Правовий статус дипломатичного представництва: питання теорії та практики

На основі емпіричного методу в  дисертації наводяться практичні приклади, а також узагальнені дані, що мають  достатню доказову силу та висвітлюють окремі особливості проблеми дослідження в той або інший період часу, у тій або іншій країні або у світовому масштабі.

Наукова новизна одержаних  результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці в нових геополітичних умовах і на основі системного підходу проведено дослідження питань теорії та практики правового статусу дипломатичного представництва. Вперше:

визначено, що правова природа та регулюючий вплив міжнародних договорів (конвенцій, угод тощо) на дипломатичні відносини є ключовим системоутворюючим елементом дипломатичного права, оскільки не лише вимагає імплементації своїх норм до національних систем права, а через таку імплементацію сприяє гармонізації відповідних правових норм різних національних систем права  між собою;

виявлено правовий зв’язок «білих плям» та недоліків у наявній міжнародно-правовій базі та в національному дипломатичному законодавстві з виконанням співробітниками дипломатичної установи своїх функціональних обов'язків;

установлено, що в Україні на конституційному  рівні ще не створено належної правової бази для забезпечення виконання державою своїх міжнародно-правових зобов’язань на рівні примату міжнародного права над національним як правової передумови забезпечення дотримання Україною принципу pacta sunt servanda у цій сфері;

доведено, що імплементація Україною норм міжнародного права в національне  законодавство має ряд системних  недоліків, обумовлених головним чином  відсутністю нормативно-визначеної концептуальної основи такої імплементації  та вузьковідомчим підходом до правового регулювання міжнародних відносин та визначені основні напрямки підвищення ефективності функціонування українських дипломатичних представництв;

на основі проведеного аналізу  законодавства України, яке регулює  діяльність органів зовнішніх зносин, визначені напрямки його адаптації до міжнародних та європейських норм дипломатичного права з урахуванням активної зовнішньої політики України;

запропоновано шляхи вирішення  низки правових проблем стосовно забезпечення дипломатичних представництв  відповідними приміщеннями та набуття цими приміщеннями дипломатичного статусу, стосовно перевірки технічними засобами дипломатичної пошти, що перетинає державний кордон та ін.

 Дістало  подальшого розвитку:

положення про те, що специфіка  правового статусу дипломатичного представництва як закордонного органу держави передбачає необхідність збалансованого узгодження в регулюванні відповідних відносин норм міжнародного права, національного законодавства акредитуючої держави, а також врахування особливостей законодавства держави перебування.

Внесено наступні пропозиції:

запропоновано зміни до Віденської конвенції про дипломатичні зносини (далі в тексті – КДЗ) в частині:

- посилення гарантій недоторканості  дипломатичного представництва, формування  механізму відшкодування шкоди дипломатичному представництву з боку держави перебування;

- закріплення механізму доступу  органів держави перебування  на територію дипломатичного  представництва за виняткових  обставин;

- формування інституту відповідальності  дипломатичних співробітників за протиправні діяння, які виходять за межі їх компетенції та дипломатичного статусу.

сформульовано пропозицію щодо змін до Кримінального кодексу України  з метою посилення кримінально-правових гарантій забезпечення безпеки представників  іноземних держав.

Практичне значення одержаних  результатів визначається актуальністю та новизною піднятих проблем, орієнтованістю на вдосконалення міжнародної договірно-правової та вітчизняної нормативно-правової бази в сфері права зовнішніх зносин, зокрема, дипломатичного. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в системному та комплексному осмисленні правового статусу дипломатичного представництва в умовах глобалізації, частковому заповненні прогалин у теорії правового регулювання діяльності Посольства як основного виду серед інших представництв.

Практичні висновки та рекомендації, що містяться в роботі, можуть бути використані:

• у практичній діяльності органів виконавчої влади, що відповідають за розробку та застосування заходів по реалізації завдань, спрямованих на євроінтеграцію України, а також дипломатичних представництв України за кордоном;
• при підготовці законодавчих та підзаконних актів України у сфері регулювання зовнішніх зносин, зокрема, дипломатичних відносин;
• при підготовці навчальних програм, методичних та інших матеріалів з курсу міжнародного права, спецкурсу права зовнішніх зносин.

Апробація результатів  дисертації. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідались на науково-практичних конференції конференціях, зокрема, на міжнародному науковому симпозіумі-круглому столі «Євроатлантична безпека – нові виклики» (м. Київ, 29 листопада 2006 року), де дисертант виступив з доповіддю «Роль дипломатичних представництв в укріпленні та розширенні співробітництва з державами-членами НАТО».

Публікації. Основні положення та теоретичні висновки автора знайшли відображення в 4 статтях у фахових виданнях та тезах доповідей і наукового повідомлення на міжнародному симпозіумі.

Структура дисертації та її зміст підпорядковані меті та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, розбитих на 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (229 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 198 стор., з яких  18 стор. – список використаних джерел.

Розділ 1

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ДІЯЛЬНОСТІ ПОСТІЙНИХ ДИПЛОМАТИЧНИХ  ПРЕДСТАВНИЦТВ

  1.1. Розвиток міжнародно-правових наукових досліджень правового статусу постійних дипломатичних представництв у науці міжнародного права

У вітчизняній  науці міжнародного права до дослідження  питань правового статусу дипломатичних  представництв в різних аспектах звертались такі правознавці-міжнародники, як І.П. Блищенко, В.Н Дурденевський, Д.Б Левін, К.К. Сандровський та ін. В своїх роботах вчені розглядали питання стосовно проблематики правового регулювання статусу дипломатичних представництв. Зокрема, І.П. Блищенко та В.Н. Дурденевський у своїй роботі «Дипломатическое и консульское право»[12] запропонували комплексний підхід до визначення місця та ролі дипломатичного права в системі міжнародного права.  Важливе значення в цій роботі становить розгляд дипломатії не лише як певного виду діяльності держави на міжнародній арені, але і як особливої форми реалізації інтересів певної країни в міжнародно-правовому полі. Основні теоретичні положення зазначеної праці характеризуються вираженою політизованістю і тому не можуть бути повною мірою прийнятними для вирішення основних завдань нашого дослідження. Разом з тим, понятійний апарат роботи (зокрема, визначення дипломатії) може бути використаний для виокремлення кола відносин, що мають становити предмет дипломатичного права.

Для системного теоретичного розроблення  підгалузі дипломатичного права, значний інтерес становлять також монографічні роботи, що пропонують свій погляд на предмет нашого дослідження з точки зору міжнародного права в цілому, або розкривають проблематику окремих інститутів дипломатичного права. До таких праць зокрема відносяться наукові твори Д.Б. Левіна «Дипломатический иммунитет», «Международное право, внешняя политика и дипломатия» та інші. В них розкриваються питання ролі дипломатичного права у міжнародних відносинах, визначаються основні проблемні питання, які становлять інтерес не лише для науки міжнародного права, але й для практичного розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин міждержавного характеру. Окрему увагу привертають розробки вченого стосовно дипломатичних привілеїв та імунітетів [82, 83, 84, 85, 86,].

Важливими для розкриття окремих  аспектів функціонування дипломатичних  представництв стали напрацювання відомих вітчизняних юристів-міжнародників  Г. Тункіна, С. Черниченко, І. Лукашука. В роботах зазначених дослідників  привертається увага до питань, поставлених перед дипломатичним правом десятки років тому на які досі не отримано відповідей [89, 90, 158, 159, 170,171, 172].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 Досить важливим та концептуально новим стало монографічне дослідження Л. Дембінські «Сучасне право дипломатії: зовнішні місії держав та міжнародні організації». У зазначеній праці розглядається питання створення, функціонування, а також правового статусу представництв за кордоном. Окремо вивчається проблематика дипломатичних представництв, їх склад, правовий статус співробітників представництва. Важливим для науки дипломатичного права є підхід до визначення усієї сукупності представництв, які функціонують за кордоном. Вчений пропонує вживати термін «зовнішні місії» (external missions) для позначення усіх видів представництв. На його думку, вживання такого терміну є найбільш раціональним та допомагає уникнути незрозумілостей під час дослідження суті та змісту діяльності будь-яких представництв за кордоном [191].

 Досить актуальною та доволі ґрунтовною є робота американського юриста М. Харді «Сучасне дипломатичне право» [201]. У цій роботі на основі глибоких теоретичних досліджень пропонуються визначення основних термінів, які пов’язані з питаннями правового статусу дипломатичних співробітників, їх функціональних обов’язків; розглядається проблематика функціонування дипломатичного представництва в сучасних умовах. Аналіз зазначеного дослідження показує, що зарубіжною наукою здійснюється активне дослідження проблематики правового статусу дипломатичних представництв. Разом з тим слід зауважити, що певні підходи, запропоновані для вирішення певних практичних та теоретичних питань, не можуть бути повністю застосовані у вітчизняних умовах, наприклад, для заповнення певних прогалин у законодавстві, що регулює діяльність дипломатичних представництв як державних органів на території іноземної держави. У зв’язку із цим у роботі ми намагалися застосовувати відповідні підходи лише з урахуванням національного законодавства та інших вітчизняних реалій.

 Підводячи підсумки, слід зазначити, що незважаючи на чималу кількість наукових праць з питань правового статусу дипломатичних представництв, можна констатувати відсутність на поточний момент комплексного дослідження, в якому було б охарактеризовано роль та місце дипломатичного права в сучасних глобалізаційних та євроінтеграційних процесах; виявлено  основні, прогалини та недоліки дипломатичного права, особливо в тій частині, що стосується привілеїв та імунітетів дипломатичних співробітників; визначено  особливості відповідальності співробітників дипломатичного представництва за скоєні правопорушення на території держави перебування. Нашим дослідженням ми спробуємо певним чином поліпшити існуючий стан справ у цій сфері, зосередивши свою увагу на розв’язанні відповідних правових проблем, з урахуванням прогресивного розвитку міжнародного права,.

 1.2. Становлення та сучасний стан міжнародно-правового регулювання діяльності дипломатичних представництв

 Дипломатичним правом регулюються питання офіційної діяльності суб'єктів міжнародного права в сфері зовнішніх зносин. Серед цих питань: регламентація зовнішніх зносин держав, форми їх представництва за кордоном, питання дипломатичного етикету, підготовка та створення дипломатичних актів, їх класифікація, підготовка дипломатичних кадрів [154, c. 5]. До джерел дипломатичного права належать міжнародні звичаї та договори, рішення міжнародних конференцій та організацій. Окремими вченими зазначається, що відповідні звичаї та договори мають універсальний характер, а правотворчі рішення міжнародних організацій вважають спеціальним джерелом [91].

 Дипломатичне право входить до права зовнішніх зносин на правах підгалузі. До права зовнішніх зносин входять також інші складові частини, а саме: консульське право, право спеціальних місій, дипломатичне право міжнародних організацій [101, c. 40, 46]. Як нами вже було зазначено вище, саме на такому поділі права зовнішніх зносин на підгалузі побудовано наше дослідження. Разом з тим, не всі дослідники погоджуються із запропонованим включенням дипломатичного права до предмету права зовнішніх зносин, підкреслюючи, що в більшості країн під «правом зовнішніх зносин» розуміється галузь не міжнародного, а національного права [101, c. 39]. На нашу думку, зазначене питання має не лише доктринальний характер, але й практичний, адже обумовлює відповідну юрисдикцію держави та/або міжнародних органів. Вважаємо, що дипломатичне право доцільно включати до права зовнішніх зносин, при цьому підкресливши ускладненість цієї галузі міжнародного права нормами національного законодавства, які, безумовно, можуть відрізнятися в залежності від країни, де вони застосовуються. Джерелами дипломатичного права є міжнародно-правові звичаї, багатосторонні міжнародні договори та двосторонні угоди держав. Додатковими джерелами дипломатичного права є акти внутрішнього законодавства, які регулюють правовий статус і сферу діяльності дипломатичних представників відповідної держави за кордоном, а також можуть регламентувати діяльність іноземних дипломатичних представників на території держави перебування [152, c. 56]. До багатосторонніх договорів відносяться, зокрема, Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 1961 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 1973 року. Деякі дослідники до джерел дипломатичного права відносять також Гаванську конвенцію про дипломатичних чиновників від 1928 року; Гаванську конвенцію про дипломатичний притулок від 1928 року; Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 1975 року; Конвенцію про привілеї та імунітети ООН від 1946 року; Конвенцію про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН від 1947 року [154, c. 5]. Першу конвенцію деякі дослідники називають основною, базисною і це цілком зрозуміло, адже саме в ній кодифіковано найважливіші норми, покликані врегулювати дипломатичні відносини [150, 191, c. 8-14].