Лингвокраинознавчий аспект навчання иноземной мови у середних навчальних закладах

1.3 Роль  лінгвокраїнознавчого аспекту у  підвищенні пізнавальної активності. 

Одна  з актуальних проблем сучасної методики навчання іноземної мови - орієнтація всього навчального процесу на активну  самостійну роботу учнів, створення  умов для їх самовираження і саморозвитку. В проекті розроблюваного експертними групами Ради Европи пакета документів під назвою “Европейський Мовний Портфоліо” відмічається, що в умовах геополітичної ситуації “европейське товариство стає більш інтерактивним, европейці стають більш мобільними і подорожують для збагачення свого професійного, освітнього та особистісного досвіду. Але навіть для тих, хто мало подорожує, сучасні інформаційні технології роблять подолання мовних бар'єрів нормою життя. Молоде покоління повинно підготувати себе до того, щоб мати максимальну користь з такого роду діяльності з метою вдосконалення своїх лінгвістичних знань, навиків і умінь.” В усіх матеріалах цього проекту зроблено акцент на самостійній роботі по вивченню іноземної мови, а на першому місті серед якостей майбутнього повноцінного члена европейського демократичного співтовариства називаються “здатність до самоорганізації, незалежність, висока самосвідомість, впевненість у своїх силах, поєднання незалежності мислення і дій з соціальною відповідальністю”. В такому контексті особливого значення набувають ідеї розвиваючого навчання, головною метою його є формування особистісної активності учнів. Останнє забезпечує активне відношення до знань, систематичність і наполегливість у навчанні, позитивні результати та успішна безперервна освіта.

     Пізнавальна активність - це готовність та бажання  учня до вивчення нового матеріалу  розширеної тематики, що стосується вивчення іноземної мови та особливостей країни, мова якої вивчається, бажання самостійно розширювати знання з даного предмету, виявлення ініціативи в пошуку цікавої інформації, бажання застосувати набуті знання в повсякденному житті та при вивченні інших предметів.

     Для цього необхідно пропонувати  дітям вивчення тем, які безпосередньо  стосуються країни, мову якої вони вивчають.

     Читання книг, журналів та газет, перегляд телепередач, документальних та художніх фільмів  на іноземній мові сприяє розширенню світогляду учнів, їх обізнаності в  усіх сферах життєдіяльності людини. У дітей виникає бажання розповісти про прочитане, побачене або почуте стосовно подій, що відбуваються у країні, мову якої вони вивчають.

     При вивченні іноземної мови обов'язковим  повинно бути передбачене:

оволодіння  знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, країнознавство);

залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної);

усвідомлення  учнями суті мовних явищ, іншої системи  розуміння, через яку може сприйматися  дійсність;

розуміння  особливостей свого мислення;

порівняння  явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою;

уміння  вчитися (працювати з книгою, підручником, довідковою літературою, словниками тощо).

     Досягнення  цих цілей навчання іноземної  мови можливе за умов взаємопов’язаного  вивчення мови і культури народу - носія цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб'єкта навчання.

     Тому  для стимулювання пізнавальної активності учнів важливим фактором буде самостійна підготовка матеріалу про один з  епізодів історії країни, або про  одного з видатних діячів країни. Коли учень самостійно готує матеріал, він виявляє творчу ініціативу, а вона в свою чергу, сприяє розвитку пізнавальної активності.

     Важливою  умовою у підвищенні пізнавальної активності є інформованість викладача і  учнів не тільки про заходи, спеціально направлені на вивчення іноземної мови, яка вивчається (таких, як навчальні програми телебачення і радіо), але і про інші можливі способи  реалізації комунікативних потреб у навчальній діяльності. Уміння вчителя  зацікавити, привернути увагу, зробити рекламу фільмові, передачі, безумовно,  стимулює самостійну діяльність учнів, створює психологічну готовність до сприйняття нової інформації. 

     Лінгвокраїнознавчий аспект  знаходить своє відображення  в цілях та задачах навчання іноземної мови, а також у змісті та прийомах навчання, що дає можливість цілеспрямовано проводити роботу з формування фонових країнознавчих знань з перших кроків. На наш погляд, можна  казати про лінгвокраїнознавчий компонент змісту підручників, тому що він входить в цілі, зміст та прийоми навчання, які в них викладені. Правомірно вважати лінгвокраїнознавчим компонентом зміст навчально-методичного комплексу в цілому, тому що його складовими частинами є  книга для читання, книга для вчителя, яка значною мірою вирішує ці задачі.

     Найважливішим мотиваційним стимулом вивчення іноземної  мови є, звичайно ж, прагнення до розширення свого загального кругозору, причому  провідну роль відіграє бажання познайомитися  з життям країни досліджуваної мови, з її географією, історією, побутом. Важливим є і той фактор, що інтернаціоналізація всіх аспектів життя суспільства, зміна політики держави дає можливість наочно познайомитися з країною, мова якої вивчається, відвідати її чи як турист, чи пройшовши там стажування, навчальний курс, беручи участь в численних міжнародних освітніх  програмах.

     Справді, іноземна мова робить значний внесок у розширення загальноосвітнього кругозору  учнів. Його роль можна підсилити  за рахунок ще більш послідовної  і більш широкої реалізації лінгвокраїнознавчого аспекту, що є частиною здійснення міжпредметних зв'язків. Іноземна мова стикається з багатьма шкільними дисциплінами і, перш за все,  відкриває школярам  шлях до додаткових знань з географії, історії, літератури й інших предметів. Тому важливо так побудувати навчання, щоб учні оволодівали  умінням користуватися  іноземною мовою для поповнення своїх знань з цих предметів.

     Велика  кількість різних факторів, що впливають  на навчання  іноземних мов,  їхній  взаємозв'язок  і взаємозумовленість приводить до об'єктивної необхідності розглядати навчання  іноземної мови  як складну систему, що вимагає більш повного виявлення цих факторів і послідовного їхнього обліку. Оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування повинне дати школярам безпосередній доступ до культури інших народів, забезпечити в процесі навчання діалог культур,  сприяти вихованню, всебічному  розвитку школярів, підвищувати якість підготовки їхньої діяльності в різних сферах життя – у побутовій, соціально-культурній і т.д. Володіння іноземною мовою відкриває більш широкі можливості  для  науково-технічного  прогресу, тобто тут мова йде про підвищення результативності навчання іноземній мові.

     Таким чином, у даному розділі нами були викладені методологічні принципи, які є основою лінгвокраїнознавства, дані теоретичні основи лінгвокраїнознавства, показані кола питань, які складають лінгвокраїнознавчу проблематику та мотиваційні стимули вивчення іноземної мови. Виходячи із вищесказаного, можемо дійти висновку, що головною метою лінгвокраїнознавства є вивчення іноземної мови разом з вивченням культури країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавчий аспект навчання – це самостійний аспект навчання іноземної мови (поряд з фонетичним, лексичним, граматичним та стилістичним), який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу. Кінцевою метою засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту є формування в учнів  лінгвокраїнознавчої компетенції, тобто  “цілісної системи уявлень про основні національні традиції, звичаї та реалії країни, мова якої вивчається, що дозволяє учням асоціювати з мовною одиницею ту ж саму інформацію, що й “носії”  цієї мови і досягати повноцінної комунікації. 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Використання лінгвокраїнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови. 

2.1. Урок  іноземної мови та лінгвокраїнознавчий аспект 

     Підготовка  учнів до життя, трудової та творчої  діяльності закладується у загальноосвітній школі. Для цього процесу навчання організаційна методика урока повинна  бути побудована так, щоб широко спонукати  учнів до самостійної творчої діяльності по засвоєнню нових знань та успішному застосуванню їх на практиці.

     Класно-урочна система передбачає різноманітні форми  організації навчально-виховного  процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні  заняття, семінарські  заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, контрольні роботи, іспити. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

     Майстерність  вчителя на уроці іноземної мови полягає головним чином в умілому  володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки і передового педагогічного досвіду, раціональному керівництву пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їх інтелектуальним розвитком.

     Педагогічна наука та шкільна практика спрямовують свої зусилля на пошуки шляхів вдосконалення уроку іноземної мови, основними напрямками якого є:

1. Посилення цілеспрямованості діяльності вчителя і учнів на уроці.  Одна з важливих задач вчителя – мобілізувати учнів на виконання поставлених задач, досягнення цілей безпосередньо на уроці. Для цього необхідно спланувати кожний урок, щоб в ньому  були передбачені найкоротші шляхи до поставленої мети, і в першу чергу намічені структура, методика і засоби навчання в суворій відповідності з поставленою метою.

2. Здійснення  організаційної чіткості кожного  уроку від першої до останньої  хвилини. Заздалегідь на перерві  готуються  необхідні  для  уроку наглядні посібники (географічні  карти, плакати, фотографії), технічні  засоби (магнітофон, відеомагнітофон, діапроектор), учнівське приладдя, довідники і додаткова література, все необхідне кладеться на кожне робоче місце. Також для цього можна поставити перед учнями цікаве завдання, яке включить їх в роботу з першої хвилини уроку. Замість домашнього завдання застосовуються різноманітні способи фронтальної прискореної перевірки – тестові письмові роботи, програмування, перфокарти та ін.

3. Підвищення  пізнавальної самостійності і  творчої  активності учнів.  Найбільш цікавий напрямок пов'язаний  з питаннями застосування на уроці методів і прийомів проблемного навчання і створення проблемних ситуацій як засобу підвищення  пізнавальної активності учнів, це сприяє підвищенню якості знань  і створенню необхідних навиків і умінь.  Також передбачається  самостійна робота учнів додатковою літературою іноземною мовою, словниками, журналами, картами.

4. Оптимізація навчально-виховного процесу. Цілеспрямований вибір найкращого варіанту підбору лінгвокраїнознавчого матеріалу, який  забезпечує за певний час максимальну ефективність вирішення завдань освіти щодо вивчення іноземної мови в даних конкретних умовах школи, певного класу.

5. Інтенсифікація навчально-виховного процесу на уроці. Чим більше навчально-виховних дій і операцій виконано учнями за урок, тим вища інтенсивність навчальної праці. Ступінь інтенсивності навчальної праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерності вчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявності необхідного обладнання і раціонального його розміщення, правильного чергування праці і відпочинку і т.і. В умовах інтенсифікації навчання учні опановують знання в основному на уроках, і відпадає  необхідність заучування матеріалу вдома. Замість заучування  учні одержують можливість краще його зрозуміти і закріпити, виконати творчі завдання, які викликають у них інтерес, почуття  інтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи.

6. Здійснення міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків. При переході до нового матеріалу, ставляться задачі і питання для відтворення і подальшої корекції, опорних для засвоєння нового матеріалу знань, практичних навиків і умінь. Ці знання одержані учнями в процесі навчання на основі особистих спостережень, при вивченні інших, крім іноземної мови, предметів. Це  можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, які створюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань. Але відтворення опорних знань повинно супроводжуватися їх вдосконаленням: додаванням неповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленням  помилкових знань.

      Внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки також здійснюються з метою досягнення узагальнення і  систематизації широкого кола знань. Міжпредметні зв'язки  сприяють засвоєнню  системи знань про об'єкти, які окремими елементами вивчаються по різноманітних навчальним  дисциплінам.

7. Вдосконалення типології і структури уроку. У зв'язку з розвитком та зміною  освітньої системи, розробкою нових методик, багато вчителів починають  перебудову і у навчанні іноземної мови. У чому вона полягає?  Насамперед, у великій увазі до дітей, у прагненні  розвинути в них мотивацію, інтерес до оволодіння іноземною мовою, у спробах перебороти формалізм в організації навчально-виховного процесу й оцінці  діяльності учнів, перейти від авторитарного стилю спілкування з учнями до справжнього спілкування, діалогу. Вчителі намагаються залучати додаткові цікаві країнознавчі матеріали, спонукають  учнів до самостійного пошуку таких матеріалів значно раніше, ніж це передбачено програмою, організовують на уроках роботу з газетою, піклуються про створення сприятливого психологічного клімату на уроці.  Пісні, вірші, театралізація на позакласній роботі все більше проникають на урок, стають обов’язковими його елементами. Починається це для того, щоб “зробити навчання більш інформативним, змістовним, щоб підсилити вплив на особистість школяра засобами навчального предмета, щоб розвивати не тільки його світогляд, але     й світовідчування”.