити різноманітні класифікації фразеологізмів.
4. Визначити основні способи перекладу фразеологічних одиниць.

Об’єкт дослідження – фразеологічні одиниці англійської мови.

Предмет дослідження – особливості перекладу англійських фразеологізмів українською мовою.

У процесі  дослідження використовувалися методи теоретичного рівня. У науковій роботі був використаний метод аналізу, який включає в себе вивчення предмета за допомогою розчленування його на складові елементи (його ознаки, властивості, відношення). Окрім того, за допомогою методу узагальнення були об’єднані дані багатьох попередніх спостережень.

Структура роботи:

Робота складається  із змісту, вступу, трьох розділів, висновків  та списку літератури.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, предмет,  об'єкт, мету та завдання дослідження.

У першому  розділі розглядаються фразеологічні  одиниці як предмет фразеології, їх основні ознаки та особливості.

Другий розділ присвячений різноманітним класифікаціям фразеологічних одиниць, які були розроблені такими вченими, як В.В. Виноградов, М.М. Шанський, А.В. Кунін, І.В. Корунець. Відповідні класифікації ілюстровані прикладами з англійської мови.

У третьому розділі  розглядаються особливості перекладу англомовних фразеологізмів на українську мову та труднощі, які виникають у перекладача в процесі роботи над фразеологічними одиницями.

Висновки  містять інформацію, яка підсумовує результати курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

 

За останні  роки жодна галузь лінгвістичної науки не привертала до себе такої уваги мовознавців, як фразеологія. Фразеологічні засоби мови містять у собі велику силу експресії та емоцій. Саме з цих крилатих висловів  до нас дійшли знання, радість, страждання, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір'я, правда і кривда, чесність і обман, праця і лінь, істина і омана, отримані з величезного досвіду людства.

Підтверджується точність концепції, висловленої ще на початку минулого століття відомим датським мовознавцем Отто Есперсеном, який назвав фразеологію «деспотично примхливою і невловимою річчю».

Одним із засобів  образної і виразної літературної мови є крилаті слова. Ця назва походить ще від Гомера, в поемах якого  вона зустрічається багато разів («Він крилате слово промовив»). Гомер назвав «крилатими» слова тому, що вони ніби летять до вуха слухаючого з вуст того,  хто говорить. Гомерівський вислів «крилате слово» стало терміном мовознавства і стилістики. Цим терміном позначають  короткі цитати, образні вислови, промови історичних постатей, імена міфологічних і літературних героїв,  що стали всенародними і т.д.. Нерідко термін «крилаті слова» тлумачиться в більш широкому понятті: ним позначають народні приказки, прислів'я, різноманітні образні вислови.

1.  Фразеологія у дослідженнях сучасних лінгвістів

 

Фразеологія – один із розділів лексикології, що вивчає усталені мовні звороти [3, с. 11]. Об'єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх структура, семантика, походження та взаємозв'язок з іншими мовними одиницями. Фразеологією називають також сукупність усталених зворотів певної мови. Фразеологія національної мови збагачується та вдосконалюється, вбираючи в себе безцінні скарби із приказок та прислів'їв, афоризмів і анекдотів, дотепів і каламбурів, сентенцій і парадоксів, професіоналізмів, мовних штампів та кліше – з усього, що впродовж багатьох століть плекає і зберігає у своїй пам'яті носій мови – народ [2, с. 11-13].

Фразеологія представляє собою складне явище, вивчення якого потребує використання знань інших наук – лексикології, граматики, стилістики, фонетики, історії мови, історії, філософії, логіки та країнознавства [22, с. 5-6].

Засновником теорії фразеології  є швейцарський лінгвіст французького походження Шарль Баллі, який вперше систематизував словосполучення у своїх працях «Нарис стилістики» та «Французька стилістика». Праця Ш. Баллі дала початок розвитку досліджень фразеологічних одиниць. Концепція Баллі розглядається у працях Виноградова, Будагова, Амосової, Куніна, Назаряна та багатьох інших мовознавців.

У радянському мовознавстві фразеологія, як самостійна лінгвістична дисципліна, виникла в 40-х рр. XX століття. Передумови теорії фразеології були закладені в працях О.О. Потебні, І.І. Срезневського, О.О. Шахматова і Ф.Ф. Фортунатова. Внесок до розвитку радянської фразеології зробили також ідеї французького лінгвіста Ш. Баллі (1865-1947рр.) [7, с. 237].

У західноєвропейському й  американському мовознавстві фразеологія  не виділяється в особливий розділ лінгвістики. Тому, на жаль, в англійській та американській лінгвістичній літературі мало робіт, які спеціально присвячені теорії фразеології. В англомовних наукових працях мовознавців не ставляться такі фундаментальні питання, як науково обґрунтовані критерії виділення фразеологізмів, співвідношення фразеологічних одиниці і слів, системність фразеології, фразеологічна варіативність, утворення нових фразеологізмів, метод вивчення фразеології.

Питання про вивчення стійких  сполучень слів у фразеології  було висвітлено в навчально-методичній літературі ще в 20-40-х р. Вивчення фразеології  стимулювалося лексикографічною практикою, з одного боку, а з іншого – роботами  Виноградова, у яких були поставлені питання про основні поняття фразеології, її обсягів і задач. У 50-х роках більша частина уваги приділялася питанням подібності і розходжень фразеологізмів зі словом і сполученням слів; поставала проблема з'ясування критеріїв фразеологічності й уточнення основ класифікації фразеологізмів. З кінця 50-х років намітилася тенденція системного підходу до проблем фразеології, розглядалися питання, пов'язані з описанням фразеологізмів, як структурних одиниць мови (А.І. Смирницкий, О.С. Ахманова). У розвитку фразеології 60-70-і роки характеризуються роботою над методами дослідження об'єктів фразеології, які ґрунтуються  на ідеях системно-рівневого аналізу (В.Л. Архангельський, Н.Н. Амосова, В.П. Жуков, А.В. Кунін, М.Т. Тагіев); вивченням системної організації фразеологічного складу (И.И. Чернишова, Н.М. Шанський) і його розвиток (В.Н. Мокіенко, Ф.Н. Попов, А.І. Федоров). Особлива увага приділяється семантиці фразеологізмів і її номінативному аспекту (В.Н. Телія), утворенню фразеологізмів  в його динаміці (С.Г. Гаврін, Ю.А. Гвоздарев), ознаками сполучуваності слів-компонентів (М.М. Копиленко, З.Д. Попова), зіставно-типологічному вивченню фразеологічного складу (Ю.Ю. Аваліані, Л.І. Розейзон), а також розробленню опису фразеологізмів у словниках (А.М. Бабкін, А.И. Молотков) [24, с. 13-15].

Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії і сподівання. Так в українських фразеологічних одиницях відбилися історичні події, відобразилося народне відношення до них: «От тобі, бабуся, і Юр'їв день», виникло на Русі після покріпачення селян. У фразеологізмах української мови відобразилось ставлення до людських здібностей і вад «золоті руки». А от історія виникнення усталених словосполучень  «перемивати кісточки» піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Саме тому фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Притаманна риса фразеології  – образність. Вивчення мовної фразеології допомагає зануритись у навколишнє середовище конкретного народу – мовотворця. Через це письменники її вивчаюсь з неймовірною увагою, вони бачать у фразеології чудові приклади образного відображення явищ та дійсності. Живописність і образність мови впливає поетичними фразеологізмами на уяву слухаючого, змушуючи його переживати сказане набагато сильніше.

2. Поняття фразеологічної одиниці

 

У лінгвістиці відомі понад 20 визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Деякі мовознавці справедливо вважають, що визначення фразеологічної одиниці таке ж складне, як і визначення слова. Особливе місце у мовознавстві займає семантична класифікація В.В. Виноградова. Опрацьована на основі синтаксичних ідей О.О. Шахматова, з урахуванням результатів наукових досліджень швейцарського стиліста Баллі, ця класифікація, по суті, започаткувала основи фразеології, як лінгвістичної дисципліни. Термін «фразеологічна одиниця», введений саме В.В. Виноградовим, мав використовуватися для позначення тих сполук, які не утворюються в процесі мовлення, а відтворюються за традицією. Отже, відтворюваність, на думку В.В. Виноградова, є основною ознакою фразеологізму [9, c. 59-62].

 Б.О. Ларін під  фразеологічними одиницями розумів  такі стійкі словосполуки, які  характеризуються втратою первісних  реалій і появою нового метафоричного  значення [23, с. 22]. «Фразеологічна одиниця, - зазначає О.М. Бабкін, - це така одиниця мови, якій властива цільність, що виникає у результаті послаблення лексичного значення у слів її компонентів» [6, c. 32]. С.Г. Гаврін підкреслює: «Фразеологічна одиниця – це відтворювана загальновживана мовна одиниця, цілісна за своїм значенням і складена з двох і більше повнозначних слів» [5, с. 54-59].

«Фразеологічна одиниця, - на думку М.М. Шанського, - це відтворювана в готовому вигляді одиниця мови із двох і більше наголошуваних компонентів словесного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням, складом і структурою» [27, c. 26]. В.П. Жуков фразеологізмом називає "стійку, нарізно оформлену відтворювану одиницю мови, наділену цілісним (або рідше, частково цілісним) значенням і здатну сполучатися з іншими словами" [17, c. 8].

Звертаючись до поняття фразеологічних одиниць в англійській мові знаходимо визначення ідіом. У Collins's Dictionary [31, с. 826] існують такі тлумачення цього терміну: idiom [idi:em] n  1. the language peculiar to a people, country, class, community or, more rarely, an individual; 2. the structure of the usual patterns of expression of a language ; 3. a group of words whose meaning cannot be predicted from the meanings of the constituent words, as for example (It was raining) cats and dogs; 4. a writer's characteristic use of words, the wodehouse idiom; 5. a characteristic style in music, art, etc, the cubist idiom.

Як бачимо, термін багатозначний. Саме ним користуються англійські та американські мовознавці. Англійський і французький термін «ідіома»  (фр. idiome, англ. idiom) інколи вживається для позначення своєрідних рис та особливостей тієї чи іншої мови. Використовується він також і як синонім французького слова idiotisme, що стосується таких широковживаних і характерних для мови виразів, значення яких не випливає з їх граматичної  конструкції, або зі значення елементів, з яких вони складаються. Слово idiotisme грецького походження, у французьку мову ввійшло в XVI ст. із книжної латині. У XVII ст. це слово у вигляді idiotismе було засвоєно й англійською мовою, але пізніше вийшло з ужитку. Слово idiotism звучить вульгарно й надто схоже до слова idiot – ідіот, тому воно не прижилось як лінгвістичний термін. На жаль, іншого слова, яке могло б служити спеціальним терміном, типу іспанського modismo, в англійській мові нема. Тому L. Smitt використовує англійське слово idiom у його вузькому значенні, тобто для «позначення таких особливостей, перш за все фразеологічних одиниць, які є мовленнєвими аномаліями, що порушують або правила граматики, або закони логіки» [26, с. 10].

Поняття ідіоматичності не є чітко визначеним. Деякі лінгвісти  вважають, що термін ідіоматичність вимагає пояснення [14, с. 77].

Існувала  точка зору, що словосполучення, яке  не піддавалось дослівному перекладу, вважалося  ідіоматичним. Звідси випливає, що якщо ідіоматичність розглядати як основну характерну рису фразеологічних одиниць, то одні й ті ж словосполучення англійської мови можуть вважатись ідіоматичними тими людьми, які розмовляють українською мовою, і неідіоматичними – тими, чия рідна мова містить аналогічні словосполучення. Наприклад, на думку мовців української мови, словосполучення to take tea, to take care, etc. належать до фразеології,  оскільки їх український переклад «пити чай, піклуватися» не має еквівалента дієслову take. А люди, що розмовляють французькою мовою, не  знаходять нічого ідіоматичного в цих словосполученнях, оскільки у французькій мові існують подібні лексичні одиниці. Такий підхід до ідіоматичності Гінзбург пропонує назвати інтерлінгвістичним, оскільки він включає порівняння двох різних мов [14, с. 77].

Термін ідіоматичність розуміють як брак мотивації з  точки зору тих, для  кого дана мова є рідною. Оскільки ми маємо на увазі англійську мову, це  означає, до фразеології належать лише ті словосполучення, які вважаються англійцями немотивованими, наприклад: red tape – «тяганина, бюрократизм» , to kick the bucket – «померти» та подібні. Цей підхід, як наголошено, називають інтерлінгвістичним [14, с. 77].  Інакше кажучи, судити про ідіоматичність слід у межах мови, а не поза її  межами.