Шпаргалка по " Финансовому менеджменту"

Рівень підприємницьких  та фінансових ризиків Загальна стратегія  управління необоротними активами Джерела  фінансування не обігових активів

Підприємство при формуванні амортизаційного фонду має право  саме вибирати метод амортизації, та застосовувати вибраний метод або  до всіх основних засобів, або до окремих  груп майна, або до окремого не обігового  активу. Діюча система бухгалтерського  обліку передбачає самостійне визначення власником активу економічного терміну  Його використання та ліквідаційну вартість активу.

Метод суми одиниць продукції. Застосовується за умови, що відома кількість  продукції, що буде виготовлена на цьому  устаткуванні та його ліквідаційна вартість. Амортизація розраховується на одну одиницю продукції і збільшується на кількість одиниць у плановому  році.

Метод зменшення залишку. Норма амортизації має вигляд постійного нормативу у відсотках  до залишкової вартості майна. Цей норматив у практиці розвитих країн у 2 рази перевищує норматив прямолінійного списання. Річні відрахування за цим  методом послідовно знижуються і  у підсумку не покривають вартість майна. Щоб цілком відшкодувати вартість майна з другої половини терміну  треба перейти на метод рівномірного списання.

Метод суми чисел (метод  кумулятивний, метод суми років, метод  дегресивної амортизації). Амортизаційні  відрахування постійно знижуються від  максимального рівня в перший рік до мінімального в останній рік, але сума амортизації цілком покриває вартість майна.

Амортизція нематеріальних активів визначається з огляду на термін їхнього корисного використання, але не більш терміну діяльності суб'єкта господарювання. Якщо термін корисного використання не можна установити він приймається в 10 років.

 

20. Використання лізингу як форми  фінансування оновлення необоротних  активів підприємства: переваги  і недоліки.

 

У процесі фінансування оновлення окремих видів необоротних  активів одним із найбільш складних завдань фінансового менеджменту  є вибір альтернативного варіанта - придбання цих активів у власність  або їх оренда (або лізинг). При  виборі між цими альтернативними  варіантами необхідно зважувати  всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (табл. 4.3).

Переваги оренди (лізингу)	Недоліки оренди (лізингу)
- можливість  розширення обсягів діяльності  без суттєвого збільшення обсягів  фінансування;	- збільшення  рівня поточних витрат за рахунок  лізингових платежів;
- суттєва економія  фінансових ресурсів на початковому  етапі;	- подорожчання  виготовленої продукції через  включення орендних (лізингових) платежів  у її собівартість (вказані платежі завжди більші, ніж амортизаційні відрахування);
- зменшення  бази оподаткування прибутку (орендні  або лізингові платежі включаються  у собівартість продукції;	- неможливість  суттєвої модернізації майна  без згоди орендодавця (лізингодавця);
- зменшення  ризику втрати фінансової стійкості;	- більш висока  вартість фінансового лізингу,  порівняно з банківським кредитом
- зменшення  ризику морального зносу активів  (при операційному лізингу)

 

Критерієм прийняття управлінських  рішень про придбання або оренду (лізинг) окремих видів необоротних  активів, поряд з оцінкою вищевказаних переваг і недоліків та їх значимістю для даного підприємства з позицій  фінансового менеджменту, є  порівняння сумарних грошових потоків платежів при різних формах фінансування оновлення  майна. Під час оцінювання грошових потоків, пов’язаних із різними способами  формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у  періоді, що дорівнює строку оренди (або  лізингу).

Порівнюючи окремі грошові  потоки (придбання необоротних активів  на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами:

- порівняння грошових  потоків здійснюється шляхом  їх приведення до теперішньої  вартості;

- ставка дисконту береться  однаковою для всіх альтернативних  варіантів;

- для більш об’єктивного  оцінювання альтернативних грошових  потоків враховується можливість  отримання податкової економії (при  оренді або лізингу – за  рахунок віднесення на собівартість  продукції орендних або лізингових  платежів, при купівлі за рахунок  кредиту - за рахунок відсотків  за кредит та амортизаційних  відрахувань).

 

21. Економічна сутність і класифікація  капіталу підприємства.

 

Капітал — одна з фундаментальних  економічних категорій, сутність якої наукова думка з'ясовує протягом багатьох століть. Термін "капітал" походить від латинського "сарitalis", що означає "основний, головний". У найперших роботах економістів капітал розглядався як основне багатство, основне майно. За мірою розвитку економічної думки це первісне абстрактне та узагальнене поняття капіталу наповнювалось конкретним змістом, що відповідав панівній парадигмі економічного аналізу розвитку суспільства.

Так, відповідно до принципів  наукового світобачення меркантилістів, під поняттям капіталу як основного  багатства розумілось золото, гроші  та інші скарби у будь-якому вигляді. При цьому основним джерелом формування капіталу меркантилісти вважали  позитивний торговельний баланс.

Економічна школа фізіократів  під поняттям капіталу як основного  багатства розуміла землю і вкладеш  в неї кошти ("аванси"). Відповідно джерелом формування капіталу фізіократи вважали сільськогосподарське (землевласницьке) виробництво.

Представники класичної  політекономії (у першу чергу  А. Сміт і Д. Рікардо) серйозно поглибили  дослідження сутності капіталу, розширили  сферу його розгляду галуззю промислового виробництва. Під капіталом вони розуміли накопичені запаси засобів  виробництва, які призначені для  подальшого виготовлення товарів. Основні  суттєві риси економічної категорії  капіталу, сформульовані класичними економістами, були прийняті за основу всіма наступними її дослідниками.

У системі марксистського вчення дослідженню категорії капіталу належить центральне місце. За допомогою  цієї категорії К. Маркс пояснював  всю систему загальноекономічних  відносин капіталу. Джерелом формування капіталу він вважав додаткову вартість, створену додатковою працею найманих робітників виробничої сфери. Відповідно капітал, в економічному розумінні  марксистів, виступав як засіб експлуатації найманих робітників, а виробничі  відносини капіталістичного суспільства  — як відносини з приводу розподілу  додаткової вартості.

Неокласичні економічні теорії капіталу суттєво розвинули його сутнісні характеристики, пов'язані  з кількісними пропорціями його формування і характером ринкового  обороту капіталу.

Наведений історичний огляд  показує, що парадигма капіталу як економічної  категорії, що характеризує систему  й особливості її пізнання, визначається глибоким генезисом і значною  широтою підходів.

Однак, не дивлячись на велику увагу дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова  думка до сьогодні не виробила універсальне визначення капіталу, яке б відповідало  потребам як теорії, так і практики. "Капітал отримав настільки  різноманітні визначення, — писав  один із економістів XIX століття Н. Сеніор, — що можна себе запитати: чи має це слово значення, яке було б прийняте всіма?" Справедливість цього зауваження зберігає свою актуальність у наші дні.

З позиції фінансового  менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів  у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, необхідно, у  першу чергу, виділити такі його характеристики:

1. Капітал підприємства  є основним фактором виробництва.  В економічній теорії виділяють  три основні фактори виробництва,  які забезпечують господарську  діяльність виробничих підприємств:  капітал; землю та інші природні  ресурси; трудові ресурси. У  системі цих факторів виробництва  капіталу належить пріоритетна  роль, оскільки він об'єднує всі  фактори в єдиний виробничий  комплекс.

2. Капітал характеризує  фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід. У цій  своїй якості капітал може  виступати від виробничого фактора  — у формі позикового капіталу, що забезпечує формування доходів  підприємства не у виробничій (операційній), а в фінансовій (інвестиційній)  сфері його діяльності.

3. Капітал є головним  джерелом формування добробуту  його власників. Він забезпечує  необхідний рівень цього добробуту  як у поточному, так і в  перспективному періодах. Споживаюча  в поточному періоді частина  капіталу виходить із його  складу, будучи направленою на  задоволення поточних потреб  його власників (тобто перестаючи  виконувати функції капіталу). Накопичена  частина покликана забезпечити  задоволення потреб його власників  у перспективному періоді, тобто  формує рівень їх майбутнього  добробуту.

4. Капітал підприємства  є головним вимірювачем його  ринкової вартості. У цій якості  виступає, перш за все, власний  капітал підприємства, що визначає  обсяг його чистих активів.  Разом із тим, обсяг використаного  підприємством капіталу характеризує  і потенціал залучення ним  позичених фінансових засобів,  що забезпечують отримання додаткового  прибутку. У сукупності з іншими, менш значними факторами, це  формує базу оцінки ринкової  вартості підприємства.

5. Динаміка капіталу  підприємства є найважливішим  ба рометром ефективності його господарської діяльності. Можливість власного капіталу самозростати високими темпами характеризує високий рівень формування та ефективності розподілу прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У цей же час зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.

Висока роль капіталу в  економічному розвитку підприємства і  забезпеченні задоволення інтересів  держави, власників і персоналу  визначає його як головний об'єкт фінансового  управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання належить до найбільш відповідальних завдань  фінансового менеджменту.

Капітал підприємства характеризується не тільки своєю ба-гатоаспектною сутністю, але й багатоманітністю образів, в яких він виступає. Під загальним поняттям "капітал підприємства" розуміють різноманітні його види, які характеризуються в наш час декількома десятками термінів. Усе це потребує необхідної систематизації термінів, що використовуються. Така систематизація, здійснена за найбільш важливими класифікаційними ознаками, представлена на рис. 6.1.

Розглянемо докладніше окремі види капіталу підприємства, відповідно до представленої систематизації за основними класифікаційними ознаками:

1. За належністю підприємству  виділяють власний і позичений  види його капіталу.

Власний капітал характеризує загальну вартість коштів підприємства, що належать йому на правах власності  й використовуються ним для формування визначеної частини його активів. Ця частина активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них  власного капіталу, являє собою чисті  активи підприємства.

Позичений капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі грошові  кошти або інші майнові цінності. Усі форми позиченого капіталу, що використовуються підприємством, являють  собою його фінансові зобов'язання, які підлягають погашенню в передбачені  терміни.

2. За цілями використання  в складі підприємства можуть  бути виділені такі види капіталу: продуктивний, позичковий і спекулятивний.

Продуктивний капітал  характеризує кошти підприємства, інвестовані  в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової діяльності.

Позичковий капітал являє  собою ту його частину, яка використовується в процесі інвестування у грошові  інструменти (короткострокові і  довгострокові депозитні вклади в комерційних банках), а також  фондові інструменти (облігації, депозитні  сертифікати, векселі тощо).

Спекулятивний капітал  характеризує ту його частину, яка використовується в процесі здійснення спекулятивних (що базується на різниці в цінах) фінансових операціях (придбання деривативів  із спекулятивною метою тощо).

3. За формами інвестування  розрізняють капітал у грот  овій, матеріальній і нематеріальній  формах, що використовується для  формування статутного фонду  підприємства. Інвестування капіталу  в цих формах дозволено законодавством  при створенні нових підприємств,  збільшенні обсягу їх статутних  фондів.

4. За об'єктом інвестування  виділяють основні й оборотні  види капіталу підприємства.

Основний капітал характеризує ту частину капіталу підприємства, яка заінвестована у всі види його необоротних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі).

Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка заінвестована підприємством у його оборотні активи.

5. За формою знаходження  у процесі кругообороту, тобто залежно від стадії загального циклу його кругообороту, розрізняють капітал підприємства у грошовій, виробничій і товарній формах. Характеристика цих форм капіталу підприємства буде докладніше викладена при розгляді циклу кругообороту капіталу підприємства.

6. За формами власності  виявляють приватний і держав  ний капітал, інвестований у  підприємство у процесі формування  його статутного фонду. Такий  розподіл капіталу використовується  у процесі класифікації підприємств  за формами власності .