Шпаргалка по "Финансовому менеджменту"

1.Вартість капіталу:критерії та принципи оцінки

Під вартістю капіталу розуміється доход, що повинні принести інвестиції для того, щоб вони себе виправдали з погляду інвестора. Вартість капіталу виражається у виді процентної ставки (або частки одиниці) від суми капіталу вкладеного в який-небудь бізнес, яку варто заплатити інвесторові протягом року за використання його капіталу. вартість капіталу – це альтернативна вартість, інакше кажучи доход, що очікують одержати інвестори від альтернативних можливостей вкладення капіталу при незмінній величині ризику.

1. Модель прогнозованого росту  дивідендів Розрахунок вартості власного капіталу ґрунтується на  формулі:  де: Kе – вартість власного капіталу;Р – ринкова ціна однієї акції;D1 – дивіденд, обіцяний компанією в перший рік реалізації інв. проекту;g – прогнозований щорічний ріст дивід.

2. Цінова модель капітальних активівЯкщо для  конкретного підприємства маємо: 0 <  < 1, то це підприємство менш ризиковане в порівнянні із середнім по ринку, якщо   > 1, то підприємство має великий  ступінь ризику.      Розрахункова формула має вигляд: (9.7)де: KRF – показник прибутковості (віддачі) для безризикового вкладення капіталу,СМ – середній по ринку показник прибутковості; – фактор ризику.

3. Модель прибутку на акцію Дана модель оцінки вартості власного капіталу базується на показнику прибутку на акцію, а не на величині дивідендів. Отже, відповідно до даної моделі вартість власного капіталу визначається по формулі: Kg = П/Р,                                                            де: П величина прибутку на одну акцію,Р – ринкова ціна однієї акції.

4. Модель премії за ризик Дана модель займає особливе місце, тому що вносить договірний характер. Якщо Kн – рівень віддачі на вкладення грошей інвесторам у звичайні (номінальні) для нього можливості, то вартість капіталу, вкладеного в дане підприємство оцінюється по формулі: Ke = KR + RP де: RP – премія за ризик.Kg = П/S,  (9.10)   е: П – річний прибуток підприємства, що залишився в його розпорядженні,S – сума власних коштів підприємства на його балансі на кінець року.

5. Вартість знову залученого капіталу При розрахунку вартості знову притягнутого капіталу прийнято використовувати наступну формулу:(9.11)де:F – так звана вартість випуску, що відображає закономірне зниження ринк. варт. акцій, що знову випускаються.

6. Модель визначення вартості привілейованих акцій. Дана модель є досить простою, оскільки доход на привілейовані акції встановлюється звичайно досить простим способом :Kp=D/P,              де: D – величина щорічного дивіденду на акцію, Р – ринкова ціна однієї акції.

Середньозважена вартість капіталу Розрахунок зваженої середньої вартості капіталу провадиться по формулі:    де: Wd, Wp, і We – відповідно частки позикових коштів, привілейованих акцій, власного капіталу (звичайних акцій і нерозподіленого прибутку),Kd, Kp, і Ke – вартості відповідних частин капіталу, T – ставка податку на прибуток.

2.Гранична вартість капіталу

Гранична вартість капіталу (ГВК) – вартість отримання додаткового долару (гривні) у новий капіталСередньозважена (СЗВК) – вартість одного долару капіталу, який використовує фірма.Гранична вартість росте внаслідок все більшого зростання капіталу протягом даного періоду.Гранична вартість капіталу визначається як вартість залучення нових фінансових ресурсів при  видозміненій структурі капіталу. Гранична вартість капіталу зростає відповідно до обсягу зростання капіталу.гранична вартість капіталу– представляє собою вартість залучення капіталу при зміні структури капіталу; середньозважена вартість капіталу – це прийнятна ціна для підприємства, за якої мінімізуються витрати на залучення капіталу підприємства.Графік граничної вартості капіталу визначає зв’язок між середньозваженою вартістю капіталу та загальною сумою нового капіталу залученого в оборот підприємства.СЗВК = (Доля боргу)*(Процентна ставка)*(1-Т) + (Доля привілейованих акцій)*(Вартість привілейованих акцій) + (Доля акціонерного капіталу)*(Вартість акціонерного капіталу)

Графік, що показує, яз змінюється СЗВК із все більшим і більшим зростанням нового капіталу протягом даного року має назву графік граничної вартості капіталу. Точки на даному графіку показують збільшену грошову суму внаслідок того, що кожний $ нового капіталу має СЗВК(МСС).

Точка розриву нерозподілених прибутків

Як тільки компанія одержує все більші і більші суми капіталу протягом даного періоду часу, починає зростати вартість компонентів власного капіталу, привілейованих акцій, боргу.Нову суму власного капіталу можна отримати з 2-х джерел: 1) продажем нового випуску звичайних акцій; 2) зростанням частини прибутків цього року, яку керівництво вирішує утримати у вир-ві, а не виплачувати у формі дивідендів. Грошові суми отриманого нового капіталу. Розглянемо перший випадок, коли весь акціонерний капітал компанія отримує за рахунок нерозподілених прибутків. Очікувана норма прибутку на акц. капітал КS = D1/P0 + g, (D1 – див. звітного періоду у розрахунку на акцію;  P0 –номінальна вартість акції; g – постійний темп росту дивідендів). У випадку коли компанія розширює свою діяльність настільки, що не вистачає її суми нерозподілених прибутків. Тому вона змушена для отримання капіталу, якого не вистачає, продавати звичайні акції нового випуску. У такому випадку КS = D1/(P0(1-F)) + g, де  F – витрати на розміщення нової емісії акцій. Для того, щоб відповісти на запитання скільки нового капіталу зможе отримати компанія перед тим, як її нерозподілені прибутки вичерпаються, і вона змушена буде продавати звичайні акції нового випуску, тобто де відбудеться зростання на графіку ГВК. Ми шукаємо якусь суму капіталу Х, і визначаємо її як точку розриву (ТР). ТР = Нерозподілені прибутки / Доля акціонерного капіталу. Точка розриву – грошова сума нового капіталу, який зможе отримати фірма до того, як почне зростати СЗВК.На графіку ГВК можуть бути і інші точки розриву.

3.Дивідендна політка

Дивід політ являє собою складову частину загальної політики керування прибутком, що укладається в оптимізації пропорцій між споживаною й капіталістичною її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства. 1.Теорія незалежності дивідендів. Її автори – Ф. Модильяні і М. Міллер затверджують, що вибрана дивідендна політика не робить ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства  ні   на  добробут   власників  у  поточному   або перспективному    періоді,   тому   що   ці   2.Теорія переваги дивідендів її автори – М.Гордон і Д. Лінтнер затверджують, що кожна одиниця поточного доходу у чинність того, що вона "очищена від ризику" коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв'язку із властивим йому ризиком.3. Теорія мінімізації дивідендів Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної  політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат по поточних і майбутніх доходах власників. 4.Сигнальна  теорія  дивідендів  Ця  теорія побудована на тім що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій як базисний елемент використають розмір виплачуваних по ній  дивідендів. 5.Теорія    відповідності    дивідендної    політики    складу    акціонерів компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу поточному доходу, то дивідендна політика повинна виходити з переважного направлення прибутку на цілі поточного споживання. ТИПИ Дивід.Політ.1. Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів утвориться після того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства 2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату незмінної їхньої суми протягом тривалого періоду (при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коректується на індекс інфляції). 3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди (або політика "екстра-дивіденду") за досить розповсюдженою думкою являє собою найбільш зважений тип дивідендної політики. 4. Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового  нормативного коефіцієнта дивідендних виплат стосовно суми прибутку (5. Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне,зростання рівня дивідендних виплат розраховуючи на одну акцію.Вибраний підприємством тип дивідендної політики характеризується динамікою показника "коефіцієнт дивідендних виплат", що розраховується по наступній формулі:              ,де: R – коефіцієнт дивідендних виплат;ДА – сума дивіденду, виплаченого на одну акцію;ПА – сума чистого прибутку компанії розраховуючи на одну акцію.Завершальним етапом є вибір форм виплати дивідендів. Основними з таких форм є:Виплати дивідендів готівкою (чеками)..Виплата дивідендів акціями. 3.Автоматичне реінвестування. Викуп акцій компанією.

4. Звіт про фін результати

Фінансові результати господарської діяльності підприємства характеризуються доходами та витратами отриманими від звичайної (операційної, інвестиційної, фінансової) діяльності та надзвичайних подій.Мета складання звіту про фінансові результати - узагальнення повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і  збитки від діяльності підприємства за звітний період.Загальні вимоги щодо порядку складання звіту, послідовності розкриття змісту його статей, а також форма звіту визначаються П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”. Елементи звіту про фінансові результати

Схема формування чистого прибутку від звичайної діяльності

Аналіз фінансових звітів здійснюється за допомогою різноманітних  відносних та абсолютних показників, згрупованих за різними класифікаційними ознаками. У практиці фін менеджменту використовують декілька методів аналізу фінансових звітів:Метод абсолютних спрямований на оцінку діяльності підприємства за статичними показниками наведеними у фінансових звітах, тобто це є констатація фактів господарських операцій та їх наслідків в узагальненому вигляді. Структурний  (вертикальний) аналіз передбачає визначення питомої ваги, як співвідношень показників різних статей до попередньо вибраної, що забезпечує формування фінансової інформації про структурні зрушення показників ,  що стали наслідком змін у складі майна, джерел його формування, доходів та витрат тощо.Порівняльний (горизонтальний) аналіз проводять з метою характеристики динамічних змін показників підприємства із :середньо галузевими показниками;показниками конкурентів;показниками підприємства за попередній період чи ряд попередніх періодів;показниками його структурних підрозділів.Аналіз коефіцієнтів використовують для співставлення та порівняння різнорідних господарських процесів, явищ та їх результатів, шляхом виявлення взаємозв’язку.

5. Операційний ліверидж

Лівериджем у фінансовому аналізі називається оптимізація стру­ктури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку.

              В абсолютному розумінні ліверидж означає невелику силу, важель, за допомогою якого надається можливість переміщувати досить великі предмети. Стосовно до економіки, ліверидж — це важель, при незначному посиленні якого можливо суттєво зміни­ти результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Визначення лівериджу в економічній роботі підприємства можна пов'язати з дією факторної системи, розглядаючи його як деякий фактор, невелика зміна якого може призвести до суттєвих змін результатних показників.

Розрізняють три види лівериджу:

— опер;

— фінансовий;

— Фін-опер.

Розрахуємо рівень виробничого лівериджу, який визначається відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягу реалізації:

Лв = П / VPП

        де: Лф — рівень фінансового лівериджу ;

              П – темп зміни валового прибутку,% ;

         VPП — темп зміни обсягу реалізації у натуральних одиницях.

Лв = (7791-6492) / (38037-36788) = 1299 / 1249 = 1,04

      Економічний зміст цього відношення полягає в тому, що воно показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва. Підприємства з високим рівнем технічної оснащеності мають високий рівень цього показника і низький виробничий ризик. Підприємства, які мають більш високий рівень виробничого лівериджу, є більш ризикованими з позицій виробничого ризику – ризику недоотримання валового прибутку і неможливості покриття витрат виробничого характеру. В нашому прикладі коефіцієнт близький до одиниці, тому виробничий ризик не високий.