Особливості здійснення підприємницької діяльності в сучасних умовах господарювання

     Система участі. Для виявлення ступеня  залежності підприємств, які утворюють корпоративний капітал, від головної (материнської) компанії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), можуть набувати таких форм [14, 239]:

• відділення (якщо 95 – 100 % акцій його належить материнській компанії);
• дочірнє підприємство (частка участі материнської компанії становить 50 – 95 %);
• філії (частка материнської компанії становить 25 – 50 %);
• асоціації (участь материнської компанії в їхньому капіталі 10 – 25 %).

     Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств та їхніх об'єднань, існують і інші критерії класифікації. Зокрема, за формою власності підприємства поділяють на [14, 239]:

• приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);
• колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації);
• державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).

     Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.

     Кооператив  – об'єднання громадян з метою  спільного виробництва та збуту  продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.

     Риси  кооперативу [14, 240]:

• юридична особа;
• членство на засадах пайових внесків;
• характеризується необмеженою відповідальністю;
• зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

     Переваги  кооперативу [14, 240]:

• проста процедура вступу та виходу з кооперативу;
• об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань;
• рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

     Недолік кооперативної форми – обмеженість  економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

     Державне  підприємство – підприємство, основні  засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.

     Державні  підприємства загальнодержавної власності  найчастіше поширені в галузях [14, 240]:

• що забезпечують національну безпеку;
• не привабливих для приватного підприємництва, але таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;
• природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії);

     Комунальні  підприємства є власністю влади  адміністративно-територіальних утворень.

     Форми державних підприємств [14, 240]:

• із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);
• контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);
• з часткою державної власності у статутному капіталі, меншою ніж 50 %, де представники державних органів представляють інтереси держави.

 
 
 

 

Розділ 3 Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва 

     Новітня світова історія не знає жодного прикладу високорозвинутої економіки без ринку, без підприємництва. Разом із тим, немає і не може бути ефективної ринкової економіки без активної регулюючої ролі держави. Держава, виконуючи свої функції, завжди певною мірою втручалася в економічні процеси. В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі й підприємництво.

     Державне регулювання підприємництва - це об'єктивна потреба, яку слід знати та враховувати. Роль держави в економічному житті суспільства сьогодні значно посилюється. Це виявляється у розробці системи нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання ринку, підприємницької діяльності, митних правил, банківської діяльності, цін і заробітної плати, соціального захисту населення.

     З розвитком товарного виробництва, його монополізацією і ускладненням відтворювальних процесів обмежуються можливості регулювання ринкового механізму. В економіці починають виявлятися суттєві недоліки — тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. Усе це позначається на функціонуванні підприємницьких структур. Не всі суб'єкти підприємницької діяльності можуть пристосуватися до такої економічної ситуації. У цих умовах виникає об'єктивна потреба активізації ролі держави в регулюванні економіки та у функціонуванні суб'єктів підприємництва.

     Державне регулювання підприємництва - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування.

     Об'єктивна  потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена  цілями економічної політики держави, зокрема:

     - поступовим переходом до ринкової економіки;

     - створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи;

     - підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей;

     - підвищенням престижу підприємництва;

     - забезпеченням високої ефективності діяльності підприємницьких структур та ін.

     Підприємництво, як і ринкова економіка, не має  природженого імунітету проти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Якщо держава залишається байдужою, ці процеси починають прогресувати, завдаючи чималих економічних і соціальних збитків. Підприємництво також не може самостійно вирішувати складні регіональні проблеми, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Для їх вирішення потрібне втручання держави, її відповідна регіональна політика.

     Отже, без втручання держави, без державного регулювання підприємництво ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати реалізацію соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.

     Для здійснення ефективного державного регулювання підприємництва необхідні відповідні механізми. Що ж таке механізми державного регулювання підприємництва?

     Механізми державного регулювання підприємництва — це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. До цієї системи входять правовий і фінансовий механізми, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, покликані займатися діяльністю суб'єктів підприємництва.

     Державне  регулювання здійснюється за допомогою  системи норм та заходів, які регламентують  поведінку суб'єктів підприємницької діяльності, як використовуючи адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і через систему економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, пільги, санкції та ін.).

     Державне  регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи (рис. 3.1) [9, c. 244 ].

 

     Рис. 3.1. Чинники, що впливають на суб'єктів підприємницької діяльності 

     Основні функції державного регулювання  підприємництва такі:

• підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;
• підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;
• перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.

     До  інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать:

     - податково-бюджетна система (фіскальна);

     - цінове регулювання;

     - кредитно-грошове регулювання;

     - зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

     Органами  державного регулювання підприємництва є центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади стосовно здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Існують й інші центральні органи влади, які здійснюють державне регулювання підприємництва, зокрема функції координатора макроекономічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки України, функції контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту суб'єктів підприємництва й споживачів від його порушень — Антимонопольний комітет України тощо.

     За  засобами впливу механізми регулювання  підприємництва можуть бути прямими, тобто  такими, що здійснюються за допомогою прийняття Верховною Радою України законодавчих актів, на яких ґрунтуються дії виконавчої влади, та непрямими, котрі ґрунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (цін, податків, кредитів, відсотків, пільг тощо).

     Органи  державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

     - податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами;

     - податкові пільги, ціни і правила ціноутворення, цільові 
дотації;

     - валютний курс; розміри економічних санкцій; державне мито і систему резервів, ліцензій, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;

     - науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;

     - договори на виконання робіт і постачань для державних потреб.

     Державна  політика підтримки підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.

     Під державною підтримкою необхідно  розуміти, з одного боку, державне регулювання  цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

     Історичний  досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної політики підтримки та розвитку підприємництва є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики.

     Основними цілями державної політики підтримки  підприємництва є:

     - забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;