Правовий статус дипломатичного представництва: питання теорії та практики

 Важливо зазначити, що в деяких країнах певні засоби та способи збору інформації можуть бути заборонені законодавством і встановлено кримінальну відповідальність за відповідні дії як за шпіонаж у різних проявах [179]. Зрозуміло, що дипломати володіють дипломатичними привілеями та імунітетами, тому максимум, що може бути застосовано до них – це оголошення персоною нон грата. Але такі інциденти можуть негативно впливати на взаємовідносини двох держав, викликати політичні непорозуміння. Тому дипломат перед приїздом до країни перебування повинен ретельно ознайомитись із законодавством цієї держави, особливо в частині, що стосується порядку збору та використання інформації [191, c. 42].

 На наш погляд, було б доцільно розробити окремий факультативний протокол до КДЗ, який би містив перелік законних способів збору інормації. Держави, які б підписали зазначений протокол, повинні були б внести відповідні зміни у своє законодавство. На наш погляд, до законних способів збору інформації співробітниками диппредставництва можна віднести наступні:

1. отримання інформації через ЗМІ країни перебування та іноземні видання;
2. відвідування відкритих конференцій, офіційних прийомів, лекцій, виставок, оглядів, що проводяться в країні перебування тимчасово або на регулярній основі;
3. подорожування по країні (у дозволений спосіб та за заздалегідь погодженим з відповідними органами державної влади маршрутом) з метою огляду та фіксації (за погодженням) інформації, що цікавить;
4. отримання інтерв’ю в осіб, що володіють необхідною інформацією, що не становить державної, службової, конфіденційної або будь-якої іншої таємниці, яка охороняється від розголошення відповідними правовими нормами країни перебування;
5. отримання макетів виробів, схем-малюнків будь-якого виробу, приладу, якщо це прямо не заборонено правовими нормами країни перебування;
6. отримання інформації від осіб за відповідну плату у спосіб та в обсязі, які не заборонені законодавством країни перебування.

Як бачимо, перелік  законних методів та способів збору  інформації співробітниками диппредставництва  носить рекомендаційний характер. Названі  способи є прийнятними для багатьох країн світу і не суперечать їх законодавству. Разом з тим, певні країни можуть приєднатися та погодитись із зазначеним переліком з певними винятками, виходячи, перш за все, з власних інтересів у забезпеченні державної безпеки. Наприклад, в багатьох країнах Сходу заборонено фотографувати об’єкти оборонної промисловості не лише співробітникам диппредставництва, але й власним громадянам. У зв’язку з цим вивчення особливостей законодавства країни перебування є необхідною складовою підготовки майбутніх дипломатів.         

 Окрім названих традиційних, КДЗ включила до переліку нову (на момент прийняття) функцію. Сутність її виражена в преамбулі і в п. "є" ст. 3, відповідно до яких функція дипломатичних представництв полягає, зокрема, у заохоченні дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування і в розвитку їхніх взаємовідносин у галузях економіки, культури і науки — незалежно від відмінностей у їхньому державному та суспільному ладі. Ця формула, яка має компромісний характер, чималою мірою зобов'язана своєю появою пропозиції Румунії та Угорщини на конференції у Відні в 1961 р. включити до Конвенції (її преамбули) вказівку на забезпечення миру й розвиток співпраці між державами. Із приводу цієї функції доцільно зробити певні уточнення. По-перше, поняття «дружні відносини» означає, що за своєю суттю дипломатичне представництво має доброзичливий характер. Фактично, необхідна незначна, але явно виражена кількість доброзичливості лише для самого встановлення дипломатичних відносин. Існують випадки, коли держава в особі дипломатичного представництва змушена йти на не дуже приємні кроки, заявляти ноти протесту з приводу тих чи інших дій уряду держави перебування, але навіть в таких випадках обов’язок дипломатичного представництва зробити це в такій формі, щоб, з одного боку, були задоволені вимоги країни акредитації, а з іншого, не зіпсувались взаємовідносини.

 Інше уточнення стосується того, що дипломатичне представництво, реалізуючи свою функцію на заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою та державою перебування, проявляє виважену ініціативу. У даному випадку така ініціатива не повинна розглядатися державою перебування як втручання в її внутрішні справи, а сприйматися з порозумінням. Як бачимо, для ефективної взаємодії на міждержавному рівні обидві сторони (дипломатичне представництво та держава перебування) повинні з повагою ставитися одне до одного та усіма засобами сприяти налагодженню справді ефективних, доброякісних взаємовідносин у зовнішньополітичній сфері.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 Як бачимо, до функцій консула віднесено значне  коло питань. Разом з тим, при відкритті консульства в країні перебування або запровадженні консульського відділу в дипломатичному представництві, слід також урахувати стан відносин з країною перебування і можливість збільшення вище перелічених відносин, адже ефективність виконання зазначених функцій є важливим фактором, який впливає на стан двосторонніх відносин з країною перебування [213]. Слід зазначити, що існує різниця в правовому статусі між консульським відділом в посольстві та самостійним консульством, яке діє в певному адміністративно-територіальному окрузі. Так, незважаючи на виконання консульських функцій дипломатичним співробітником посольства (наприклад, 3 секретар з консульських питань), його правовий статус співпадає з правовим статусом інших дипломатичних співробітників, які працюють в цьому диппредставництві. Зовсім інша ситуація з консульськими посадовими особами (наприклад, з віце-консулом), які можуть виконувати ті ж самі функції, що й співробітники консульського відділу посольства, але їхні привілеї та імунітети відрізняються від дипломатичних і є вужчими. Така ситуація пов’язана, в першу чергу, з безпосереднім правовим статусом консульської установи. З іншого боку, держави досить часто укладають між собою двосторонні міжнародні угоди, відповідно до яких статус консульських посадових осіб за об’ємом привілеїв та імунітетів прирівнюється до статусу дипломатичного персоналу.

 Підводячи підсумки із вищевикладеного, стає очевидним, що певні положення КДЗ мають прогалини. Багато важливих питань, зокрема, що стосується засобів реалізації функцій дипломатичного представництва, мають не завжди чітко визначений нормативний характер, а витікають із  звичаїв. Уряди іноземних держав дещо по-різному вирішують питання щодо забезпечення дипломатичним представництвам можливості реалізації своїх функцій на території країни перебування. На наш погляд, прогресивне дипломатичне право повинно все більше спиратись на кодифіковані норми, а не на звичаєві, хоча останні також повинні мати регулятивний вплив, але в сферах, що не мають суперечливого характеру і є загально прийнятними для більшості держав. І лише тоді, коли порушення конкретних, формально-визначених положень тягтиме за собою юридичну відповідальність держав, можна буде вести мову про формування гарантій забезпечення реалізації дипломатичним представництвом своїх функцій на території держави перебування.

2.3. Структура та персонал дипломатичного представництва. Дипломатичний корпус

 Для здійснення своїх функціональних завдань дипломатичне представництво повинно мати певний штат співробітників, які будуть їх виконувати.

 Відповідно до статті 7 КДЗ держава акредитування може вільно призначати членів дипломатичного персоналу. Таке право випливає із суверенної влади держави. Як правило, членами представництва призначаються громадяни держави, яка акредитує. Існують також випадки, коли з тих чи інших причин членами дипломатичного представництва призначаються громадяни країни перебування або навіть громадяни третьої держави. В такому випадку необхідна згода держави перебування. Таке положення фактично дещо обмежує права держави акредитування, а з іншого – надає можливість державі перебування контролювати призначення на посади в представницькі органи дипломатичних установ іноземних держав своїх громадян.

 Досить важливим є питання кількісного складу співробітників дипломатичної установи. Стаття 11 КДЗ вказує, що питання кількості співробітників дипломатичного представництва вимагає взаємоузгодження між державою перебування та державою, що акредитує співробітників. Фактично можна виділити три критерії, які визначають кількість персоналу дипломатичного представництва: загальний аспект («кількість, яка є розумною та нормальною»); урахування умов та обставин у країні перебування; потреби відповідного представництва [191, c. 105]. Як бачимо, навіть потреби представництва можуть бути не враховані з огляду на умови та обставини в країні перебування. Держава перебування може навіть відмовити в прийомі тих чи інших осіб без їх дискримінації. Таке положення Конвенції є дуже важливим, адже захищає інтереси слабких держав у відносинах з більш потужними [61, 65].

 КДЗ виокремлює три категорії членів дипломатичного представництва:

глава місії;

члени персоналу представництва;

приватні домашні робітники.

 До вказаних категорій доцільно також додати членів сімей співробітників дипломатичних представництв, яким акредитуюча держава надає особливий статус. Таким чином, на основі узагальнення можна зробити висновок, що до складу дипломатичного представництва входять:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 У КДЗ не існує норми, яка б визначала правовий статус дипломатичного корпусу. Таким чином, регулювання його діяльності здійснюється на основі звичаїв.

 Підводячи підсумки, маємо підкреслити, що роль дипломатичного корпусу визначено в процесі історії, і його існування не залежить ані від волі держави перебування, ані від самих членів цього дипломатичного корпусу. І навіть якщо роль цього інституту в більшості випадків полягає у реалізації церемоніальних функцій, його існування все ж таки підкреслює історичне значення дипломатії та правовий статус дипломатичних агентів [105, 136, 147].

 Таким чином, аналіз таких важливих, з точки зору дипломатичного права понять, як структура дипломатичного представництва та дипломатичний корпус, виявив недоліки у правовому регулюванні, тавтологію дефініцій, що дають підстави казати про необхідність подальшого вдосконалення цих категорій, як з правової, так і з соціально-політичної точки зору. На наш погляд, визначити поняття «дипломат», слід безпосередньо в тексті КДЗ, належним чином узгодивши його з іншими категоріями. Незважаючи на роль звичаєвих норм у дипломатичну праві, їх вплив слід поступово зменшувати, шляхом врегулювання відповідних питань на рівні міжнародних договорів. В такому разі, можна буде здійснювати ефективнішу протидію порушенням прав дипломатичних співробітників, а також інших співробітників дипломатичного представництва з боку держави перебування.

2.4. Особливості організації внутрішньої роботи дипломатичного представництва

 В процесі детального вивчення проблем організації роботи дипломатичного представництва можна дійти висновку, що досконала організація роботи сприяє ефективності його діяльності. Однак, що важливо, функціонування дипломатичного представництва, та ефективність роботи залежить від наступних факторів:

1. Чітке визначення завдань, що стоять перед дипломатичним представництвом;
2. Наявність досвідченого керівника, здатного правильно розподілити обов'язки серед співробітників дипломатичного представництва та забезпечити ефективний контроль за їх виконанням;
3. Професійно підготовлені працівники, які фактично й виконують внутрішню роботу дипломатичного представництва;
4. Здатність керівника забезпечити увесь особовий склад представництва необхідними засобами для виконання своїх обов'язків.

 Одним із найактуальніших завдань, яке стоїть перед будь-яким дипломатичним представництвом, є збір необхідної інформації про політичне та економічне становище в країні перебування, про актуальні події, які в ній відбуваються, а також правильна оцінка та обробка отриманої інформації [64, c. 221]. Це являє собою основу діяльності дипломатичного представництва й саме такий складний процес повинен бути забезпечений правильною організацією внутрішньої роботи посольства або місії [132, 165, 209, 221]. Іншою сферою діяльності посольства є офіційні прийоми, протокольні зустрічі. І тут важливу роль відіграє досконала організація роботи, правильний розподіл обов'язків між працівниками, здатність забезпечити необхідний рівень таких прийомів.

 Досить важливим питанням залишається сфера забезпечення безпеки функціонування дипломатичного представництва. У цьому процесі значну роль відіграє офіцер безпеки та підлеглі йому чергові коменданти. Актуальність цього питання особливо посилилась в процесі зростання загрози світового тероризму, захоплення дипломатів у якості заручників. Саме тому організація роботи в цій сфері вимагає досконалого вивчення.

 Як бачимо, існує декілька сфер, де забезпечення правильної організації внутрішньої роботи є вкрай необхідним для нормального функціонування дипломатичного представництва.

 Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 Підводячи підсумки, можна зазначити, що питання оптимізації організації внутрішньої роботи дипломатичного представництва має важливе практичне значення. Не важко помітити, що ефективність діяльності будь-якої державної установи залежить, перш за все, від правильної розстановки її робочої сили, визначення строків та роз'яснення механізмів виконання поставлених завдань, контроль під час усього процесу. У зв'язку із цим важливо на початкових етапах роботи молодого співробітника в посольстві чи місії приділяти необхідну кількість часу для ознайомлення його з колом функціональних обов'язків, визначення напрямків діяльності, роз'яснення різноманітних особливостей роботи, що виконується. Як свідчить практика, така увага не завжди приділяється у необхідному об'ємі і носить формальний характер [22, 24].

 Інше питання – фахова підготовка та перепідготовка співробітників відомства закордонних справ. Керівництву МЗС України було б доцільно звернути увагу на перепідготовку кадрів, виходячи з тих умов, які зумовлюються сучасними змінами в дипломатичній службі. Усе більшого значення набувають новітні технології, передача інформації, її швидке осмислення та прийняття адекватних рішень [207, 209].