Метафора як засіб термінологічної номінації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Функції метафори та їх характеристика

 

Метафора виникає  при співставленні об'єктів, що належать до різних класів. Логічна сутність метафори визначається як категоріальна помилка. Метафора заперечує належність об'єкта до того класу, в який він входить, і включає його в категорію, до якої він не може бути віднесений за раціональних обставин. Порівнюючи об'єкти, метафора протиставляє. Метафора скорочує не лише порівняння, але і протиставлення, виключаючи з нього негативний термін: "Bob (is not a child, but) is real owl". Якщо скорочений термін важливий для інтерпретації метафори або фокусування уваги на контрасті, він може бути відродженим: "It is not a cat, but а gangster" (Булгаков).

Метафора виконує гносеологічну, номінативну, експресивну та характеризуючу функції. Але основними є – функція характеристики і функція номінації індивідів та класів об'єктів. Вони чітко протиставлені в субстантивній метафорі. У першому випадку іменник займає місце аксонометричного предиката, у другому – суб'єкта або іншого актанта. Початковою для метафори являється функція характеристики. Займаючи позицію предиката, метафора поступово втрачає предметне значення і разом з тим більшу частину складових семантичних компонентів. Сенс метафори обмежується вказівкою на одну або кілька ознак. Метафора також виконує функцію характеристики також у позиції придатка: "eyes-sky", "an accident-God-inventor".

У співставлені деяких понять інколи знаходять сутність поетичної  метафори. В образній поетичній мові метафора може вводитись прямо в іменну позицію і її референція залишається неексплеційованою (метафори-загадки).

Стверджуючись в номінативній функції метафора втрачає образність: «a neck of bottle» ("горлішко бутілки"), «pansy» ("анютины глазки"), «marigold» ("ноготки"). Номіналізація метафоричних речень, при яких метафора переходить в іменну позицію, породжує один з видів генетичної метафори: «envy is toxin», звідси «the venom of envy», - а також «the wine of love, the stars of eyes, the warm of doubt».

Орієнтація  на функцію характеристики відрізняє  метафору від метонімії. Будучи зорієнтованими на одну – предикатну позицію, порівняння і метафора знаходяться між собою  в парадигматичних відносинах. Два  основних типи повнозначних слів – назви предметів і позначення ознак – здатні до метафоризації значення. Чим більш багатозначним є значення слова, тим легше воно отримує метафоричну сутність. Серед іменників метафоризуються перш за всеназви предметів та натуральних родів, а серед ознакових слів – слова, що виражають фізичні якості і механічні дії. Метафоризація значень значною мірою обумовлена картиною світу носіїв мови, тобто народною символікою і поширеними уявленнями про реалії (фігуральні значення таких слів, як ворон, ворона, чорний, правий, лівий, чистий). Метафоризація значення може проходити в рамках одного семантичного типу слів, або супроводжуватися переходом з одного типу в інший.

Метафора не виходить за рамки конкретно-предметної лексики, у випадку звертання  до неї у пошуках назви деякого (звичайно не іменованного) класу реалій. Метафора у цьому випадку складає ресурс номінації. Вторинна для метафори функція виконується як прийом утворення назв предметів. Семантичний процес зводиться до заміни одного дескрептивного значення іншим. Переміщення може груунтуватися на подібності будь-якої ознаки: форми кольору "the white of eye". Номінативна метафора часто породжує омонімію. Другй тип метафори полягає в семантичному порушенні: переходу предметного значення в категорію ознакових слів "insensitive". Позначаючи особливості, що вже мають у мові назву, образн метафора, з одного боку, дають мові синоніми, а з іншого- позначають слова фігуральними значеннями. Зворотний описному процес переходу ознакового значення в категорію конкретної лексики не характерний для метафори.

Метафоризація третього типу проходить у середовищі ознакових слів і полягає у  співставленні суб'єктові метафори ознак, властивостей та дій, характерних  для іншого класу об'єктів або тих, що відносяться до другого аспекту даного класу. Так, прикметник "sharp", що у прямому значенні відноситься до колючих і ріжучих предметів, отримує метафоричне значення у поєднаннях: sharp, ingenious, glaring contradiction, keen vision, thrills, mot just, pungent smell, acute need. У цьому типі метафори вказана ознака допоміжного суб'єкта, але не прямого звертання до терміну порівняння. Ознакова метафора може також бути виділена із порівняня: "Вітер віє, як вовк виє" – "Вітер виє". Метафора цього типу слугує джерелом полісемії слова [4, 296 – 297].

Метафора виконує  гносеологічну (пізнавальну) функцію. Вона формує область вторинних предикатів – прикметників та дієслів, що характеризують непредметні сутності, якості яких виділяють по аналогії з доступними сприйнятю ознаками фізичних предметів і спостережуваних явищ.

Ознакова метафора регулярно слугує здачі створення лексики "невидимих світів" – духовного начала людини, його внутрішнього світу, моделей поведінки, моральних якостей, стану свідомості, емоцій, вчинків. Внутрішні якості людини можуть бути охарактеризовані такими фізичими ознаками, як: гарячий і холодний, м'який і твердий, відкритий і закритий, легкий і тяжкий, темний і світлий,глибокий і поверхневий. Приведені атрибути відносяться до різних аспектів людини: яскрава (світла) особистість, глибокий розум, легкий характер. Метафори такогороду зазвичай спираються на аналогії, утворюючи свого роду "метафоричні поля".

У зв'яку з  описаними вище процесами можують  бути виділені слідуючі основні типи мовної метафори: 1) образна метафора, яка є наслідком переходу ідентифікуючого (багатозначного, описового) значення в предикатне (характеризуюче) і слугує розвитку синонімічних засобів мови; 2) номінативна метафора (перенесення значення), що знаходиться в заміні одного описового значення іншим і слугує джерелом омонімії; 3) когнітивна метафора, що виникає в результаті порушення в сурядності предикатних (ознакових) слів (прикметників та дієслів) і утворююча полісемію; 4) узагальнююча метафора (як кінцевий результат когнітивної метафори), що стирає в значенні слова границі між логічними порядками і утворює предикати найбільш загального значення.

В усіх випадках метафора рано чи пізно зникає: її значення вирівнюється за законами стандартної  семантики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до розділу I

Із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів.

Метафора – один із найпоширеніших тропів і засобів творення художньо – образної мови. Ще Аристотелем було відзначено уміння складати метафори як особливий поетичний дар. За визначенням грецького мислителя, "складати хороші метафори – означає підмічати схожість". У метафорі пряме тлумачення речей і явищ, вживання слів у їх автологічному значенні повинні бути замінені переносним. Порівнюється предмет з якимось іншим з урахуванням ознак, що допомагають знайти спільну основу. Навіть віддалені властивості в находженні можливостей їх порівнянь синтезуються в складну органічну цілість. Тут також присутня протидія елементів єдиної системи в їхній антиномічності – схожість у несхожому.

Метафора є справді  складним духовним утворенням, яке  з'явилося спочатку на основі інтелектуально – психічної еволюції у прагненні і умінні побачити – смислове, причинне, знакове. Метафора, несучи в собі фізичний контекст пояснення явищ, побудована на тотожностях сторін та їхній несхожості. "Шляхом певних ієрархічно організованих операцій, - " пише один з авторитетних дослідників цього питання Е. Маккор - Мак, - людський розум зіставляє семантичні концепти, значною мірою не зіставлені, що і є причиною виникнення метафори. Метафора передбачає певну схожість між властивістю її семантичних референтів, оскільки вона повинна бути зрозумілою, а з іншого боку – несхожість між ними, оскільки метафора покликана створювати деякий новий смисл".

Метафора виконує гносеологічну, номінативну, експресивну та характеризуючу функції. Але основними є –  функція характеристики і номінації.

Метафорою не користуються в питаннях, розрахованих на отримання точної недвозначної інформації, і у відповідях на них. Метафора використовується в тих  формах практичної мови, в яких присутні експресивно-емоціональний і естетичний аспекти. Вона утримується в фразеологізмах, прізвиськах, крилатих фразах, приказках, афоризмах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II 2. Визначення понять терміну, термінології та номінації

Досягнення  у галузі матеріальної і духовної культури народу, які полягають у  пізнанні явищ природи і організації високорозвиненої промисловості, викликали потребу в утворенні термінолексичних систем. Звідси майже 50 відсотків лексичних неологізмів у мові – терміни. Загальна кількість термінів в окремих термінологіях складає сотні тисяч. Засоби творення термінів не виходять за межі лексико творчих моделей мови, хоча і серед них існують незначні відхилення. Частина термінів має риси умовності. Оскільки для утворення терміна або однієї з його складових частин часто залучається загальновживане слово.

При визначенні терміна підкреслюється його функціонально – смисловий   бік, бо термін за вимогами, що до нього визначаються, має стосуватись одного поняття.

Отже, термін – це слово або словосполучення з історично умотивованим чи умовно закріпленим значенням, що відбиває одне поняття у спеціалізованій галузі знання чи виробництва. Сукупність термінів як лексичних засобів найменування, складає термінологію, що поділяється на номенклатуру і професіоналізми.

Номенклатура  – це сукупність спеціальних термінів-назв, які вживаються в окремій фаховій  ділянці. Своєрідно визначав номенклатуру Г.О.Винокур, під якою розумів "…систему повністю абстрактних і умовних  символів, єдине призначення яких полягає у тому, щоб дати максимально зручні з практичної точки зору засоби для визначення предметів, речей без прямого відношення до потреб теоретичної думки, яка оперує цими речами"[Винокур].

Професіоналізми – це дублети науково-технічних  термінів, які не складають замкнутої системи. Професіоналізми визначають спеціальні поняття, знаряддя або продукти праці, виробничі процеси, народні ремесла. Вони носять чіткий місцевий характер, і їм властива деяка емоційність, що викликана особливостями просторіччя[14, 191].

        Окремі терміни утворюють термінолексику як складову частину загального складу мовної лексики. Якщо терміни об'єднуються одним фахом або ділянкою науки, то вони є термінологією цього фаху або ділянки, і складають номенклатуру – певну системну схему, що криється за називанням понять. Точки зору на те, чи система найменування взагалі необхідна, що вона має означати і які терміни охоплювати, досить різні – від тих, що схиляються д будь-яких імен, взятих принагідно, до тих, які потребують описових, належним чином відокремлених і фонетично відповідних термінів. До термінів часом відносять етикетки, прості цифрові стандарти і номенклатурні скорочення – власне, їх нікуди більше і віднести.

 Вимоги д  терміна такі:

1.Термін по  можливості має бути коротким і точним. Вдалий термін – не лише етикетка; він повинен повністю і чітко подавати характеристики поняття, наприклад: слово table,  вживане як термін, поза номенклатурою може означати "таблиця", "схема","станок ", "планшайба", "рольганг". Не всі терміни подають опис структури, аномалії, процесу чи функції, але взагалі кожний термін має короткі вказівні чи описові характеристики.

2. Специфічність.  Ця ознака – дуже бажана  якість для технічного терміна  у кожній галузі науки. В  ідеалі термінологічне найменування повинне бути однозначним у межах окремої галузевої термінології і не мати синонімів.

Від терміна  також вимагають, щоб він не мав  емоційно-експресивного забарвлення, був цілеспрямованим на об'єкт у системі або ряді та відповідав словотворчим закономірностям мови. Разом від терміна вимагається, щоб він служив грунтом для утворення деривативів, але лише у межах своєї системи [15,192].

Номінація (від лат. nominatio – найменування ) – 1) утворення мовних одиниць, що характеризуються номінативною функцією, слугують для називання та відокремлення фрагментів дійсності і формування відповідних понять про них у формі слів, словосполучень та речень. Цим терміном позначають і результат процесу номінації – значущу мовну одиницю. Деякі вченні використовують термін "номінація" для позначення розділу мовознавства, що вивчає структуру актів найменування; в цьому розумінні номінація – це те саме, що і ономасіологія і протиставлення семасіології;

2) сукупність  проблем, охоплюючи вивчення динамічного  аспекту актів найменування у формі речення та утворюючих його частин, що розглядаються в теорії референції; протиставляється семантиці; 3) сумарне позначення лінгвістичних проблем, зв'язаних з найменуванням, а також з словотворенням, полісемією, фразеологією, що розглядаються в номінативному аспекті [4, 336 – 337].

        Не дивлячись на часте вживання терміна "номінація" в сучасній лінгвістичній літературі, його зміст до цього часу залишається багатозначним, що вносить деяку путанину.

       Номінативні знаки обслуговують класифікаційно – номінативну сферу і, виконуючи репрезентативну функцію, позначають як одиничні предмети і факти, так і дають ім'я класу предметів або серії фактів, або вони виражають узагальнені уявлення та поняття про багатообразний "світ речей та ідей" [25].

       Поширені, або первинні процеси номінації в сучасних мовах представлені рідко. Номінативний інвентар мови поповнюється в більшій мірі посередництвом запозичень або вторинної номінації – тобто використання в акті номінації існуючої одиниці в якості імені для нового позначення.