Категорія граничності в англійській мові

Дані про використання фразових дієслів у сучасній англійській мові вказують на те, що абсолютну більшість вживання цих одиниць складають найпростіші часові форми – Present Simple і Past Simple. У порівнянні з ними інші кількісні дані виглядають незначними. Слід зазначити, що частотність вживання фразових дієслів у формах Continuous значно нища за форми Simple.

Цей факт ще раз доводить поширеність двох часових форм Present Simple і Past Simple, з одного боку, та їх ергономічність, з іншого. При чому це стосується різних жанрів як письмового, так і усного мовлення. Хоча фразові дієслова вже давно отримали репутацію атрибутів усного мовлення, зустрічаються вони в абсолютній більшості у мовленні дорослих. Очевидно, незначна кількість слововживань у мовленні дітей і підлітків вказує на те, що відповідна складова мовної і комунікативної компетенції людини формується пізніше.

1.2. Фазовість та її зв'язок з іншими категоріями аспектуально-темпоральної парадигми у сучасній англійській мові

Початок, кінець, поновлення, різноманітні форми розвитку дії – невід`ємні компоненти внутрішньої структури дії у простих і складносурядних реченнях, зв`язкові ланки окремих дій у поліпредикативних комплексах. Фазові значення проникають у систему видо-часових форм англійської мови, створюючи складні аспектуально-таксисні ситуації, ситуації конкретизації та характеризації. Зацікавлення проблемою фазовості пояснюється загальною увагою до аспектології загалом і тим значним місцем, яке фазовість починає займати у вивченні системи аспектологічних значень, зокрема. Метою нашого дослідження даного підпункту є проаналізувати зв’язок фазовості з іншими категоріями аспектуально-темпорального комплексу.

Незважаючи на те, що фазові іменники та прикметники набувають спеціалізованих  значень, більшість фазової лексики  характеризується значеннями, що мають багато характеристик аспектуально-таксисних ситуацій. Вони передають лімітативність, тобто початкову/кінцеву межу дії, часову локалізованість, просторову локалізованість, процесність, відношення одночасності/різночасності.

Наявність у висловлюванні фазових лексем так чи інакше характеризує “етапи дії, яка спливає у часі” [22, с. 153], а це складова частина аспектуальних значень. Так, на периферії поля лімітативності знаходяться лексичні показники – фазові маркери, які імплікують поступовість досягнення межі: finally, lastly, at length, at last, in the end.

Імпліцитна процесність та пов`язана  з нею тривалість часто випливають “з позначення доведеної до межі початкової фази дії” [6,  с. 97]. Досягнення початкової межі у цілому може виражатися обставинними лексичними показниками типу immediately, suddenly, at once. Визначаючи специфіку розгортання та розподілу дії у часі, фазові маркери можуть вказувати на точку, яка відзначає початок/кінець дії або на відрізок часу, протягом якого виконується дія.

Лімітативність найтіснішим чином  пов`язана з позначенням межі дії, зокрема, її початком або кінцем. Реалізація зачинного значення вказує на межу, починаючи з якої дія  вступає до фази свого розвитку.

У логічному відношенні зачинну  граничність готує попередній розвиток подій; у тексті їй можуть передувати лексеми зі значенням слідування, наближення, готовності, та нарешті, безпосереднього вступу суб`єкта до нової ситуації: precede, near; advancing darkness, coming storm.

Досягнення початкової або кінцевої межі може бути еволютивним, коли фазове дієслово приймає форму прогресива, який віддзеркалює фазу дії, що не досягла повноти свого прояву. Граничність початку специфічна, оскільки вона імплікує подальший розвиток дії. Імпліцитна процесність та пов`язана з нею тривалість часто випливають з “позначення доведеної до межі початкової фази дії”, але “елемент очікуваного (або явно позначуваного) продовження знаходиться за межею тієї виділеної у мовному вираженні дії фази, яка дійсно себе вичерпала” [6, с. 47, 97].

Це дає нам змогу зробити  висновок про те, що зачинна межа може мати або не мати подальшого розвитку. Для мовця може бути важливим саме початок дії, а її розвиток або  завершення може бути іррелевантним. Продовження  дії може бути припинено зовнішніми чинниками або перервано на початковому етапі. Граничність досягається у момент реалізації суб`єктом приступу до дії. Ще одним різновидом зачинної межі є невдалий розвиток розпочатої дії. Зачинна граничність, таким чином, недостатньо прогнозується щодо подальшого розвитку дії.

Фазовість та неодноразовість також  тісно взаємозв`язані. Виділяють  такі види зачинності: “одиночна, ітеративна, циклічна, актуальна, неактуальна, обставинна” [22, с. 154] або “фазова та серійна зачинність” [22, с. 49]. Це пов`язано з тим, що одна й та сама дія може повторюватися як однією особою, так й різними суб`єктами. Різнореферентне повторення певної фази дії по суті не пов`язано безпосередньо з одним і тим самим початком тієї ж дії. Такі повторення поєднані лише спільною ситуативною базою. Інша справа, коли дія повторюється одним суб`єктом від початку й до кінця. Для передачі неодноразової зачинності в англійській мові є спеціальна лексема keep/keep on, яка вказує на неодноразове поновлення дії і здатна далі перейти у морфему. Вона не використовується для позначення повторного початку дії. Крім дієслів поновлення, повторне поновлення можуть передавати фазові іменники у множині: beginnings, openings, pauses, stops. Фазові дієслова у цьому відношенні скоріше вказують на повторення початку: begin anew, start afresh. Аналогічними є фразеологічно зв`язані вирази з фазовими іменниками: make a new beginning, make a fresh start.

Повторення дії також може передаватися ад`єктивованими прислівниками минулого часу: renewed, revived, restored, repeated або прислівниками теперішнього часу: faltering (voice), halting (pace).

Фазові маркери та самі фазові дієслова тимчасового припинення дії прогнозують  появу повторної ситуації у висловлюванні. Відзначені випадки, коли очікуване  поновлення дії не отримує своєї реалізації, але це, як правило, залежить від зовнішніх факторів. Поновлення дії імплікують лексеми break, halt, falter, pause, interrupt, interfere.

Фазова лексика передає прикріпленість ситуації не тільки до часових обмежень, але й до просторових границь.  Фазові дієслова місцезнаходження у фазі буття характеризуються як дієслова початку, які не просто виражають початок стану або дії, але також мають інгресивне значення, тобто значення досягнення результату на самому початку, коли “дія та результат злиті докупи” [1, с. 203].

В англійській мові фазова лексика місцезнаходження фіксує розташування об`єкта відносно інших об`єктів  або відзначає їхнє розташування у часі. Початкова фаза, тобто  поява об`єкта у полі зору спостерігача, найчастіше передається лексично: come into being/view/show. Фіксація моменту появи об`єкта у сприйнятті спостерігача відбувається, як правило, за допомогою фазового дієслова: «Going to the window, he saw that his room was some thirty feet above the stone-flagged courtyard, and also that it looked at an angle upon other windows in the old castle where lights were beginning to show» (E. R. Burroughs “The Outlaw of Torn”).

Фазові прислівники  та фазові прикметники рідко вживаються для позначення місцезнаходження об`єкта. Це, зазвичай, відбувається  при позначенні крайніх точок об`єкта: the terminal point, the end door.

Отже, більшість фазової  лексики характеризується значеннями, що мають багато характеристик аспектуально-таксисних  ситуацій. Вони передають лімітативність, тобто початкову/кінцеву межу дії, часову локалізованість, просторову локалізованість, процесність, відношення одночасності / різночасності.

Розділ 2. основні складові  функціонально-семантичного поля зачинності у сучасній англійській мові

2.1. Історична динаміка семантичної класифікації предикатів

 К.Ф. Шульжук дає таке визначення предикату: «Предикат – центральна синтаксема у семантичному простому елементарному реченні, що формує його семантико – синтаксичну структуру» [25, с.402].

Семантичній класифікації предикатів присвятили свої наукові розвідки Л.М.Васильєв, Л.В. Щерба, З. Вендлер, У. Чейф, Т.В. Булигіна, О.Н. Селіверстова, Т.Д. Шабанова, Л.А. Львов, Г.Г. Сильницький, Т.Б. Алісова, Г.А. Золотова, В.В. Прокопов, Ю.Д. Апресян. Н.С. Авілова, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко та ін. У мовознавстві існує чимало підходів, пов’язаних з класифікацією предикатів. У лінгвістичних дослідженнях їх налічують від трьох до восьми. Доцільним вважаємо узагальнити відомі концепції щодо виокремлення таких одиниць.

За першу спробу таксономії предикатів прийнято вважати 10 категорій, які були визначені ще Аристотелем. Це – Сутність (Субстанція), Кількість, Якість, Відношення (Релятивність), Місце (Де?), Час (Коли?), Положення, Стан, Дія, Страждання, які Аристотель назвав найвищими сутностями об’єктивного буття і які постали основою структурних схем речення. Ці категорії тісно пов’язані з мовою, адже «детальний розгляд їх … вказує, що у вигляді категорій у Аристотеля перераховані, причому у певному порядку, усі форми дієслова, які можуть зустрітися у простому реченні давньогрецької мови» [19, с.121]. З окреслених категорій філософ виокремлює три основні категорії, що мають зв’язок з реальністю: сутність, відношення та стан, які ототожнюють з предикатними знаками.

Сучасні вчені зазначають, що вже сам перелік цих категорій, по суті, пов’язаний з мовою і багатий на відношення предикації: ім’я є здебільшого підметом, решта – головним чином присудком або означенням у складі деяких висловлень. Платон виокремив клас іменників і клас дієслів, урахувавши, що перші називають речі й можуть функціонувати в реченні як суб’єкт, а другі стверджують дещо про речі, позначені суб’єктом. Стагіріт стверджував, що «дієслово завжди є знаком для сказаного про нього, наприклад, про те, що міститься в підметі» [9, с.56].

Особливе місце в типології  предикатів посідає класифікація, яка  булла запропонована Л.В. Щербою. Ім’я науковця пов’язують із формальним підходом у цій галузі. Виокремлені ним три типи предикатів (предикати із значенням дії, процесу (виражаються дієсловом); із значенням стану (виражаються зв’язкою плюс слово категорії стану); із значенням якості (виражаються зв’язкою плюс прикметник) відповідають за морфологічними ознаками певним частинам мови [23, с.90].

Російський лінгвіст О.М. Селіверстова, котра займалася питаннями класифікації предикатів, підвела семантичну основу під формально-морфологічну класифікацію. Науковець аргументовано довела, що між мовленнєвою формою та змістом існує тісний зв’язок навіть на рівні класифікації. О.М. Селіверстова та Т.В. Булигіна визначають основними предикати дії, процесу, стану, властивості, якості, явища, класу [18, с.86-157].

К.Ф. Шульжук виoкремлює  за семантикою предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, локативні предикати, предикати кількості [25, с.402].

До визначення семантичних  типів предикатів існує також  тестова система. За допомогою системи тестів у семантиці предиката встановлюють такі семантичні ознаки як статичність/ динамічність, тривалість/ миттєвість, контрольованість/ неконтрольованість, агентивність/неагентивність. Так, відомий російський мовознавець Т.Б. Алісова визначає критерії класифікації предикатів, як нерозчленованість /розчленованість понять про субстанцію та її ознаку; абсолютність/ відносність; статичність/ динамічність; активність/ неактивність; локальність/ нелокальність контакту; предикат абсолютний статальний; предикат абсолютний неактивний; предикат абсолютний динамічний активний; предикат відносний локальний статальний; предикат відносний локальний динамічний неактивний; предикат відносний локальний динамічний активний; предикат відносний нелокальний статальний; редикат відносний нелокальний динамічний неактивний; предикат відносний нелокальний динамічний активний [1, 97 - 98].

Традиційно предикати  поділяють на два узагальнені класи. Однією з вдалих з-поміж подібних класифікацій предикативних синтаксем вважаємо класифікацію І.Р. Вихованця. Мовознавець сформував шестикомпонентну класифікацію, виокремивши предикати дії, стану, процесу, якості, кількості та локативні предикати (власне-локативні, процесуально-локативні, акціонально-локативні предикати). Дж. Лайонз поділяє предикати на класи «процесу» та «стану», він визначає декілька пар ознак, а саме: статичність/динамічність ситуації, тривалість/ миттєвість ситуації, контрольованість/неконтрольованість ситуації. На ґрунті цих ознак Дж. Лайонз виокремлює такі типи предикатів: діяльність /activity/ - тривала динамічна ситуація, якою керує агент; процес /process/ - тривала динамічна ситуація, якою не керує агент; стан /state/ - статична ситуація, якою не керує агент; акт /action/ - миттєва динамічна ситуація, якою керує агент; подія /event/ - миттєва динамічна ситуація, якою не керує агент. Така класифікація має на меті передовсім розмежувати дієслівну лексику на динамічну та статичну.

Н.М. Арват зазначає, що «на  основі обліку категоріально – лексичного виразу предиката утворюється певна система його підкатегорій, які в цілому об’єднуються у два різновиди: предикати статальні та предикати активні» [4, с.7]. До статальних предикатів лінгвіст відносить предикати буття, існування, належності; предикати не існування чи відсутності; предикат стану; предикат належності, предикат сприйняття, предикат відношення, предикат детермінації; предикат модальний чи модальних відношень та ін. До групи активних предикатів належать предикат дії, предикат руху, предикат процесу.

О.В. Падучева виокремлює дві  групи ментальних дієслів: дієслова ментального стану (знати, помічати, довідуватися, пам’ятати, розуміти і под.); дієслова розумової діяльності і розумового стрибка (згадує – згадав, зважує – зважив, впізнає – пізнав і т. д.) [16]. Розподіл, запропонований О.В. Падучевою, охоплює як лексичні, так і граматичні значення дієслів.

Цікавою є класифікація, яка була запропонована З. Вендлером. Науковець характеризує предикати за ознакою часової протяжності. Він розмежовує предикати за такими критеріями: можливість вживатися у тривалій формі (недоконаний вид), здатність поєднуватися з обставинами часу. Таким чином, З. Вендлер поділяє «процеси» (динамічні ситуації) на «діяльність» та «виконання», «непроцеси» (статичні ситуації) – на «стан» і «досягнення» [31].

Функціонально-семантична класифікація, яка була запропонована  науковцем, зазнавши деяких змін, успішно використовувалася як базова для пізнання категорійно-лексичної семантики дієслів.