Невербальная коммуникация

ЗМІСТ

 

ВСТУП 4

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ  НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ 7

1.1. Поняття та сутність невербальної комунікації 7

1.2. Особливості використання невербальної комунікації 10

1.3. Класифікація невербальних елементів комунікації 12

1.3.1. Роль жестів у  спілкуванні 14

1.3.2. Особистий простір 15

1.3.3. Постава як засіб  невербального спілкування 16

1.3.4. Передавання інформації  мімікою 17

Висновки до розділу 1 18

Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА НЕВЕРБАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ

АНГЛІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ 19

2.1. Проксемна і тактильна складова комунікації 19

2.2. Кінесична та паравербальна комунікація 23

2.3. Емоційність в культурі  англійців та українців 25

Висновки до розділу 2 28

Розділ 3. СПОСОБИ  ВІДОБРАЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНОЇ

КОМУНІКАЦІЇ В  ПИСЬМОВИХ ТЕКСТАХ 29

3.1. Поєднання мовлення персонажів з невербальними

елементами комунікації 29

3.2. Номінація невербальних компонентів 32

3.3. Перекладацький аналіз невербальної комунікації в текстах 33

Висновки до розділу 3 39

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 42

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ 46

ДОДАТКИ 47

 

ВСТУП

 

У випускній кваліфікаційній роботі розглядаються особливості невербальної складової англійської та української комунікації, зокрема проблеми перекладу невербальної комунікації в письмових текстах.

Невербальна комунікація – це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. Якщо раніше як у теоретичному, так і в практичному аспекті невербальній комунікації відводилася допоміжна, другорядна роль порівняно з вербальною, то за останні десятиріччя інтерес різних наук до вивчення цього виду спілкування дедалі підвищується.

Як вербальна комунікація  відрізняється залежно від типу культур, так і невербальна мова однієї нації відрізняється від невербальної мови іншої нації. Багато вчених досліджують особливості міжкультурної невербальної комунікації, серед них М. Б. Бергельсон, І. Н. Горєлов, Т. Г. Грушевицька,   В. О. Лабунська, Е. Холл та інші [3; 9; 10; 17; 30]. Увагу дослідників привертає також аналіз способів відображення невербальної поведінки людини у письмових текстах (Ф. Поятос, Б. Корте) [37; 34].

Актуальність теми кваліфікаційної роботи зумовлена потребою більш детального висвітлення та вивчення особливостей англійського невербального спілкування у порівнянні з українським, зокрема його перекладацького аспекту. Така необхідність обумовлена тим, що англійська мова є найпоширенішою мовою світу, тому уміння читати і застосовувати знаки невербальної комунікації у спілкуванні з представниками англомовних країн допоможуть оптимізувати комунікативний процес.

Метою дослідження є аналіз особливостей невербальної комунікації, використання засобів невербальної комунікації в англійській та українській культурах спілкування та проблеми перекладу лексичних одиниць англійської мови, які передають її невербальну складову в художніх текстах.

Досягнення поставленої  мети потребує вирішення таких завдань:

1. дослідити загальну характеристику невербальної комунікації за допомогою існуючих теоретичних розробок;
2. проаналізувати особливості та функції основних елементів невербальної комунікації;
3. виявити характерні риси невербальної складової англійської та української комунікації;
4. дослідити перекладацьку інтерпретацію концептів англійської та української невербальної комунікації, що функціонують у тексті, зокрема у художній літературі.

Об’єктом дослідження є лексичні одиниці англійської мови, які передають її невербальну складову в художніх текстах, та українські еквіваленти цих одиниць.

Предметом дослідження є мовні та перекладацькі засоби, що відтворюють особливості невербальної складової англійської та української комунікації.

Матеріалом дослідження послужили 70 текстових одиниць невербальної комунікації в текстах англійських романів Дж. Ашер,                  Дж. Колган, M. Аміс та А. Баєт (загальним обсягом 1557 сторінок).

В роботі використовувалися  такі методи: метод цілеспрямованої вибірки (для добірки лексичних одиниць англійської мови), системно-функціональний метод (для аналізу невербальних одиниць у їх взаємодії з вербальними), метод порівняння та співставлення (для пошуку різниці у невербальній комунікативній поведінці носіїв англійської та української мов), метод інтерпретації тексту (для врахування смислової єдності тексту).

Практична цінність дослідження визначається можливістю застосування основних положень та результатів у навчальному процесі на лекціях та практичних заняттях з дисциплін «Основи теорії мовної комунікації» (теми «Процес комунікації», «Базові елементи процесу комунікації: знаки та символи», «Види комунікації», «Розуміння в процесі комунікації») «Психологічні аспекти перекладацької діяльності» (тема «Practical Work and Translator’s Behaviour»), «Мовний етикет» («Opinions. Approval and Disapproval», «Apologies and Excuses. Requests and Suggestions»); при написанні курсових і дипломних робіт.

Апробація результатів дослідження. Деякі положення цього дослідження обговорювались під час Науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих учених СУЕМ «Наука-2010: проблеми та перспективи розвитку» (СУЕМ, Черкаси, 22.04.2010), Студентської науково-практичної конференції «СНПК-2011» (СУЕМ, Черкаси, 14.04.2011), Міжвузівської студентської наукової конференції «Актуальні проблеми сучасного перекладознавства та зарубіжної літератури» (СУЕМ, Черкаси, 19.05.2011).

Публікації :

1. Дікалова Я. О. Особливості невербальної складової англійської, німецької та української мов: компаративний аспект / Я. О. Дікалова,                  А. С. Піддубний // Наука-2010: проблеми та перспективи розвитку : Наук.-практ. конф. студентів, аспірантів і молодих учених : 22 квітня 2010 р. : тези доповіді. – Черкаси : СУЕМ, 2010. – С. 148-149.
2. Дікалова Я. О. Культура та особливості невербальної комунікації в англійській та українській традиції спілкування / Я. О. Дікалова,                    А. С. Піддубний // Економіка та менеджмент підприємництва в параметрах національної економічної моделі України та в умовах глобалізації : міжнародна наукова конф. 14-15 квітня 2011 р. : тези доповіді. – Черкаси : СУЕМ, 2011. – Т. 2. – С. 64-65.
3. Дікалова Я. О. Роль невербальних засобів комунікації в дискурсі прощання / Я. О. Дікалова, А. С. Піддубний // Актуальні проблеми сучасного перекладознавства : міжвузівська наукова конф. 19 травня 2011 р. : тези доповіді. – Черкаси : КНУКІМ, 2011. – Ч. 2. – С. 54-56.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку джерел фактичного матеріалу та  додатку.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ НЕВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

 

В усі часи в процесі  спілкування та взаєморозуміння людей важлива роль відводиться «невербальній комунікації».

Невербальна комунікація (від лат. verbalis − усний і communicatio − спілкуватися) − поведінка, що сигналізує про характер взаємодії і емоційних станах спілкуються індивідів. Це жести, міміка, поза, одяг, вираз обличчя,інтонація та модуляція голосу та інше.

Невербальна комунікація  є найдавнішою формою спілкування  людей. Історично невербальні засоби комунікації розвинулися раніше, ніж мова. Невербальне спілкування здебільшого супроводжує і доповнює мову, по-своєму відображаючи зміст висловленого або сприйнятого [11, c. 214].

Невербальні засоби комунікації  вивчає паралінгвістика. Це нова мовознавча дисципліна, що займається вивченням  факторів, які супроводжують мовне  спілкування та які беруть участь у передачі інформації.

Для спілкування з  представниками інших культур необхідно  знати і розуміти невербальні  форми спілкування, властиві тій чи іншій нації.

 

 

1.1. Поняття та сутність невербальної комунікації

 

Фахівцями (М. Б. Бергельсон) підраховано, що сучасна людина вимовляє за день близько 30 тисяч слів або приблизно 3 тисячі слів за годину. Вербальне спілкування, як правило, супроводжується несловесними діями, що допомагають зрозуміти і осмислити словесний текст [3, c. 59].

Ефективність будь-яких комунікаційних контактів визначається не тільки тим, наскільки зрозумілі співрозмовнику слова та інші елементи вербальної комунікації, а й умінням правильно інтерпретувати візуальну інформацію, тобто погляд партнера, його міміку і жести, рухи тіла, позу, дистанцію, темп і тембр мови. Адже навіть якщо мова є найефективнішим і найпродуктивнішим інструментом людського спілкування, все ж цей інструмент не єдиний.

Такі видатні вчені, як І. Н. Горєлов, Г. В. Колшанський, Р. Бірдвістел, Ф. Поятос встановили, що за допомогою мови ми передаємо своїм співрозмовникам не більше ніж 35% інформації. Поряд з мовою існує досить велика кількість способів спілкування, які також слугують засобами повідомлення інформації, і ці форми спілкування вчені об'єднали поняттям «невербальна комунікація» [2, c. 86].

Невербальна (несловесна) комунікація − це система знаків, що використовується у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. Невербальне спілкування − це вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

Невербальне спілкування  здебільшого супроводжує і доповнює мову, по-своєму відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. За твердженнями вищезгаданих вчених, приблизно 60-80 % інформації передається у безпосередньому спілкуванні невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо [3, c. 43].

Невербальні повідомлення здатні передавати велику кількість  інформації. Перш за все, це інформація про особу комунікатора. Ми можемо дізнатися про його темперамент, емоційний стан у момент комунікації, з'ясувати його особисті  якості, комунікативну компетентність, соціальний статус, отримати уявлення про його внутрішній світ і самооцінку.

Вербальні та невербальні  засоби спілкування можуть підсилювати  або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту. Бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які нерідко мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник говорить одне, а невербальні засоби свідчать про інше, тобто різні сигнали не є конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого люди віддають перевагу тій інформації, яку одержують через невербаліку [12, c. 141].

Знаки невербальної комунікації є предметом спеціальних досліджень. Як зазначає Є. Г. Крейдлін: «Немає жодного виразу обличчя, пози, або положення тіла, які б мали однакове значення в усіх культурах» [16, c. 233].

Невербальні засоби комунікації  вивчає паралінгвістика. Це нова мовознавча дисципліна, що займається вивченням факторів, які супроводжують мовне спілкування та які беруть участь у передачі інформації. Паралінгвістика розвинулась у 50-і роки ХХ століття. На сьогодні назва «паралінгвістика» утвердилася у мовознавстві для позначення галузі науки, яка займається загалом сферою несловесної комунікації.

Коло питань, які обговорюються  у межах паралінгвістики, охоплюють  всі види кінесики (від жестів до пантоміми), всі види фонації (від  мовлення до вокального мистецтва) і  всі види спілкування за участі так званого ситуативного тексту [11, c. 43].

Як вважають деякі  лінгвісти (М. Б. Бергельсон, Б. Корте) паралінгвістика, як наука про мову, не співіснує із соціолінгвістикою, етнолінгвістикою і т. п. (як порівняно самостійними розділами мовознавства), а є, скоріше, частиною інтралінгвістики, оскільки вивчення функціонування мови містить у собі вивчення зв'язків внутрішніх засобів мови з факторами, що супроводжують мовне спілкування і беруть участь у передачі інформації.

Характер і форми  вираження різних засобів спілкування дозволяють нам говорити про істотні відмінності вербальної та невербальної комунікації. Невербальні повідомлення завжди ситуативні, за ними можна зрозуміти стан учасників комунікації, але не можна отримати інформацію про відсутність предметів або явища, які відбулися в іншому місці, що можна зробити за допомогою  вербального повідомлення [12, c. 56].

Невербальні повідомлення є синтетичними, їх можна розділити  на окремі складові. Вербальні ж  елементи комунікації (слова, пропозиції, фрази) чітко відокремлені один від одного.

Невербальні повідомлення зазвичай не довільні і спонтанні. Навіть якщо люди хочуть приховати свої наміри, вони можуть добре контролювати свою мову, але невербальна поведінка  контролю практично не піддається. Тому дуже часто в реальній практиці комунікації виникають помилки через узагальнення на підставі лише однієї невербального дії. Наприклад, один з партнерів під час спілкування почухав свій ніс, а другий партнер може зробити висновок, що його співрозмовник обманює його, хоча у нього насправді чухався ніс [9, c. 234].

Невербальну мову люди, як правило, успішно опановують самі в природних умовах через спостереження, копіювання, наслідування, а говорити дітей вчать спеціально, цьому приділяє увагу і сім'я, і соціальні інститути. Так, коли ми помічаємо нещирість співрозмовника, ми часто посилаємося на свою інтуїцію, говоримо про шосте чуття. Насправді розпізнати співбесідника нам дозволяє увага, часто підсвідома, сприймати невербальні сигнали, вміти їх читати і відзначати неспівпадання зі словами [30, c. 163].

Таким чином, невербальна  комунікація являє собою багатовимірний процес, що виникає та функціонує здебільшого несвідомо.

 

 

1.2. Особливості використання невербальної комунікації

 

Невербальна комунікація є найдавнішою формою спілкування людей. Історично невербальні засоби комунікації розвинулися раніше, ніж мова. Вони виявилися стійкими і ефективними в своїх початкових функціях і не припускали високорозвиненої людської свідомості. Крім того, поступово з’явилися їх певні переваги перед вербальними: вони сприймаються безпосередньо і тому сильніше впливають на адресата, передають найтонші відтінки відносин, емоцій, оцінки, з їх допомогою можна передавати інформацію, яку важко або з якихось причин незручно висловити словами [4, c. 204].