Раціоналістична і еволюційна концепція походження грошей

Суховій

Суховій - вітер з високою  температурою та низькою вологістю  повітря призводить до зниження запасів  вологи у грунті (посухи) і, як наслідок, загибелі рослин, що призводить до серйозних  порушень у біоценозах та завдає великих  матеріальних збитків сільськогосподарському виробництву.

Посуха

Посуха - зниження запасів  вологи в грунті в результаті дії  підвищеної температури у поєднанні  з відсутністю опадів та низькою  вологістю повітря, суховію. Посуха може спостерігатися і при відносно низьких температурах. Рослини, що ростуть  у посушливих регіонах, мають ряд  пристосувань: мінімальну поверхні, що зменшує випаровування вологи, здатність  накопичувати великі запаси води (наприклад  кактуси). Посуха завдає значних збитків  сільськогосподарському виробництву. В Україні найчастіше посухи спостерігаються  на півдні степової зони, вони переважно  мають локальний характер, хоча в  окремі роки посуха спостерігається  на 30%, а іноді на 50% площі України.

Пилові бурі

Пилова буря - сильний  вітер із швидкістю 15 м/с, що переносить значну кількість піску, пилу. Висота підйому пилу 1-1,5 км, може досягати і 2-3 км. Залежно від виду дисперсності та кольору пилу, що переноситься, бурі бувають:

o чорні - переноситься  верхній шар чорноземів, сірих  грунтів;

o жовті та бурі - основою  є суглинки, супіски;

o червоні - суглинки із  значним вмістом окислів заліза;

o білі - утворюються на  солончаках.

Найчастіше пилові бурі тривають близько однієї години, проте можуть бути тривалістю до 10-12 годин, а в  окремих випадках протягом кількох  діб. В Україні вони спостерігаються  в степових зонах. Пилові бурі завдають відчутної шкоди сільському господарству як чинники вітрової ерозії та внаслідок  загибелі посівів під шаром піску  та пилу. Захистом від пилових бур, вітрової ерозії є система захисних лісосмуг, що охоплює практично всі  поля України.

Сильний дощ

Сильний дощ - дощ з кількістю  опадів понад 50 мм на рівнинах та 30 мм в  гірських районах за період менше 12 годин. Такі дощі призводять до інтенсивної  водної ерозії на схилах, стають причиною селей, зсувів, повеней, підтоплень. Сильні дощі та зливи найбільш поширені в  гірських масивах Карпат та Криму.

Град - атмосферні опади у  вигляді частинок льоду неправильної форми. Інтенсивний град знищує сільськогосподарські посіви, а особливо крупний призводить до руйнування покрівель, пошкоджує  автомобілі, може завдати серйозних  травм або навіть призвести до смерті людини.

51. Шляхи підвищення  життєдіяльності в умовах впливу  сильнодіючих отруйних речовин.  Які необхідно використати заходи  для самозахисту? Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю. Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються, великими жертвами. Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами.

Види аварій

О аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору,

сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

О аварії з викидом радіоактивних  речовин в навколишнє середовище;

О пожежі та вибухи;

О аварії на транспорті та ін.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

 Катастрофа — це  великомасштабна аварія, яка призводить  до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу,  змінюючи умови середовища існування.

Глобальні катастрофи охоплюють  цілі континенти і їх розвиток ставить  під загрозу існування усієї  біосфери.

Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

На підприємствах атомної  енергетики відбулися такі значні аварії:

• 1957рік — аварія в  Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробництву-плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500кв.км);

• 1957рік — вибух сховища  радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР (радіаційне забруднення переважно  стронцієм-90 території, на якій мешкало 0,5 млн осіб);

• 1961 рік — аварія на АЕС  в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух);

• 1979рік — аварія на АЕС  «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (сталося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).

Однак найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища є аварія, яка сталася 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих порушень правил експлуатації та помилкових дій 1986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерної біди. Історія людства ще не знала такої аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля, здоров'я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій та водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які довгий час проживають на забруднених територіях, дозволяє назвати масштаби Чорнобильської катастрофи глобальними, а ситуацію надзвичайною. За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 мегакюрі небезпечних ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, які були скинуті над Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, ґрунти, рослини, дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження потрапили території України, Білорусі, Росії, де зараз проживає 5 млн осіб.

Нині радіоактивний стан об'єкта ЧАЕС такий: доза опромінення  становить 15-300 мР/год, а на окремих  ділянках 1-5 Р/год. Проектний термін служби саркофага, який захищає четвертий реактор, — 30 років.

Сьогодні ніхто практично  не застрахований від впливу наслідків  цієї аварії чи будь-якої іншої аварії на об'єктах атомної промисловості. Навіть віддаленість на сотні і тисячі кілометрів від АЕС не може бути гарантією безпеки. Стан здоров'я  населення в умовах довгострокової дії малих доз Іонізуючого  випромінювання. Одним з наслідків  аварії на Чорнобильській станції є  довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться  в продуктах харчування та воді. При впливі малих доз іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних процесів. Проблема оцінки довгострокового впливу на організм малих доз радіоактивного випромінювання належить до найбільш актуальних. Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки. Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання в умовах підвищеної радіації. Оскільки зараз основну загрозу становлять радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування, слід знати запобіжні й профілактичні заходи, щоб сприяти виведенню з організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох принципах:

> обмеження надходження  радіонуклідів з їжею;

> гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх  виведення;

> підвищення захисних  сил організму.

Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних  харчових речовин і продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу активність й здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії радіоактивного випромінювання (антимутагени та радіопротектори). На допомогу приходять природні «захисники». До цих речовин належать: листя чаю, виноград, чорна смородина, чорноплідна горобина, обліпиха, банани, лимони, фініки, грейпфрути, гранати; з овочів — шпинат, брюссельська і цвітна капуста, боби, петрушка. Для того, щоб радіонукліди не засвоювались організмом, потрібно постійно вживати продукти, які містять пектини, зокрема яблука. Насіння соняшника належить до групи радіозахисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже корисний мед і свіжі фруктові соки.

1) Добре харчування:

2) Щоденне випорожнення.

3) Вживання:

відварів насіння льону, чорносливу, кропиви, проносних трав;

соків з червоними пігментами (виноградний, томатний);

чорноплідної горобини, гранатів, родзинок;

вітамінів А, Р, С, В, соку буряка, моркви;

хрону, часнику;

крупи гречаної, вівсяної;

активованого вугілля (1-2 таблетки перед їжею);

сирів, вершків, сметани;

овочів й фруктів (знімати  верхній шар до 0,5 см, з капусти  видаляти верхні три листки); 4) Щедре  пиття.

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної; нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин.

Безпосередніми причинами  цих аварій є: > порушення правил безпеки й транспортування, > недотримання техніки безпеки, > вихід з ладу агрегатів, > механізмів, > трубопроводів, к ушкодження ємностей тощо. Одним з найяскравіших прикладів аварій може служити аварія, яка трапилась на хімічному підприємстві американської транснаціональної корпорації «Юніон Карбайд» в індійському місті Бхопал 1984р. Викид стався раптово, в нічний час. У результаті аварії в атмосферу потрапило декілька десятків тонн газоподібного компонента — метилізоционату. Ця сполука — дуже сильна отрута, яка викликає ураження очей, органів дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше 2,5 тисяч осіб, 500 тисяч осіб отруїлося, з них у 70 тисяч отруєння зумовили багаторічні захворювання. Збитки від цієї техногенної катастрофи оцінюються в 3 мільярди доларів США,

Офіційне розслідування  причин цієї катастрофи виявило значні прорахунки в проектуванні підприємства, недосконалість системи попередження витоків отруйних газів. Місцева влада та населення не були заздалегідь сповіщені про потенційну небезпеку для місцевих жителів, пов'язану з технологією виробництва отрутохімікатів. Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових Катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значні території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерел ом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах. У США для кожної з 336 особливо небезпечних хімічних речовин, які можуть потрапити в навколишнє середовище внаслідок аварії, встановлено три рівні впливу:

1. Виникає дискомфорт  у постраждалих.

2. З'являється втрата працездатності.

3. Виникає загроза життю.

До числа небезпечних  для здоров'я людини газоподібних сполук, які забруднюють атмосферу  при хімічних аваріях та катастрофах, можна віднести: С12, НС1, HF, HCN, SO3, SO2, CS2, CO, СО2, NH3, COC13, оксиди азоту та інші. Сильнодіючими отруйними речовинами називаються хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня. Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та інші) і можуть утворюватись при пожежах на об'єктах народного господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).

На території України  знаходиться 877хімічно небезпечних  об'єктів та 287 000 об'єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі  отруйні речовини або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища і людей.

61. Біологічні  забруднювачі навколишнього середовища  та обумовлені ними спалахи  епідемічних та інфекційних захворювань. З появою людини на планеті Земля велику роль у глобальній екосистемі стали відігравати взаємовідносини суспільства і природи. Особливо швидко посилюється вплив суспільства на природу у зв’язку з розвитком виробництва. Взявши у природи 100 одиниць речовини, людство використовує лише 3–4, а 96 одиниць перетворює у відходи. Внаслідок спалювання палива, вміст вуглекислого газу в атмосфері за останні 30 років зріс на 25–30 %. За передбаченням футурологів, це може призвести вже в найближчі роки до підвищення середньої температури на 1,5–2 ºС і збільшення площі пустель. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 млн м3 шкідливих скидів, у ґрунти вноситься 500 млнт мінеральних добрив і близько 4 млн т пестицидів, більша частина яких накопичується у ґрунтах, а згодом виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. Вся планета нині страждає від антропогенного тиску, він проявляється через забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів і деградацію екосистем. До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспорту, також належать транспортні та виробничі шуми, іонізуюче випромінювання, вібрації, світлові та теплові впливи. Забруднення – це поява у довкіллі нових нехарактерних речовин, збільшення концентрації існуючих речовин, зміна фізичних полів, поява нових різновидів чи неконтрольоване збільшення чисельності існуючих живих організмів. Речовини, які спричиняють забруднення навколишнього середовища, називаються забруднювачами, абополютантами. Забруднювачі і забруднення довкілля класифікують за такими ознаками: – походженням – матеріальні (механічні, хімічні, біологічні) і енергетичні (фізичні); – тривалістю дії – стійкі, нестійкі, напівстійкі, середньої стійкості; – впливом на біоту – прямої й непрямої дії; – характером – навмисні, супутні, аварійно-випадкові. Механічні забруднювачі – це різні тверді частинки або предмети (викинуті як непотрібні, відпрацьовані, невикористані) на поверхні Землі, в ґрунтах, воді, повітрі. Хімічні забруднювачі – це тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи та сполуки штучного походження, які надходять у біосферу й порушують природні процеси кругообігу речовин та енергії. Фізичні забруднення – це зміни теплових, електричних, електромагнітних, світлових, радіаційних полів у природному середовищі, шуми, вібрації, які створює людина. Біологічні забруднення – це поява в природі в результаті діяльності людини нових різновидів живих організмів, підвищення патогенності паразитів та збудників хвороб, а також спровоковане діяльністю людини катастрофічне розмноження окремих видів. До матеріальних належать різні атмосферні забруднення, стічні води, тверді відходи. До енергетичних – теплові викиди, шуми, вібрації, електромагнітні поля, ультразвукове, інфразвукове, світлове, інфрачервоне, ультрафіолетове, іонізуюче, електромагнітне випромінювання. До стійких належать забруднювачі, які довго зберігаються у природі. Нестійкі забруднювачі швидко розкладаються, розчиняються нейтралізуються в природному середовищі під впливом різних факторів і процесів. Навмисні забруднення – це протизаконні викиди й скиди шкідливих відходів виробництва у водні об’єкти, повітря й на земельні ділянки, цілеспрямоване знищення лісів, пасовиськ, перевилов риби, браконьєрство, неправильне використання земель, природних вод тощо. Супутні забруднення – це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери в окремих районах, регіонах і на планеті в цілому в результаті діяльності людини (опустелювання, висихання боліт, зникнення малих річок, поява парникового ефекту тощо). 
 
Під біологічним забрудненням розуміють привнесення в екосистеми внаслідок антропогенного впливу нехарактерних для них видів живих організмів (бактерій, вірусів тощо), що погіршують умови існування природних біотичних угруповань або негативно впливають на здоров'я людини. Основними джерелами біологічного впливу є стічні води підприємств харчової і шкіряної промисловості, побутові та промислові звалища, каналізаційна мережа, поля зрошування тощо. З цих джерел різноманітні органічні сполуки і патогенні мікроорганізми потрапляють у ґрунт, гірські породи і підземні води. За даними санепідемстанцій, патогенні кишкові палички можуть знаходитися в підземних водах на глибині до 300 м від поверхні землі. Особливу небезпеку становить біологічне забруднення середовища збудниками інфекційних і паразитарних хвороб.