Емотивність фразеологічної системи перської мови

     Фразеологічні одиниці  – явище самобутнє і специфічне. Вони не стільки описують навколишній світ, скільки інтерпретують його, виражаючи суб’єктивне, емоційне ставлення носія мови до дійсності. Окрім того, між фразеологізмами і свідомістю народу, а також його культурою та  історією існує особливий, надзвичайно міцний зв’язок. В.Ужченко розглядає фразеологізми як “специфічні мовні формули, картини світу із закодованою інформацією про минуле, наших предків, їхній спосіб сприйняття світу та оцінки всього сущого; вони акумулюють культурний потенціал народу, тільки йому притаманним способом маніфестують дух і неповторність ментальності нації ” [12: 74].

     Таким чином, склад і обсяг дескриптивної  лексики емоцій у різних мовах  не однаковий  і має свою  національну  специфіку. Фразеологічна система  характеризується  надзвичайно  великою кількістю і різноманітністю  ФО  на позначення емоційних станів і переживань, що свідчить про здатність  людини зосереджуватися на внутрішньо-індивідуальному  світі, про важливість адекватної вербалізації  найтонших порухів душі і водночас про багатство мовних засобів  та варіативність  асоціативно-образного  мислення  [12: 13].

     Негативно-емотивні ФО кількісно переважають  у всіх існуючих теоріях. Це визначає здатність до емоційного  співпереживання, високий рівень фізичної та психічної реакції на негативні зовнішні подразники не тільки фізичного, а й морального характеру [12: 18].

     2.1.1. Концепти СТРАЖДАННЯ, МУКА у фразеологічних  одиницях української  та перської мов. Найбільш численними у фразеологічному словнику обох досліджуваних мов є ФО  на позначення емоційного стану страждання, муки. У перській мові вони найчастіше будуються  навколо стрижневого слова دل – серце, рідше його лексичного варіанта جان – душа. У словосполученні з дієсловом سوختن – горіти, згорати  слово-компонент دل створює метафоричний образ страждаючого серця: دلش برای فلان کسی می سوزد – букв. серце згоряє = журиться, страждає через когось – він відчуває до когось жалість, співчуття. Образ страждаючого серця присутній у ФО آتش به  دل (جان)  کسی زدن – букв. запалювати вогонь у серці (душі) – наповнювати чиєсь серце смутком.

     Іншим образом-метафорою  суму та печалі  у перській фразеології є сполучення з دل лексеми درد – фізична біль, страждання درد دل – серце щемить:درد دل کردن با کسی – виливати комусь душу.

     Глибоко емоційний образ великого страждання утворюється поєднанням دل з лексемою داغ : داغ دل کسی را تازه کردن – ятрити старі рани, заставити когось знову дуже страждати. Взаємодія стрижневого слова-компонента دل з лексемоюدق – фізичне виснаження створює новий образ-метафору страждання دق دل – виснажене серце: دق دل خود را  خالی کردن – букв. вилити муку свого серця – вилити душу [7: 36].

       З дієсловом شکستن – ламати, розбивати دل утворює метафоричний образ розбитого, пораненого серця:   دل کسی را شکستن– букв. розбити чиєсь серце – образити, ранити словом, вчинком.

     Поєднанняدل з дієсловомآب کردن – плавити, розплавити – створює яскравий гіперболічний образ-метафору розплавленого, розтопленого серця – виснаженого, стомленого серця: دل کسی را آب کردن – букв. плавити чиєсь серце – мучити когось очікуванням обіцяного, бажаного; دلم آب می شود –букв. моє серце плавиться – згоряти з нетерпіння [7: 37].

     В українській ментальності відчуття муки, страждання аналогізується з відчуттям фізичного болю, що різниться за характером і тривалістю (душа болить, ниє, щемить, ятриться), із зменшенням об’єму (серце / душа стискається). Ці переживання сприймаються також як втрата чутливості (серце / душа мліє, німіє, терпне), поділ на частини, руйнація (серце / душа крається, серце рветься на шматки). Спостереження за навколишнім світом і, як його результат,  мисленнєво-образне  узагальнення, показують, що українці  асоціюють серце і душу з рослиною (серце сохне), каменем (серце / душа каменем лежить), раною (серце сходить, закипає кров’ю, серце / душа кривавиться) [13: 92]. 

     2.1.2. Концепти ХВИЛЮВАННЯ, ТРИВОГА, СТРАХ у фразеологічних одиницях  української та перської мов. Дуже близькими за значенням до ФО на позначення емоційного стану страждання, муки є фраземи на позначення  емоційного стану хвилювання, тривоги. Асоціативні предикати у ФО на позначення відчуття тривоги і хвилювання є дієсловами семантики руху вниз (серце впало, обірвалось, душа в п’яти пішла), відчуття фізичного болю (серце / душа ятрить, серце болить), тривоги (душа тривожиться, دل در(توی)  دلش نیست – серце тривожиться, тривожно на серці, букв. серце не на місці, جان به سر بودن – хвилюватися, букв. душа в голові), зменшення об’єму в українській (серце стискається), а також з дієсловами,  що в українській мові  характеризують різний  за інтенсивністю стукіт серця (серце тенькає, б’ється, загупало), а у перській, наприклад, процес кипіння:   دلش مثل  سیر وسرکه  می جوشد– всередині все вирує від хвилювання, він дуже схвильований (букв. серце кипить, як часник в оцті) [13: 95; 7: 39].

       Таким чином, як у перській, так і в українській мові ФО з компонентом серце переважають у цій групі (гадюка ссе коло серця, на серці миші шкребуть, دلش مثل کبوتر پر می زند – він хвилюється. Як бачимо, використання зоонімів теж залежить від національних особливостей, менталітету. Для українського народу характерне використання таких зоонімів: миші, коти, змія, які за давніми народними уявленнями належать до тварин земноводного простору, а підземне є таємничим, ворожим. Образи цих тварин і дії, що вони виконують (шкребуть, ссе) вносять негативне забарвлення у семантику ФО [13: 97].

     Однією  з основних емоцій є страх. В українській мові у людини, яка налякана, душа може рухатися вниз (душа у п’яти тікає / лізе / ховається, душа так і покотилася). Серце, яке теж є об’єктом  дії, зовсім перестає функціонувати  на якийсь час (серце мре / завмирає, перестало битися серце), змінює свій стан (серце стигне, холоне / захолонуло серце) [13: 101]. У перській мові з опорним словом серце можна виділити: بند دلش  پاره شد – він дуже злякався, обірвалось серце, букв. розірвались серцеві судини,دلم تو ریخت / دلم فرو ریخت / پایین ریخت – у мене серце обірвалось [10]. Ми помітили, що і українці й іранці,  вербалізуючи відчуття страху, вказують на зміну місця перебування душі та зміну стану серця. Проте  у свідомості іранського народу  стан переляку більше співвідноситься  зі станом і діями  серця, аніж душі.

     Перебування в страху у ментальності українського й іранського етносів  асоціюється також з волоссям: مو بر تنش  راست شد ( سیخ شد) – волосся  піднялось, укр. – волосся дибом стає [10; 14]. 

      2.1.3. Концепти ГНІВ, РОЗДРАТУВАННЯ у фразеологічних одиницях  української та перської мов. Негативна емоція гніву в українській мові пов’язана з активною, загарбницькою дією серця (серце бере, серце набігає, серце нападає / находить) [13: 124]. Іранці, вербалізуючи це відчуття, акцентують увагу на тому, що серце переповнюється ( دلم پر است – я розгніваний, букв. серце переповнене), що  якийсь об’єкт залишає певний простір (از کوره در رفتن   – вийти з себе, розгніватись, букв. вибігти з печі, از جا در رفتن /کردن –  сердитися, дратуватися, букв. залишати місце) [7: 42]. У складі даної групи виділяють ФО,  у побудові яких беруть участь  такі характерні для обох мов   соматизми:دندان – зуби, ابرو – брови. Наприклад, دندان قرچه رفتن – розлютитись, букв. скреготати зубами (укр. скреготати зубами), گره بر ابرو انداختن – букв. хмурити брови [7: 43].

      Гнів  співвідноситься з активною діяльністю органів, що відповідають за емоційне життя людини, зокрема, уподібнюється  до кипіння душі, серця, крові: кров кипить (закипає, вирує) / закипіла (завирувала); кипить (закипає, скипає, обкипає) душа (серце), закипіло серце, в душі закипати / закипіти, в душі закипіло [13: 138], خونش  بجوش  آمده است – букв. у нього закипіла кров [7: 56]

      Близьким  до емоції гніву є емоційний стан, що поєднує відчуття  роздратування, незадоволення із втратою спокою, душевної рівноваги.  Сприйняття душевного спокою як чогось нейтрального між яскраво вираженими позитивними  та негативними емоціями  породило асоціацію  внутрішнього почуттєвого світу людини з терезами, у яких рівновага виступає  еквівалентом спокою, а відхилення від нуля – появою переживань. Таке уявлення спроектоване і у вимір макросвіту, тобто людина є своєрідним стабілізатором, який гармонізує зовнішню реальність та психіку особи, відповідно ж дисонанс між ними руйнує консонанс  і породжує різного роду хвилювання – виходити /  вийти з рівноваги (з себе), виводити / вивести з себе, втрачати / губити рівновагу [15: 134], کفرش بالا آمد – вийшов з себе, букв. піднялось його богохульство, کلاف را گم کردن– вибитись з колії, заплутатись, букв. згубити кінець клубка, کلاف سر یگم شدن – букв. стати заплутаним клубком [16: 289; 17: 1122]. 

     2.1.4. Концепти РОЗЧАРУВАННЯ, ЗНЕВІРА, ДУШЕВНЕ СПУСТОШЕННЯ, ПРИГНІЧЕНІСТЬ у фразеологічних одиницях  української та перської мов.  Хоча емоційна сфера  особистості пов’язана  безпосередньо з серцем чи душею, не завжди людина, виражаючи свій емоційний стан, вказує на діяльність чи стан цих органів. Так, відчуття розчарування і зневіри в українській ментальності  асоціюється з якістю чи діяльністю світу (світ не милий / не любий,  світ зів’яв, світ білий  / божий  закрився  / замкнувся)  і низхідним рухом, проте не серця чи душі, а рук, крил і духу (опускати руки /  крила,  дух падає) [13: 137]. Іранці пов’язують це відчуття із падінням, рухом вниз серця і душі (جانش رفت / جانش شد – душа пішла, از دلم دماغ افتاد – зневірюватись, букв. з мого серця пішов настрій, дух), хоча компонентами можуть слугувати і інші соматизми. Наприклад, لب و لوچه اش آویزان شد – засмутився, розчарувався, букв. в нього опустились куточки губ, سرکه  فروختن – хмуритись, бути кислим, непривітним, букв. продавати оцет,دماغش سوخت - він засмучений, впав духом, букв. обгорів його ніс, а в українській – як у воду опущений; دل سرد شد از کسی، چیزی – розчаруватись в комусь / чомусь, букв. стало холодно на серці [7: 48].

     Втрата  моральних сил, здатності до повнокровного,  активного  творчого життя, тобто  стан душевного спустошення, асоціюється  передусім  із пустотою, порожнім, нічим  не заповненим  простором у серці / душі: порожньо на / у  серці / душі, порожня душа, порожнє серце, دلم تو ریخت –обірвалось серце [7: 50].

     Серце і душа  сприймаються як  щось обмежене певними рамками, вмістилище, якe може бути порожнім чи заповненим. В українській мові до цієї групи належить також фразеологізм спопелілий  серцем [13: 140]. В основі характеристики людини, яка перебуває у стані душевного спустошення, лежить асоціація емоційних переживань із полум’ям, а їхнього результату – із попелом, دلش آتش گرفت   – букв. його серце охопило полум’я [18: 167].

     Невелика  кількість фразеологізмів позначає психічний стан людини, охопленої гнітючими, тяжкими, болісними почуттями,  пригніченістю. В українській ментальності  стан пригніченості асоціюється з тягарем, важкістю: тяжко на душі, тягар ліг / упав на серце, з важким серце [13: 156], у перській: دلم تنگ شد -тяжко на серці, букв. серце звузилось,  دلم گرفته است – мені тяжко, букв. серце закрилось [18: 177].