Шпаргалка по "Финансовому менеджменту"

6. Основні теорії ФМ:

Сигнальна теорія дивідендів або "теорія сигналізації".

Дана теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій у якості базисного елемента використовують розмір дивідендів, що виплачуються за нею. Таким чином, ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно – ринкової вартості акцій, що котирується. Це при їх реалізації приносить акціонерам додатковий прибуток. Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в наступному періоді.

Концепція ідеального ринкуБільшість теорій фінансового менеджменту побудовані на припущенні існування ідеального ринку капіталів. Ідеальний ринок – це ринок з вільною конкуренцією на котрому не існує ні яких обмежень пов’язаних з обміном цінними паперами та іншими фінансовими ресурсами, тобто обмін проводиться без витрат. Проаналізувавши основні характеристики теорії можна прийти до висновку що теорія нереалістична майже за всіма умовами. Теорія портфеля Марковіца створив базу моделі портфеля, вивівши очікувану норму прибутку і міру очікуваного ризику. Марковіц показав, що зміна норми прибутку є визначальною мірою ризику портфеля з урахуванням ряду припущень, а також вивів формулу для визначення зміни норми прибутку. Дана теорія стверджує, що як правило, загальний обсяг ризику може бути знижений за рахунок об’єднання різних груп ризикових активів в портфель. Основна причина зниження ризику зумовлена відсутністю прямого емпіричного зв’язку між доходністю по багатьом видам активів. Теорія портфеля спонукає до певних висновків: 1) для мінімізації ризику інвестору необхідно диференціювати ризикові активи, об’єднуючи їх у портфель; 2) Рівень ризику по кожному окремому активу, слід вимірювати разом з іншими активами, з точки зору його впливу на загальний рівень ризику портфеля.

Теорія ефективного ринкуВ цій теорії під ефективністю розуміється інформаційна, а не операційна ефективність, тобто ефективний ринок – це такий ринок, в цінах якого знаходить своє відображення вся відома інформація. Для того щоб забезпечити інформаційну ефективність ринку, необхідне виконання чотирьох умов:Інформація стає доступною всім суб’єктам ринку одночасно й її отримання не пов’язане з будь-якими витратами;Відсутні трансакційні витрати, податки та інші фактори, що перешкоджають укладанню угод.Угоди, що здійснюються окремими юридичними чи фізичними особами, не можуть вплинути на загальний рівень цін.Всі суб’єкти ринку діють раціонально, намагаючись максимізувати очікувану вигоду.

Теорія ціноутворення опціонівОпціон—це контракт, який дає право власнику(чи держателю) ,але не зобов’язує його, купити чи продати визначений актив по наперед обумовленій ціні протягом визначеного періоду часу. Ця теорія може застосо-вуватись, наприклад, коли фірма використовує для фінансування позиковий капітал, то акціонерний капітал може бути представлений як опціон покупця.

Модильяні та Міллер: теорія дивідендів.–підтверджують, що вибрана дивідендна політика ніяк не впливає ні на ціну акцій, ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми, яка формується, а не від прибутку, що розподіляється. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком.

7. Політика управління оборотними активами підприємства

Фінансовий менеджер розглядає будь-які активи ( будь то запаси чи готівка) як капітал, вилучений з обороту. Наявність запасів, дебіторської заборгованості і навіть готівки –  це все іммобілізація оборотних коштів. Даний процес є об’єктивним, однак природним є бажання мінімізувати втрати, які є непрямими і чисельно дорівнюють доходу, що можна було б отримати, інвестувавши відповідну суму в будь-який альтернативний проект.

Незалежно від того, чи використовуються формалізовані моделі, менеджмент будь-якої фірми завжди використовує певні принципи управління запасами і обирає відповідну стратегію їх фінансування. Вони передбачають розв’язок двох проблем: 1) формування структури джерел фінансування активів; 2)  яким повинен бути  обсяг джерел фінансування?

Щодо формування джерел фінансування, то відомі три моделі поведінки: консервативна (метод узгодження строків існування активів і зобов’язань), поміркована (чим  нижча ВК+ДЗ, тим  вищий ризик  рівня платоспроможності підприємства) і агресивна(3) .

   Рішення про те, як саме фінансувати активи – за рахунок короткострокових чи довгострокових зобов’язань, – приймається ґрунтуючись на концепції “компромісу між ризиком і доходністю”, тобто за умови доведення ризику до мінімуму та одержання максимального доходу. За нормальних економічних умов довгострокові позики дорожчі за короткострокові. Пояснюється це тим, що кредитори, які позичають кошти на більш тривалий термін, більше ризикують через невизначеність, ніж ті позикодавці, яким повертають позики за короткий термін.

Довгострокові позики є дорожчими ще й тому, що гарантують позичальникам можливість використовувати кошти протягом тривалого терміну без поновлення фінансових ресурсів. Слід пам’ятати, що уразі невчасного поновлення короткострокових позик підприємство може залишитись без грошей на рахунку і в касі, а комерційна діяльність може припинитись.

За консервативного підходу (1) необоротні активи, системна частка оборотних активів та частина сезонних потреб фінансуються з допомогою довгострокових зобов’язань і власного капіталу. За рахунок короткострокових зобов’язань фінансується лише частина сезонних потреб. Як наслідок, вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним.

За поміркованого підходу (2) необоротні активи і системна частка оборотних активів фінансується за рахунок  довгострокових зобов’язань та власного капіталу. Сезонні потреби фінансуються за рахунок короткострокових зобов’язань.

За агресивного підходу необоротні активи і лише частина мінімального рівня оборотних активів покривається за рахунок довгострокових зобов’язань і власного капіталу (3). Всі сезонні потреби, а також частина мінімального рівня оборотних активів покриваються за рахунок короткострокових позик. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

Залежно від обсягу довгострокового фінансування оборотних активів виникає потреба визначати необхідний рівень чистого оборотного капіталу.

Чист. Об. Капітал = Пот.Активи – Короткострокові зобов’язання

Чим вищий рівень ЧОК, тим вищий рівень платоспроможності і фін. стійкості п-ва.

За умови відсутності ЧОК, підприємство повинно проводити політику підвищення інтенсивності використання активів підприємства.

Політика управління ОК визначається інтенсивністю використання активів підприємства.

Інтенсивність (к-сть обор.активів) = Виручка від реалізації / Активи.

8. Середньозважена вартість капіталу

WАСС — відсотко­ва ставка, яка відображає витрати фінансування капіталу кор­порації, що розраховується як середня зважена вартість відпо­відно до частки кожного джерела фінансування в загальній структурі капіталу.

WACC=wERE+wprRpr+wDRD(1-T)

– питома вага власних коштів в загальній структурі капіталу

– питома вага привелейованих акцій в загальній структурі капіталу

– питома вага зобов'язань в загальній структурі капіталу

E – ВК компанії у звичайних акціях; PR – власний капітал компанії у привелейованих акціях; D – довгострокові зобов'язання компанії; RE – вартість власного капіталу у звичайних акціях; Rpr – вартість власного капіталу у привелейованих акціях

RD – вартість залучених коштів; T – ставка податку

1. Оцінка вартості власного капіталу у звичайних акціях

– Модель Гордона

– дивіденди звітного періоду на 1 акцію

P0 – номінальна вартість акції

F – витрати на випуск і розміщення нової емісії акцій (% від суми загальної емісії)

g – постійний темп росту дивідендів.

– Вартість акціонерного капіталу на ринку ЦП

де Rf – безризикова % ставка

(RM – Rf) – величина ринкової надбавки за ризик

(бета-коефіцієнт) – коефіцієнт чутливості доходності акцій компанії до доходності на ринку, що означає міру залежності ризику даного активу від середньо-ринкового ризику

2. Оцінка вартості власного капіталу у привелейованих акціях

– дивіденд на 1 привелейовану акцію

– номінальна ціна привелейованої акції

3. Оцінка вартості залучених коштів

RD – це реальна відсоткова ставка, за якою залучаються грошові кошти.

Наприклад, якщо кошти залучаються за допомогою купонних облігації, то RD оцінюється значенням доходності до погашення:

Доходність до погашення – таке значення y, при якому  (P– поточна ринкова ціна облігації,N – номінал облігації, r – ставка дисконту, T– кількість періодів до погашення) .

9. Управління виробничими запасами

Політика управління виробничими запасами представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру та структури запасів ТМЦ, мінімізації затрат по їх обслуговуванню та забезпечення ефективного контролю за їх рухом. Основні задачі управління виробничими запасами:

1.Визначення необхідної партії завозу товарів та достатності її розміру щодо задоволення попиту споживача.

2.Визначення постійних витрат щодо зберігання , витрат на доставку товарів і витрат на відновлення партії замовлення.

3.Визначення ефективності виробництва при різних рівнях запасів.

4.Визначення залежності між показниками, що характеризують стан вир. запасів і грошовими потоками п-ва.

Метод АБВ. Метод АБВ є найбільш простим способом управління виробничими запасами. Основна ідея полягає в тому, щоб розділити усі запаси на три (або більше) категорій. Основною ідеєю, що лежить в основі цього підходу, є те, що порівняно мала за кількістю група виробничих запасів може представляти значну частку запасів за вартістю. Наприклад, така ситуація виникає у виробника, коли він використовує у виробництві своєї продукції деякі дорогі  високотехнологічні компоненти поряд з порівняно дешевими вихідними виробничими матеріалами.

Метод економічно обґрунтованих потреб (EOQ). Модель ЕОQ може бути використана для оптимізації розміру як виробничих запасів, так  і запасів готової продукції. Розрахунковий механізм моделі EOQ оснований на мінімізації сукупних операційних витрат по закупці та зберіганню запасів на підприємстві. Ці операційні витрати попередньо розподіляються на дві групи: а) сума витрат по розміщенню замовлень ( які включають витрати по транспортуванню та прийняттю товарів); б) сума витрат по зберіганню товарів на складі.

Модель базується на 2-х припущеннях:

існують певні постійні витрати (FC) , які зменшуються у розрахунку на 1  при збільшенні обсягу продукції;

-          існують транспортно-заготівельні витрати (TC) на 1

Х – оптимальна партія завозу.

ЕОQ – оптимальна партія завозу, при якій оптимізуються сукупні витрати на зберігання і транспортування вир.запасів.

СС – вимушені витрати на 1 продукції; F – витрати поповнення (фіксовані витрати з поповнення запасів); Т – загальна сума запасів необхідна п-ву за період;

Загальні СС = (Q/2)*CC;  Загальні F = (T/Q)*F;  Загальні витрати = (Q/2)*CC + (T/Q)*F;

Оптимальна сума запасів: 

Управління запасами з залежним попитом. Третій метод управління запасами торкається управління запасами з залежним попитом. Попит на такі запаси повністю залежить від потреби у інших видах сировини та матеріалів. Гарним прикладом є виробництво автомобілів, де попит на кінцеву продукцію залежить від споживчого попиту, програм маркетингу та інших факторів, які впливають на прогнозований об’єм збуту. Попит на такі види виробничих запасів, як шини, акумулятори, фари та інші компоненти повністю залежить від тієї кількості автомобілів, які ми плануємо виробити та продати. Існують два методи управління запасами з залежний попитом: планування потреби у матеріалах (ППМ) та поставка у момент зборки (ПМЗ).

Планування потреби у матеріалах (ППМ). Спеціалісти з виробництва та запасам розробили спеціальні комп’ютеризовані системи по управлінню запасами з залежним попитом. Усі такі системи об’єднуються під загальною назвою "планування потреби у матеріалах (ППМ)". Основною ідеєю, що лежить в основі ППМ, є те, що якщо ми знаємо потребу у запасах для виробництва певної кількості одиниць готової продукції, то можливо визначити потребу у кожному окремому виді запасів. Звідси можна розрахувати ту кількість запасів кожного виду, яка повинна постійно бути у розпорядженні. Така можливість планування потреби у сировині витікає саме з залежної природи попиту на матеріали та незавершене виробництво. ЦИМ особливо важливе у виробництві складної продукції, що потребує наявності великої кількості різних компонентів для виробництва кінцевої продукції.

Поставка у момент зборки (ПМЗ). Поставка у момент зборки є сучасною методикою управління запасами з залежним попитом. Метою ПМЗ є мінімізація таких запасів при одночасній максимізації обороту. Цей підхід виник у Японії та складає зараз основну частину японської виробничої філософії. Як випливає з самої назви, основною метою ПМЗ є те, щоб компанія мала рівно стільки запасів, скільки потрібно для задоволення нагальних виробничих потреб.