Раціоналістична і еволюційна концепція походження грошей

Шкода, що лише небагато людей розумно  використовують на користь цей час. Більшість їх просипає. Найбільш придатний  час для укладання на ніч —21-23 години — припадає на один із фізіологічних  спадів. І якщо не вдається заснути  до 23 години, то пізніше це зробити  важче, бо наближається (о 24 годині) фізіологічний  підйом.

Після 12 години дня минає перший період денної активності. Починає  відчуватися втома, реакції людини уповільнюються. Після 14 години наше самопочуття знову починає поліпшуватись, а о 16 годині бере початок новий добовий підйом. В цей час можуть інтенсивно тренуватися спортсмени, тому що організм відчуває потребу в рухах, але психічна активність поступово вгасає, організм стає чутливим до болю.

Після 18 години зростає тиск крові, ми стаємо нервовими, легко виникають  сварки з дрібниць. Це поганий час  для алергіків, часто в цей  час починається головний біль.

Після 19 години наша увага досягає  максимуму, реакції стають незвичайно швидкими. В цей час реєструється найменше дорожньо-транспортних, пригод.

Після 20 години наш психічний стан знову стабілізується. Цей час  придатний для заучування текстів, оскільки поліпшується пам 'ять.

Після 21 години температура тіла знижується, продовжується обмін клітин, організм треба готувати до сну.

Вночі падає загальний тонус  людини. Між 2 і 4 годинами погіршується пам'ять, координація рухів, з'являється уповільненість в рухах, зростає кількість помилок при виконанні розумової роботи; зменшуються на 2-4 кг м'язові зусилля; на 15-20 ударів скорочується частота серцебиття; на 4-6 видохів знижується частота дихання; на 2-2,5 літри у хвилину зменшується вентиляція легень; на 4-5% падає насичення крові киснем. Лише печінка використовує цей період для інтенсивного обміну речовин, виводячи з організму всі отруйні речовини. В нашому організмі відбувається «велике очищення».

Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим виявився добовий  як головний. Біологічний годинник, запущений зміною дня і ночі, веде за собою близько 50 ритмів, які змінюють свої характеристики від дня до ночі. Всі ритми організму підпорядковуються  ієрархічній залежності — поділяються  на провідні (головні) і підпорядковані. Провідними є біоритми центральної нервової системи. Причина їх «керівництва» зрозуміла, вони відповідають за зв'язок з навколишнім середовищем, від ступеня їх готовності і здатності адекватно реагувати на вплив середовища залежить безпека організму.

Прикладом досконалості їх взаємодії  може служити настройка організму на пробудження. До моменту пробудження від сну в іншому режимі починають працювати провідні ритми головного мозку, вони включають підпорядковані: прискорюється пульс, піднімається артеріальний тиск, підвищується температура тіла — організм активізується, готується до нового стану.

Добовий ритм фізіологічних функцій  є біологічним і доречним. Враховуючи його, людина може напружено працювати в години оптимального стану організму і використовувати періоди порівняно низького рівня активності функцій для поновлення сил.

При порушеннях природного ритму зовнішніх  умов виникає десинхронізація добових ритмів різних фізіологічних функцій, що надалі призводить до захворюваності.

i Довготривала робота в нічний  час супроводжується перебудовою добових ритмів і виявляється важкою для багатьох людей не стільки через зниження працездатності вночі, скільки через порушення режиму життя.

Числу «сім» з прадавніх часів  приділялась велика увага. Ще Піфагор  проголошував семирічність основою  світопорядку. Деякі вчені вважають, що у формуванні тижневого біоритму велику роль відіграють місячно-приливні явища, інші посилаються на міжпланетне магнітне поле.

Встановлено тижневу періодичність  інтелектуальних емоційних і  фізичних проявів. Протягом тижня працездатність людини нерівномірна. В перші дні тижня вона збільшується, досягаючи найвищого рівня на третій день, а потім поступово зменшується, помітно спадаючи в останній день. Встановлення робочого періоду тривалістю більше шести днів недоцільне, бо праця стає непродуктивною.

Гіппократ і Гельвецій помітили взаємозв'язок функцій організму  людини з порами року. Сьогодні внаслідок  численних досліджень встановлено, що рівень основного обміну речовин  досягає максимуму весною і з  початком літа. Давно визнано, що багато захворювань мають сезонний характер.

Не можна ігнорувати вплив на живу природу нашої планети Місяця. Важливий вклад у вивчення цієї проблеми вніс С. Арреніус, автор теорії електролітичної дисоціації.

Тіла живих організмів в більшості  складаються з рідин, які є  розчинами різних хімічних сполук.

Оскільки атмосферна іонізація  і земний магнетизм певною мірою  змінюються залежно від положення Місяця, то цей фактор зумовлює малі збурення в електромагнітній взаємодії іонів живих організмів і іонів атмосфери Землі. Ці збурення виявляються спроможними викликати загострення соматичних і психічних захворювань у людей з послабленим здоров'ям або порушенням нервової системи.

Встановлено, що фаза Місяця позначається на стані людей і що в періоди  повного Місяця зростає агресивність, особливо тих, хто емоційно неурівноважений. На цей період, як свідчать дослідження  А. Либера і К. Шеріна, припадає найбільша  кількість вбивств і самогубств. Вчені припускають, що під впливом  гравітаційних сил, що викликані  зміною взаєморозміщення небесних тіл, земного магнетизму або іонізації атмосфери відбуваються відповідні зміни в організмі і психіці людини, які позначаються на її стані і поведінці.

Ще більш відчутні порушення  в організмі викликають спалахи  активності Сонця. Видатний учений А.Л. Чижевський переконливо довів, що існує  тісний зв'язок між підвищенням сонячної активності і подіями на Землі  — кількістю смертей, самогубств, апоплектичних ударів, епілептичних приступів і інших тяжких захворювань. Він дійшов висновку, що нещасні  випадки пов'язані з сонячною активністю.

Усі відомі людині явища, що відбуваються як загалом у Всесвіті, так і  в Сонячній системі, пронизані ритмами. Цілком природно, що ритми організму  людини та інших біологічних об'єктів, що є частиною цієї системи, підпорядковуються  її законам: адже життя біологічних  організмів сформувалося саме завдяки  цим ритмам.

21. Класифікація типів темпераменту  людини: Назви основних типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) збереглися від часів Гіппократа, і ними користуються в сучасній психології. Кожному окремому типу темпераменту притаманні свої характерні особливості.

Сангвінік - людина із сильною, зрівноваженою, жвавою нервовою системою. Він має високу швидкість реакції, його вчинки обмірковані. Завдяки життєрадісності сангвініку властива висока опірність труднощам життя. Він любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. Жвавість нервової системи обумовлює мінливість його почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до змін умов життя. Це товариська людина, що легко вступає в контакт із новими людьми, і тому в неї широке коло знайомств, хоча вона і не відрізняється сталістю в спілкуванні і прихильностях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього є цікава йому справа, тобто при постійному збудженні. У протилежному випадку він стає нудним, млявим, відволікається. Сангвінік легко переключається з однієї справи на іншу. У стресовій ситуації діє активно, зберігає самовладання. Сангвініки найпродуктивніші в роботі, яка потребує швидкої реакції і водночас зрівноваженості.

Флегматик - людина із сильною, зрівноваженою, але інертною нервовою системою. Внаслідок цього на зовнішні впливи реагує повільно, неговіркий. Емоційно зрівноважений, його важко розсердити, розвеселити. Настрій стабільний, рівний. Навіть при серйозних неприємностях флегматик залишається зовні спокійним. Флегматик має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, але не здатний швидко реагувати в несподіваних важких ситуаціях. Він воліє закінчити одну справу і тільки потім братися за інше. Флегматик є стратегом, і тому він постійно звіряє свої дії з перспективою. Флегматик не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу і друзів. Він важко і повільно пристосовується до нових умов; нерідко довго коливається, приймаючи рішення, але, на відміну від меланхоліка, обходиться без сторонньої допомоги. Флегматикам підходить робота, яка вимагає методичності, тривалої працездатності й холоднокровності.

Холерик - це людина, нервова система якої визначається перевагою збудження над гальмуванням. Через це вона дуже швидко реагує на зовнішній вплив, причому часто нерозважно. Холерик нетерплячий, і коли захоплюється, то його важко зупинити. Чекання здатне вивести його із себе. Він виявляє поривчастість, різкість рухів і неприборканість. Сила нервової системи дозволяє холерику в критичні моменти працювати довго і невпинно. У цей час його здатність до концентрації сил є дуже високою. Однак незрівноваженість нервових процесів холерика визначає циклічність у зміні його активності і бадьорості. Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлюють нерівність поведінки і самопочуття, підвищену схильність до невротичних зривів і конфліктів. Взагалі мінливість - характерна риса холерика, і тому завбачити, як поведеться холерик у новій обстановці, дуже важко. Для холериків характерна циклічність у роботі.

Меланхолік - людина з слабкою нервовою системою, яка має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати в неї зрив, розгубленість. Саме тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватися в порівнянні зі спокійною звичною обстановкою. Його підвищена чутливість приводить до швидкого стомлення й падіння працездатності, а для відновлення сил йому потрібний досить тривалий відпочинок. Навіть незначний привід може викликати в нього образу, сльози. Він часто буває подавленим, невпевненим у собі, тривожним; у нього можуть виникнути невротичні розлади. У звичних обставинах меланхолік може бути контактним, успішно виконувати доручену справу, але він замкнений при зустрічі з новими людьми, нерішучий у нових ситуаціях. Володіючи високою чутливістю нервової системи, меланхоліки нерідко мають яскраво виражені художні й інтелектуальні здібності.

Проте, помилкою було б вважати, що кожен з нас може віднести себе до одного з основних типів темпераменту, оскільки в чистому вигляді вони трапляються досить рідко. Набагато частіше можна зустріти різні  поєднання означених типів з  деякою перевагою одного з них  за тих чи інших життєвих обставин. У таких випадках мова йде про  проміжні форми або перехідні  типи, які можуть бути наслідками природних  задатків або утворюватися з основних типів протягом життєдіяльності  індивіда.

31. Охарактеризуйте негативні  наслідки господарської діяльності  на повітряне середовище та  організм людини: В останній час антропогенні фактори забруднення атмосфери стали перевищувати за масштабами природні, і забруднення набуває глобального характеру. Крім того, має місце взаємне підсилення природних і антропогенних факторів впливу на стан атмосферного повітря, особливо це загострилось з бурхливим розвитком промисловості. В різних галузях промисловості та транспортом щорічно спалюється кілька млрд. тонн органічного палива, що призводить до значних викидів в атмосферу оксидів Карбону, пилу, оксидів Сульфуру та Нітрогену.

Швидкість надходження окремих  забруднювальних речовин в атмосферу  вища за швидкість самоочищення атмосфери, що може стати причиною таких небажаних  наслідків забруднення повітря  як “парниковий ефект”, виснаження “озонового шару Землі”, випадання  “кислотних дощів”, утворення “фотохімічного смогу”, пониження прозорості атмосфери  та послаблення самоочисної здатності  атмосфери. Окремі із цих наслідків  мають глобальний характер. Дані про  вплив тих чи інших газоподібних забруднювальних речовин на зміни в атмосфері є усередненими, адже окремі прояви змін в атмосфері можуть мати іншу причину і носять дискусійний характер. Під “парниковим ефектом” прийнято називати поступове потепління клімату Землі внаслідок збільшення в атмосфері концентрації парникових газів (С02, СН4 тощо), які, пропускаючи сонячне випромінювання до земної поверхні, перешкоджають пропусканню довгохвильового випромінювання з поверхні Землі в космос. Як правило, проблему парникового ефекту співвідносять з антропогенною діяльністю, хоча це твердження є неоднозначним.

Тепловий баланс Землі  характеризують величиною Альбедо. Під величиною Альбедо розуміють  відношення кількості енергії, що випромінюється Землею у космос до кількості енергії, яка надходить до поверхні Землі  від Сонця.

Величина Альбедо для  Землі в середньому складає ~ 30-35%. В той же час, для чорноземів ця величина складає 10%, а для чистого  снігового шару - 90%. Це говорить про  динамічність цієї величини в різні  періоди року, а також про можливість зміни величини Альбедо в часі, в тому числі і під впливом  господарської діяльності людини, наприклад, внаслідок запилення поверхні снігового  шару, зменшення площ вкритих снігом земель тощо.

Поняття клімату є достатньо  складним, але ще складнішим є поняття  зміни клімату. Під кліматом прийнято називати сукупність абіотичних факторів (температура, вологість, тривалість світлового дня), які домінують на певній ділянці  Землі. Клімат значно впливає на всі  процеси в біосфері, такі як ґрунтоутворення, адаптація живих організмів тощо. Коли мова йде про зміну клімату  Землі, то ними можна вважати послідовні незворотні зміни параметрів (температури, вологості тощо) в ту чи іншу сторону, які спостерігаються протягом багаторічного  періоду. Якщо ці зміни є відносно короткотривалими, то їх вважають коливаннями  клімату.

До негативних глобальних наслідків “парникового ефекту”  відносять можливість зміщення кліматичних  поясів, що теж являє певну небезпеку. По-перше, це може бути причиною поширення  ряду інфекційних хвороб особливо тих, що поширюються комахами та гризунами. По-друге, зміна кліматичної зони є небажаною для рослин, адже певні  види рослин пристосовані до певних умов довкілля. Скорочення ресурсів флори  буде мати катастрофічні наслідки для  біосфери.