Раціоналістична і еволюційна концепція походження грошей

Варіант №1(1,11,21,31,41,51,61,71,81,91)

1.Структура, мета та значення  курсу БДЖ. Основні поняття  та визначення БДЖ. Метою дисципліни є теоретична і практична підготовка майбутніх фахівців з опанування знань, умінь і навичок створювати безпечні умови життя і діяльності у середовищі перебування, осягнення світоглядних принципів гармонійних стосунків людини з технікою, природою та суспільством. Завдання полягає у чіткому розумінні небезпечних і шкідливих чинників у ситуаціях, що виникають у навколишньому середовищі, їх ідентифікація, пошук і обґрунтування оптимальних безпечних умов життя людини. Об'єктом вивчення є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, духовному, суспільному). Предметом вивчення є аналіз негативного впливу різного роду небезпек на життя та здоров'я людини, а також методів, засобів і заходів захисту від них. Кількість і складність проблем з БЖД вимагають певної структуризації розділів цієї дисципліни, послідовності викладу і вивчення її відповідно до внутрішньої логіки. У методологічних роботах автори це називають архітектонікою, композицією, структурою.

На наш погляд, структура  і зміст дисципліни повинні охоплювати вивчення:

— теоретичних основ БЖД;

— взаємодії людини і  навколишнього середовища;

— небезпек і їх впливу на життєдіяльність людини;

— забезпечення безпечної  життєдіяльності людини.

Для глибшого розуміння поняття "безпека життєдіяльності" розглянемо його структуру та характерні ознаки.

Структура Життєдіяльності  включає у свій склад людину (населення), природне, штучне середовище життя і соціальну сферу діяльності людей, належить до категорії складних глобальних структур системи: "середовище — людина — діяльність.

Життя — одна із форм існування матерії, яка закономірно виникає і протікає при визначених умовах навколишнього середовища. Характерними ознаками її є: обмін речовинами та енергією, здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції складу і функцій, пристосування до середовища. Термін "життя" притаманний людині і деякою мірою передбачає діяльність.

Діяльність — специфічна форма активної взаємодії людини з навколишнім середовищем, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення його компонентів з метою забезпечення своїх різноманітних потреб (матеріальних, культурних, духовних тощо).

Життя і діяльність взаємопов'язані, взаємозалежні і взаємно обумовлюють  одне одного. Основою життєдіяльності є наявність умов для навколишнього середовища: природного — сонячного світла, повітря, води, ґрунту, біосфери; штучного середовища життя — житлові та виробничі будівлі, споруди, транспортні та повітряні комунікації, системи забезпечення енергоресурсами, продуктами харчування і багато іншого, що створено розумом і руками людини для забезпечення життєдіяльності. Отже, як життя, так і діяльність людей поза умовами середовища життя не можливі.

До чинників, які забезпечують життєдіяльність, необхідно віднести екологічні, фізіологічні, медичні, виробничо-побутові, культурно-мистецькі, правові та ін. Завдяки їм забезпечується і підтримується  повноцінне життя і діяльність людей.

— життєдіяльність —  це складна система взаємопов'язаних компонентів середовища, основу якої становлять природні чинники життя, люди, засоби праці, результати праці. Взаємодія і взаємозв'язок між компонентами здійснюється за допомогою діяльності як специфічної форми праці;

— ця система суворо впорядкована за ціллю, місцем, часом і характером завдань, що вирішуються; де ціль —  максимальне задоволення всіх потреб і забезпечення прогресу у розвитку суспільства; місце — життя і  діяльність людей у певних населених  пунктах, регіонах, на континентах; час  — тривалість робочого дня, робота у денний і нічний час, сезонна  робота; характер завдань, що вирішуються, — потреби суспільства;

— взаємозв'язок і взаємозалежність від природного і матеріального  середовища життя;

— життєдіяльність суттєво впливає  на навколишнє середовище, поступово  погіршуючи параметри Його компонентів, створюючи умови для виникнення небезпек;

— система безперервного динамічного  розвитку й удосконалення. Наприклад, зростання чисельності населення  Землі, саморегуляція й самоврядування, гнучке пристосування до змін умов навколишнього середовища й умови  діяльності;

— методологічно притаманна окремій  особі, групі людей, суспільству, державі, населенню Землі;

— чутлива до впливу різного роду небезпек (природних, техногенних, соціально-політичних, екологічних та ін.);

— спроможна у відповідних небезпечних  ситуаціях захищати свої життєві  інтереси.

Таким чином, ці ознаки показують, що при певних умовах виникнення різного  роду небезпек (стихійні лиха, аварії, катастрофи, військові конфлікти  тощо) можуть виникати не тільки порушення  функціональної структури життєдіяльності, але і повне або часткове її роззброєння, обмеження дій за цілями і задачами, послаблення зв'язків  з компонентами навколишнього середовища і ряд інших негативних наслідків. Забезпечення життєдіяльності в  цих умовах належить до категорій  специфічних завдань, а умови  називаються небезпечними ситуаціями, що більш детально буде розглянуто в другому розділі посібника.

Варто зазначити, що БЖД як наукова  галузь знань про безпеку людини багато чого успадкувала від наукових дисциплін, які вже багато років  викладаються у ВНЗ і пройшли  перевірку часом. Це, зокрема, філософія, психологія, соціологія, екологія, охорона  праці, цивільна оборона, фізіологія людини, ергономіка, від яких БЖД успадкувала  значну частину спеціальної термінології, ряд теоретичних засад тощо.

Основні поняття та визначення БДЖ:

Безпека — відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди.

Небезпека (небезпечні умови) — явище, процес, об'єкт, суб'єкт, властивість або їх сукупність, які здатні за певних умов спричинити небажані наслідки.

Безпека життєдіяльності людини — відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання шкоди організму людини в будь-яких умовах її існування.

Ризик — усвідомлена можливість виникнення події з певними небажаними наслідками. Термін "ризик" вживається з доповненням (чого?), наприклад, ризик отруєння тощо.

Небезпечна ситуація — певна сукупність небезпек(и) та умов існування, яка обов'язково призводить до небажаного наслідку, якщо не вжити превентивних заходів. Небезпечна ситуація — процес реалізації небезпеки.

Аварійна ситуація — різновид небезпечної ситуації, що об'єктивно вимагає термінових і правильних превентивних заходів.

Індивідуальне поле діяльності — простір, в якому відбувається діяльність певної особи з метою задоволення потреб.

Шкідливий чинник — певний вид негативного впливу під час дії небезпечної ситуації. Види шкідливих чинників, для людини зокрема, — це умови існування, відмінні від нормальних: тиск, температура, фізико-хімічний склад атмосфери або їжі, рівень електромагнітного випромінювання, психологічний подразник тощо.

Уражаючий чинник — певний вид негативного впливу під час дії аварійної ситуації.

Зовнішній захист (людини) — комплекс заходів і засобів, метою якого є збереження життя та дієздатності певної особи й який може бути реалізованим без її активної участі.

Середовище життя людей (навколишнє середовище) включає у свій склад природне, штучне і соціальне середовище життя і суспільну діяльність людини.

Параметри середовища — забезпечення комфортних умов проживання людей.

Штучне середовище — все те, що створено виробничою діяльністю людини для забезпечення життя (будівлі, споруди, транспортні та повітряні комунікації, системи енергопостачання тощо).

Біосфера — це сфера життя, оболонка Землі, яку утворюють живі організми. Включає в себе нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери.

Атмосфера — повітряна оболонка Землі, яка оточує планету з усіх боків і рухається разом з нею. Поступово переходить у космічний простір. Повітря атмосфери — це суміш газів з домішками рідких і твердих речовин. Повітря (до висоти 100 км) складається з 78 % азоту, 21 % кисню, 1 % інертних газів.

Гідросфера — це водяна оболонка нашої планети; її утворюють океани, моря, води континентів та льодовикових покривів, підземні води, водяна пара в атмосфері. Загальний об'єм природних вод становить близько 1,39 млрд. км. Води вкривають 71 % поверхні планети (361 млн. км). Але прісної води на Землі лише 2 % від її загальної кількості. Добова норма споживання води людиною — 1,5 л. Люди Землі споживають щодобово води на харчові продукти близько 9 млн. тонн.

Екологія — це наука про взаємодію організмів між собою і навколишнім середовищем. Є науковою основою раціонального природокористування й охорони живих організмів. Соціальна екологія вивчає закономірності взаємодії суспільства і навколишнього середовища.

Людина — вищий ступінь розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Визначальною особливістю людини є розробка і створення нею знарядь виробництва і використання їх для впливу на навколишнє середовище.

Населення — сукупність людей на Землі, які живуть на певній території та в єдиному географічному середовищі. Населення — суб'єкт виробництва і всіх виробничих відносин. В Україні проживає близько 47 млн. осіб. З них переважна більшість проживає в містах, решта — в сільській місцевості.

Їжа — сукупність неорганічних і органічних речовин, які одержує живий організм із навколишнього середовища, вона використовується для побудови і відновлення тканин, підтримання життєдіяльності і поновлення втраченої енергії. Добова кількість їжі на одну людину називається харчовим раціоном. Він залежить від багатьох факторів: віку, статі, характеру праці, клімату тощо.

Споживання може бути індивідуальним і колективним. Виробництво і  споживання взаємопов'язані й обумовлюють  одне одного. Особисте споживання —  це використання населенням споживацьких благ для задоволення потреб в  їжі, одязі, житлі, освіті, культурі тощо.

Норми споживання — це сукупність різних параметрів вжитку, при яких життєдіяльність людини не може опинитися в умовах дискомфорту.

Норма права — форма виявлення права, санкціоноване державою обов'язкове правило загального характеру (закон, указ, постанови) в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Сукупність норм права, які регулюють однорідні відносини, утворюють галузь права (громадянське, кримінальне, господарське тощо).

11.Біоритми  та їхня роль у життєдіяльності людини: Біологічні ритми - це періодичне повторювання зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах.

Усі матеріальні об'єкти у Всесвіті здійснюють циклічний рух. Так, Місяць обертається навколо Землі приблизно за ЗО діб, а Земля навколо Сонця - за 365 діб. Період обертання Сонця навколо центра Галактики становить близько 200 млн. років. Ритми притаманні також усім об'єктам мікросвіту і людині в тому числі. Вони пронизують усе живе на Землі: на клітинному, тканинному, функціональному рівнях.

Видатний хронобіолог Ф.Хальберг поділив усі біологічні ритми  на три групи:

Ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинний інтервал. Це ритми скорочення серцевих м'язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних  реакцій, перистальтики кишечника.

Ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб. Сюди входять: зміна сну і бадьорості, активності і покою, добові зміни в обміні речовин, коливання температури, артеріального  тиску, частоти поділу клітин, коливання  складу крові.

Низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року: тижневі, місячні і сезонні ритми. До біологічних  процесів цієї періодичності належать ендокринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли.

Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її нервова  система, становить від 0,5 до 0,8 с. Не випадково тому скорочення нашого серця в середньому становить 0,8 с. Приблизно такий же темп руху наших ніг і рук при ході. Інтервал часу в 0,5-0,7 с відповідає швидкості наших слухових та зорових рецепторів.

Крім цих малих ритмів, установлена  ще одна розповсюджена періодичність, яка дорівнює ЗО хв. Сюди належать цикли сну, скорочення м'язів шлунка, коливання уваги і настрою, а також статева активність. Спить людина або не спить, вона через кожні півгодини зазнає то низьку, то підвищену збудженість, то спокій, то тривогу.

Добові ритми людини цікаві передусім  тим, що максимум і мінімум активності різних біологічних процесів не збігаються у часі.

Існують експериментальні дані про  наявність добового ритму у роботі органів травлення. Утворення жовчі  у печінці чергується з утворенням глікогену. В першій половині дня  утворюється найбільша кількість  жовчі, що забезпечує оптимальні умови  для перетравлення, зокрема, жирів. У другій половині дня печінка  накопичує глікоген і воду.

У ранкові години посилюється перистальтика  кишечника і моторна функція  шлунка, відбувається очищення кишечника.

Увечері найбільш виражена виділяюча  функція нирок, мінімум її припадає між: 2 годиною ночі та 5 годиною ранку.

Протягом доби людина має декілька піднесень фізіологічної активності. Вдень вони спостерігаються з 10 до 12 години і з 16 до 18 години. В цей  час організм максимально стійкий  до кисневого голоду. Цей час найбільш сприятливий для виконання фізичної роботи, прийняття рішень, нових  починань. Вночі піднесення фізіологічної  активності припадає на час від 0 до 1 години. Нерідко цей час використовується для творчості працівниками інтелектуальної  сфери.

Встановлено, що на 5-6 годину ранку  припадає найбільший добовий підйом і потенційно має місце найвища  працездатність людини. Саме в цей  час зростає тиск, серце б'ється  частіше, пульсує кров. Опір організму  дуже сильний. При зустрічі з вірусами і бактеріями є найбільший шанс уникнути інфекції. Печінка вивела всі шлаки. В цей час ні в якому разі не можна вживати спиртне, щоб  не перевантажувати печінку.