Категорія граничності в англійській мові

Є.Р. Іонесян оперує словосполученням не знати як окремою лексемою. Вона зазначає, що не знати в сполученні з непрямим питанням значить відсутність на думці суб’єкта установки якоїсь пропозиції, яку можна було б вважати відповіддю на питання, яке міститься у підрядній частині. Це відрізняє дієслово не знати від відповідного вживання дієслова знати, який має на увазі присутність такої пропозиції у свідомості суб’єкта [12].

О.В. Падучева поділяє  непрямі питання на два види –  спеціальні та диз’юнктивні. У випадку  спеціального питання глибинним  об’єктом предиката, який підпорядковується  непрямому питанню, є пропозиційна форма. Речення Я знаю, хто це зробив має семантичне представлення Це зробив Х & Я знаю, що це зробив Х. Загальне непряме питання представлене як диз’юнкція виду Р P Р (де Р – пропозиційний зміст непрямого питання). Отже, для речення Вона скаже тобі, чи є квитки семантичним представленням є Якщо квитки є, вона скаже тобі, що вони є; якщо квитків немає, вона скаже тобі, що їх немає [16, с. 33-46]. Загальним для усіх слів чи вживань, які підпорядковуються непрямим питанням, є семантичний компонент «знання». З. Вендлер протиставляв дієслова знання та дієслова думки як, відповідно, здатні і нездатні підпорядковувати непрямі питання. Кіфер поділяв непрямі предикати на дві групи – одні пов’язані з когнітивною установкою ЗНАННЯ, інші – з установкою НЕЗНАННЯ [31, с.40 -41].

Е.Є. Курлянд  відносить дієслова мовлення та розумової  діяльності до класу перформативних дієслів. Існують певні вимоги щодо парадигми їхнього перформативного  існування: дієслово повинно бути членом оповідної ствердної пропозиції з підметом – займенником першої особи; дієслово повинно бути вжитим лише в теперішньому часі; дія перформативного дієслова повинна бути направлена на адресата повідомлення; дієслово перформативної частини має виражати активне відношення мовця до свого висловлювання, тобто його достовірності або ступеню достовірності. Як ми зазначали, до такого классу дієслів відносяться дієслова мовлення, а також дієслова розумової діяльності, а саме: think, believe, suppose, assume, presume, reckon, hope, expect, fancy, guess, surmise. Щодо синтаксичної та модальної еквівалентності перформативних дієслів мовлення та перформативних дієслів розумової діяльності, Т.Б. Алісова вважає, що їм притаманні різні семантико-синтаксичні ознаки. Це зумовлено тим, що дві синтаксичні будови, одна з дієсловом мовлення, а інша з дієсловом розумової діяльності, можуть знаходитися в контактних позиціях в умовах одного висловлювання [19, с. 43 - 44].

Науковці Ю.Д. Апресян та М.А. Дмитровська щодо різниці між знанням та думкою зазначають, що у знання є джерело, а у думки – причина. Ми говоримо Звідки ти це знаєш? та Чому ти так думаєш?, а не Чому ти це знаєш? чи Звідки ти так думаєш?[3; 12]. М.А. Дмитровська впевнена, що знання не потребує експліцитного вираження у тексті. Ствердження знання (Я знаю, що Р), можливе лише там, де є місце сумніву. Також науковець зазначає, що стосується думки, якщо її зміст включає верифіковані пропозиції, то це повинно бути зрозумілим із контексту, або бути відмічено ввідними модальними словами чи відповідними дієсловами, наприклад: Я думаю / вважаю / гадаю, що вона поїхала у Київ.

Н.Д. Арутюнова  і М.А, Дмитровська також зазначають, що Я-установка не може бути експліцитною, якщо змістом пропозиції є: 1) фактичне чи доведене знання: У добі 24 години; 2) поняття про життя, світ, мораль, які є загальним здобутком соціуму, які є принципово неверифікованими: Біда не ходить одна; 3) пропозиції, отримані у результаті інтроспекції, у яких замальовується внутрішній стан суб’єкту: Я думаю / знаю, що мені болить; до них відносяться пропозиції, в яких відбиваються події, які відбуваються з самим індивідом: Я думаю / знаю, що вчора був у кінотеатрі; 4) перцептивні пропозиції, сформульовані особою у момент безпосереднього споглядання: Я думаю / знаю, що хворий лежить тут; 5) судження, для котрих неможливе існування раціонального підґрунтя: Я думаю / знаю, що у раю зростають лимони та лаври [12]. О.С. Яковлєва водночас зазначає, що експлікація модальної рамки думаю/знаю – відповідно, суб’єктивний/ об’єктивний статус висловлювання – може виявляти конкретний характер «модального розуміння» пропозиції у тому випадку, коли в її складі вжитий неоднозначний модальний предикат. Наприклад: Я думаю, що Іван повинен поїхати до матері (думаю: повинен = потребує); Я знаю, що Іван повинен поїхати до матері (знаю: повинен = очікується). У першому випадку «повинен» має бути думкою того, хто говорить; у другому випадку  повинен» об’єктовано – воно належить або Івану, або будь – якому іншому зовнішньому джерелу інформації [25].

У результаті нашого аналізу приходимо до висновку, що предикат знати тісно пов’язаний з ментальними предикатами, а опозиція предикатів знання та думки – досить значна. Дієслово знати та дієслова думки є предикатами пропозиційної установки і мають багато спільних рис. Науковці неодноразово намагалися пояснити предикат знати через призму дієслова уважати. Невдалі спроби підкреслюють рівноцінність вищезгаданих предикатів та їхню самостійність. Однак, предикати думки та знання мають і спільні риси. Дієслова думати і знати (в укр.), to think і to know (в англ.) є семантичним стативами, звідси подібність граматичних якостей. Основна риса, що відрізняє знати від предикатів думки, це фактивність, а разом із Тим транзитивність, здатність підпорядковувати непрямі питання. Знати, як дієслово, якому притаманна фактивність має джерело, а в думки має бути причина. Знання не потребує експліцитного вираження в тексті. Що стосується думки, зміст якої включає верифіковані пропозиції, то це повинно бути зрозумілим з контексту або виражатися відповідними словами.

Проблема аналізу предикатів знання та їхнього функціонування в семантико-синтаксичній структурі речення залишається актуальною й перспективною. Цікавим у цьому плані видається з’ясування зв’язків предиката знати з іншими ментальними предикатами, такими як: пам’ятати, вірити, розуміти. Перспективним видається й розгляд вищезазначених предикатів щодо їхнього уживання в українській та англійській мовах.

 

РОзділ 3. Сполучуваність фазових дієслів та їх структурні моделі

Фазові дієслова складають одну з найбільш уживаних груп дієслів у сучасній англійській мові. Тому знання особливостей їх сполучуваності важливе, у першу чергу, для практичного оволодіння англійською мовою. Адже знання сполучувальних властивостей дієслова, особливостей його обов’язково-дистрибутивного оточення необхідне для граматично правильної побудови висловлювання.

Групі фазових  дієслів приділяється увага у  багатьох теоретичних дослідженнях з синтаксису, а також майже у всіх практичних посібниках з граматики англійської мови як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Проте у цих працях вони розглядаються здебільшого з одного боку – у зв’язку з включенням або невключенням їх у склад присудка. Іноді вони пов’язуються також з проблемою граматичної категорії виду та проблемою повноти дієслівної предикації. Специфіка ж фазових дієслів, як особливої групи, вивчена недостатньо повно. Відповідно, завданням цієї роботи є дослідження особливостей лексико-синтаксичних зв’язків, у які здатні вступати фазові дієслова. Відбір досліджуваної лексико-семантичної групи фазових дієслів проводився за двома критеріями:

1) семантичним (на основі словникових даних);

2) структурним (враховуючи обов’язковий зв’язок фазового дієслова з іншим, оскільки такий зв’язок є найбільш актуальною проблемою вивчення специфіки фазових дієслів).

У результаті відбору  отримано групу з десяти дієслів, що є найбільш типовими представниками дієслів з фазовим значенням. Ці дієслова, відповідно до фази дії, яку вони позначають, розподілені на три підгрупи:

1) дієслова зі  значенням початкової фази: start, begin, commence;

2) дієслова зі  значенням серединної фази: continue, keep, go on;

3) дієслова зі  значенням кінцевої фази: stop, finish, quit, end.

Слід зазначити, що деякі дослідники відносять до групи фазових й інші дієслова, крім вищенаведених десяти. Так, наприклад, І.Г. Воротнікова, аналізуючи функціонально-семантичне поле початковості у різних мовах, вказує, що значення початковості виникає також у ряді інших англійських дієслів різної семантики з частками up, out, on, on, off, in, into.

Проте такі дієслова є відносно рідковживаними; до того ж, як зазначає сама І.Г. Воротнікова, цей спосіб реалізації значення початковості в англійській мові є менш продуктивним, ніж у німецькій чи російській [7 с.43].

Фазові дієслова доцільно розглядати як дієслова-катенативи, тобто дієслова, здатні комбінуватися не лише з іменниками, але й з неособовими формами дієслів. Виділяючи типові для фазових дієслів структурні моделі, обмежимо їх оточення обов’язковим мінімумом, без якого та чи інша конструкція не може бути завершеною у смисловому та структурному відношеннях.

Визначення  обов’язковості або факультативності того чи іншого елемента дієслівного оточення проводилося за допомогою трансформації випущення. Виявилося можливим включити до складу обов’язкового оточення фазових дієслів три компоненти:

1. N1 – суб’єкт при фазовому дієслові, що складає його лівосторонній зв’язок;
2. V – інше дієслово у формі інфінітива чи герундія, що зв’язується з досліджуваним дієсловом справа;
3. N2 – іменник, що також складає правосторонній зв’язок фазового дієслова.

Повна картина  валентних властивостей досліджуваних  дієслів не може бути вивчена без урахування положення про два рівні аналізу речення: рівень поверхневої структури та рівень глибинної структури.

У поверхневій  структурі для вираження семантики даються ті форми, котрими мовець репродукує та сприймає висловлювання. У глибинній структурі отримують своє вираження всі наявні значення, всі синтаксичні зв’язки. У глибинній структурі можуть бути значення, що не мають формального вираження.

Очевидно, що лексико-синтаксичні зв’язки фазових дієслів у двох типах структур не будуть однаковими. Звідси ми розрізняємо два типи валентності для фазових дієслів: поверхневу валентність та валентність глибинну.

Аналіз досліджуваного матеріалу (а саме 212 прикладів з фазовими дієсловами, відібраних з двох художніх творів сучасних американських авторів загальним обсягом 1150 сторінок) дозволяє виділити три структурні моделі, що відображають обов’язкове оточення фазових дієслів і є характерними для всіх досліджуваних у цій роботі дієслів:

• N1+ PhV + V: We chat a few minutes as I start glancing at my watch (G. 144).
• N1 + PhV + N2: He finished high school three years ago at the age of nineteen (G. 231).
• N1 + PhV: You are prejudiced in favour of one party before you start (K. 36).

Вищенаведені структурні моделі відрізняються за частотністю вживання. Показники частотності вживання структурних моделей фазових дієслів, виведені на основі аналізу досліджуваного матеріалу, подані у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

 

Водночас, частотність  вживання у цих моделях не є однаково пропорційною для всіх фазових дієслів і залежить як від загального типу фазової спрямованості, так і від індивідуальних характеристик кожного окремого дієслова. Наочно це показано у таблиці 3.2.

 

Таблиця 3.2.

 

Як видно з цієї таблиці, частотність вживання дієслів у певних моделях диференціюється згідно загальної групи їх фазової спрямованості (початок, середина або кінець). Так, наприклад, дієслова початкової фази (start, begin, commence) реалізують приблизно половину своїх вживань у моделі N1+PhV+V, в той час як для дієслів серединної фази дії (continue, keep, go on) ця модель є домінантною; дієслова ж кінцевої дії (stop, finish, quit, end) у цій моделі практично не вживаються. Проте, наряду з загальним типом фазової спрямованості, слід також брати до уваги й індивідуальні особливості окремих фазових дієслів. Так, наприклад, дієслово “go on”, що належить до групи дієслів серединної фази дії, реалізується у досліджуваному матеріалі лише у моделі N1 + PhV, яка є в цілому “нехарактерною” для фазових дієслів цієї групи.

Синтаксичний характер зв’язку фазового дієслова з наступним  дієсловом не має єдиного трактування в англійській граматиці. Так, наприклад, Г.Н. Воронцова підкреслює допоміжну роль фазового дієслова, відзначаючи, що це дієслово навіть не є компонентом словосполучення, а перетворюється на допоміжний формант у структурі складного присудка, виступаючи як показник синтаксичної функції цілого і як засіб вираження деяких додаткових (граматичних або ж тією чи іншою мірою граматизованих значень.

І.Г. Воротнікова, аналізуючи фазові дієслова. також схиляється до трактування їх як допоміжних, однак зазначає, що “фазове дієслово в аналітичній конструкції, виступаючи немов би допоміжним дієсловом, ніколи повністю не десемантизується; зберігаючи первинне значення певної фази, фазове дієслово залишається уточнювачем характеру протікання дії” [7 с. 42].

У більшості ж інших  робіт, навпаки, головна роль відводиться  фазовому дієслову, яке описується як основне; залежним же компонентом є те дієслово, яке виражене безособовою формою.

Існує й ще одна точка зору: фазове дієслово є компонентом складного  дієслівного присудка і займає в ньому залежне місце, проте ступінь цієї залежності не завжди однаковий. У цій роботі перевага віддана точці зору Т.Б.Черкасової, котра вважає, що опис взаємовідношень компонентів такого дієслівного сполучення в термінах одностороннього підпорядкування одного з них іншому неминуче виявиться спрощеним [24 с. 10]. Обидва компоненти взаємопов’язані. Структурну перевагу має фазове дієслово, оскільки, будучи представленим в особовій формі, воно визначає присудок. Структурно-синтаксичний зв’язок іде лінійно: N1 + PhV + V

У той же час з точки  зору семантики вагомішим є другий компонент, оскільки саме він означає дію, яку виконує суб’єкт. Наочно семантичний зв’язок можна представити наступним чином:

N1 + PhV + V

Тут фазове дієслово семантично пов’язане, перш за все, з другим дієсловом, у той час як немає прямого зв’язку між фазовим дієсловом і його суб’єктом. Точніше, фазове дієслово має з суб’єктом лише формальний зв’язок, узгоджуючись як особове дієслово з іменником.

У цій роботі фазове дієслово розглядається як простий присудок, і, відповідно, основні форми вживання фазового дієслова є такими:

1. Сполучення фазового дієслова з додатком-дієсловом (N1 + PhV + V) Наприклад: The visits of these foreigners continued to be an ordeal to her (G. 158).
2. Сполучення фазового дієслова з додатком-іменем (N1 + PhV + N2) Наприклад: Britannic Navy have been stopping and searching peaceful people (G. 68).
3. Фазове дієслово без додатка (N1 + PhV) Наприклад: I’m always thankful when it stops (G. 185).