Лингвокраинознавчий аспект навчання иноземной мови у середних навчальних закладах

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ  МОВ 

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ 
 
 
 
 

ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ  МОВИ

У СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ 

     КУРСОВА РОБОТА 
 

Виконавець:  
 
 

Науковий керівник: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Горлівка  –  2011  
 
 
 

Зміст 

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	3
Розділ 1. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1.1. Теоретичні  та методологічні основи лінгвокраїнознавства.	5
1.2 Лінгвокраїнознавство  як спосіб викладання іноземної мови. . . . . . . . .	6
1.3 Роль  лінгвокраїнознавчого аспекту у  підвищенні пізнавальної активності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	8
Розділ 2. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Використання  лінгвокраїнознавчого аспекту в  процесі викладання іноземної мови. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	13
2.1. Урок  іноземної мови та лінгвокраїнознавчий  аспект. . . . . . . . . . . . . . . . . .	13
2.2. Аналіз навчально-методичного комплексу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
2.3. Національно-культурний  компонент навчання іноземної  мови  та засоби його засвоєння. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	20
2.4.   Лінгвокраїнознавчий компонент  як основа для домашнього читання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
2.5. Інтернет  та міжкультурна взаємодія як  частина лінгвокраїнознавчого аспекту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	30
Список  використаних  джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	31

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Актуальність  курсової роботи полягає в тому, що курс на гуманізацію освіти, що здійснюється в нашій країні, зумовлює відмову від вузьких прагматичних цілей вивчення іноземної мови. В сучасних концепціях навчання іноземна мова розглядається як відображення культури відповідного народу, а оволодіння іноземною мовою - як оволодіння іншомовною культурою і як засвоєння світових духовних цінностей. Таким чином соціальне замовлення передбачає не тільки формування у школярів, що вивчають іноземну мову, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю.

     Як  відомо, проблеми взаємопов'язаного  оволодіння іноземною мовою і  відповідною культурою вивчаються лінгвокраїнознавством. В сучасній методичній літературі лінгвокраїнознавство розглядається з двох сторін. По-перше, лінгвокраїнознавство - це аспект методики викладання іноземних мов, в якому досліджуються питання відбору та прийомів подачі школярам відомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володіння даною мовою. З другого боку, лінгвокраїнознавство - це аспект навчання іноземної мови (поряд з фонетичним, лексичним, граматичним), який відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу. Кінцевою метою засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту є формування в учнів лінгвокраїнознавчої компетенції.  

     Ціль  роботи – доказати що лінгвокраїнознавчий аспект є невід’ємною частиною сучасного викладання іноземної мови у середньому навчальному закладі і що цей аспект є ключовим у спонуканні до мотивованого вивчення цієї мови.

В зв’язку з поставленою метою виникають слідуючи задачи:

1. Охарактеризувати теоретичні  та методологічні основи лінгвокраїнознавства.

2. Розглянути лінгвокраїнознавство як спосіб викладання іноземної мови.

3. Охарактеризувати  роль лінгвокраїнознавчого аспекту  у підвищенні пізнавальної активності.

4. Дослідити  шляхи використання лінгвокраїнознавчого  аспекту в процесі викладання  іноземної мови:

- Урок  іноземної мови та лінгвокраїнознавчий  аспект.

- Аналіз  навчально-методичного комплексу.

- Національно-культурний компонент навчання іноземної мови  та засоби його засвоєння.

- Лінгвокраїнознавчий  компонент як основа для домашнього  читання.

- Інтернет  та міжкультурна взаємодія як частина лінгвокраїнознавчого аспекту.

     Об’єктом дослідження є лінгвокраїнознавство як компонент викладання іноземної мови у контексті сучасних вимог та реалій до навчально-виховного процесу у середній школі.

     Предметом дослідження є шляхи використання лінгвокраїнознавчого аспекту у викладанні іноземної мови у середній школі.

     Методи  дослідження: теоретичний – вивчення літературних джерел.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної  мови в середній школі.  

     1.1. Теоретичні  та методологічні  основи лінгвокраїнознавства. 

     Лінгвокраїнознавчу  проблематику складають два великих  кола питань – філологічні та лінгводидактичні. По-перше, предметом лінгвокраїнознавства є аналіз мови з метою виявлення  національно-культурної семантики. По-друге,  предметом  дослідження є також пошук викладацьких прийомів презентації, закріплення та активізації національно-специфічних  мовних одиниць та  культурологічного прочитання текстів на практичних мовних заняттях.

     В основі лінгвокраїнознавства лежать п'ять методологічних принципів. Розглянемо їх.

     Перший  принцип – це суспільна природа  мови, яка постає як об'єктивна можливість залучення до нової дійсності.

     Єдність мови і національної культури реалізується в ряді функцій, з яких для лінгвокраїнознавства особливо важливі три, а саме: комунікативна функція – бути знаряддям передачі інформації від одного учасника акта комунікації іншому (ця функція при вивченні мови не може бути забезпечена, якщо в процесі навчання не будуть використані відомості про країну, оскільки саме вони нерідко визначають змістовний план як усної, так і писемної мови); культуроносна та накопичувальна.

     Другий  принцип - засвоєння людиною, що виросла  в одній національній культурі, істотних фактів, норм і цінностей іншої національної культури. Потрібно не тільки викласти учневі інформацію про країну, щоб він її запам’ятав, але й сформувати в нього позитивне відношення до неї. 

     Третій  принцип - формування в учнів позитивної установки до народу – носія мови, адже вивчення мов починається з метою зближення народів, тих, яких вважають гідними цього.

     Четвертий принцип втілює в собі вимоги цілісності і гомогенності мовного навчального  процесу: країнознавча  інформація підлягає витягу з природних форм мови і з навчальних текстів і не має привноситися ззовні.

     Нарешті, п'ятий принцип також пов'язаний з уточненням специфіки  країнознавства:  країнознавчий аспект викладання реалізує в навчальному процесі філологічний спосіб вторинного пізнання дійсності. 

1.2 Лінгвокраїнознавство як спосіб викладання іноземної мови. 

     Кожна національна культура складається  з національних і інтернаціональних  елементів і не може цілком збігатися  з іншою культурою. Тому в процесі  викладання іноземної мови ми вимушені витрачати час та енергію на формування у свідомості учнів поняття про нові предмети і явища, що не знаходить аналогії ні в рідній культурі, ні в рідній мові.  Отже, мова йде про включення елементів країнознавства у викладання мови, але це включення якісне іншого роду в порівнянні з загальним країнознавством. Так як ми говоримо про з'єднання в навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури, такий вид викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим  викладанням.

           Знання національних реалій  важливе при вивченні культури і мови країни. Постійною ознакою належності слова до лінгвокраїнознавчого матеріалу є присутність національно-культурного компонента, якого немає в інших мовах.

     Реалії – назви, властиві тільки  певним націям і народам, предмети матеріальної культури, факти історії, імена національних героїв, міфологічних істот. Так, наприклад, можна назвати французькі лінгвокультурологічні реалії (лінгвокультуреми), які можуть зустрічатися в іншому виді у представників української лінгвокультурологічної спільноти:

Реалії, які є у французькій культурі та відсутні в українській: державні інститути, економічні структури, суспільні  організації, засоби масової інформації, реалії з області мистецтва, історії, повсякденного життя  (DOM, Ordre des médecins, CNRS, grandes écoles). Реалії, що є в наявності в обох культурах, але розрізняються якою-небудь  ознакою.  Наприклад,  isoloir  m – кабіна для голосування. Під час виборів перебування в ній виборців обов'язкове:  бюлетень, вкладений у конверт, без заходу виборців у кабінет, анулюється.

     Невідповідність співставлення «знак – річ» також  виявляється як неадекватність однаково названих реалій. Наприклад, різниця  між  esprit gaulois і українським - галльська  дотепність. Перше означає гумор  вуличний, відвертий, грубуватий, в той час як друге асоціюється з легкістю і добірністю (веселий невимушений гумор, властивий французам).

     Реалії, що мають інтернаціональний характер, але відрізняються при цьому  національним наповненням:  -  до них відносяться народжені  у Франції ідеї, концепції, винаходи, що складають внесок цієї країни у світову культуру (socialisme, style gothique, code civil, curie, impressionisme); опис національної своєрідності французької культури є неповним без урахування тих особливостей, які отримали на французькому ґрунті деякі загальноєвропейські філософські та художні течії - стилі та жанри, спортивні рухи, історичні події (romantisme, opérette francaise, Union européenne).

Є одні й ті ж реалії, що мають в українській  і французькій мові різні назви. Наприклад, бій Великої армії і російською армією у вересні 1812 року для французів – «битва під Москвою», а в нашій історії це «Бородинська битва».

     Аспект  викладання мови – це, по-перше, мовний матеріал, по-друге, це прийоми викладання, які необхідні для даного мовного матеріалу. Прийоми викладання  - різні, залежать від поставлених цілей. Звичайно, вони своєрідні для кожного з трьох етапів роботи: презентація, чи первісне ознайомлення учнів з новим для них матеріалом; закріплення (меморизація), чи переклад первісних знань, умінь і навичок з короткочасної в довготривалу пам'ять, індивідуальну свідомість людини; активізації, чи виведення засвоєного матеріалу в діяльність мовою, яка вивчається.

     Лінгвокраїнознавчі  прийоми розподіляються  на три  етапи: презентація, закріплення та активізація. У лінгвокраїнознавстві, подібно до стану справ у будь-якому іншому аспекті викладання мови, вирішуються проблеми відбору навчального матеріалу. Із загального лексичного або фразеологічного запасу та із лексичних та фразеологічних мінімумів  вибираються  одиниці, наділені національно-культурною семантикою. Фонетичний або граматичний устрій обстежується з метою виявлення в ньому потенційних носіїв даних про культуру. Є також самостійні країнознавчі прийоми викладання, такі як експлікація лексичного фону, додатковість зорового та вербального рядів, виявлення проективного країнознавчого змісту художнього тексту, системне та повне коментування.

     Таким чином, лінгвокраїнознавство – це самостійний  аспект  викладання іноземних мов, як  і фонетичний, лексичний, граматичний, стилістичний. Тепер ми можемо визначити поняття, що таке лінгвокраїнознавство. Лінгвокраїнознавство – це аспект викладання іноземної мови, у якому з метою  забезпечення комунікативності навчання та для вирішення  загальноосвітніх та гуманістичних задач  реалізується кумулятивна функція мови і  здійснюється аккультурація  адресата, причому методика викладання має філологічну природу – ознайомлення здійснюється за допомогою іноземної мови та в процесі її вивчення.