Шпаргалка по "Финансовому менеджменту"

10. Управління грошовими коштами підприємства

Грошові кошти – готівка, кошти на рахунках в банках та депозити до запитання. Еквіваленти грошових коштів – короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризується незначним ризиком зміни вартості.

   Зміст управління грошовими коштами полягає в оптимізації руху грошовими коштами і структури капіталу. Найбільш розповсюдженими моделями для визначення оптимальних розмірів грошових коштів на рахунку ( в касі) вважають модель Баумоля та модель Міллера-Орра.

Модель Баумоля. Вважається, що підприємство розпочинає роботу маючи достатній для цього рівень коштів, а потім постійно витрачає їх протягом певного періоду. Всі кошти надходять від реалізації товарів та послуг, підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Коли запас грошових коштів закінчується (дорівнює нулю( або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас грошових коштів до первісної величини.

,де: С – оптимальна сума грошових коштів на рахунку; F – витрати по конвертації грошових коштів в цінні папери;Т – середня сума потреби в грошових коштах протягом періоду (рік, квартал, місяць);r – доходність короткострокових цінних паперів.

Таким чином, середній запас грошових коштів складає С/2, а загальна кількість угод по конвертації цінних паперів в грошові кошти дорівнює: . Загальні витрати (ОР) по реалізації такої політики управління грошовими коштами складуть: 

              Перший доданок в цій формулі представляє собою прямі витрати, другий – втрачена вигода від зберігання коштів на поточному рахунку замість того, щоб інвертувати їх у цінні папери.

              Ця модель є простою і придатною для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. В дійсності, зазвичай, залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково, причому можливі значні коливання. Модель Міллера-Орра.Ця модель є компромісом між простотою і реальністю. При побудові моделі використовується процес Бернулі – стохастичний процес, в якому надходження і витрачання грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями. Залишок коштів на рахунку хаотично змінюється до тих пір, поки не досягає верхньої межі.              Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то підприємство продає цінні папери і поповнює запас грошових коштів в цінні папери і поповнює запас грошових коштів до нормальної межі. де: S – розмах варіації залишку грошових коштів на поточному рахунку; F – витрати по конвертації грошових коштів в цінні папери;

V – варіація щоденного надходження коштів, яка розраховується на підставі статистичних даних; r – щоденна доходність короткострокових цінних паперів.

Процес управління грошовими коштами представляє собою постійний моніторинг відхилень реального руху грошових коштів від планових показників та використання заходів по усуненню таких відхилень. Планові показники повинні враховувати пропозиції по ефективному використанню грошових коштів.

11. Управління дебіторською заборгованістю підприємства

  Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, направленої на розширення об’єму реалізації продукції, що полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

Формування політики управління дебіторської заборгованості підприємства  здійснюється за наступними етапами:

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому році.

2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції, де вирішуються два основних питання:

а) в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики обрати підприємцю.

Розрізняють три типа кредитної політики підприємства – консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний тип кредитної політики направлений на мінімізацію кредитного ризику.

Помірний тип кредитної політики орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний тип кредитної політики пріоритетною метою кредитної діяльності виділяє максималізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, без врахування високого рівня кредитного ризику.

3. Визначення суми фінансових ресурсів, що інвестовані в дебіторську заборгованість за товарним та споживчим кредитом.

Розрахунок даної суми здійснюється за наступною формулою:

де I – необхідна сума фінансових ресурсів, що будуть інвестовані в дебіторську заборгованість;S – запланований обсяг реалізації продукції в кредит;

r – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;t1– середній період надання кредиту; t2 – середній період прострочених платежів за кредитом.

4. Формування системи кредитних умов. До складу таких умов входять наступні елементи:

–                    термін надання кредиту (кредитний період);

–                    розмір кредиту;

–                    вартість кредиту;

–                    система штрафних санкцій за просрочку виконання зобов’язань покупцями.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. Елементами даної системи є:

–                     визначення системи характеристик

–                     формування і експертиза інформаційної бази

–                     вибір методів оцінки

–                     групування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;

–                     диференціація кредитних умов

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм реінвестування дебіторської заборгованості( факторинг, облік векселів, форфейтинг)

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

Одним із видів таких систем є система «Система АВС». До категорії «А» включаються найбільш сумнівні види дебіторської заборгованості («проблемні кредити»); до категорії «В» – кредити середніх розмірів; до категорії «С» – всі інші види дебіторської заборгованості, що суттєво не впливають на результати фінансової діяльності.

Основними завданнями політики управління дебіторською заборгованістю є:

–        сприяння зростанню обсягу продаж шляхом надання комерційного кредиту;

–        зростанню розміру прибутку;

–        підвищення конкурентноздатності за допомогою відстрочки платежів;

–        визначення рівня ризику неплатоспроможності покупця;

–        розрахунок планового розміру резерву сумісних боргів.

Одним з найбільш важливих етапів в управлінні дебіторською заборгованістю є оцінка її стану. На першому етапі аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміка в попередньому році.  На другому етапі аналізу визначається середній період інкасації дебіторської заборгованості. На третьому етапі аналізу вивчається склад дебіторської заборгованості зо окремими її «віковими» групами.              На четвертому етапі детально розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості.

На п’ятому етапі аналізу визначають суму ефекту, що буде отриманий від інвестування фінансових ресурсів в дебіторську заборгованість:

,

              де: E– сума ефекту, що буде отриманий від інвестування фінансових ресурсів в дебіторську заборгованість;

              Pd– додатковий прибуток, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок кредиту;

              C – поточні витрати, пов’язані з організацією кредитування покупців;

              F – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

              Результати даного аналізу використовуються в процесі розробки подальшої кредитної політики.

12. Фінансова звітність підприємства

Фінансова звітність – це система зведених показників, що відображають фінансовий стан підприємства на конкретні дату, а також результати його діяльності та рух грошових коштів за визначений період. Основна мета фінансової звітності – надання  користувачам повної та правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та перспективи розвитку. 

Фінансова звітність публікується виключно  підприємствами-емітетами та окремими фінансовими посередниками, як  банки, страхові компанії, інші агенти. Інтеграція українських підприємств у світові господарські процеси вимагає необхідності вивчення стандартної методики оцінки фінансового стану підприємства  з урахуванням особливостей розвитку вітчизняної економіки. Основними споживачами фінансової інформації є: власники підприємства; інвестори; керівники підприємства різних рівнів; кредитори; підприємства-постачальники; банківські та фінансові установи; наймані робітники підприємства; державні установи (податкові інспекції, правоохоронні органи й ін.); широкі кола зацікавленої громадськості – профспілки; покупці продукції, виробленої підприємством; спеціальні ринкові структури (біржі, страхові компанії, різні фонди і т.п.). Споживачів фінансової інформації за сферами їх інтересів можна класифікувати наступним чином:

Вивчення підсумків діяльності підприємства здійснюється завдяки узагальненню та систематизації фінансової інформації, що досягається шляхом складання фінансової звітності. Фінансова звітність – це система зведених показників, що відображають фінансовий стан підприємства на конкретні дату, а також результати його діяльності та рух грошових коштів за визначений період.Склад фінансової звітності залежить від форм та методів господарювання.Так, великі акціонерні товариства до складу фінансових звітів включають:

–        доповідь голови правління;- звіт ради директорів;- консолідований звіт про прибутки;

–        баланс;- звіт про рух грошових коштів;- аудиторський звіт;-примітки до фінансової звіт-ності. Малі підприємства складають фінансову звітність за спрощеною системою:

–        баланс;- звіт про фінансові результати.

В Україні, склад обов’язкових (стандартних) форм проміжної (місячної, квартальної) та річної фінансової звітності встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

13. Фінансовий леверидж підприємства

Ліверидж – кількісний вимір ризику (еластичність, хар-р взаємодії між 2 показниками, коли незначна зміна 1-го веде до більш значної зміни 2-го.)

Ефект леверіджу − це взаємозв'язок між прибутком та структурою витрат і фінансування фірми, що створює потенційну можливість впливати на зміну прибутку на рівні управління структурою довгострокового фінансування. Виділяють операційний та фінансовий ліверидж.

Рівень фінансового леверіджу  вимірюється як еластичність чистого прибутку до операційного.

,

де r = ;

i - середньозважена процентна ставка по кредитах;

Т – ставка податку.

Рівень фін леверіджу вимірюється як еластичність ЧП до операційного.

              Фінансовий леверидж відбиває ступінь залежності підприємства від кредиторів, тобто  величину ризику втрати платоспроможності. Чим вище фінансовий леверидж, тим вище ризик по-перше неотримання чистого прибутку, а по-друге - банкрутства підприємства. З іншого боку, фінансовий леверидж сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу: не вкладаючи в підприємство додатковий власний капітал (він заміщається позиковими засобами), власники одержують велику суму чистого прибутку, "зароблену" позиковим капіталом. Крім цього підприємство одержує можливість скористатися "податковим щитом", тому що на відміну від дивідендів по акціях сума відсотків за кредит віднімається з загальної величини прибутку, що підлягає оподатковуванню. Однак, щоб скористатися перевагами фінансового левериджа, підприємству необхідно виконати обов'язкова умова - заробити операційний прибуток, достатнього як мінімум для покриття процентних платежів по позикових засобах.

              Будучи постійною величиною стосовно   операційного прибутку, сума відсотків виконує приблизно ту ж функцію, що і сума фіксованих витрат у випадку операційного левериджа: у крапці її покриття виникає чистий прибуток і, чим вище плата за кредит, тим швидше росте чистий прибуток на 1 акцію в околицях крапки покриття. В міру зниження операційного прибутку, величина чистого доходу кожного акціонера також буде зменшуватися непропорційно швидко. Збільшення частки позикового капіталу створює ефект важеля, що діє в обох напрямках -і як убік  підвищення чистого прибутку на 1 акцію, так і убік  її зниження.

14. Бізнес-ризик фірми та його вплив на ринкову вартість фірми