Правовий статус дипломатичного представництва: питання теорії та практики

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 Недоторканність поширюється також на транспортні засоби пересування – кораблі, літаки, автомобілі. Вони не підлягають обшуку, арешту, реквізиції, а також виконавчим діям. З іншого боку, це не виключає можливості відповідних органів фіксувати порушення правил дорожнього руху та сповіщати про це відомство закордонних справ. Може виникнути закономірне питання: чи має право співробітник Державтоінспекції зупинити транспортний засіб, який має дипломатичні номерні знаки? Інспектор ДАІ таке право має на загальних підставах, якщо цей транспортний засіб порушує правила дорожнього руху і створює небезпечно-аварійну ситуацію на дорозі. Більш того, сама наявність номерного знаку не дає повного уявлення про особу, яка знаходиться за кермом, адже  серії номерних знаків автомобілів, що належать адміністративно-технічному та обслуговуючому персоналу диппредставництва однакові, а їх правовий статус відрізняється. Досить конкретно визначено дії інспектора ДПС ДАІ МВС України в українському законодавстві. Так, відповідно до «Інструкції з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху», затвердженої Наказом МВС України № 1217 від 2003 р. [108] при порушенні правил особою, яка користується імунітетом, після перевірки документів, що засвідчують особу та її статус, який підтверджується дипломатичним паспортом чи спеціальним посвідченням, що видається Міністерством закордонних справ України (дипломатична чи  консульська картка), складається протокол, а документи повертаються власнику. Забороняється здійснення щодо зазначеної особи  будь-яких заходів затримання або інших примусових  дій, за винятком випадків, коли надання свободи призведе до продовження правопорушення.

 Якщо особа, яка користується імунітетом, керує транспортним засобом з явними ознаками сп'яніння, їй пропонується припинити  керування. Огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичних закладах проводиться у разі її згоди. У цьому випадку працівник міліції повідомляє чергового підрозділу Державтоінспекції (органу внутрішніх справ) і діє згідно з його вказівками. Рекомендується в зазначених випадках запрошувати на місце виявлення правопорушення представника дипломатичного представництва, при якому акредитовано цю особу.

 В разі відмови від проведення медичного огляду і спроб продовження керування транспортним  засобом особою, яка користується  дипломатичним  імунітетом, подальший рух цього автомобіля не допускається і в присутності двох понятих складається адміністративний протокол з вичерпними відомостями про особу правопорушника. В протоколі в обов'язковому порядку фіксується, що зазначена особа керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння (вказуються ознаки сп'яніння), відмовилась  на прохання працівників ДАІ вийти з автомобіля, пояснити свою поведінку і пройти медичний огляд. Після складення протоколу забороняється вживати будь-яких заходів щодо  затримання або інших примусових дій стосовно цієї особи. Їй пропонується скористатися послугами таксі або попутного транспорту, надається можливість викликати по телефону іншу машину або водія.  Про факт затримання автомобіля особи, яка користується імунітетом, негайно інформується чергова частина підрозділу ДАІ (органу внутрішніх справ) і ГУДАІ МВС України.

 Протокол та інші матеріали щодо порушення Правил особами, які користуються імунітетом, у триденний строк надсилаються до ГУДАІ МВС України з подальшою передачею їх до Управління державного протоколу Міністерства закордонних справ України, про що іноземець попереджається на місці вчинення порушення.

 Як бачимо, наказ побудований таким чином, щоб не порушувати норми КДЗ в частині, що стосуються недоторканності дипломатичних транспортних засобів, але забезпечити безпеку дорожнього руху, нейтралізувати загрозу виникнення дорожньо-транспортної пригоди з вини окремих категорій водіїв.

Досить цікавим з цього приводу  є досвід європейських країн, де на автотрасах розташовано відеокамери, які фіксують порушення правил дорожнього руху і фотографують автомобіль-порушник, а також його номерний знак. Зазначена фотографія надходить до юридичної особи-власника або фізичної особи з вказівкою сплатити штраф за скоєний адміністративний проступок. З іншого боку, відповідно до КДЗ, дипломатичні представництва звільняються від сплати подібних штрафів, але все ж фіксація подібних правопорушень присутня і не суперечить міжнародним нормам.

 Наступною складовою нашого дослідження є податкові пільги та звільнення від різноманітних оплат дипломатичного представництва як органу іноземної держави. У науці міжнародного права підіймалося питання: чи вважати такі податкові пільги необхідними для забезпечення ефективного функціонування дипломатичного представництва? Відповідь на таке питання запропонував Л. Дембінські, який зазначив, що існує два важливих аргументи, які підкреслюють необхідність такого роду привілеїв. По-перше, дипломатичне представництво є стороною, яка представляє суб'єкта міжнародного права і виконує свої обов'язки, як на власну користь, так і на користь країни перебування. По-друге, якщо б гіпотетично дипломатичні представництва були вимушені сплачувати такі податки, то держава перебування повинна була б вивчати звітні документи представництва, а це, у свою чергу, порушувало б принцип недоторканності цього представництва [191, c. 215-216]. Таким чином, існування подібного роду привілеїв є цілком закономірним та необхідним правовим явищем.

  Стаття 23 КДЗ чітко вказує, що акредитуюча держава та глава представництва звільняються від всіх державних, муніципальних податків, зборів стосовно приміщень представництв. З іншого боку, зазначається, що представництво не звільняється від тих податків, зборів, які являють собою плату за конкретні види обслуговування. Іншим важливим зауваженням є те, що оподатковуються особи, які укладають контракти з акредитуючою державою або главою дипломатичного представництва [182, 186]. Виходом з цієї ситуації, на нашу думку, може бути те, що в оплату контракту має включатися сума податку і таким чином одна зі сторін не буде переплачувати.

 Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 3.3. Привілеї та імунітети співробітників дипломатичного представництва

 Привілеями та імунітетами як співробітники дипломатичного представництва володіють:

1. Глави дипломатичних представництв.
2. Дипломатичний персонал.
3. Члени сімей дипломатичних агентів.
4. Члени адміністративно-технічного персоналу представництв та члени їх сімей.
5. Члени обслуговуючого персоналу представництв.
6. Приватні домашні робітники.
7. Дипломатичні агенти, які проїжджають через територію третіх держав, а також члени їх сімей.

 Привілеї та імунітети співробітників дипломатичного представництва можна поділити на такі групи:

1. особиста недоторканність дипломатичних агентів;
2. недоторканність їхньої особистої резиденції;
3. імунітет від юрисдикції держави перебування;
4. податкові пільги та винятки для дипломатичних агентів;
5. митні привілеї дипломатичного персоналу;
6. звільнення від всіх трудових та державних обов'язків, а також від військового обов'язку.

 Глави дипломатичних представництв мають такі ж самі привілеї та імунітети, що й дипломатичні агенти, за виключенням випадків, визначених окремими церемоніальними звичаями, в різноманітних видах офіційних прийомів [150]. Тому центральним елементом у даному випадку є привілеї та імунітети дипломатичних агентів, від яких уже формуються привілеї та імунітети інших співробітників дипломатичного представництва.

 Особиста недоторканність дипломатичного агента є ключовим інститутом, з якого походять інші привілеї та імунітети. Суть особистої недоторканності полягає в тому, що дипломат не може бути заарештований або затриманий у будь-якій формі. Таким чином, дипломат не підпадає під карну юрисдикцію держави перебування. Слід сказати, що відповідно до статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом [76]. Тобто можна побачити відмінність між недоторканністю дипломата та конституційною недоторканністю людини та громадянина. Як відмічали Джон Вуд і Жан Серре «недоторканність дипломатичного агента гарантує йому захист за будь-яких обставин... Навіть якщо він займається діяльністю, що зачіпає гідність глави держави, при якому він акредитований, до нього не можуть бути застосовані заходи, які б завдали шкоди йому особисто. Однак держава має у своєму розпорядженні засоби захисту власних інтересів, такі, як вимога відкликання дипломатичного агента або його видворення [28, c. 73]».

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 Питання необхідності обмеження імунітету дипломатичних агентів від адміністративної відповідальності у зв’язку із скоєнням ними правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху набуло останнім часом значного практичного значення. Будучи впевненими у своїй безкарності, дипломати досить часто, перебуваючи за кермом авто, навмисно порушують правила дорожнього руху, чим створюють аварійно-небезпечні ситуації на дорогах. Історія знає чимало випадків, коли порушення дипломатом правил дорожнього руху призводило до людських жертв. Так, в 1996 році президент Грузії позбавив імунітету грузинського дипломата Г. Махарадзе, який, перебуваючи за кермом авто, скоїв наїзд на 16-річну дівчину, громадянку США, яка в результаті дорожньо-транспортної пригоди загинула. Американський суд визнав грузинського дипломата винним у скоєнні тяжкого злочину та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на значний строк. Через п’ять років США передали Г. Махарадзе органам влади Грузії для подальшого відбуття покарання [95]. Інший випадок, коли дипломат був визнаний винним у скоєнні злочину в результаті дорожньо-транспортної пригоди, відбувся 25 січня 2001 р., коли перший секретар РФ в Канаді К., втративши контроль над керуванням авто, збив двох жінок. Представники поліції не мали права провести тест на вміст алкоголю у крові дипломата, але за їх свідченнями, у нього були наявні ознаки сп’яніння. Поліція склала протокол, після чого дипломат повернувся до свого посольства. Через декілька днів він був відкликаний та звільнений з дипломатичної служби. У свою чергу, прокуратура РФ за поданням державних органів Канади порушила кримінальну справу стосовно цього дипломата. Московський суд, визнав К. винним у скоєнні злочину і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки [92].

На наш погляд, така практика є цілком адекватною, адже в цих випадках особи несуть покарання за скоєний злочин, вже не володіючи відповідним імунітетом. З іншого боку, така практика має загально профілактичну дію та переконує осіб, які володіють імунітетом, не порушувати правил дорожнього руху. Більш того, вважаємо за необхідне внести відовідні зміни до КДЗ, передбачивши обмеження імунітету від адміністративної відповідальності щодо дипломатів, які навмисно порушують правила дорожнього руху, спричиняють ДТП. Юридичне закріплення в КДЗ щодо обмеження імунітету від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, сприятиме підвищенню особистої відповідальності всіх категорії осіб, які користуються імунітетом від юрисдикції країни перебування та не залишатиме безкарними винних. З іншого боку, питання кримінальної відповідальності дипломатів за скоєння злочину у зв’язку з порушенням правил дорожнього руху повинно вирішуватись виключно на двосторонній основі.

 Дипломатичний агент користується також імунітетом від дачі свідчень у суді. Цей елемент правового статусу закріплено у ст. 31 КДЗ. Таким імунітетом володіє не лише дипломатичний, але й адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал дипломатичного представництва. Справді, давання свідчень у суді дипломатичним агентом може бути розцінено як порушення його особистої недоторканності. З іншого боку, серед науковців існувала думка, що було б можливим, якби дипломатичний агент надавав свідчення у своєму службовому приміщенні або вдома, або навіть у письмовій формі [191]. Але така ідея не знайшла свого відображення ані в міжнародному законодавстві, ані в практичній діяльності. Якщо виникла гостра необхідність отримання певних свідчень від дипломата, то така процедура може бути реалізована через відомство закордонних справ країни перебування, або наприклад, з відома глави дипломатичного представництва [200].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 У будь-якому разі слід пам'ятати, що існування дипломатичного права забезпечується не лише формально-вираженими нормами, але й звичаями, нормами ввічливості, які досить часто мають неабияке значення. Як правильно підмітив К.К. Сандровський, в деяких випадках «…відстань між нормами права й нормами ввічливості...досить умовна, рухлива й не завжди може бути чітко визначена [140, c. 215]». Такий принцип існував і раніше, коли М. Лазарєв вказував, що «…складність церемоніалу й протоколу полягає й у тім, що не завжди ясно, де закінчується міжнародна ввічливість і починається юридичний обов'язок дотримання певних правил. Будучи інструментом перетворення правоздатності держави в сфері дипломатичних відносин у його дієздатність, норми церемоніалу й протоколу в ряді випадків самі не мають юридично обов'язкового характеру і є лише даниною ввічливості або звичаю...[80]».

Досить важливим з теоретичної  та практичної точок зору є питанням про можливість притягнення до юридичної  відповідальності колишнього співробітника  дипломатичного представництва за злочин, скоєний ним під час користування дипломатичними привілеями та імунітетами. Враховуючи загальний принцип кримінального права, що закон має зворотню силу, якщо він скасовує або пом’якшує відповідальність за скоєний злочин, то співробітник диппредставництва не несе ніякої відповідальності за свої протиправні дії, які були скоєні ним під час користування привілеями та імунітетами. Дещо по-іншому постає питання, коли акредитуюча держава спеціально позбавляє дипломата імунітету. В цьому випадку та відповідно до двосторонніх домовленостей держава перебування зможе притягнути зазначеного дипломата до юридичної відповідальності.