Категорія граничності в англійській мові

Значне місце у спробі класифікувати предикати посідають  праці російського мовознавця Л.М. Васильєва. У його «Системному семантичному словнику російської мови» предикатну лексику розподілено на 12 основних класів (семантичних макрополів): 1) буттєві предикати; 2) буттєво-просторові предикати (предикати просторової локалізації); 3) предикати відношення; 4) оцінні предикати; 5) предикати стану; 6) кількісні предикати; 7) предикати властивості; 8) предикати поведінки; 9) предикати звучання; 10) предикати руху; 11) акціональні предикати; 12) акціонально-процесуальні предикати.

У кожному з цих класів виділяють  підкласи (підтипи), а у складі буттєвих предикатів – абстрактно-буттєві (есиви), подійні (евентиви), предикати виникнення (генеративи), предикати зникнення (дегенеративи), предикати біологічного існування (життя та смерті), буттєво-темпоральні (фазові): початкової фази буття (інгресиви та інхоативи), кінцевої фази буття (фінітиви) та предикати протікання, тривалості буття (дуративи та ітеративи).

Інгресиви. Інгресивами називають підгрупу фазових неграничних зачинних дієслів, які є семантичною підгрупою моментативів (to begin, to start, to initiate). Інгресиви характеризуються нееволютивним контактним зачинним значенням. Інгресивні конструкції в англійській мові утворюються тільки за допомогою аналітичних засобів. Для утворення зачинних конструкцій вони виступають у ролі дієслівних елементів складних предикатів: to start working, to commence the procedure. Одноразовість чи ітеративність дії передається другим елементом предиката: to start knocking, to start the speech. Цей тип зачинного значення не позначає фазу, яка є денотативно відмінною від її розвитку. Зачинне значення вказує на момент появи, виникнення дії, якої не було до цього.

Інхоативи. Інхоативами називають підгрупу граничних зачинних дієслів, які семантично походять від стативів. Стативи означають ту природну межу, той стан, який настає після закінчення інхоативної дії та денотативно збігається з останньою фазою цієї дії (to blacken → to be black). Інхоативи характеризуються еволютивним зачинним значенням, тобто передбачають початкову перехідну фазу або період, протягом якого має місце накопичення певних якостей, які приводять до зміни, появи нової ситуації, що позначається корелятом зачинності (to melt, to cool, to brighten, to darken). Як правило, інхоативи передбачають поступовий, повільний перехід від одного стану до іншого.

В англійській мові співіснують  аналітичні та синтетичні засоби утворення  інхоативів: to get dark – to darken. Для утворення аналітичних форм існує низка копулятивних інхоативних дієслів (become, grow, get, turn, come, fall, go, make).

Інцептиви. Інцептивами називають зачинні предикати, які складаються з двох елементів – інгресивного дієслова та інхоативної конструкції. Для інцептивів характерним є нееволютивне неконтактне зачинне значення, тобто таке значення, що виділяє фазу, денотативно відмінну від її розвитку, або перші ознаки початку дії в еволютивній фазі: He falls asleep (is falling asleep) at this time (інхоатив) – He begins to fall asleep (інцептив). На відміну від інхоативів та інгресивів, інцептиви не фіксуються словниками. Подібно до інгресивів, інцептиви характеризуються аналітичним характером творення.

Існують різні рівні класифікації предикатів: від більш широких до звужених. Ч. Філмор кваліфікує предикати, засновані на відмінковій рамці.

Дієслову та його «супровідникам»  він присвоює статус глибинних категорій, а потім встановлює конкретні дієслівні супровідники, або актанти. Актанти виступають у якості глибинних відмінків та інтерпретуються як «ролі» у відношеннях дії та стану, які виражаються дієсловом у предикативній функції.

Ч. Філмор виділяє такі глибинні відмінки: агентив – відмінок, який позначає виробника, що виражається дієсловом дії; об’єктив – відмінок, якому не приписують загальної рольової інтерпретації і який репрезентує іменні групи або підрядне речення; датив – відмінок, який позначає живу істоту, пов’язану з дією чи ситуацією, що виражає дієслово; інструменталіс – відмінок, який вживається для позначення сили чи предмету, що виникають у результаті дії, яка виражається дієсловом дії; фактив-відмінок, який позначає те, що створюється дією, яку виражає дієслово; локатив – відмінок, який позначає місце, де відбувається дія, яку виражає дієслово, або ситуацію, на яку направлена дія [21 с.163 - 164].

У. Чейф визначає три основні типи предикатів: стан, процес і дія. Щоб виділити ці типи предикатів, науковець використовує такі пари ознак: наявність/відсутність агента і пацієнта; змінність/ незмінність концептуалізованої ситуації; можливість/ неможливість підведення значення предиката під значення дієслів «happen» та «do». [23].

З-поміж українських  мовознавців спробу класифікувати предикати здійснив В.М. Русанівський, який визначив 41 функціонально-семантичну групу дієслів, доповнивши ознаками релятивного характеру: сполучуваність дієслів в особових формах із дієсловами у формі інфінітива; сполучуваність дієслів з іменниками у формі називного, родового, давального, знахідного й орудного відмінків без прийменника або з ним; можливість утворення від дієслівної лексеми пасивного дієприкметника [17].

Дотепер у спеціальній  літературі не існує цілісного аналізу предикатів знання та їхнього функціонування в семантико-синтаксичній структурі речення. Як зазначає Т.Б. Алісова, «у лінгвістичній літературі поки ще не існує загальноприйнятої класифікації предикатів, заснованій на точно визначеній кількості їхніх диференційних змістових компонентів» [18, с.7].

2.2. Взаємозв’язок між предикатами знання та думки, компаративний аналіз предикатів в українській та англійській мовах

Оскільки знання – це результат багатьох психічних  процесів, велика кількість ментальних предикатів містять у собі сему «знати». Однак за іншими компонентними значеннями вони можуть відноситися і до інших семантичних полів.

Дієслова знання в сучасних європейських мовах становлять досить широкий та багатий семантичний клас, вони позначають результат розумової, чуттєвої та вольовій діяльності людини або набуття знань у процесі такої діяльності. Дієслова знання пов’язані з полем інтелектуальної діяльності лише тому, що будь-яке знання так чи інакше зумовлене роботою думки.

Питання думки  та знання протягом тривалого часу привертало увагу філософів. Аналізуючи думку та знання у якості центрального, береться поняття знання (виокремлюються такі його характеристики, як розуміння, істинність, веріфікованість та ін.), а думка визначається абсолютно негативно: думка є те, що не задовольняє критеріям знання. Подібна традиція бере початок ще від Платона. А. Айєр писав: «У ментальних станах думки та знання немає різниці» [26, с.25]. Однак, у якості одного з критеріїв розмежування знання та думки почав розглядатися спосіб обґрунтування правомірності або достовірності відповідних думок. Знання та думка відрізняються один від одного за параметром правдивості пропозиції. У випадку знання має місце істинна оцінка, а у випадку думки – можлива, пор. Я знаю, що він вже приїхав – Те, що він приїхав, істинно; Я думаю/ вважаю/ мені здається, що він вже приїхав – Те, що він приїхав, ймовірно. Постулюючи знання, суб’єкт не думає, що можуть з’явитися якісь факти, які будуть суперечити зазначеному знанню.

Ствердження знання повністю виключає не лише невпевненість або вказівку на можливу помилку, але й виражає впевненість, пор. Я знаю, що Р, але я можу помилятися/ можливо й не Р, але я в цьому невпевнений; Я знаю, що Р, я в цьому впевнений. Навіть найсильніша впевненість жодним чином не може перейти у знання. Думка ж легко поєднується з впевненістю, невпевненістю, з можливістю помилки чи альтернативи, щодо певної ситуації, пор.: Я думаю, що Р, але можу і помилятися, хоча і не впевнений, я повністю у цьому впевнений, хоча можливо й не Р [14, с.9 - 10].

М. Фортеск’ю  у своїй праці «Thoughts about thought»  змальовує відношення знання, мислення, розуміння та пам’яті. Науковець зазначає, що «коли ви думаєте, ви думаєте про те, що, як ви знаєте, уявляєте чи маєте на увазі, має місце бути чи про те, що ви пам’ятаєте чи збираєтеся зробити, і, ви можете вважати, що об’єкт ваших думок виявляє певні якості; у процесі (мислення) ви можете зрозуміти його краще. Коли ви знаєте щось, ви можете згадати це і подумати про це ще раз. Ви знаєте будь-що тому, що ви дізналися про це (чи якимсь чином випробовували або усвідомили) і вірите у правдивість того, про що ви дізналися (чи, принаймні, у значущість цього досвіду). Ви розумієте будь – що, коли ви визнаєте це як відповідне або таке, що має відношення до чого будь - чого, що ви раніше випробували або взнали (і можете відповідно діяти). Будь-яка ментальна діяльність такого роду передбачає, що в мить, коли ви в неї залучені, ви знаходитеся, хоч би в якійсь мірі, у свідомому стані. Отже, коли ви будь – що зрозуміли, ви знаєте це і можете пригадати це пізніше і подумати про це знову». М. Фортеск’ю вказує на певну циркуляцію такого ланцюжка значень [24].

Предикати знання та думки відносяться до ментальних предикатів, отже спробуємо з’ясувати, які синоніми мають предикати знання та думки в українській та англійській мовах, як ці предикати пов’язані між собою і як вони віддзеркалюють ментальну діяльність людини.

Предикати знати, думати, гадати, вважати, відати (застар.) в українській мові; to know, to be aware of, to think, to suppose, to consider в англійській мові [33] вживаються для позначення володіння, отримання, передачі відомостей, інформації. Серед цих дієслів найбільш цікавими для нас є дієслова, які Ю.Д. Апресян називає «пропозиційним знанням» [3], а саме: знати, to know. Саме ці предикати здатні підпорядковувати підрядну частину, яке вводиться сполучниками що, де, коли, чому, куди і под. «Я знала, що ви десь тут, - каже Оксана і на мій запитальний погляд пояснює: - Там ваша машина» (Віктор Савченко); «I know what you feel like,» said Franklin Clarke (Agatha Christie). Зміст знання може бути виражено й прямим додатком, яке може бути представлене у вигляді пропозиції: пор. Я знаю його ім’я = Я знаю, як його звуть; I know his name = I know what his name is.

Дж. К. Уілсон переконує, що знання не може мати визначення, адже усі спроби надати пояснення даному поняттю призведе до ідентичного формулювання з використанням тих самих понять, яким ми намагалися надати пояснення. Науковець наводить цілу низку іменників, які було б досить дивним пояснювати людям, які володіють мовою. Приєднавшись до висловленої думки, А. Вежбицька створює метамову, яка складається з семантичних примітивів (слів, зрозумілих носіям мови без пояснення) і включає до таких примітивів дієслово знати [32].

І.Б. Шатуновський стверджує, що позиція мовця і суб’єкта з дієсловами думати, гадати, вважати залишається немаркованою. Ці дієслова мають заперечну презумптивну характеристику, яка і взагалі є якоюсь характеристикою лише на тлі інших, маркованих у цьому відношенні слів.

Прикладом цього  є те, що дієслово думати та подібні до нього можуть супроводжуватися прислівниками справедливо, правильно, помилково, які виражають оцінку правдивості Р того, хто говорить. У російській мові дієслово думать супроводжується прислівниками справедливо, правильно, ошибочно, в англійській to think – прислівниками correctly/ incorrectly, або зворотами, які виконують синтаксичну функцію прислівника: in a wrong way та it is fair/ unfair. Необхідно зазначити, що в англійській мові після дієслів знання, наприклад, to think, може вживатися безпосередньо прикметник або іменник, в українській мові таке вживання неможливе: He thinks differently (У нього свій погляд на цю ситуацію); I think big (Я широко мислю); She thinks business (Вона думає про справи); He thinks no evil (Він не очікує нічого поганого).

Предикати думки  та предикати знання мають багато спільного. Дієслово думати, як один з представників предикатів думки, та знати є семантичними примітивами, тобто, їх не можна пояснити. Знати та предикати думки мають загальні риси, які притаманні усім стативам. Дієслова знати, знать, to know є стативами. В російській мові у дієслова знать немає форми доконаного виду [3]. На нашу думку, ця ознака відноситься і до дієслова української мови знати. Щодо дієслова англійської мови to know, як і деяких інших стативів, то воно не має форми Continuous. Впевненість не є знанням, у зв’язку з цим М.А. Дмитровська стверджує: «Вираження навіть найсильнішої впевненості ніколи у випадку верифікованих пропозицій не може перейти у знання» [14]. Ми погоджуємося, що знання є істинним, припускаючи, що твердження знання від першої особи - Я знаю – може бути хибним, адже знання не є впевненість. Дієслова думки загалом нейтральні щодо відношення істинності пропозиції. Думка, на відміну від знання, може містити як верифіковані так і неверифіковані пропозиції.

Отже, сьогодні розрізняють два види думки: думку-передбачення та думку-оцінку (М.А. Дмитровська, Анна А. Залізняк, Ю.Д. Апресян, І.Б. Шатуновський). М.А. Дмитровська називає думку-оцінку «суб’єктивним знанням», Анна А. Залізняк – «пропозиційним варіантом» знання [13]. Протиставлення двох типів думки зумовлює кореляцію у вживанні двох основних дієслів, які виражають пропозиційну установку «думка»: в українській мові – думати та вважати; в російській – думать та считать; в англійській мові – to think і to consider. М.А. Дмитровська вважає, що думати не може позначати думку-оцінку.

Водночас Анна А. Залізняк впевнена, що дієслово вважати не може виражати думку-передбачення, а завжди виражає думку-оцінку. Російський науковець Ю.Д. Апресян зазначає, що вважати може виражати просте судження: Я вважав, що він вже приїхав, або оцінне та інтерпретувальне судження: Я вважаю це помилкою. Думати протиставляється вважати за ознакою «передбачення» - «впевненість». Думати виражає припущення, вважати – впевненість [3]. Іноді різниця між вважати та думати нейтралізується. Анна А. Залізняк зазначає, що область максимальної нейтралізації протиставлення сенсів оцінки та припущення становлять підлеглі пропозиції, які мають безособові предикативи модально-оцінної семантики (важливо, вже час, необхідно, потрібно, треба та под.), а також оцінні предикати, а саме: добре, краще, правильно та под.: Я вважаю (думаю), що тобі вже час йти, Я вважаю (думаю), що тобі краще не вмішуватися у цю справу [13].

Ми привели  декілька прикладів семантичних  відмінностей між дієсловами думати та вважати, але відмінність полягає і в тому, що в заперечних контекстах дієслово думати може вводити підрядну предикативну частину речення за допомогою сполучника щоб: Не думаю, щоб він виїхав. Це наближує значення дієслова думати з дієсловами сприйняття.

Отже, дієслова думки поділяються на два типи, а думка-оцінка зближується зі знанням, але існує головна характеристика, притаманна дієслову знати, яка ніколи не стане властива дієсловам, що виражають думку-оцінку. Це – фактивність, а разом із тим і транзитивність, і здатність підпорядковувати непрямі питання.

Фактивність – одна з найважливіших ознак знання. Навіть у заперечних контекстах дієслову знати притаманна фактивність: Він не знає, що вона приїхала, «вона приїхала» – істинно. Фактивність дієслова знати і нефактивність дієслів думки віддзеркалюється і в інтонації. Так, знати може бути ремою висловлювання і нести головний фразовий наголос, а дієсловам думки такі ознаки не притаманні [3]. З. Вендлер протиставляв знання та думку, він вважав, що «можливість зустрічності з непрямими питаннями є найбільш надійним граматичним показником фактивності» [31, 55]. Т.В. Булигіна та А.Д. Шмельов поділяють предикати, які підпорядковують непрямі питання, на предикати позитивного судження та ігноративні предикати, предикати з питальним значенням. Знати відноситься до предикатів позитивного судження: Я знаю, куди він поїхав, однак, у контексті модальності (заперечення, питання, ірреальності того, що відбувається та под.) він може набувати ознак ігноративного предиката. Отже, не знати відноситься до ігноративних предикатів. Науковці наводять приклади позитивного судження: знати, розуміти/ зрозуміти, зміркувати, здогадатися, з’ясувати, вирішити, повідомити, сказати, домовитися, відомо, зрозуміло, легко бачити та ін. Прикладами «ігноративних» предикатів є: цікавитися, роздумувати, думати (у значенні розумової діяльності, а не стану), запитувати/запитати, (по) цікавитися, вирішувати (на відміну від вирішити), згадувати (болісно згадувати - на відміну від пригадати), дивуватися і подібне.