Метафора як засіб термінологічної номінації

        Результати первинної номінації усвідомлюються носіями мови як першообразні: "mine", "to drink", "to blink", "kvass", "black". Виникнення таких номінацій може бути розкрито лише при етимологічному, або інструментальному аналізі.

         Результати вторинної номінації сприймаються як довільні за морфологічним складом, або за смислом. Способи вторинної номінації розрізняються в залежності від мовних засобів, що використовуються при створенні нових імен, також від характеру співідношення "ім'я – реальність". В основі всіх видів вторинної номінації лежить асоціативний характер людського мислення. В актах вторинної номінації встановлюються асоціації за схожістю або за суміжністю між деякими властивостями елементів позамовного ряду ( такі елементи відображені в уже існуючому значенні імені) і властивостями нового позначуваного (таке позначуване іменується шляхом переосмислення його значення).

Асоціативні ознаки, що актуалізуються в процесі вторинної  номінації, можуть відповідати: 1) компонентам переосмислюваного значення; 2)таким смисловим ознакам, які не входять до складу дистинктних ознак значення, співвідосяться з фоновим значенням носіїв мови пор данну реалію або про внутрішню форму значення. Переосмислення значень в процесах вторинної номінації протікає в співвідношенні з логічною формою тропів (метафори, метонімії) і функціонального переміщення. Наприклад: ""ручка" (для письма), "вершина" (щастя), "гострий" (про сприйняття), "біла ворона" – метафора, "клас" (про учнів), "горіти" (про лампу) –функціональне переміщення.

Вторинна номінація  характерна не лише для лексичного складу мови, але також для афіксальних засобів і синтаксичних конструкцій. Вона існує всюди, де мало місце переосмислення мовної сутності – автономної або неавтономної. Автономна номінаця протікає на базі одного імені ("шкіра" – 1)зовнішній покрив тіла людини або тварини і 2)оболона деяких плодів, кожура. Вторинні значення слів, здобувають самостійну номінативну функцію, здатні автономно вказувати на дійсність. Закономірності вибору і комбінації лексичних одиниць залежать в цьому випадку лише від присущого їм значення, яке саме тому визначають вільним [4, 336 – 337].

 

 

 

 

 

 

2.1. Теорія номінації. Сутність термінологічної номінації

      I.Теорія номінації

Повний лінгвістичний  опис лексичних одиниць мови неможливий без звертання до теорії номінації, що до теперішнього часу склалася в  мовознавстві.

Теорія номінації  зв'язана перш за все, з роз'ясненням того, як співвідносяться між собою  понятійні форми мислення, яким чином  утворюються, закріплюються і поширюються найменування за різними фрагментами об'єктивної реальності [21, 336 – 337].

Предметом теорії номінації як особливої лінгвістичної  дисципліни являється вивчення та опис загальних закономірностей утворення мовних одиниць, взаємодія мислення, мови та дійсності в цих процесах, ролі людського фактору у виборі властивостей, що лежать в основі номінації, дослідження мовної техніки номінації – її актів, засобів та способів, побудова типології номінації, опис її комунікативно - функціональних механізмів. В залежності від початкової точки дослідження розрізняють ономасіологічний підхід до проблем номінації, коли за початкове береться відношення "реалія  (денотація ) – сенс імені", або семасіологічний, при якому сенс імені розкривається як спосіб відокремлення і називання реалії ( або класу реалій, денотату). Отже, теорія номінації розвивалася передусім як теорія, орієнтована на пояснення шляху від речі до її позначення, тобто шляху від предметного світу до номінації окремих фрагментів світу. Щоб бути одиницею номінації, ця одиниця повинна відповідати одній вимозі – позначати, бути назвою, виділяти об’єкт номінування як окрему сутність, здійснювати номінативну функцію, „тобто репрезентувати виділений в акті номінації об’єкт засобами мови і замінювати далі цей об’єкт його ім’ям у мовній діяльності” [12, 38]. В основному в поле зору дослідників потрапляли власні імена, які й сприяли виділенню ономасіології як окремої дисципліни. Пізніше власні назви стали об’єктом ономастики, залишивши ономасіології галузь загальних назв.

Об'єктом номінативного  аспекту знакової теорії мови являються всі номінативні засоби мови, утворені різними спсобами. У світі теорії номінації досліджуються питання системності слів не лише в їх прямих, але і переносних значеннях.(телія)

Теорія номінації  в залежності від предмету своо дослідження  – словник або дискурс –  поділяється на парадигматичну і сигмантичну теорії номінації. Парадигматична теорія номінації вивчає процеси словотворення і процеси утворення зв'язаних словосполучень, і у цій своїй якості виступає як важливіша передумова лексикології і особливо лексикографії.

Синтагматична теорія номінації аналізує закономірності дискурсної когерентності і когезивності, референції, катафори і анафори, комунікативної перспективи вираження.

   II.  Сутність термінологічної номінації

      Сутність мовної (а значить   і  термінологічної)  номінації   полягає  в тому, щоб, відбиваючи у свідомості носіїв мови їх  практичний і  суспільнийдосвід, звертати факти позамовної дійсності в  мовні  значення [27, 13]. При цьому необхідно підкреслити, що терміноутворення (як, утім, і  словотвір  узагалі) являє собою процес вторинної  номінації, результати якої є  похідними  за змістом чи морфологічним складом.

      Освоюючи закріплені в мові результати  пізнання,  добутого  практикою,

людство  досягає  нових  рубежів  в  освоєнні  і   перетворенні   дійсності.

Накопичений досвід за допомогою мови передається  майбутнім  поколінням,  що сприяє подальшому росту і поглибленню знань.

      У ході розвитку  науки і   виробництва  відкриваються   нові  явища,виникають нові поняття,  що позначаються  іменуваннями  особливого  роду  – термінами.  Під  терміном  тут  розуміється  слово  чи   словосполучення спеціальної форми вживання. Специфіка терміна, що відмежовує його від  інших слів  мови,  полягає  в  особливому  призначенні,  функції  терміна   –   по можливості чітко виражати спеціальні поняття. Отже, термін –  це  насамперед функціональна  одиниця мови.  Бернард  Шоу  з  властивою йому дотепністю визначав  термінологію  як  «змова  присвячених»,  підкреслюючи  тим самим замкнутий, різко обмежений  характер  поширення  спеціальної  лексики,  що доступна лише обраним, присвяченим у специфіку тієї чи іншої галузі  знання. Не менш образно (Fach-Chinesisch) позначається ця  властивість  термінології в німецькій мові, та й саме слово термін» (від лат. terminus  –  “границя”, “межа”) семантично маніфестує поняття обмеженості, відособленості.

      Характерна риса термінів полягає в тім, що вони не дані в мові самі по собі, а діються в міру  усвідомлення  їхньої  необхідності.   М.Н.  Володина стверджує, что термінологічна номінація – цілеспрямований, творчий  процес, обумовлений  взаємодією зовнішніх і внутрішніх мовних факторів.

      Будучи  мовним  вираженням  спеціальних   понять,  терміни  утворюються відповідно  до  законів  конкретної  мови.  «Термінологія   народжується й еволюціонує на ґрунті конкретної мови, і …  творці  термінології  є  носіями цієї  мови»[10, 6]. Однак специфіка терміна накладає свій  відбиток і на термінологічну номінацію, особливості якої певною мірою сприяють тому, що термінологія, найтіснішим образом зв'язана з національною загальнолітературною мовою, являє собою  явище, достаточно самостійне  не тільки у функціональному, але й у структурному плані.

      М.Н.  Володина,  посилаючись   на  деякі  наукові  праці,  виділяє  три моменти, що нерідко супроводжують  формування нового терміна.

      По-перше,  це  досить  широко  розповсюджене в науці використання «старого» іменування для позначення нового явища, засноване  на  принципі «переносу терміна за аналогією понять» [13, 43]. У міру того  як  нове  досягнення науки  і  техники  оформляється  в  самостійне  явище,  що  одержало  широке визнання, виникає   потреба  в  спеціальній  назві  для  вираження зв'язаного  з  ним  поняття.  Так,  Галилео  Галилей називав створений ним  телескоп  загальновживаним  словом  occiale  («окуляри»),  і  тільки  багато пізніше  член  академії  Лінчі  Демісіані  запропонував  спеціальний  термін (telescopium) для позначення нового винаходу [19, 232].

      По-друге, до однієї з тенденцій,  властивих  розвитку  мови  вцілому, відносять також «тенденцію до відповідності нерозчленованості  визначального поняття, з нерозчленованістю визначаючого»[11, 27]. Прагнення іменувати предмет чи явище, що представляють собою  єдине  ціле,  не  словосполученням,  а  одним словом, відрізняє і термінологічну номінацію, при якій полілексемні  терміни нерідко заміняються монолексемними  новотвореннями.

      По-третє, існує примітне явище,  зв'язане з  формуванням   термінів, що виражають ключові поняття якої-небудь галузі науки і техники. Маються на увазі випадки  найменування нових понять, для яких у тій чи іншій  мові  як би  уже  «заготовлені»  свої  назви.  Так,  слово  «літак»  було  відомо   в російській мові задовго  до  появи  авіації.  Поряд  з  казковим   «килимом-літаком» стародавнє російське слово «літак», у значенні якого укладена  ідея самостійного польоту, використовувалося також для  позначення  різного  роду швидкорухомих  пристроїв і швидкісного транспорту[14,94 – 95]. Німецьке   слово Schreibmaschine («друкарська машинка») було запропоноване  одним із  учених ще в 1789 р., хоча винахід  самої машинки відбувся значно пізніше.

      Подібні мовні явища узяті  на озброєння  представниками  ідеалістичного напрямку в мовознавстві. Л. Вайсгербер,  зокрема,  використовує  дані  факти мови для захисту свого формулювання: «Слова раніше речей» (verba ante res).

      Названі особливості термінологічної номінації, безпосередньо  зв'язані з мовним вираженням нових понять, чітко  проявилися  в  процесі  створення ключових радіо- і телетермінів.

 

 

 

 

 

2.2. Метафора як засіб термінологічної номінації

        Метафора є не лише ресурсом образної (поетичної) мови, але і джерелом нових значень слів, які поряд з характеризуючою здатні виконувати номінативну (ідентифікуючу, класифікуючу) функцію, закріплюючись за індивідом в якості його найменування (прізвисько Ведмідь), або стаючи мовною номінацією певного класу об'єктів ( "анютины глазки", "роза ветров"). У цьому випадку метафоризація призводить до заміщення одного значення іншим.

         Питання первинної функції метафори вирішується по-різному. В риториці та лексикології метафора розглядалась перш за все як засіб номінації. Але є підстави вважати початковою для метафори функцію характеризації, що пов'язує її з позицією предиката. Семантична двоплановість метафори затемняє її предметну відносність. Референція метафори здійснюється зазвичай через встановлення її анафоричного зв’язку з прямою номінацією предмета.

          Метафоризація значення може проходити в рамках однієї функціональної категорії слів або супроводжуватись синтаксичним зміщенням. Метафора, що не виходить за рамки конкретної лексики, використовується для цілей номінації. Вторинна для метафори функція слугує технічним прийомом утворення імен предметів "the white of eye" ("білок ока"), "the leg of table" ("ніжка столу"). Номінативна метафора часто породжує омонімію. Метафоризація значення властивостей слів заклечається у виділенні в об’єкті ( відповідному класі об’єктів ) властивостей, уподібнених властивостям, при сущим іншому класу предметів "a blant knife" and "a dull ache","a dull awl" and "a dunce" ("тупий ніж" і "тупий біль", "тупе шило" і "тупий учень"). Метафора цього типу має евристичну, пізнавальну цінність і слугує джерелом полісемії слова. Закономірності розширення спів падання властивостей слів зводяться до руху від конкретний до абстрактних і до дії принципів антропо- і зооморфізму. Метафоризація значення може супроводжуватись переходом іменника з іменної позиції в предикатну. Метафора цього типу має за ціль індивідуалізацію об’єкта.

       Для ідентифікації предмету мови метафора занадто суб'єктивна, для предиката – неоднозначна. Природне місце метафори знаходить у поетичній, художній мові, у якій вона слугує естетичній функції мови. Це проявляється у тому, що до метафори немає станлартного питання. Головним чином метафора використовується у вторинній для неї номінативній функції, приносячи в іменні позиції атрибутивні і оціночні значення [4, 296].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки  до розділу II

 

Одна і та ж назва –  номінація – означає як процес створення, закріплення і поширення назв за різними фрагментами діяльності, так і значущу одиницю мови, створену в процесі називання [21, 336].

Номінації, що відповідають внутрішнім закономіростям розвитку мови і задовольняють потреби мовного  колективу в нових номінативних засобах, зазвичай входять у загальновживаний словниковий запас. За його межами залишаються номінації, що виникають для потреб вузькоспеціальної термінології, в соціально замкнених колективах (жаргонні номінації), в індивідуально-авторській мовній творчості. Аналіз номінації та номінативного аспекту значення мовних одиниць визначає закономірності їх вживання в мові, так як в прцесах номінації формується і семантика мовних одиниць, і їх знакові функції (тобто їх здатність вказувати на елементи дійсності в мовних актах).

Предметом теорії номінації як особливої лінгвістичної дисципліни являється вивчення та опис загальних закономірностей утворення мовних одиниць, взаємодія мислення, мови та дійсності в цих процесах, ролі людського фактору у виборі властивостей, що лежать в основі номінації, дослідження мовної техніки номінації – її актів, засобів та способів, побудова типології номінації, опис її комунікативно - функціональних механізмів.

Метафори фігурують  не лише у текстах, а практично у всіх галузях реалізації мовних засобів, у термінології різних сфер життя.

 

 

 

 

 

 

 

Загальні висновки

Таким чином можна  говорити, що в термінології функціонує окремий тип метафори-термінологічна, яка лежить на перетині індивідуального світосприйняття та загальноприйнятого, колективного інтерпретування процесів, подій, явищ та особистостей. Особливістю цього типу метафорики є використання статичних, колективних метафор, як таких, що повністю втратили зв'язок із словом-оболонкою, нейтральних в емоційно-оцінному плані, так і рецентних, що зберігають емоційно-оцінне навантаження, однак не є продуктом індивідуального акту метафоризації, а переходять із тексту в текст вже як готові транспоновані семантичні конструкції. Іншою важливою особливістю є взаємопроникність груп статичної та динамічної термінологічної метафорики, коли найбільш вдалі динамічні індивідуальні метафори інтенсивно використовувати інші суб'єкти дискурсу, що переводить їх у розряд статичних рецентних, і навпаки, статичні метафори стають джерелом для індивідуального осмислення дійсності крізь вже прийняту метафоричну призму.