Мова та культура в їхній взаємодії та взаємовпливі

 

 

 

 ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ НІМЕЦЬКОМОВНИХ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО ТИПАЖУ „ПЕРЕСІЧНИЙ НІМЕЦЬ”

1. .    Мова та культура в їхній взаємодії та взаємовпливі……………..5
2. . Лексико-фразеологічний рівень як пріоритетний в експлікуванні культурно-детермінованих феноменів………………………………...8
3. .    Лінгвокультурний типаж: визначення, ознаки, структура
4. . Лінгвокультурний типаж “пересічний німець” як фрагмент німецькомовної картини світу………………………………………..12

Висновки до розділу 1………………………………………………...17

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ  ПОНЯТТЄВОГО КОМПОНЕНТА  ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО ТИПАЖУ «ПЕРЕСІЧНИЙ НІМЕЦЬ»

            2.1. Понятійна характеристика Arbeitsamkeit…………………………22

            2.2. Понятійна характеристика Sparsamkeit …………………………..25

            2.3. Понятійна характеристика Pünktlichkeit ………………………….28

            2.4. Понятійна характеристика Fleiß …………………………………...31

                  Висновки до розділу 2…………………………………………….....34

 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………..36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...38 

ВСТУП

Лінгвокультурологія  є  одним з пріоритетних  напрямків  сучасного  мовознавства,  оскільки  вони  одночасно  вивчають питання взаємодії людини,  мови,  мислення  і культури.  Питаннями  співвідношення мови  і  культури  займалися  Л. Вайсгербер, В. Гумбольдт,  Н. Хомський,                А. Вежбицька,  Є. Верещагін,  В. Костомаров,  К. Леві-Стросс, В.  Маслова, Ю. Степанов та інші. Проте в останній час все більший інтерес дослідники виявляють до вивчення особливостей того чи іншого народу, які виражаються у його ментальності.

Мова – це найцінніше джерело формування і прояву ментальності народу, адже вона визначає спосіб членування світу у тій чи іншій культурі, виступає єдиним засобом, який може допомогти проникнути у приховану від нас сферу ментальності. Кожен  носій  мови  одночасно  є  і  носієм  культури, тому  мовні знаки набувають здатності виконувати функцію знаків культури.

       Курсова робота є актуальною, бо дає можливість через мову відтворити світогляд певного народу, особливості його історії, культури, мовної картини світу.

Мета курсової роботи полягає у висвітленні національно-культурної специфіки вживання  фразеологічних одиниць сучасної німецької мови.

Досягнення поставленої  мети передбачає розв’язання таких завдань:

• проаналізувати взаємовплив та взаємозв’язок мови та культури; 
• визначити місце лексико-фразеологічного рівня в культурно-мовному феномені німецької мови;
• дати визначення поняття лінгвокультурний типаж, виділити його основні ознаки та структуру;
• визначити основні риси лінгвокультурного типажу  “пересічний німець” в німецькомовній картині світу;
• дати характеристику поняттям Arbeitsamkeit, Pünktlichkeit, Sparsamkeit, Fleiß.

Об’єктом курсової роботи є фразеологічні одиниці німецької мови, предметом – їхні національно-культурні характеристики.

У роботі були використані такі методи:

• метод  аналізу, який  дає змогу відібрати основні фразеологічні одиниці, які відбивають  німецьку ментальність та систематизувати їх  в тематичні групи;
• метод  спостереження, який  дає змогу отримати первинну інформацію про особливості німецького лінгвокультурного простору;
• метод синтезу, який уможливлює встановити взаємозв’язок мови та культури;
• історичний метод для  виділення суті історичного процесу розвитку понять Arbeitsamkeit, Pünktlichkeit, Sparsamkeit, Fleiß;
• метод узагальнення,  який дає змогу фіксувати загальні ознаки та особливості

ментальності німців  у фразеологічному фонді німецької  мови.

• метод дедукції для встановлення на основі загального принципу положення про особливості німецької лінгвокультури  та на основі цього виділення  фразеологічних одиниць, що відображають менталітет нації.

Практичне значення роботи полягає в можливості її використання при вивченні фразеологічного фонду німецької мови та  при дослідженні мови і культури  як одного цілого.

Ілюстративним матеріалом у роботі є фразеологічний одиниці сучасної німецької мови.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

У вступі формулюється мета та основні завдання дослідження, обґрунтовується його актуальність, теоретична та практична значущість, вказується матеріал дослідження.

У розділі 1. проаналізовано взаємозв’язок мови та культури, проаналізовано поняття лінгвокультурний типаж, його основні ознаки та структуру; встановлено основні риси лінгвокультурного типажу  “пересічний німець” в німецькомовній картині світу.

У розділі 2. охарактеризовано концепти Arbeitsamkeit, Pünktlichkeit, Sparsamkeit, Fleiß на прикладах німецьких фразеологізмів.

У висновках подані  результати проведеного дослідження.

  У бібліографії представленні роботи вітчизняних і зарубіжних лінгвістів, використанні при написанні роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ НІМЕЦЬКОМОВНИХ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО ТИПАЖУ „ПЕРЕСІЧНИЙ НІМЕЦЬ”

 

1. Мова та культура в їхній взаємодії та взаємовпливі  

Взаємовідносини мови й культури традиційно були об'єктом пильної уваги лінгвістів [3, 39]. Однак наприкінці минулого століття інтерес до дослідження даної  „лінгвокультурної” взаємодії особливо зріс. Певними віхами у вивченні зв'язку культури і мови стала поява таких наукових дисциплін як етнолінгвістика, лінгвокультурологія.

Мова ― це найважливіший елемент людського спілкування. Саме мова дозволяє людству розвиватися та еволюціонувати. „Мова ― необхідна умова існування і розвитку людського суспільства і, будучи елементом духовної культури, мова, як і всі інші суспільні явища, немислима у відриві від матеріальності”, виходить, що мова ― це елемент культури суспільства, невід'ємна частина культури [4, 55].

 Першим, хто стверджував про найважливішу роль мови серед засобів маніфестації культури, був В. фон Гумбольдт. Він систематизував уявлення про мову як складову культури, поклавши початок численним теоріям про взаємозв'язок культури та мови. Акумулюючи у собі творчий потенціал народного духу, мова слугує ідеальною формою прояву буття, ідеальним втіленням його творчої енергії, знаковим репрезентантом і сутнісним смислом життя [1, 212].

Ідея взаємозв'язку мови й культури В. фон Гумбольдта маніфестує те, що у мові відбивається не лише навколишній світ людини, а й суспільна свідомість народу, ментальна система цінностей та стереотипів, тобто „дух народу” [6, 162].

Схожу гіпотезу висуває Е. Сепір, впевнений, що мова має національний характер  і не існує поза культурою [31, 134]. Його думку продовжує Дж. Лайонз, стверджуючи, що „мова дає ключ до розуміння культури, проповідником якої вона є”, а тому „мову і культуру слід вивчати разом” [20, 43].

Активного розвитку набула сьогодні думка О. Потебні про те, що основні параметри культури обов'язково відбиваються в мові, яка зберігає результати матеріального і духовного життя народу і передає їх у концентрованому вигляді від  покоління до покоління [25, 78].

Найбільш поширеною серед мовознавців є теорія (гіпотеза) лінгвістичної відносності.  [3, 43]. Лінгвістична відносність ― це центральне поняття етнолінгвістики, галузі мовознавства, що вивчає мову в її взаємозв’язку з культурою. Ключовою тезою теорії лінгвістичної відносності є положення про те, що у свідомості людини існують системи понять, а, отже, і особливості її мислення визначаються тією мовою, носієм якої ця людина є. Дана теорія стверджує, що ментальні уявлення можуть змінюватися під впливом мовних і культурних систем і ведуть до розбіжностей цих уявлень у носіїв різних лінгвокультур [11, 115].

Подальший розвиток культурної орієнтації лінгвістичного знання призвів до появи культурологічної лінгвістики (термін Г. Пальмера), метою якої стало визначення культурного компонента значення, а також дослідження маніфестації культури в мовних одиницях і структурах [12, 44].

 З одного боку, мова є своєрідним дзеркалом культури, в якому відбиваються не лише реальний світ, оточення людини, реальні умови її життя, але й суспільна самосвідомість народу, його менталітет, національний характер, спосіб життя, традиції, звичаї, мораль, система цінностей, світовідчуття, світосприйняття. Мова зберігає культурні цінності у прислів'ях, приказках, фольклорі, художній та науковій літературі. Мова не просто слугує засобом найменування того, що існує в культурі, не лише відбиває та формує її, але й сама розвивається в культурі [16, 86 ].

 З іншого боку слід звернути увагу на інший підхід до вивчення взаємозв’язку мови і культури, який базується на твердженні про те, що мова є компонентом культури та знаряддям культури. Дослідниками підкреслюється нерозривність та єдність мови і культури: мова є часткою культури, але в той же час мова є автономною по відношенню до культури і може досліджуватися окремо або у порівнянні з нею як з рівноцінним феноменом. Мова як компонент культури виділяється серед інших складників культури своєю здатністю відбивати зовнішні зміни у найбільш експліцитній, вербалізованій формі. Ця точка зору більш коректна, ніж зазначена вище, але слід мати на увазі, що і вона відбиває лише один із аспектів функціонування мови й культури. Вважаємо, що взаємозв’язок цих двох феноменів є багатоаспектним, тому той факт, що мова дійсно може виступати у ролі компонента культури, не виключає її інших характеристик по відношенню до культури[19, 27 ].

Мова не може вивчатися без виявлення особливостей культури народу, який нею розмовляє. Такий підхід до дослідження взаємозв’язку мови і культури в першу чергу пов’язаний з роботами І. Голубовської, О. Корнілова, В. Лейчика, В. Манакіна, С. Тер-Мінасової, які зазначають, що взаємини цих двох феноменів слід розглядати і характеризувати з різних позицій. Згідно цієї точки зору, мову можна розглядати як дзеркало культури, як знаряддя культури, обов’язково досліджувати її в межах трихотомії “мова-людина-культура”. Мова відображає не лише фрагмент реальної дійсності, етнічної спільноти, ай образ життя, світобачення, національний характер, систему цінностей, менталітет народу, його суспільну самосвідомість у цілому. Слід зазначити, що культуру народу також неможливо комплексно досліджувати без вивчення тієї мови, якою цей народ розмовляє. [12, 44].

Таким чином, взаємовплив  мови й культури є комплексним  і має розглядатися з різних позицій. Культура як сукупність результатів  життєдіяльності людини, відбиває відомості  про рефлексивне самопізнання людини в процесі її життєвої практики, є втіленням національного менталітету  народу. У процесі всіх її контактів у людини формується картина світу як глобальний образ останнього. Національну мовну картину світу слід вважати певною моделлю, зумовлену світосприйняттям етносу, нормами поведінки його представників, вербалізованою інтерпретацією навколишнього світу. Лексика та фразеологія є найчутливішим та найвиразнішим показником “мовного картинування”. Вони відображають усі етапи світобачення народу і відбивають етнокультурні, народно-психологічні й міфологічні уявлення та переживання. Дослідження мовних картин світу, тобто відображення світу у свідомості того чи іншого етносу, є одним з пріоритетних напрямків сучасної лінгвістики.

 

          1.2. фразеологічний рівень як пріоритетний в експлікуванні культурно-детермінованих феноменів

Кожен етнос бачить і сприймає світ зі своєї точки зору, у своїй власній неповторній проекції, особливість якої відтворюється в мові, створюючи національну мовну картину світу, під якою в сучасній мовознавчій науці розуміють вираження засобами певної мови світовідчуття та світорозуміння етносу, вербалізовану інтерпретацію етносоціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі [11, 115].

Поняття національної лінгвокультури містить широке коло мовних явищ, пов’язаних з ідеєю про внутрішню форму мови і втілення в ній духа народу. Національно-культурна семантика найбільш яскраво проявляється у тих одиницях мови, які безпосередньо і прямо відображають позамовну дійсність, називають предмети і явища оточуючої дійсності. До таких одиниць мови належать фразеологізми. Відомій лінгвіст О. Кунін дає таке визначення фразеологічній одиниці (ФО): "Фразеологічна одиниця ― це стійке сполучення лексем з повністю або частково переосмисленим значенням" [13, 6]. Фразеологізми є одиницями мови, а не індивідуальним утворення. Вони вживаються в готовому вигляді, і не можуть служити прикладом для створення аналогічних ФО за структурно-семантичною моделлю. Національно-культурна семантика мови спирається на минуле культури. ФО як засоби вторинної номінації є елементами мовної картини світу, у межах якої створюють власну фразеологічну картину світу (ФКС). [11, 139]. І чим багатша історія народу, тим яскравішими і змістовнішими є одиниці мови.   ФКС  –  це частина мовної картини світу,  описана  засобами фразеології,  в якій кожна ФО є елементом  чіткої  системи й виконує певні функції в описі реалій навколишньої дійсності.  ФКС містить не лише раціональну, але й емоційну інформацію про дійсність. Вона в найяскравішій та образній формі відбиває дух народу, його менталітет, закріплює культурно-історичний досвід пізнання світу у вигляді образних стійких зворотів, що виражають оцінку явищ та предметів, дій та станів. ФКС, специфічна для кожної конкретної мови, носить фрагментарний характер: не кожне явище чи дія навколишнього світу отримує вираження в мові у вигляді ФО.  ФКС, яка находить своє мовне втілення в стійких образних одиницях мови,  ―  це результат відображення вторинних відчуттів людини від зіткнення з навколишньою дійсністю, яка усвідомлюється крізь призму національного світобачення та світорозуміння.  Лексичне значення мовних одиниць, які мають національно-культурну семантику, відображає специфічне сприйняття певним народом різноманітних реалій, спираючись на особливі фонові знання про фрагменти дійсності, притаманні культурній спільноті [5, 126].