Шпаргалка по " Финансовому менеджменту"

17. Основні етапи формування  політики управління необоротними  активами.

 

Основні етапи політики управління необоротними активами підприємства полягають у такому:

1. Аналіз операційних  необоротних активів підприємства  в попередньому періоді. Він  проводиться з метою вивчення  динаміки загального обсягу і  структури необоротних активів,  ступеня їх придатності, інтенсивності  оновлення та ефективності використання.

2. Оптимізація загального  обсягу і складу необоротних  активів підприємства. Розрахунки  здійснюються з урахуванням виявлених  у процесі аналізу можливих  резервів підвищення продуктивного  використання необоротних активів  у майбутньому періоді.

3. Забезпечення своєчасного  оновлення необоротних активів  підприємства. При цьому розраховується  загальний обсяг активів, що  підлягають оновленню в майбутньому  періоді, встановлюються основні  параметри і вартість оновлення  різних груп активів.

4. Забезпечення ефективного  використання необоротних активів  підприємства. Процедура полягає  у розробці системи заходів,  спрямованих на підвищення рентабельності  і фондовіддачі необоротних активів.

5. Формування принципів  і оптимізація структури джерел  фінансування необоротних активів.  Оновлення і приріст необоротних  активів підприємства може фінансуватися  за рахунок власних і позикових  коштів.

При розробці перспективних  планів ефективного управління необоротними активами підприємства враховуються фактори, що призводять до змін їх величини й  обсягів довгострокових фінансових вкладень.

 

18. Показники, що використовуються  в процесі аналізу необоротних  активів підприємства.

 

Сформовані на початку  господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.

 Основними задачами  управління необоротними активами  є:

  - визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;

- визначення потреби  в нарощенні необоротних активів  для розширення обсягів виробництва;

- визначення можливих  способів розширення основних  виробничих засобів (нове будівництво,  розширення, конструкція, технічне  переоснащення)

- забезпечення ефективного  використання раніше сформованих  та нововведених основних засобів  та матеріальних активів;

- формування необхідних  фінансових ресурсів для відтворення  необоротних активів та оптимізація  їх структури;

 Оновлення основних  засобів на простій основі  здійснюється за рахунок поточного,  середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів  необоротних активів в межах  існуючої на підприємстві потужності  виробництва.

Для визначення потреби у  прирості необоротних активів у  випадку їх розширеного відтворення  аналізуються:

- необхідні додаткові  площі та потужності для збільшення  обсягів господарської діяльності;

- залишок необоротних  активів на початок планового  періоду;

- планове вибуття необоротних  активів у зв”язку з їх фізичним та моральним зносом.

 При цьому залучити  в достатньому обсязі інформацію  про ціну ресурсів та облікові  оцінки виробних засобів, так  як в практиці фінансового  менеджменту приріст необоротних  активів завжди визначається  лише у вартісних показниках. Управління необоротними активами  здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз  складу; структури необоротних активів;  сутність їх придатності; інтенсивності  оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються  наступні показники: 

1. Коефіцієнт участи операційних  необоротних активів в загальній  сумі активів підприємства:

 Ку – коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

 

,

(1)

 

де ВАс – середня вартість операційних необоротних активів.

 ОАс – середня вартість оборотних активів.

 Визначений коефіцієнт  розраховується в динаміці. Якщо  при порівнянні зазначення цього  коефіцієнта збільшується, то це  позитивно характеризує роботу  підприємства, якщо навпаки –  негативно.

2. Коефіцієнт зносу:

 

,

(2)

 

 де  Кз – коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець аналізуємого періоду.

  Зк – сума зносу.

  ВАс – середня вартість необоротних активів.

  Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення – навпаки позитивно.

  3. коефіцієнт придатності необоротних активів:

 

,

(3)

 

 де Кп – коефіцієнт придатності необоротних активів.

 ВАз – залишкова вартість необоротних активів.

 ВАп – первісна вартість необоротних активів.

  Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки – негативно.

  4. Період обороту необоротних активів:

 

,

(4)

 

 де  По – період  необороту необоротних активів;

  ВАс – середня вартість необоротних активів;

 Зс – середня сума зносу необоротних активів.

 Зазначений показник  розраховується в динаміці. Збільшення  цього показника в звітному  періоді у порівнянні з минулим  періодом позитивно зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки – негативно.

5. Коєфіцієнт рентабельності:

 

,

(5)

 

  де

 Кр – коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

 Пч – чистий прибуток підприємства.

 ВАс – середня вартість необоротних активів.

 На основі проведеного  аналізу визначається оптимальна  сума необоротних активів в  плановому періоді за формулою:

 

,

(6)

 

  де  ВАо – оптимальна сума необоротних активів;

 ВАк – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

 ВАн – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

  КВА – приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;

 КОР – коефіцієнт  приросту обсягу реалізації продукції  у плановому періоді.

 Таким чином, фінансовий  менеджер повинен забезпечувати  ефективне використання грошових  коштів, пов’язаних з придбанням, реконструкцією, розширенням та  технічним переоснащенням необоротних  активів.

 

19. Амортизаційна політика підприємства, її сутність і завдання.

 

Фінансування власними коштами основних виробничих засобів  та нематеріальних активів має джерелом амортизаційний фонд підприємства, створення  якого регулюється амортизаційною політикою підприємства, яка знаходиться  в полі дії інвестиційної політики держави. Амортизаційна політика підприємства - це складова загальної політики управління операційними не обіговими активами, яка складається з сукупності методів управління порядком нарахування  та використання амортизації в межах  чинного законодавства відповідно до обраної підприємством фінансово-інвестиційної  стратегії.

Незадовільний стан виробничої бази можна вважати основним фактором ризику втрати конкурентоспроможності, тому для визначення необхідного  обсягу фінансування господарської  діяльності потрібно спочатку оцінити  стан окремої одиниці засобів, які  в сукупності складають виробничий потенціал суб'єкта господарювання.

Для визначення необхідного  обсягу фінансування господарської  діяльності підприємства потрібно спочатку оцінити стан окремої одиниці  засобів, які у сукупності складають  виробничий потенціал суб'єкта господарювання. По кожній одиниці основних засобів  визначається техніко-економічне старіння основних фондів та ступінь фізичного  спрацювання.

Техніко-економічне старіння основних фондів пов'язане з реальними  економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку. Це процес знецінення діючих засобів  праці до настання повного фізичного  спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї  споживчої вартості внаслідок удосконалення  існуючих та створення нових засобів  виробництв.

Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці  або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої  суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Ступінь фізичного спрацювання  окремої одиниці засобів праці  можна визначити двома розрахунковими методами:

- за терміном її експлуатації (через порівняння фактичної та  нормативної величин з урахуванням  ліквідаційної вартості);

- за даними обстежень  технічного стану.

Для фінансування основних засобів особливо важливим є визначення економічно доцільного строку їхньої експлуатації. Результати спеціальних  досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк  експлуатації устаткування здійснюють два нерівноцінні фактори - щорічний розмір амортизації та середньорічні  ремонтні витрати. Збільшення щорічних амортизаційних відрахувань зменшує  економічний строк експлуатації, тоді як збільшення витрат на ремонтні роботи спонукає до придбання нового обладнання з огляду на неефективність витрат на ремонт.

Розробка амортизаційної політики підприємства починається  з аналізу макроекономічних та мікроекономічних факторів, які визначають вибір інструментів створення та розподілу амортизаційного  фонду (рис. 23).

Для визначення кількісних показників амортизаційної політики, які використовуються при плануванні амортизаційного фонду підприємства залучається така інформація:

- обсяг, склад, вікова  структура та рівень зносу  не обігових активів;

- темпи інфляції фактичні  та прогнозні:

- норми амортизацій з  груп не обігових активів;

- економічний термін  використання амортизуємих активів;

- реальний термін використання  амортизуємих активів;

- інвестиційна активність  підприємства у створенні активів;

- переваги та недоліки  окремих методів амортизації;

- методи відображення  в обліку реальної вартості  не обігових активів.

Підприємство при формуванні амортизаційного фонду має право  саме вибирати метод амортизації, та застосовувати вибраний метод або  до всіх основних засобів, або до окремих  груп майна, або до окремого не обігового  активу. Діюча система бухгалтерського  обліку передбачає самостійне визначення власником активу економічного терміну  Його використання та ліквідаційну вартість активу.

Метод суми одиниць продукції. Застосовується за умови, що відома кількість  продукції, що буде виготовлена на цьому  устаткуванні та його ліквідаційна вартість. Амортизація розраховується на одну одиницю продукції і збільшується на кількість одиниць у плановому  році.

 

Макроекономічні фактори  впливу

Принципи державної амортизаційної політики

Вплив науково-технічного прогресу

Податкова політика держави  Рівень інфляції (поточний, прогнозний)

Зміни у державному регулюванні  цін Державне регулювання доходів  населення

Державна інвестиційна політика Грошово-кредитна політика держави

Стан ринків матеріальних ресурсів Стан фінансового ринку  Екологічні обмеження

 

Мікроекономічні фактори  впливу

Рівень попиту на ринку  продукції підприємства Рівень конкуренції  в галузі Динаміка цін на ринку  продукції підприємства

Зміни у конкурентоспроможності підприємства

Фактор часу в організації  виробництва

Фактор часу для коштів амортизаційного фонду