Лексичні особливості кансайського діалекту

26

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

кафедра мов та цивілізацій Далекого Сходу

Курсова робота на тему :

«Лексичні особливості кансайського діалекту»

студента 411 групи

факультету сходознавства

Євтушука Ігоря Сергійовича

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук,

доцент Свердлова Т.Г.

Київ 2011

                                             ЗМІСТ                                       стор.

ВСТУП    …………………………………………………………………... 3                                                   

РОЗДІЛ 1. НАУКОВЕ ТА ІСТОРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КАНСАЙСЬКИЙ ДІАЛЕКТ»…………………………………...……...... 5

1.1 Загальне визначення діалекту та його дослідження в світовій     лінгвістиці ..…………………………………………………........ 5                    

1.2 Історичні аспекти походження кансайського діалекту…....…. 8

РОЗДІЛ 2. МОВЛЕННЄВІ ОСОБЛИВОСТІ КАНСАЙСЬКОГО ДІАЛЕКТУ……………………………………………………………….... 12

2.1 Загальна характеристика кансайського діалекту…………...…12

2.2 Основні відмінності кансайського діалекту від

літературної японської мови …………………………………....13

2.3 Окрема характеристика кожного з діалектів кансайського

ареалу…………………………………………………………….. 18

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 22

РЕЗЮМЕ …………………….……………………………………….…… 24

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ….………………………… 28

ДОДАТКИ …………………………………………………………….…... 30

ВСТУП

Останнім часом Кансайський діалект, а саме Осакський та Кіотський, часто використовуються в різних матеріалах розважального типу таких як: манга (японські комікси) та розважальні телешоу. Таким чином, розгляд особливостей лінгвістичної та стилістичної складової кансайського діалекту та його видів має практичне застосування в перекладацькій діяльності.

Іншим фактором у питанні актуальності данної теми є той факт, що іноземець з бездоганним знанням японської мови та чудовою вимовою може виділятись у середовищі носіїв саме ідеальністю своєї мови. Для розвитку соціолінгвістичної компетенції важливим є знання мови, забарвленої діалектом.

Також вивчення діалектів має дуже важливе значення для вивчення історії мови. Факти діалектології і дані писаних пам'яток минулих епох основні джерела для укладання регіональних атласів мов і дослідження процесів історичного розвитку мови. Ряд визначних мовознавців не без підстав при студіях історії мови фактам діалектології навіть надають перевагу [ 3, 5, 6, 8, 9].

Тема є також актуальною у зв’язку з тим, що сучасна японська літературна мова  може зазнати певних змін саме через навантаження зі сторони діалектів регіону Кансай. Розуміння основних відмінностей літературної та регіональної мов дозволяє правильно інтерпретувати текст, а також є дуже важливим аспектом ефективного вивчення історії мови у відповідності до мовної території. І саме вивчення особливостей діалектів є одним з засобів досягнення цієї мети.

Отже, проблема, обрана для курсової роботи, актуальна у деяких аспектах, а саме: науковому, перекладацькому та лінгвокраїнознавчому. Розуміння потенціалу діалектів та розкриття можливостей звернення до них з метою політ коректного перекладу змісту певної мовленнєвої ситуації та правильного її обіграння може стати корисним також і для педагогічної практики.

Метою курсової роботи є дослідити вплив кансайського діалекту на формування літературної японської мови, а також його відмінність з мовознавчої та історичної точок зору. 

Вивчення діалектів, їх особливостей впливу на літературну мову та культуру народу не входить до навчальної програми середніх спеціалізованих шкіл та університетів, представляючи тим самим особливий об’єкт для науково-дослідницькох роботи. Це також може бути цікаво для всіх, хто серйозно та глибоко вивчає японську мову.

Об’єктом дослідження є кансайський діалект як засіб дослідження історії японської мови та її лінгвокультурних особливостей, поглиблення лінгвокультурних знань про Японію, а також підвищення адекватності перекладу з японської на українську.

Предметом курсової роботи історія виникнення, особливості та вплив кансайського діалекту на японську літературну мову.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:

1)              простежити історичні аспекти формування японської мови, діалектів, кансайського діалекту;

2)              дослідити розвиток та поширення кансайського діалекту;

3)              знайти та проаналізувати відмінності кансайського діалекту від літературної японської мови;

4) дослідити відмінності кожного з діалектів кансайського ареалу.

Дана науково-дослідницька робота може бути використана як допоміжний матеріал з курсу діалектології або як підготовчий матеріал для учнів та студентів, що збираються до Кансаю.

Під час дослідження використовувались методи зіставного аналізу, порівняння та класифікації.

1. НАУКОВЕ ТА ІСТОРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КАНСАЙСЬКИЙ ДІАЛЕКТ»

1.1 Загальне визначення діалекту в світовій лінгвістиці.

Діалект (грецьке - "говорити, пояснювати") - різновид мови, що вживається як спосіб спілкування особами, що зв’язані між собою територією, професійною або соціальною групою [ 4, -563 c.].

Діалект є системою мовного спілкування (усного, знакового, але не обов’язково писемного), зі своїм власним словником і граматикою.

Традиційно під діалектами розуміють територіальні діалекти. В останній час з’явилося немало робіт про міські діалекти [ 1,-C.61-66; 10.-240 c.].

У соціолінгвістиці діалекти протиставляються стандартній або літературній мові. З цієї точки зору для діалекту характерні такі особливості:

1. Соціальна, вікова, статева обмеженість кола носіїв діалекту;

2. Обмеження сфери використання діалекту сімейними та побутовими ситуаціями;

3. Формування напівдіалектів як результату взаємодії та взаємовпливу різних говорів та зв’язана з цим перебудова відносин між елементами діалектних систем;

4. Поява проміжних форм, наприклад , діалектно забарвленої літературної мови під впливом кансайського діалекту (через ЗМІ, книги, систему освіти).

У рамках такого розуміння існують стандартні діалекти (літературні мови) і нетрадиційні (нестандартизовані) діалекти. Основною їх відмінністю є той факт, що перші використовуються на письмі, викладаються у школах, вважаються більш правильною формою мови. До таких саме й належить кансайський діалект [ 2,- C.22-30 ].

Не існує єдиних критеріїв для розмежування мови та діалекту, тому у випадку, коли говорять, що даний ідіом є мовою чи діалектом, треба чітко виділяти, що мається на увазі під тим чи іншим терміном.

Найбільш поширеним способом вирішення цього питання є міра взаєморозуміння ідіомів: якщо мова двох носіїв взаємозрозуміла, це означає, що вони говорять однією мовою, якщо ні – різними [3, c.56].

Японія складається з безлічі гористих островів, що обмежувало контакт між людьми, що живуть в різних районах країни. В результаті такої ізоляції населення різних регіонів Японії стало говорити на різновидах або, як їх прийнято називати, діалектах японської мови.

Всі діалекти та говори мови є її відгалуженнями і, незважаючи на їх нерідко досить значну строкатість і численність, всі вони врешті-решт звичайно постали в основному з одного мовного стану, з однієї мовної системи. Але справа в тому, що різні галузі та явища мови і навіть ті самі мовні явища в різних районах поширення мови, тобто в різних діалектах та говорах, в силу ряду і лінгвістичних, і нелінгвістичних факторів, розвиваються чи видозмінюються нерівномірно, з різною інтенсивністю і не завжди в однакових чи тотожних напрямах. Нерідко буває так, що якесь мовне явище в одній частині мовної території (в одних діалектах) досить інтенсивно еволюціонує в своєму розвитку і значною мірою видозмінює свій зовнішній вигляд, а в інших діалектах його розвиток з якихось причин затримується і воно продовжує жити ще у своєму первісному стані. Часто трапляється й так, що ще в якихось інших діалектах еволюція цього явища була менш інтенсивною і в своєму розвитку воно пройшло лише «півдороги» чи якусь частину шляху того розвитку, який при інших умовах відбувся в перших діалектах, і т. п. У зв'язку з такою природою розвитку мови місцеві діалекти та говори зберігають риси, властиві різним етапам чи стадіям еволюції мовних явищ — початкові чи вихідні, а також проміжні форми. У різних діалектах та говорах і якість, і кількість таких реліктових, чи пережиткових, явищ різна. Зрозуміло, що для історичної граматики особливо багато цінного матеріалу у першу чергу дають ті діалекти та говори, які в силу певних обставин порівняно з іншими діалектами у своєму розвитку більшою мірою затрималися чи відстали від розвитку загальнонародної літературної мови і зберегли багато традиційних елементів, тобто так звані архаїчні діалекти. Як правило, такими більш архаїчними діалектами найчастіше виявляються окраїнні, чи латеральні, діалекти, які звичайно із певним запізненням зазнають тих інноваційних процесів, які відбуваються в центральних діалектах мови. Наприклад, діалекти Окінави.

Існування мови, навіть на незначній території неминуче веде до її діалектної диференціації. Одним із найважчих питань лінгвістики є визначення статусу певного територіального різновиду даної реалізації мовної системи — мова це чи діалект? Досі вчені не можуть назвати точну кількість людських мов на земній кулі саме тому, що залишається невизначеним мовний або діалектний статус окремих систем. Структурні особливості не можуть бути покладені в основу розрізнення мови й діалекту, тому що є діалекти однієї мови, які між собою структурно більш віддалені, ніж окремі близькоспоріднені мови. І все ж діалект - це реальність. Найменший територіальний різновид мови - говірка, яка вживається в одному чи в декількох населених пунктах. Говірки об'єднуються в говори (діалекти), а говори - в групу говорів чи наріччя. Деякі вчені вважають діалект проміжною ланкою між говором і наріччям. Отже, всі вищенаведені поняття розрізняються за величиною території, на якій вони поширені, і за кількістю мовців [5, c.22-30].

Основною причиною виникнення територіальних різновидів мови є утруднення і послаблення зв'язків між різними місцевими угрупованнями мовної спільності, що зумовлюється географічними, економічними, політичними, релігійними, демографічними та іншими обставинами.

Межі між окремими діалектами дуже нечіткі, окремі мовні риси охоплюють різну територію, їхні кордони, які в картографічних зображеннях називаються ізоглосами, перетинаються, і лише досить приблизно можна встановити територію поширення мовного явища (яка називається його ареалом), як і кордони самих діалектів. За ступенем стійкості при визначенні діалектних ареалів найбільше важать фонетичні явища, після них ідуть морфологічні, а лексичні ізоглоси найрозмитіші.

На основі нечіткості діалектних кордонів деякі лінгвісти прийшли до заперечення існування самих діалектів, але такий погляд спростовується реальністю діалектних рис та їх територіальною обмеженістю.

1.2 Історичні аспекти походження кансайського діалекту.

Так само, як всі мови, японська мова розвивалася. Тому протягом останніх 2000 років вона розбилась на ряд діалектів. Різниця між кожним діалектом звісно слабкіша, ніж у такій мові, як китайська. Та незважаючи на це, діалектам потрібен був час, щоб розвинутися.

Історично японська мова повільно поширювалася протягом 1000 років з західних частин Японії на схід, північ. Япономовні народи поступово завоювали архіпелаг і сформували населення теперішню Японію. У результаті, деякі райони Японії, такі як північний острів – Хоккайдо, мають  коротшу історію поширення японської мови, ніж, скажімо Кансай і Кюсю [4, c.20-28].

За цей тривалий період часу, японська мова перетворилася в мову регіональних діалектів. Як і в багатьох інших країнах цей процес був прискорений, через:

      ізоляцію на островах, півостровах або ізоляцію від інших громад за географічним бар'єром, таким як гірські хребти;

      природні обмеження, що впливали на торгівлю і внутрішню міграцію;

      індустріально-транспортний технічний переворот;

      соціальні обмеження на торгівлю і внутрішню міграцію введені посередництвом тривалого періоду феодалізму;

      в значній мірі аграрну економіку;

      постійні громадянські війни і соціальні негаразди.

Велика кількість діалектів поширена всюди на чотирьох головних островах Японії (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю), а також на дрібних островах, таких, як острови Рюкю (Окінава). Деякі діалекти – наприклад ті, на яких говорять в південній частині Японії, особливо на островах Кюсю і Окінава – є фактично незрозумілими для решти японців, які говорять на інших діалектах. Ще зовсім недавно в Японії, більшість населення якої впродовж життя, а часом і багатьох поколінь ніколи не виїжджали за межі території свого феодального клану, мова людей, що говорять на різних територіальних діалектах вельми істотно відрізнялася одна від одної. Починаючи з 20-го сторіччя, з започаткуванням єдиної системи шкільної освіти, а пізніше - радіо і телебачення, відмінності між діалектами багато в чому згладилися, а сфера їх вживання звузилася: сьогодні в більшості ситуацій японці користуються стандартною (або «загальною») мовою, а на місцевих діалектах говорять тільки в сім'ї або взагалі в приватному  спілкуванні. Дві сім'ї діалектів, якими користується найбільше число жителів Японії, – це діалект, на якому говорять в Токіо і його околицях, саме він і вважається спільною японською мовою, і діалекти регіону Кансай в західній Японії, які поширені в таких містах, як Кіото, Осака, Кобе. Унаслідок розповсюдження спільної японської мови за допомогою телебачення і інших засобів масової інформації, більшість людей, що живуть за межами Токіо, говорять як на спільній японській мові так і на на місцевому діалекті[ 21,c.91-104 ].

Кансай-бен є одним з безлічі різноманітних японських діалектів. (суфікс «бен» означає «діалект»). Регіон Кансай знаходиться в центрі острова Хонсю, на основному острові Японії. Історично склалося так, що кансайський діалект зіграв важливу роль в розвитку японської мови, а зокрема граматики, тому що понад тисячу років всі столиці Японії були розташовані тут: спочатку Нара в 8-му столітті, а потім Кіото (кінець 8-19 століття). Так як імператор Японії, або "Тенно", жив тут, то місцеві говори Нара та Кіото вважались «стандартною» японською.