Невербальная коммуникация

М. П. Любімов відзначає, що стриманість, поряд з недомовленістю, накладають відбиток на всі риси англійського національного характеру. Вони – немов речовина, що склеює докупи окремі елементи характеру [20, c. 213]. Англієць, почувши про страшний землетрус, не витріщає очі, не розкриє рота від здивування і тим більше не почне рвати на собі волосся. Швидше за все, він помітить: «Невже це дійсно так? Неприємна історія, правда?» [20, c. 218].

Англійська стриманість  як найважливіша риса національного характеру і її сприйняття українцями заслуговують окремого розгляду, оскільки для успішної міжкультурної комунікації надзвичайно важливо правильне сприйняття співрозмовниками один одного, встановлення взаємної симпатії. Процес сприйняття однією людиною іншої виступає як неодмінна складова спілкування. У соціальній психології використовується термін «пізнання іншого», що означає сприйняття як фізичних, так і поведінкових характеристик об'єкта, формування уявлення про його думки, наміри, здібності, емоції і т. п. У процесі спілкування люди формують один по відношенню до одного певні відносини. Щоб ці відносини були вільні від стереотипів і упереджень, необхідно як адекватне розуміння ситуації спілкування, так і адекватне розуміння дій співрозмовника в ній.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

 

Проаналізувавши та дослідивши особливості невербальної складової англійської та української комунікації можна зробити наступні висновки.

1. Застосування невербальної комунікації англійцями та українцями має спільні та відмінні риси.
2. Англійському стилю невербальної комунікації притаманні такі характеристики, як: значна просторова дистанція; дбайливе ставлення до непорушності особистого простору кожного з учасників комунікативного акту, його автономії, неприпустимість його порушення; практично повна відсутність тактильної комунікації; обмежене і стримане використання міміки і жестів; стриманість у прояві емоцій; соціальна усмішливість.
3. Серед особливостей українського комунікативного стилю, що виділяються при зіставленні з англійською, можна назвати наступні риси: досить близька дистанція спілкування; незначний особистий простір і допустимість його порушення; використання тактильної комунікації; більш активна жестикуляція; більш інтенсивна і виразна міміка; відкритий прояв емоцій.
4. Можна говорити про такі домінантні риси невербальної комунікації, як дистантність і стриманість у англійців і контактність та більша свобода дій в українців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

СПОСОБИ ВІДОБРАЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

В ПИСЬМОВИХ  ТЕКСТАХ

 

Дослідження невербальної комунікації охоплює низку напрямів. Це осмислення загальних програм і способів поведінки людини (М. Джонсон); формально-семантичний аналіз невербальних знаків у їх зв'язку з мовними знаками (Д. Болінджер, Д. Мак-Ніл); розпізнання за вербальними і невербальними ключами станів та емоцій людини (А. Вежбицька, П. Екман, Р. К. Потапова). Аналіз способів відображення невербальної поведінки людини у письмових текстах, зокрема художній літературі, є актуальним у дослідженнях науковців Ф. Поятоса, Р. Бенсона. З розвитком когнітивно-дискурсної парадигми пожвавлюється інтерес до глибшого аналізу зв’язків між мовленням і мовою тіла під час комунікації літературних персонажів, з’являються напрацювання моделей текстової невербальної комунікації         (Б. Корте, С. Порч, Ф. Поятос), що виникають на основі традиційних досліджень, в яких лінгвісти зосереджували увагу на ролі, яку відіграє невербальна поведінка у створенні образу персонажа та презентації його ментальних станів (Л. П. Шелгунова), адже дискурс є центральною інтегральною одиницею мовленнєвої діяльності, яка відображається в тексті-комунікаті.

 

 

3.1. Поєднання мовлення персонажів з невербальними елементами комунікації

 

У щоденному житті  невербальна поведінка відіграє найважливішу роль у всіх формах людської взаємодії. Як високо розвинені соціальні істоти, люди залежні від «зчитування» реакцій один одного. Мова тіла завжди супроводжує мовлення, і навіть коли люди не розмовляють, їх невербальна поведінка є вельми інформативною та значимою: інформація, що виявляє почуття, думки, ставлення, які можуть бути частково кодовані через слова [22, c. 81].

Поряд з тим, що невербальна  комунікація присутня у реальному  житті, вона функціонує також у різному  об’ємі у різних видах мистецтва (пантоміма, театр, фільм). Ступінь присутності невербальної комунікації у літературному творі значно коливається залежно від періоду і жанру написання, індивідуального стилю автора, і зрештою, від особливостей самого тексту. Навіть якщо невербальна комунікація подана одиничними випадками, вона може бути суттєвою для значення тексту [21, c. 31].

Невербальна комунікація  або мова тіла – це вся невербальна  поведінка, яка може бути декодована і є значимою для отримувача. На відміну від невербальної поведінки  під час реального спілкування, невербальна поведінка у тексті є завжди значимою: вона є невід’ємною складовою тексту навіть тоді, коли не може бути прочитана як знак з чітко зрозумілим значенням. Треба зауважити, що невербальна поведінка може мати різне значення для читача і для текстової ситуації. Нульове декодування виявляється тоді, коли поведінка не декодується отримувачем, для якого вона була б значимою. Деякі дослідники використовують термін “nonverbal leakage” (невербальний витік інформації) на позначення невербальної поведінки, якщо вона суперечить сказаним словам [16, c. 52].

Мова по-різному виявляється  в епосі, ліриці, драмі. Однак, наративна  проза, особливо роман, експлікують найбільшу кількість прикладів невербальної комунікації. Художній текст сприймається як комунікативне ціле і передбачається розгляд його частин як елементів реального спілкування. Найважливішими елементами комунікації у тексті є двочленна опозиція: дискурс оповідача ←→ персонажний дискурс [23, c. 48]. Отже, мова тіла в літературному творі може реалізуватися на рівні дискурсу оповідача на рівні дискурсу персонажів. Основними виразниками мови тіла в наративному тексті є персонажі. Оповідач надзвичайно рідко виступає як прямий відправник або одержувач мови тіла. Переплетення обох дискурсів в наративній структурі персонажного мовлення, явного та прихованого, набуває найрізноманітніших форм, серед яких важливе місце належить прямому, непрямому, невласне-прямому мовленню [23, c. 160]. Наприклад:

Пряме мовлення: “There’s a reference here to the glittering surfaces of her gaze ’What did she really look like, Blanche?”

“No one really knows for certain. I imagine her very pale, but that’s only because of her name” (3, p. 154).

«Тут згадується, що вона виблискувала «очима-скельцями»: «Як вона насправді виглядала, Бланш?»

«Точно невідомо. Я уявляю її дуже блідою. Втім, лише через її ім’я.»

(переклад  наш – Я. Д.)

Непряме мовлення: He telephoned Beatrice Nest. Her voice had a woolen quality; she demurred, as she always did, putting up a flurry of slow half-objections and then agreed, as she always did (3, p. 111).

Він зателефонував  Беатріс Нест. У відповідь пролунав глухуватий, ватяний голос; вона, як завжди, вагалася. Однак після шквалу боязких відмовок, теж як завжди, погодилася (переклад наш – Я. Д.).

Невласне-пряме мовлення: Keith nodded. This was true. And what of it?

(3, p. 102)

Кейт кивнула  коловою. Це була правда. І що з цього?

(переклад  наш – Я. Д.)

Як видно з наведених  прикладів, вербальне мовлення персонажів на всіх рівнях органічно поєднується  з невербальними компонентами комунікації. Використання невербальних компонентів виконує різноманітні функції: пряме мовлення увиразнює особистісні риси героя, непряме мовлення експлікує стосунки між персонажами, невласне-пряме мовлення регулює міжособистісну комунікацію [38, c. 161].

Отже, персонажний дискурс – передусім складне загально-лінгвістичне явище, яке разом з іншими типами та модифікаціями мовлення утворює єдину систему засобів мови для передачі інформації, думок, волевиявлення, станів, почуттів, звуків, тощо.

 

 

3.2. Номінація невербальних компонентів

 

Вказівки на мовленнєво-жестову  поведінку в тексті мають певні  мовні вираження, власні мовні засоби. Для позначення засобів вербальної репрезентації комунікативно-значущих невербальних компонентів спілкування використовують термін «номінація невербальних компонентів»  [2, c. 9]. Відтак невербальна поведінка може бути представлена:

• за допомогою спеціальних лексем і фразем, які існують в мові:

Ronald emerged from tunnels of shelvering into Blackadder’s icily lit domain. Paola smiled at him and Blackadder frowned (3, p.168).

Довгий прохід між шафами привів Рональда у ворожі володіння Блекедера. Паола привітно йому посміхнулася, а Блекедер насупився. (переклад наш – Я. Д.)

• через опис невербальної поведінки :

Out of here she had come, stepping rapidly, in a swirl of determined black skirts, lips tight with determination, hands compressed on her reticule, eyes wide with fear, with hope, wild… (3, p. 221)

Вона пішла  геть – квапливим кроком у вирі суворих чорних спідниць: губи стиснуті міцно й рішуче, руки вчепилися у сумочку, в широко відкритих шалених очах страх і надія… (переклад наш – Я. Д.)

• через відсилання до невербальної поведінки, яка не є змальованою, але є зрозумілою через створений ефект :

He had liked the look of her, he remembered, a soft, brown, uncertain look.

(3, p. 233)

Як він згадував, йому відразу сподобався її погляд – невпевнений погляд оксамитових карих очей. (переклад наш – Я. Д.)

Можна зробити попередній висновок, що невербальний компонент комунікації номінується здебільшого текстовими одиницями описового характеру.

 

 

3.3. Перекладацький аналіз невербальної комунікації в текстах

 

«Переклад» як термін має полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене і здебільшого узагальнююче значення пов'язують з процесом передачі значення та змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу. Головною метою будь-якого перекладу є досягнення адекватності. Тут на перший план виходять так звані лексичні трансформації, які можна визначити як відхилення від словникових відповідностей.

Існують такі лексичні трансформації: конкретизація (спосіб перекладу, при якому виникає заміна слова або словосполучення іноземної мови з більш широких логічним значенням на слово в перекладі з більш вузьким значенням), генералізація (гіпонімічний, або узагальнено-приблизний переклад, при якому слова мови перекладу, що називають поняття виду, передаються словом мови перекладу, що називає поняття роду), лексичне доповнення (внесення додаткових слів для більш розгорнутого вираження думок), опущення (відмова від передачі в перекладі семантично надлишкових слів), модуляція (заміна перекладацької одиниці на контекстуальне, логічно пов’язане з нею слово чи словосполучення), та прийом цілісного перетворення [39].

Мовленнєва і немовленнєва поведінка, вербальні (власне мовлення і його особливості) та невербальні  форми мовленнєвої поведінки (жест, міміка, інтонація, поза, рух тіла), виступають в єдності як компоненти єдиного  акту дії, що має певні мотиви і  цілі.

Взаємозв’язок вербальних та невербальних компонентів спілкування, поданий в моделі, може мати такий вигляд: мова ←→ парамова ←→ кінесика [40].

Система категорій аналізу  невербальної комунікації у тексті, що уможливлює аналіз художніх аспектів мови тіла, повинна включати функціональні та модальні категорії. На думку Б. Корте, аналіз текстової невербальної комунікації може бути здійснений за допомогою низки концептів [34, c.243].

Існує два принципи класифікації: модальний та функціональний.

В основі функціональної класифікації – концепти невербальної поведінки, які зводяться до п’яти категорій руху: емблеми (контролюють комунікацію співрозмовника), ілюстратори (доповнюють і увиразнюють вербальне повідомлення), регулятори (зображають слова чи фрази зазвичай без вербального повідомлення), емоційні вирази (рухи обличчя і тіла, які підтримують емоційне значення) [21, c. 43].

Кінесика, гаптика, проксеміка подані як базові концепти аналізу  мови тіла у тексті відповідно до модальної класифікації [18, c. 38].

Обличчя займає найвищу сходинку в ієрархії невербальних компонентів, які подані в тексті. Завдяки гнучкості м’язів, обличчя є найвагомішим екстерналайзером та виразником емоційного стану. Не існує таких рухів тіла, які б більш промовисто передавали емоції [23, c. 7].

У наведеному прикладі з  роману А. Баєт “Possesion” обличчя (функція емоційного негативного виразу) сера Джорджа виражає його реакцію на зневажливий вчинок наукового співробітника:

“As a matter of fact it isn’t a biography. It’s a critical study. But of course, she interests me. We went to look at her grave.”

This was the wrong thing to say. Sir George’s face darkened. His brows, which were sandy, drew down over his plumy nose (3, p. 79-80).

«Це, власне кажучи, не біографія. Це літературне дослідження. Проте, сама вона, звичайно, мене цікавить. Ми ходили на її могилу.»

Про могилу не варто було казати. Обличчя сера Джорджа стало похмурим. Його рудуваті брови зімкнулися клином над масивним носом. (переклад наш – Я. Д.)

У попередньому прикладі автор використовує другий спосіб номінації  – невербальна поведінка зображена  описово. В перекладі ми спостерігаємо елементи еквівалентної (darkened – стало похмурим) і трансформаційної (brows … drew down – брови зімкнулися клином) передачі інформації.

Як і вираз обличчя, поведінка очей належить до тих невербальних компонентів комунікації, які часто  описані в наративній прозі. Очі  – це найважливіший показник особистісних відносин, емоційних станів             [18, c. 58]. Погляд може також виражати соціальне домінування або підкорення, особисті риси. Довгі і відкриті погляди – характеристики домінування, щирості, чесності. З іншого боку уникання контакту очей зазвичай інтерпретується як показник страху, невпевненості, розгубленості [13, c. 32].